Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 2

    • Данський Гельсінський Комітет з прав людини
    • Розсилка
    Суцільні порушення прав людини в справах Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука. Частина 2

    Даний звіт базується на результатах слідства та судових проваджень ...

    Продовження. Частину першу читати тут...

    5. Арешт пані Тимошенко 24.05.2011 року не був обґрунтований судом.

    Арешт і тримання під вартою 05.08.2011 року був непропорційним і не обґрунтованим судом

    Пані Тимошенко була арештована 24.05.2011 року, але пізніше була звільнена того ж дня. Суд у своїй ухвалі від 23.05.2011 року послався на інформацію, надану прокуратурою, але ретельно не вивчив і не оцінив того, яким чином така інформація відповідала вищевикладеним положенням закону. 27.07.2011 року прокуратура знову подала клопотання про взяття під варту, яке було відхилене суддею.

    05.08.2011 року пані Тимошенко була взята суддею Кірєєвим під варту за неналежну поведінку у суді. Суд прийшов до висновку про те, що у разі залишення на свободі вона може ухилятися від суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне змінити міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту.

    Відповідне національне законодавство - це Статті 274 та 148 Кримінально-процесуального кодексу України. Вони передбачають взяття під варту (затримання) під час судового розгляду, якщо підсудний намагатиметься ухилятися від суду або перешкоджатиме встановленню істини, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень суду. Суддя Кірєєв у своєму рішенні очевидно виходив з того, що саме це було метою і наслідком поведінки пані Тимошенко в суді.

    Однак, в рішенні не сказано, які саме дії пані Тимошенко «насправді перешкоджають встановленню істини». В ньому також не вказано, який припис вона порушила («порушує порядок судового засідання»). Це упущення є важливим, оскільки Європейський суд з прав людини вимагає, щоб «недотримання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом» (в редакції Статті 5 Конвенції) повинне носити такий характер, якого підсудний зобов'язаний дотримуватися, а не просто будь-який наказ судді. Перепалка між суддею та пані Тимошенко, наприклад, почалася навколо питання про те, чи зобов'язана вона звертатися до суду, стоячи, і зі словами «Ваша честь».

    Те, що вона «з неповагою ставиться до суду та учасників судового розгляду» не є законною підставою для тримання під вартою відповідно до Статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

    Той факт, що вона «відмовилася вказати місце свого постійного проживання» або «відмовляється надати розписку про те, що вона повідомлена про дату, час і місце наступного судового засідання» саме по собі не повинне мати наслідком позбавлення волі, якщо вона з'явиться в судове засідання, що вона насправді день за днем робила за винятком одного дня, коли вона спізнилася на 7 хвилин (що вказано як «не з'явилася в судове засідання в час, призначений судом, та відмовилася повідомити причини неявки»). Це саме по собі досягнення, враховуючи те, що суд приймає рішення під час своїх засідань щодня і не встановив графік наступних судових засідань, що є звичайною практикою в інших країнах і дозволило б сторонам планувати свої справи і свою лінію захисту.

    Тому рішення про взяття під варту вважається непропорційним. Також вважається неналежним перешкоджати пані Тимошенко продовжувати, за словами судді, її обурливу агресивну поведінку, що повинно бути абсолютною вимогою у разі застосування крайнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підсудного, якого слід вважати невинуватим доти, доки його вину не буде доведено. Якщо справа не в цьому, складається враження, що мета тримання під вартою відрізняється від зазначеної у рішенні. Намагання примусити підсудну до співпраці шляхом тримання під вартою є очевидним зловживанням і порушенням її прав.

    Рішення про взяття пані Тимошенко під варту під час судового розгляду є нормальною практикою в Україні і відповідає законодавству України без встановлення строку тримання (див. вище) і не може бути оскаржено, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду від 12.08.2011 року. Відсутність встановленого строку тримання - це очевидне порушення Європейської конвенції з прав людини і було одним з основних розкритикованих моментів та було визнано порушенням Європейським судом з прав людини у справі Харченко.

    6. Арешт пана Іващенка був порушенням його права на свободу та безпеку, адже його викликали як свідка, хоча рішення про початок розслідування вже було винесено.

    21.08.2010 р. пана Іващенка було викликано до слідчого управління як свідка, хоча на той момент рішення про початок слідства проти нього мало вже бути винесено. Лише після прибуття до слідчого управління його було поінформовано про розслідування та заарештовано, а пізніше й затримано.

    Подібні ситуації спостерігались у справах Ходорковського, Рамішвілі, Кохреїдзе та Бозано і вони були визнані такими, що порушують положення Статті 5.1.Ь Європейської Конвенції з прав людини. Арешт є незаконним, якщо його віддалена мета відрізняється від реальної, тобто, якщо особа заарештовується як свідок, але реальним наміром є висунення їй обвинувачення як обвинувачуваному.

    7. Застосування підписки про невиїзд до пані Тимошенко та пана Луценка було порушенням їхніх прав на свободу пересування. Вірогідно, також порушенням було те, що рішення було прийнято слідчим, а не судовим органом, і тому рішення слідчого не може бути оскаржено в суді. Взагалі, широко поширене та огульне застосування підписки про невиїзд викликає серйозне занепокоєння.

    Підслідні пан Луценко та пані Тимошенко, обидва, підписали підписку про невиїзд, коли проти них було розпочато слідство, пан Луценко 5.11.2010 та пані Тимошенко 15.12.2010. Після підписання підписки про невиїзд вони не мали права залишати місце проживання (що означає м. Київ) без дозволу слідчого. Пані Тимошенко багаторазово запитувала дозволу виїхати за кордон та подорожувати в межах України, але за незначними виключеннями, втім їй було відмовлено виїжджати навіть у вихідні та на свята. Той факт, що обмеження офіційно було прийняте та підписано підслідними, безумовно, не може приховати того, що, в дійсності, органами влади було застосовано захід примусу, адже у іншому випадку підслідні були б затримані.

    На момент застосування підписки про невиїзд проти пана Луценко та пані Тимошенко жодних обґрунтувань, зазначених у Статті 2.3 4-го Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини у їхніх справах не було, адже слідчий навіть не посилався на жодні з таких підстав. Отже, необхідність обмеження не була доведена, як цього вимагає Протокол. Обмеження на пересування не може бути застосовано органами влади проти особи, що перебуває під слідством, тільки через те, що слідчому зручно мати обвинувачуваного поблизу, перешкоджати його іншій небажаній діяльності або чинити на нього вплив.

    Рішення про застосування підписки про невиїзд у справах Луценка та Тимошенко приймалося слідчим, як це зазвичай робиться в Україні, при цьому Кримінально-процесуальним кодексом не передбачено можливості оскаржити рішення в суді. Втім, відповідно до положень Статті 149 Кримінально- процесуального кодексу підписка про невиїзд є "альтернативним обмежувальним заходом". Правило 13 Рекомендації Ради Європи щодо застосування утримання під вартою говорить: "Право приймати рішення щодо подальшого утримання особи під вартою, його подовження та застосування альтернативних заходів покладається на судові органи". Український слідчий не є «судовим органом».

    Обмеження на пересування застосовуються взагалі, якщо розпочинається слідство. Українське законодавство з нерозбірливим застосуванням обмежень на пересування суперечить цілі 4-го Протоколу до Європейської конвенції з прав людини із захисту свободи пересування, якщо тільки не виконуються зазначені в Протоколі умови.

    8. Надівання наручників та тримання у клітці у судовій залі є негуманним ставленням та принижує людську гідність

    Пан Луценко, пан Іващенко та пан Корнійчук були у наручниках, коли їх привозили до суду під час затримання та знаходились у клітці у судовій залі, де перебували увесь час судового засідання. Все спілкування із суддею та їхніми захисниками відбувалося крізь грати. Це, вочевидь, є звичайною практикою в Україні для обвинувачуваних, які перебувають під арештом, втім були і виключення.

    Під час допитів у Генеральний Прокуратурі і впродовж попереднього слідства пана Луценко охороняли 7 міліціонерів і під час допитів він постійно був прикутий наручниками до міліціонера.

    У останньому рішенні у справі Ходорковського Європейський суд з прав людини визнав, що організація безпеки у судовій залі під час слухань була такою, що порушувала положення Статті 3 Європейської конвенції з прав людини, адже гідність пана Ходорковського було принижено. Його звинувачували не у насильницькому злочині, він не мав судимостей і не було підстав вважати, що він схильний до насильства. Незважаючи на це, його утримували в клітці впродовж процесу, відкритого для широких кіл громадськості, що принизило його гідність, якнайменш, у його власних очах і викликало в нього відчуття меншовартості.

    У справі Рамішвілі та Кохерідзе було прийнято таке саме рішення. Європейський суд з прав людини визнав, що утримання у клітці під час публічних слухань його, громадського діяча, раніше не засудженого, який поводився належно впродовж проведення кримінального процесу, підриває принципи презумпції невинності та принижує гідність обвинуваченого.

    Утримання підсудного у наручниках у залі суду у справі Городничева було визнано порушенням, адже не було підстав вважати, що підсудний становить загрозу для інших осіб під час судового процесу.

    Жоден з підсудних у справах, моніторинг яких було проведено, не був звинувачений у насильницьких злочинах, не мав попередніх судимостей і інформації про їхню схильність до насильства у судовій залі не було. Судові засідання транслювали по телебаченню, в судовій залі були присутні журналісти та громадськість. Подібність цих справ не лишає сумнівів, що тримання у наручниках та в клітці обвинувачуваних Луценко, Іващенко та Корнійчука є порушенням положень Статті 3 Європейської конвенції з прав людини щодо негуманного ставлення та приниження гідності, як і у інших справах в Україні із подібними обставинами.

    9. Право пані Тимошенко на захист було порушено, адже її адвокатам було надано замало часу на підготовку лінії захисту

    Пані Тимошенко вже на цьому етапі судового процесу була представлена низкою адвокатів, один з яких (Власенко) був відхилений судом та кілька наступних адвокатів або самі відмовилися або були звільнені пані Тимошенко. Все це спричиняло спільну проблему наявності у нових адвокатів часу для підготовки лінії захисту, адже необхідно було переглянути матеріали справ. Наполегливість судді, який вимагав скорішого проведення процесу, була визначною і призвела до того, що він надавав тільки-но призначеним адвокатам лише кілька діб на ознайомлення з матеріалами справи у кілька тисяч сторінок. Засідання суду відбувались майже щоденно, при цьому суддя сповіщав лише наприкінці попереднього дня про призначення засідання на наступний день, що унеможливлювало зустріч адвоката з клієнтом та підготовку захисту, не кажучи вже про надання часу новопризначеному адвокату на розгляд матеріалів справи. Захист постійно скаржився на створені умови і марно звертався з проханнями відкласти розгляд справи, щоб дозволити адвокатам підготуватися до захисту.

    Європейський суд з прав людини у прецедентному праві підкреслює основну вимогу, що підзахисний повинен мати у судовій залі належного і добре підготованого адвоката. Серед останніх таких справ - справа Хусейна, у якій виявили порушення права на захист, адже в одній ситуації захисникам було надано менше 100 годин а у іншій менше одного робочого дня на вивчення матеріалів справи, що складалися з тисяч документів.

    Суд постановив, що «обвинувачуваний має право на практичну та ефективну, а не теоретичну або ілюзорну допомогу адвоката, що розуміється таким чином: якщо адвокат, який представляє обвинуваченого не має часу або умов для організації належного захисту, суд повинен вжити заходи позитивного характеру, щоб надати адвокатові можливість виконати покладені на нього обов'язки у найкращих можливих умовах... Якщо ...Суд вирішить, що дійсно мали місце перешкоди, які заважали адвокатам належно виконувати їхню роботу, він має спробувати виправити ситуацію, усунувши такі перешкоди. Наприклад, суд може відкласти слухання на певний час, щоб надати адвокатам можливість достатньо ознайомитися із матеріалами справи».

    Те, що пані Тимошенко додала складності до ситуації, змінюючи адвокатів або відсилаючи їх за кордон, дійсно може чинити перешкоди судді, але не дозволяє продовжувати судовий процес в умовах відсутності належного захисту. Це - основна вимога; інакше суддя порушує положення Статті 6 про право на захист.

    10. Право мати відповідні умови для підготовки захисту, можливо, було порушено, якщо говорити про умови, що були створені захисникам пана Луценка.

    У справі Луценка слідчий 13.12.2010 завершив попереднє слідство та викликав обвинувачуваного та його захисника переглянути матеріали справи з 24 томів, близько 300 сторінок кожен, всього близько 7000 сторінок. Слідчий призначав дати та томи, які мали вивчатись кожного дня, при цьому доступ надавався лише до тих матеріалів, які їм призначено вивчати у цей день. Тому вони не мали можливості порівняти інформацію, що містилася у різних томах. Адвокату захисту не було надано копії матеріалів справи і захисту не було дозволено фотографувати або копіювати матеріали або їхні частини. Під час судового процесу адвокати мали лише власні нотатки на допомогу пам'яті. Слідчий вважав, що рішення про умови підготовки захисту є його процесуальним рішенням і за 13 днів вирішив, що підготовка захисту просувається занадто повільно, тоді пана Луценко було заарештовано 26.12.2010 і затримано на підставі повільного вивчення матеріалів справи, що трактувалося як невиконання процесуального рішення слідчого. Слідство повторно розпочали 24.12. та знову закрили 21.1.2011, за цей час було зібрано матеріалів справи на 47 томів.

    Втім, обов'язок слідчого та обвинувачення - сприяти створенню таких умов ознайомлення зі справою, у яких забезпечується рівність сторін та справедливість судового розгляду в цілому. В цьому відношенні необґрунтовані обмеження тривалості, диктування конкретного часу та місця або конкретних матеріалів, які обвинувачуваний та його адвокат мають розглянути, або заборона на копіювання матеріалів справи є порушенням вимог до справедливості судового розгляду, встановлених Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Обвинувачуваний також має право відмовитися від ознайомлення зі справою і потім впродовж зазнавати наслідків через незнання деталей обвинувачень та доказів, висунутих обвинувачем. Втім, відмова не тягне за собою жодних процесуальних санкцій, адже особа не може бути притягнута до відповідальності за невикористання її законних прав.

    У квітні 2011 р. Верховною Радою України прийнято закон, яким судам надається право встановлювати строки ознайомлення захисту з матеріалами справи. Складається враження, що цей закон спрямований конкретно на справи проти колишніх урядовців, які наразі розглядаються. З чого ми бачимо, що у справах на розгляді встановлені лише часові обмеження (які, як вже зазначалося вище у цьому звіті, були надзвичайно стислими) але не внесено змін щодо усунення інших вищезазначених проблем.

    11. Щодо видалення пані Тимошенко та пана Луценка із зали суду

    Іноді під час судових процесів проти Тимошенко та Луценка, судді постановляли вивести підсудних із судової зали за порушення порядку або агресивну поведінку. Це єдиний захід, який суддя має право вжити відповідно до Статті 272 Кримінально-процесуального кодексу.

    У звичайній практиці присутність підсудного на слуханні є невід'ємним компонентом права на «справедливе слухання», наданого Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Зі смислу цього права також випливає право «ефективно брати участь» у слуханнях, право на змагальний характер процесу та права, встановлені підпунктами с, е Статті 6.3.

    Втім, у справі Баадера Мейнхофа Європейський суд з прав людини приймав рішення щодо ситуації, в якій підсудний мав змогу відвідувати слухання лише на кілька годин кожного дня через голодування. Комісія не вбачала порушення прав у тому, що слухання справи продовжували частково без присутності підсудного через потребу не припиняти процес у цілому і беручи до уваги присутність адвокатів заявника на слуханні та їхні необмежені можливості консультуватися з клієнтами.

    У іншій справі підсудний був виведений із зали засідань за погрози проти присутніх у судовій залі. На той момент судового процесу підсудний не був представлений адвокатом, від послуг якого відмовився раніше. В результаті цього, всі докази, у т.ч. показання свідків, вивчалися за його відсутності. Підсудного повернули до судової зали наприкінці процесу, щоб він зробив останні заяви. Європейський Суд зауважив, що для належного здійснення правосуддя повага до гідності та збереження порядку у судовій залі є обов'язковими ознаками судового розгляду. Відвертої неповаги підсудним елементарних стандартів належної поведінки не можна і не потрібно допускати. Втім, передумовою було те, що підсудний повинен був помірковано передбачати, що судове провадження триватиме також без адвоката захисту і що суддя поінформував підсудного про наслідки, що матиме його поведінка.

    У застосуванні до поточних справ виведення із судової зали як таке на обмежений час не є порушенням права бути присутнім, якщо тільки пані Тимошенко та пан Луценко були належно представлені адвокатами захисту. Якщо ж це було не так, суддя мав дуже чітко пояснити підсудному наслідки відсутності адвоката до виведення його із судової зали.

    12. Нечітке формулювання офіційного обвинувачення можливо є порушенням права на справедливий розгляд справи та права на захист

    Офіційне обвинувачення є найголовнішим документом у будь-якому кримінальному процесі. Передбачається, що у цьому документі мають бути зазначені як підстава висунутого обвинувачення (злочинна дія або бездіяльність), так і її характер (статті закону, які порушені). Документ має бути достатньо зрозумілим та повним, щоб обвинувачений міг підготуватися до захисту. Якщо обвинувачення не відповідає цим критеріям, судовий процес не вважається справедливим.

    В Україні офіційне обвинувачення як правило є ідентичним до стислого викладу, складеного слідчим і засвідченого прокурором. Проблема щодо традиційного написання офіційного обвинувачення в Україні полягає не у тому, що не зазначаються підстави та характер. Вони безумовно зазначаються, але документ містить ще набагато більше інформації. Це - широкий опис всіх результатів проведеного слідства, суміш заяв, тверджень та доказів, у т.ч. стислий виклад показів свідків та дій прокурора. Втім, у документі не чітко визначаються злочинні дії окремо від інших незлочинних дій та підстави та характер обвинувачень не є чітко пов'язаними. Офіційне обвинувачення у справі Корнійчука складало 45 сторінок, у справі Луценка - 320 сторінок, у справі Іващенка - 85 сторінок і у «газовій справі» проти Тимошенко - 73 сторінки. Захисник майже позбавлений можливості забезпечити захист клієнта, якщо злочинні дії не достатньо чітко визначені та не пов'язані із статтями відповідного законодавства. Також представлення інформації та свідчень, які необов'язково мають бути представлені під час судового розгляду, впливає на суд. Цей факт також може бути одним з чинників дуже високого відсотку обвинувальних вироків, що є типовим для України взагалі.

    13. Відмова у суді присяжних не була порушенням прав підсудних.

    Пан Луценко звертався із клопотанням призначити суд присяжних, посилаючись на положення Статей 124, 127, 129 Конституції України. Суд відмовив у задоволенні клопотання. Таке саме клопотання подавала і пані Тимошенко і також отримала відмову.

    Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини не містить як такої вимоги про призначення суду присяжних у кримінальних справах (у 14 державах - учасницях Ради Європи немає системи судів присяжних), питання чи вводити таку систему вирішується на рівні національного законодавства. Елемент участі неюристів-засідателів, зазначений у Конституції України, не був втілений у законодавстві України. За цих обставин, той факт, що клопотання були відхилені судами, не є неочікуваним і не порушує положень Конвенції, у іншому разі яким чином би суд обирав присяжних, яку вагу мали б їхні голоси проти суддівських, чи вирішували би присяжні лише питання винності, чи також питання призначення покарання, тощо? Всі ці питання можуть встановлюватись лише законом, а не судом у конкретній справі.

    Згідно з інформацією, наданою Генеральним Прокурором послам країн-учасниць Євросоюзу, новий Кримінально-процесуальний кодекс передбачає введення системи присяжних.

    14. На цьому етапі немає достатньо інформації для вирішення чи були порушені права пані Тимошенко та пана Луценка тим, що судді відхилили їхні заяви про відвід суддів.

    І пан Луценко, і пані Тимошенко подавали не одну заяву про заміну суддів на підставі низки аргументів. Всі заяви були відхилені суддею у порядку, передбаченому законом.

    Питання відводу судді регулюється на національному рівні Статтями 54-57 Кримінально-процесуального кодексу України. Положення цих статей залишають на розсуд судді винесення ухвали щодо власної неупередженості та об'єктивності. Так само суддя з власної ініціативи може заявити самовідвід, якщо відчуває наявність проблеми, без подання клопотання. Його рішення не підлягає оскарженню.

    Українське законодавство як таке не відрізняється від законодавства більшості інших країн. Ризик іншої процедури полягає у тому, що інша процедура надасть можливість будь-якому підсудному або його адвокату ефективно зупинити судове провадження шляхом постійного відкладення слухань через заяви про відвід. У справах, моніторинг яких було здійснено, підсудні та їхні адвокати безумовно не утримувалися від подання заяв про відвід, як тільки будь-яке рішення судді було не на їхню користь. Наприклад, заява пані Тимошенко про відвід судді ґрунтувалася на відмові судді перейти до іншої, більшої за площею зали засідань, що за її твердженням продемонструвало його упередженість.

    Втім, деякі заяви містили конкретніші претензії щодо упередженості та залежності суддів.

    Пан Луценко між іншим стверджував, що суддя Сергій Вовк має прямий особистий інтерес у визнанні його винним. Коли він очолював Міністерство внутрішніх справ, проти судді Вовка було порушено кримінальну справу за фактами підробки судового рішення, викрадення цивільних справ та привласнення земельної ділянки шляхом шахрайства. Пан Луценко стверджує, що розслідування не було остаточно закрито і тому нібито є вразливим до впливу з боку сторони обвинувачення. Згідно з інформацією, наданою Генеральною Прокуратурою, кримінальна справа проти судді Вовка була закрита у лютому 2010 р. і Верховний Суд не може змінити це рішення. Проте, пан Луценко надав копії подання Заступника Генерального прокурора від 20.4.2010, у яких запитував Верховний Суд скасувати постанову місцевого суду, яким кримінальна справа проти судді Вовка була закрита та рішення Верховного Суду від 9.9.2010, яким було призначено спільне засідання двох палат Верховного Суду для розгляду подання Заступника Генерального прокурора. Якщо є хоча б жодний ризик, що провадження у кримінальній справі проти судді Вовка може буде відновлено, суддю має бути дискваліфіковано.

    Пані Тимошенко стверджувала, що суддя Родіон Кірєєв, не є неупередженим і є залежним від Першого заступника Генерального прокурора Ріната Кузьміна, який є членом Вищої Ради Юстиції, яка розглядає скарги і вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності суддів. Пан Кузьмін також є відповідальним за слідче управління Генеральної Прокуратури і тому затвердив офіційне обвинувачення у справі пані Тимошенко. У задоволенні заяви було відмовлено, мотивуючи відмову тим, що Вища Рада Юстиції є колективним орган, у якому кожен окремий її член не має вирішального голосу. На тій підставі, що суддя Кірєєв має бути виключений зі складу через його роль та склад Вищої Ради Юстиції можливо дискваліфікувати будь-якого українського суддю, хоча цей факт дійсно свідчить про наявність загальної проблеми незалежності суду в Україні і, наприклад, пояснює серйозну критику з боку Венеціанської Комісії Ради Європи щодо складу та ролі Вищої Ради Юстиції.

    Прецедентне право Європейського суду з прав людини вимагає, щоб заява із проханням замінити суддю через ризик його упередженого ставлення та залежності має бути обґрунтованим та підтверджено об'єктивними даними щодо конкретних попередніх дій судді або його поведінки у судовій залі або за її межами. Діє презумпція особистої неупередженості та незалежності судді, доки не буде доведено протилежне.

    Враховуючи те, що судова гілка влади не користується великою довірою серед громадськості, втім все ж таки потрібно розглянути можливість певного механізму подання апеляцій проти рішення про відвід або інших заходів з метою збільшення довіри до рішення, якщо це може бути зроблено не заважаючи судовому провадженню просуватися далі.

    15. Відкладення строків належного медичного обстеження та лікування може бути порушенням прав пана Іващенка на гуманне ставлення.

    Пан Іващенко поскаржився на здоров'я під час затримання і був оглянутий лікарями у слідчому ізоляторі. Після погіршення стану його здоров'я 27.4.2011 суд прийняв рішення провести його обслідування у Військовому Госпіталі, де його спостерігали та лікували з 1995 р. Прокурор висунув протест проти Військового Госпіталю, адже відповідні норми передбачають поміщення у звичайну лікарню, а також визнав Військовий Госпіталь упередженим, адже його лікарі були підлеглими пана Іващенка. Через протест Управління охорони міліції відмовилося перевозити пана Іващенка до лікарні. Рішення суду не було впроваджене. Тільки 20.5.2011 після іншого рішення суду його насамкінець доправили до Київської міської лікарні швидкої допомоги де обстежували з 20 до 24.5.2011. У медичній довідці зазначили низку проблем, у т.ч. аутоімунний зоб (зменшення функції щитовидної залози) і прописали додаткове обстеження у спеціалістів, у т.ч. у онколога, пана Іващенка про результати поінформували лише за 10 діб після обстеження і він не отримував відповідного лікування і не мав можливості проконсультуватися з лікарем щодо його захворювання.

    Тільки 18.07.2011 пана Іващенка обстежили лікарі Київського центру ендокринології. Обстеження підтверджує необхідність обстеження в неврологічному відділенні лікарні. Також були надані рекомендації щодо дієти через захворювання печінки (зменшення рівню білку в крові та підвищення рівню (більше ніж вдвічі) холестерину).

    Встановлення діагнозу зайняло майже 3 місяці з моменту подання першої скарги до суду. Держава має зобов'язання піклуватися про здоров'я затриманих осіб, що включає і обстеження, і лікування без затримки, також і спеціалістами, яких у в'язниці немає у штаті. Такі рішення були винесені у різних справах за Статтею 3 Європейської конвенції з прав людини про негуманне ставлення. Стаття 37 §2 Ради Європи «Рекомендація щодо застосування утримання під вартою» говорить: "Ув'язнені, що утримуються під вартою, повинні мати можливість консультуватися з власним лікарем та отримувати лікування... якщо того вимагає їхній стан здоров'я...". Отже, органи влади не можуть ігнорувати зацікавленість затриманого клієнта у власному здоров'ї. Якщо інші інтереси (безпеки, тощо) не вимагають іншого, бажання затриманого мають бути враховані.

    16. Умови у судовій залі, які позбавили суддю, підсудних та адвокатів, можливості виступити можуть бути порушенням права на справедливий судовий процес та захист.

    Під час перших днів процесу у справі Луценко (23.5.2011) та у справі Тимошенко (24.- 25.6.2011) температура повітря у малих залах засідання була надзвичайно високою, вентиляції не було або вона була дуже обмеженою, частково щоб уникнути шуму з двору. Судове засідання 24.06. у справі Тимошенко тривала з 10:00 більш ніж до 18:00 з двома короткими перервами менш ніж по 1/2 години. Наступного дня (25.06.) суддя дозволив зробити перерви лише на 10 та 25 хвилин відповідно за період з 10:00 до 16:30. Розмір судової зали був недостатнім, щоб вмістити велику кількість осіб, яким було надано доступ. 50-75 осіб сиділи на лавах та столах і стояли впритул один до одного, і через цю кількість народу було важко дихати. У судовій залі було 10-15 телевізійних камер з операторами та журналістами. Гамір від всіх цих людей, що шепотіли, розмовляли, телефонували та голосно коментували події, надзвичайно заважав судді, підсудним та їхнім адвокатам. Присутні мали змогу лише з труднощами розібрати частину того, що говорилось, через стіну телекамер та їхніх операторів, багато хто не міг нічого побачити. Присутність телебачення та ЗМІ впливала так, що учасники діяли більше на телекамеру і менше перед суддею. Всі у судовій залі змокли від поту, а їхня увага була явно обмеженою.

    Основне положення Європейської конвенції з прав людини з цього приводу - це право на «справедливі публічні слухання». Головною метою цього положення є уникнення здійснення правосуддя таємно і надання громадськості можливості контролювати владні структури. Для цього необов'язково надавати доступ до судової зали всім бажаючим. Можна навести докази, що у цих справах проблемою стало те, що до судової зали дозволили доступ занадто великій кількості осіб, суддя повинен був або обмежити кількість присутніх, або перенести судовий процес до іншої зали. Втім, ті особи, яким було дозволено доступ до судової зали повинні були мати можливість чути та стежити за судовим провадженням. Фізичні умови у судовій залі і дуже короткі перерви не давали можливості учасникам належним чином зосередитися на справі, адже її розгляд був метою судового процесу. Європейський суд з прав людини розцінює як порушення випадки, коли адвокат захисту через втому нездатний стежити за перебігом процесу, наприклад, через занадто довгі засідання без перерв. Також порушенням положень Європейської конвенції з прав людини може бути те, що суддя не має умов, щоб цілком зосередитися та уважно стежити за перебігом процесу і винести обґрунтоване рішення.

    Телекамери взагалі можуть відігравати роль у справі громадського контролю, втім якщо їхня присутність перетворює процес на ТБ-шоу, це загрожує невиконанню завдання процесу. Таку позицію має Рада Європи і Консультативна Рада Європейських Суддів.

    17. Обов'язок з'являтися до слідчих органів в ході попереднього слідства може порушувати право не свідчити проти себе та право на свободу і безпеку.

    З грудня 2010 р. до травня 2011 р. слідчий допитував пані Тимошенко якнайменш 42 рази. Деякі з цих зустрічей тривали лише 20 хвилин (4.5.2011), 22 хвилини (29.4.2011) або 30 хвилин (3.5.2011). Часто повістки одержувались у той самий день або у попередній день і пані Тимошенко мала скасовувати інші домовленості за стислий строк. Відсутність адвоката не розглядали як вагому підставу для перенесення допиту. Її зобов'язання з'являтися за викликом заважало пересуванню Україною та проведенню зустрічей за кордоном через заплановані слідчі дії, навіть якщо б пані Тимошенко не була під підпискою про невиїзд.

    Згідно зі Статтею 135 Кримінально-процесуального Кодексу України обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк, хоча він не зобов'язаний давати покази або брати участь у будь-якій іншій слідчій діяльності. Обвинувачений може бути приведений із застосуванням сили, якщо він не виконує наказу, зазначеного у повістці.

    Сторона обвинувачення пояснює обов'язок з'являтися за викликом вимогами кримінально-процесуального законодавства України, зокрема Статей 84, 85, згідно з якими слідчий повинен вести належний протокол всіх слідчих дій під час досудового слідства, а також представити та пояснити характер та значення складених документів та процесуальні права підозрюваного або обвинуваченого, навіть у випадках, коли останній відмовляється свідчити проти себе. Сторона обвинувачення пояснює велику кількість викликів тим фактом, що пані Тимошенко неодноразово приходила, щоб брати участь у досудовому та судовому слідстві без адвоката, змушуючи слідчого переносити дії на інші дати.

    Покладення на пані Тимошенко обов'язку з'являтися до слідчого за викликом під загрозою приводу силою означає ризик неналежного примусу, насильства та утиску і може бути порушенням права не свідчити проти себе. У інших країнах такі проблеми вирішуються без присутності особи, що перебуває під слідством. Європейський Суд постановив у справі Шенона, що покладення штрафу обвинуваченого за нез'явлення до слідчого за викликом є порушенням.

    У справі проти пані Тимошенко слідчий не організував слідство у такий спосіб, щоб воно створювало якнайменш порушення життя та роботи особи, що перебуває під слідством, зважаючи на презумпцію невинності. Кількість виписаних повісток надає підстави підозрювати, що слідчий мав за мету порушувати її спокій або заважати їй виконувати її функції як політика та партійного лідера. Ця справа демонструє, що обов'язок з'являтися за викликом, ймовірно, є потужною зброєю для досягнення такої мети.

    18. Особа, що перебуває під слідством, не зобов'язана співпрацювати зі слідчим або демонструвати останньому належну поведінку; негативні наслідки у такій ситуації можуть становити порушення права на особисту свободу та безпеку та права не свідчити проти себе.

    Низка подій у справах, моніторинг яких здійснювався, викликає сумніви щодо належного розуміння системою кримінальної юстиції прав осіб, що перебувають під слідством, встановлених Європейською конвенцією з прав людини.

    Наприклад, у листі партії регіонів до посла Європейського Союзу, у якому цитується Перший заступник Голови Парламентського комітету законодавчої підтримки забезпечення законності, пан Олійнік, який раніше обіймав посаду судді: ". превентивний захід, що був застосований до Юлії Тимошенко - підписка про невиїзд - передбачає кілька умов. Одна з умов - співпраця зі слідством, що означає, що особа не може визнати себе винною, відмовитися від компенсації збитків та захищати себе відповідно до закону. Втім, вона зобов'язана співпрацювати зі слідством". Заява пана Олійника не вірно описує законодавчу ситуацію. Очікувати від підслідного співпраці зі слідством є порушенням основоположного права не свідчити проти себе. Доведення винності особи, що перебуває під слідством, є справою обвинувачення і підслідний не зобов'язаний допомагати чи співпрацювати з прокурором щодо цього.

    У якості іншого прикладу можна навести заяву від 28.4.2011, видану Генеральною Прокуратурою, у якій Генеральний Прокурор звинувачує пані Тимошенко у затягуванні слідства шляхом небажання брати участь у будь-яких слідчих діях без присутності адвоката і попереджає, що за це до неї можуть застосувати суворіші превентивні заходи, вірогідно, маючи на увазі затримання, адже підписку про невиїзд пані Тимошенко вже дала. Втім, особа, що перебуває під слідством, не зобов'язана "брати участь у будь-яких слідчих діях". Особа, що перебуває під слідством, за законом має з'являтися за викликом до слідчого, але має всі права не робити заяв і не брати участі у будь-якій іншій діяльності, що може призвести до його засудження. Доведення винності підсудного без його допомоги є обов'язком обвинувачення.

    Також викликає занепокоєння ситуація, коли прокуратура 24.5.2011 - день арешту пані Тимошенко - заявила, що, якщо вона того дня співпрацюватиме зі слідством, судовий наказ про її затримання не набере чинності. Цей випадок можливо розглядати як погрози та примус з метою отримання свідчень, що також є порушенням права не свідчити про себе. Прокуратура не повинна застосовувати свою владу задля отримання свідчень від підслідного силою або задля отримання від нього згоди на «співпрацю» у інших діях. Обов'язки обвинуваченого повинні не виходити за межі, чітко встановлені законом, а саме, не перешкоджати активно проведенню слідства, наприклад, шляхом залякування свідків. Не можна звинувачувати громадянина за користування ресурсами захисту, наданими йому національним 47 законодавством .

    Подібна ж проблема виникає, коли особа, що перебуває під слідством, поводиться грубо або неналежно. Генеральний Прокурор, пан Пшонка, сказав на зустрічі з послами країн Європейського Союзу, 24.5.2011, що рішення затримати пані Тимошенко було прийнято через її конфлікти з обвинуваченням (не реагування на повістки, нез'явлення за викликом та відмову отримувати повістки) і що і пані Тимошенко, і пан Луценко спочатку поводилися як належно, втім згодом пан Луценко почав ігнорувати повістки слідчого, не з'являвся за викликом та відповідав слідчому неввічливими та грубими словами, «...що згодом призвело до його затримання». Схвалюючи постанову про арешт пані Тимошенко 23.5.2011 суддя посилався на неналежну поведінку пані Тимошенко (пані Тимошенко «демонстративно викинула повістки» у судовій залі).

    Якою поганою, на жаль, не була б поведінка підсудного, він не зобов'язаний бути ввічливим або демонструвати належну поведінку відносно слідчого та прокурора. У такому випадку відповідно до Кримінального Кодексу може бути порушена кримінальна справа за завдання образи офіційній особі, але не може бути застосовано суворіші обмежувальні заходи.

    19. Обмеження відвідування пана Іващенка під час затримання є порушенням його прав на сімейне життя

    З початку утримання під арештом у серпні 2010 р. до січня 2011 р. пану Іващенко дозволяли одне побачення на місяць з одним чи кількома членами родини. У серпні його відвідувала жінка, у вересні - донька та син, у жовтні 2010 р. - жінка, у листопаді - жінка та брат, у грудні - жінка, син та донька, у січні - жінка, брат та донька. У лютому 2011 р. членів родини викликали як свідків у судовому процесі і заборонили відвідувати пана Іващенка. Тому члени родини не мали змоги відвідувати його взагалі протягом 4 місяців до 10.6, але їм було надано додаткове побачення 23.6 за спеціальним дозволом через голодування, яке розпочав підслідний. Побачення відбувалися у спеціальному приміщенні, де пан Іващенко мав змогу спілкуватися з членами родини телефоном крізь скляну перегородку. Побачення тривали в середньому 1 годину, не більше 2 годин.

    Відповідно до прецедентного права Європейського Суду з прав людини, будь-яке утримування під вартою за своїм характером обмежує приватне та сімейне життя і потребує заходів контролю спілкування ув'язненого із зовнішнім світом. Як таке це не суперечить положенням Конвенції. Втім ув'язнені «продовжують користуватися усіма основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, крім права на свободу». Крім того, обов'язковим компонентом права ув'язненого є повага до його сімейного життя і адміністрація в'язниці має сприяти підтриманню контактів ув'язненого з близькими родичами. У іншій справі Суд постановив, що застосування скляних перегородок і побачення з членами родини у кількості два побачення на місяць є пропорційним заходом, втім то були італійські справи, де позивачем у справах були колишні члени мафії, які вже раніше засуджувалися неодноразово за скоєння численних злочинів.

    Закон України про утримання під вартою не відповідає європейським стандартам, адже у ньому забагато обмежувальних заходів, правила, що регулюють зустрічі затриманого з членами родини та іншими особами не сформульовані чітко, і надає адміністраціям слідчих ізоляторів та слідчим необмежену свободу дій у цьому питанні.

    У звітах за 2000 та 2002 рік щодо України Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КПК) висловлює жаль з приводу умов побачень, які як правило відбуваються у скляних кабінках, де ув'язнені та відвідувачі мають користуватися телефоном. Комітет закликає українську владу переглянути, наскільки можливо, умови побачень і забезпечити більш відкриті побачення і для засуджених і для осіб, що перебувають під слідством. За результатами перегляду відповідних положень українського законодавства КПК визнав, що іноді в інтересах правосуддя необхідно застосувати певні обмеження на побачення, особливо, в'язнів, які перебувають під слідством. Втім, такі обмеження повинні суворо обмежуватись вимогами справи і застосовуватись впродовж якомога коротшого терміну. У жодному разі заборона на побачення затриманих, які перебувають під слідством, не може бути покладена на тривалий термін. Якщо існує ризик змови, бажано дозволити побачення, але під суворим наглядом.

    У справі пана Іващенка слід зазначити, що він обвинувачується у ненасильницькому злочині, не у складі організованої групи, тощо. Обмеження на його спілкування з членами родини здається не необхідністю, а перебільшенням та непропорційним заходом. Здається серйозних підстав не було навіть на застосування обмеження на побачення до одного разу на місяць і на заборону фізичного контакту з відвідувачами та встановлення фізичного бар'єру, що заважав вільному спілкуванню. Неприйнятною дією є заборона на відвідування членами родини на 4 місяці через надання їм статусу свідків. Ризик впливу на слідство можливо було компенсувати присутністю наглядачів або офіцерів міліції, як це робиться у більшості країн. Таким чином, відбулося порушення Статті 8 Конвенції, тобто порушення права пана Іващенка на приватне та сімейне життя.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ