Рік після смерті Індила. Покараних немає

Рік тому смерть київського студента Ігоря Індила у приміщенні столичного Шевченківського райвідділу міліції струснула Україну. Трагедія родини загиблого хлопця, його близьких та друзів тоді видавалася настільки ж безглуздою, наскільки і показовою по відношенню до українських правоохоронних органів. Сьогодні ми можемо констатувати: події річної давності поставили досить повний діагноз ще й українській владі та українському суспільству.

-- Суд триває

Якщо говорити про судовий розгляд справи Ігоря Індила, то сьогодні він перебуває, м’яко кажучи, далеко від свого завершення. Слідство, до якого потерпіла сторона висловлювала чимало запитань і претензій, поклало вину на те, що трапилося в Шевченківському райвідділі, на двох рядових міліціонерів, яким інкримінували перевищення влади та службову недбалість. Загрожував звинуваченим «правоохоронцям» мінімальний строк, до того ж, умовно. Вини керівництва райвідділу, як і лікарів, які проводили первинний огляд доправленого до відділку Індила, слідчі не знайшли…

Місяць тому Деснянський районний суд міста Києва відправив справу Індила на дорозслідування, проте це рішення було одразу опротестовано прокуратурою. Протягом ближчих кількох місяців суд апеляційної інстанції вирішить, чи відправляти справу на дорозслідування, чи знову скеровувати її до суду першої інстанції. У будь-якому разі, вже сьогодні можна говорити, що держава в особі прокуратури докладає максимум зусиль для того, аби максимально затягнути розгляд справи Індила та покласти всю відповідальність за ексцес, який трапився тієї травневої ночі, на простих стрілочників.

Зрозуміло, що питання про виплату державою компенсації родині загиблого студента у цій ситуації не стоїть: а як інакше, якщо держава своєї вини у смерті Ігоря, по суті, не визнає? Її точка зору на події річної давності досі цілком вкладається у цинічну кричалку протестувальників перед Шевченківським райвідділом: «Сам впав, сам забився, сам убився»…

Адвокат батьків Індила Олександр Заруцький каже «Главкому», що більш продуктивним способом знайти правду, ніж спостереження за клінчем в українських судах, може бути звернення сім’ї загиблого студента до Європейського суду з прав людини зі скаргою на відсутність належного розслідування факту смерті їхнього сина. За його словами, якщо рішення апеляційного суду та наступні за ним дії правоохоронців свідчитимуть про їхнє бажання «заговорити» справу, то заява до Європейського суду буде цілком обґрунтованою. Однак, у будь-якому разі, новин у справі Індила, очевидно, треба очікувати не за місяць і не за два…

-- Влада покриває

Насправді українській владі треба було бути просто жахливо недалекоглядною для того, щоб не зрозуміти, наскільки важливим для неї мало б стати зразкове розслідування справи про смерть Ігоря Індила. Трагедія сталася на самому початку діяльності нового Президента, який мало того, що, згідно з його офіційною біографією, сам неодноразово (а принаймні два рази) стикався з несправедливістю правоохоронних органів стосовно себе, так ще й проголосив твердий намір реформувати українську міліцію.

Справжнє розслідування цієї справи, яке б не залишило ні в кого зайвих запитань до держави в особі міліції та прокуратури, покарання причетних до цієї трагедії могло б не лише відкрити Україні нового Януковича, але й відмити мундир Анатолія Могильова від плям, пов’язаних хоч би з його оцінками геноциду кримськотатарського народу чи кримінального переслідування В’ячеслава Чорновола, які були у всіх на слуху після його призначення на пост глави МВС.

Проте що ми побачили на ділі? Що нічого в нашій державі насправді не змінилося. Віктор Янукович звернув увагу на справу, про яку в ту пору писали всі ЗМІ країни, аж через три місяці після трагедії. Його зустріч з матір’ю Ігоря вчергове явила Україні її Президента – людину, яка є грізною на словах, проте миттєво забуває про свої слова та застосовує подвійні стандарти всюди, де мова не йде про переслідування політичних опонентів. Людину, яка впевнена, що ініційована нею судова реформа справді відкрила доступ до чесного правосуддя кожному українцеві…

Міліція? Вона чітко проявила свою позицію у цій справі хоча б під час мітингів протесту проти неналежного розслідування справи Індила: і хамуватим ставленням до учасників акцій, і просто надмірною кількістю «космонавтів», що протистояли беззбройним студентам під стінами Шевченківського райвідділу.

Річниця смерті Ігоря Індила насправді є зайвим приводом для того, аби вголос поміркувати про те, в якому напрямку сьогодні розвивається українська міліція. Навіть за останні два тижні ми змогли неодноразово переконатися в тому, що вона дедалі більше нагадує не безсторонній корпус озброєних людей, чиїм завданням є охорона прав і свобод кожного громадянина України, а інструмент в руках влади, за допомогою якого вона досягає реалізації своїх часом тактичних, часом стратегічних цілей.

Чи здивували когось з нас дії міліції під час львівських подій на День Перемоги чи під час «Дня гніву» у Києві? До цих слів можна ставитися як завгодно, але чи могли ми уявити собі щось подібне за попереднього Президента? Зрештою, співвідношення між міліцією Луценка (яку теж ідеалізувати ніхто не збирається) і міліцією Могильова переконливо відображає різниця у нинішньому статусі цих людей. Луценко – при смерті під вартою десятків спецназівців, Могильов – на посаді, незважаючи на десятки більших і менших «лаж», допущених ним на цій посаді.

Для кого, для кого, а для нинішнього міністра справа Ігоря Індила, судячи з усього, минула абсолютно непоміченою. Інакше чи став би він за підсумками вже згаданих львівських подій заявляти з трибуни парламенту: «Ми діяли надто м’яко і зробимо висновки. Працівникам міліції дозволено застосовувати спецзасоби, в тому числі, вогнепальну зброю, і ми будемо їх застосовувати»

Нескладно здогадатися, щО саме ці слова віщують для учасників чергових мирних зібрань, в тому числі, й з вимогами справедливого розслідування справи Індила. Але чи можемо ми бути впевненими, що жорсткіші засоби впливу на своїх клієнтів міліціонери не застосовуватимуть і до таких своїх «клієнтів», які будуть потрапляти до їхніх застінків випадково – як, наприклад, рік тому Ігор Індило?..

-- Суспільство забуває?

А, з іншого боку, чого ми могли б чекати від нашого суспільства? Україна – справді не Греція, де смерть одного підлітка від руки правоохоронця може сколихнути суспільство, вивести на вулиці десятки тисяч протестувальників, розбити вікна поліцейських відділків по цілій країні.

Рік тому акції протесту біля Шевченківського райвідділу міліції об’єднували правих і лівих, анархістів і футбольних фанатів, активістів громадських організацій та просто небайдужих студентів. Оптимісти бачили у тих акціях зародки майбутнього спротиву владі, яка у цій справі якнайкраще показала своє справжнє обличчя.

Сьогодні про якісь мегамасштабні мітинги не йдеться. Не виключено, що сьогодні увечері, у річницю загибелі Ігоря, під стінами відділку пройде одразу кілька різнопланових акцій, жодна з яких, швидше за все, не наблизиться за кількістю учасників до минулорічних. Зрештою, чи можемо ми висловлювати самі собі претензії щодо того, що річної давності смерть студента, розслідування якої місяцями гальмується нашими судами, міліціями та прокуратурами, цікавить нас менше, ніж зростання цін, підготовка до Євро-2012 чи ті ж самі червоні прапори?

Однак дуже важливо, що сьогодні під стінами міліцейського відділку таки будуть люди. Більше того, кілька десятків активістів планують провести там цілу ніч: аби хоча б таким чином гарантувати, що цієї ночі правоохоронці не допустять, аби хтось знову «сам впав, сам забився, сам убився».

«Акції протесту, на превеликий жаль, є єдиним можливим способом якось спонукати державу, щоб вона проводила розслідування…», – визнає адвокат батьків Індила Олександр Заруцький.

Проте чи здає собі влада справу, що відсутність багатотисячних маніфестацій перед Шевченківським райвідділом може бути не ознакою синдрому покірності, який начебто вдалося виховати в наших земляках, а затишшям перед бурею? Бурею, у яку владі можуть згадати все – і справу Індила, зокрема? І якщо комусь у цій владі часом таки приходить думка про те, що жодна посада не дається на віки, то, можливо, йому варто було б докласти зусиль для того, щоб смерть Ігоря таки була розслідуваною. Хоча б для того, щоб буря згодом була хоч трохи менш руйнівною…