Готовність шкіл до нового навчального року

В цьому році до шкіл піде 4,5 мільйони дітей, з яких понад 416 тисяч першокласників. Міністерство заявляє про стовідсоткову готовність до нового навчального року. Водночас, напередодні Дня знань підручниками школи забезпечені на 60-80%, а минулорічні заяви про електронні версії підручників так і не знайшли відображення в реальних проектах. Задеклароване стрімке підвищення зарплат для вчителів становитиме всього 200 гривень до кінця року. Але незважаючи на все це, батьки дофарбують стіни в школах, 1 вересня буде свято, і вчителі, найменше заморочені усілякими дифірамбами, розпочнуть навчальний рік.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили координатор напрямку «Суспільство знань» в Уряді Змін, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти Лілія Гриневич та голова правління Центру освітнього моніторингу, екс-заступник міністра освіти та науки України Павло Полянський.

Лілія Гриневич: «Міністерство планує використати будь-які важелі впливу на централізацію своєї влади і керування директорами навчальних закладів»

Незважаючи на будь-які реформи чи їх відсутність, 1 вересня до школи прийдуть понад 416 тисяч першокласників, і майже 4,5 мільйони дітей загалом по країні. Правда, частина цих дітей прийде до шкіл не завдяки владі, а всупереч їй. До Фронту змін звернулися колективи батьків 23-х шкіл Донецької області про те, що їх закривають, з них нам довелося відстояти 13. Кілька тижнів тому Донецький апеляційний суд призупинив рішення міських рад Макіївки та Донецька про закриття. Там школи, де по 200 і більше учнів отримали пропозицію перейти в інші школи за 7-10 кілометрів, і які знаходяться в гіршому технічному стані, ніж школи, що виселяють. Таким чином, золотий принцип про те, що дітей можна переводити з гірших умов тільки в кращі, повністю відкинутий. Йшла мова тільки про економію і плани, що потім зробити в приміщеннях цих шкіл. Макіївські школи №3, №27 і №100, а також школа №111 Донецька відкриють свої двері. Батьки повністю готували школи. Діти не забрали документів, жоден вчитель не пішов, що свідчить про те, що процес оптимізації влада робить абсолютно необдумано і всупереч здоровому глузду.

Я сьогодні спілкувалася з кількома директорами шкіл з різних регіонів України. Ще не надійшли всі позиції підручників, а ті, які надійшли є не в повному обсязі, деяких 80%, але більшість – 50%. Сподіваюся, що багатостраждальні 11-класники, які минулоріч навчалися без комплекту підручників для 10-го класу, будуть їх мати, бо на це є всі підстави, тому що Кабінет Міністрів виділив гроші трохи раніше, ніж звичайно. Це справа честі після того, як Міністерство провалило цю справу минулого року.

Цього року відбулася абсолютно безпрецедентна акція по централізації управління керівниками шкіл із погодження навчальних планів. Директори завжди мали право перерозподіляти 15% годин на предмети, які в них є профільними чи з поглибленим вивченням. Натомість, щоб «наблизитися» до шкіл, Міністерство освіти заявило про необхідність погодження таких навчальних планів. Це свідчить про те, що Міністерство планує використати будь-які важелі впливу на централізацію своєї влади і керування директорами навчальних закладів.

В зарплаті вчителя практично нічого не змінилося. У травні постановою Кабінету Міністрів передбачається підвищення заробітної плати, яка з 1 вересня буде неухильно підвищуватися. Мінімальна зарплата 950 гривень, а розрахунок зарплати вчителя здійснюється з тарифного окладу 630 гривень. Переможна заява Міністерства полягає у підвищенні саме цього першого тарифного окладу з 630 до 641 гривні, і зарплата вчителя при цих постійних підвищеннях до кінця року збільшиться в середньому на 200 гривні. Тому є проблема гучних заяв і справ, які під ними насправді приховуються.

Павло Полянський: «В школах сьогодні реально від 60% до 80% необхідних пiдручникiв»

Стан підготовки до навчального року вичерпно охарактеризував прем’єр-міністр на підсумковій колегії в МОН, але зараз чомусь це закрита інформація. За інформацією, яка вважаться неформальною (тому що офіційні дані Держстату оприлюднюються лише у березні наступного року), за півтора року 98% дітей дошкільного віку стрімко були охоплені дошкільною освітою. Це при тому, що у бюджеті 2011 року, порівняно з бюджетом 2010-го, фінансовий норматив на утримання однієї дитини в дитячому садку скорочено на 332,8 гривень. Як могло зрости до 98%, якщо за весь 2010 рік в дію введено лише 4 великих дитячих садки? Щоправда, відкрили 226 в пристосованих приміщеннях, які тільки називаються пристосованими, і ще 163 садочки відновили свою діяльність. Тим паче, в цьому ж збірнику до колегії значиться, що в цілому по Україні до дитячих садків ходять в середньому 56% дітей, в селах - взагалі 36%. Звідки взялися ці 98%? Це достатньо складна арифметика, але зрозуміло, що непродумана норма, що дошкільна освіта в державних та комунальних навчальних закладах є обов’язковою, виявилася холостим пострілом.

З 2003 по 2009 роки в Україні було закрито 870 шкіл (4,2%), з яких 731 у селах. У страшний кризовий 2008-й закрилося 179 шкіл, в 2009 – 221. А за останні півтора року, з лютого 2010 року до сьогоднішнього дня, через судові скандали закрили 640 шкіл. Звичайно, школи не можуть не закриватися і не створюватися нові, але треба домовлятися. Для цього є дуже простий спосіб: якщо немає дітей і перспективи, треба збирати батьків, садовити дітей в ошатний новенький шкільний автобус, везти нормальною дорогою до сусідньої школи. І сказати батькам та дітям: або вони продовжують навчатися тут, або їх підвозять туди, де є навчальні кабінети, комп’ютери, інтернет, спортзал чи басейн. Ніхто собі не ворог, батьки і діти зроблять правильний вибір.

З приводу підручників, порівняно з минулим навчальним роком, цього року ситуація буде набагато кращою, але 100% їх не буде. При цьому залишаються ненадрукованими ціла низка назв підручників для 10-го класу, які і не можуть бути зараз надрукованими, тому що бюджетне призначення чітко фіксує, що це кошти на підручників для 11-го класу. 1 вересня вже післязавтра, але практично нічого не надруковано мовами національних меншин – це приблизно 24 тисячі підручників румунською, угорською, молдавською, польською та російською мовами. В школах сьогодні реально від 60% до 80% необхідних пiдручникiв, залежно вiд регіону (наприклад, у Києві та Київськiй областi доходить до 90%). Думаю, впродовж вересня основна маса цих підручників до шкіл доїде.

Хотів би торкнутися тенденції обмедалення випускників. Я завжди втішаюся, коли державними нагородами відзначають достойних людей, а учнів тим паче. Але цікаво, що при різкому скороченні контингенту випускників, у 2011 році було нагороджено золотими і срібними медалями 8,1% випускників. Для порівняння, у 2009 році було 4,6%. Стрімко зросла кількість саме золотих медалей, у 2009 році їх отримали 1,9% випускників шкіл, а у 2011 – понад 6%. У 2009 рік – єдиний рік за всі роки незалежності, коли срібних медалей було вручено більше, ніж золотих. Саме тоді в ході зовнішнього незалежного оцінювання безліч претендентів на медалі, їх так і не отримали, тому що результати ЗНО не підтвердили такий високий рівень знань.

В цілому навчальний рік розпочнеться, в останні дні батьки дофарбують стіни в школах, висушать підлогу і все рівно 1 вересня буде свято. Вчителі, завучі, директори найменше зараз заморочені усілякими дифірамбами, бо проводять уроки, навчають дітей, у них своя робота.

Як ви ставитеся до того, що батькам самотужки доводиться робити ремонт школи, чого немає ніде у світі? Хто має цим займатися, адже освіта у нас безкоштовна, проте з кишені батьків витягаються чималенькі суми на організацію навчального процесу?

Павло Полянський: Мушу не погодитись, бо ця практика поширена по всьому світу. Я те ж саме спостерігав у школах Канади, США, в Німеччині та ін. На сьогодні школи утримуються коштом місцевих бюджетів, зазвичай, це злиденні суми. Якщо збирають кошти батьки, не під тиском і не за командою, директор школи не знає, скільки зібрано, і робиться ремонт, то це ще прийнятно. Але коли йдуть побори і невідомо, куди ті гроші йдуть, це погано. Батьки завжди брали участь у ремонті школи, просто погано, що це набирає форми зобов’язання і відчувається одразу соціальне розшарування.

Проголошене на колегії доручення за наступний рік негайно провести всі капітальні ремонти шкіл може бути виконане тільки за однієї умови: якщо буде прийнято загальнодержавну програму і шляхом субвенцій ці кошти будуть надіслані в регіони (і їх там не розкрадуть). Якщо цього не буде, ніякі капітальні ремонти силами місцевих бюджетів і із кишені батьків здійснені бути не можуть.

Лілія Гриневич: По-перше, є проблема фінансування освіти як такої. Сьогодні фінансуються заклади, а не освітні послуги, які вони здійснюють. Освітній кошик для кожної дитини, куди б мало ввійти все, в тому числі утримання навчального середовища, у нас так і не сформований, тому що освіта в Україні хронічно недофінансована. Від того наявні кошти використовуються неправильно та неефективно.

По-друге, практично у всьому світі батьки хочуть дати свої дитині більше, тому є практика, що окрім того, що вони сплачують податки, з яких утримується система освіти, вони завжди вкладають для своєї дитини ще щось. Проблема в тому, що додані батьками кошти мають бути чітко облікованими, білими, а не заведеними в тінь, і про них має бути чітка звітність для батьків. Більше того, у значній частині країн є податкові пільги на кошти, вкладені в освітній процес батьками, в Україні ж ці механізми не працюють.

Скільки нових шкіл відкрито за останній період?

Лілія Гриневич: Останній період характеризується відсутністю інформації. Є поодинокі красиві картинки, наприклад, відкрили нову школу на Позняках, яка називається інженерна гімназія. Це дуже цікаво, тому що відповідно до українських нормативних актів, гімназії мають гуманітарний профіль, а якщо вона інженерна, то має бути ліцеєм.

Немає до кінця узагальненої інформації, Міністерство сьогодні надзвичайно закрите, на сайті ви нічого не побачите, там замість інформації, суцільні фотографії. Така закрита позиція Міністерства викликає тривогу, але тривогу викликає не тільки це. Згідно з наказом Президента, 2011 рік оголошено роком освіти – красиво, але чим же він ознаменувався? Небувалі за своєю чисельність протестні мітинги студентів, батьків шкіл, які закривають, і вчителів, до яких міністр вирішив навіть не виходити. Незважаючи на те, що цьогоріч була маленька кількість випускників шкіл (192 тисячі, а наступного року нас чекає приблизно 420 тисяч), умудрилися створити непрозорі правила вступу, розподілити державне замовлення в скандальний спосіб ще й покарати ректорів за недобір при тому, що за державне замовлення відповідають не ректори, а центральні органи влади.

Влада обіцяла доступ до електронних версій підручників. Чи є у вас інформація, наскільки це реально і чи буде реалізовано найближчим часом?

Лілія Гриневич: Те, що було вивішено як допоміжна версія підручників на сайті Міністерства, було з чисельними помилками. Це замінник електронних підручників, який реально в школах не працював, тому що там немає достатньої кількості якісних комп’ютерів та хорошого доступу до інтернету. Очевидно, що це був сурогат, а не електронний підручник. Сьогодні версії для 11 класів Міністерство освіти не вивісило, щоб ще раз не соромитися, як було з 10 класом.

А електронний підручник як такий, звичайно, має довготермінову перспективу. Сьогодні великі продавці книг у світі свідчать про те, що продаж електронних версій книг уже переважив продаж паперових. Так чи інакше, ми до цього прийдемо i в Україні.

Павло Полянський: Після минулорічних заяв ними ж все і обмежилося, на сьогодні жодних помітних кроків не робиться. Натомість, є один цікавий проект. Я відчуваю, що ініціатива вже перейшла до проекту «Відкритий світ», котрим опікується Ігор Курус. Вони планують з 1 вересня розпочати масштабний проект з пілотування в усіх регіонах України серед учнів 7-го класу курсу інформаційних технологій з елементами так званих електронних підручників. Тобто, є фундації поза Міністерством, які намагаються реалізувати. А щодо того, що говорилося минулого року, можливо, ми нічого не знаємо, бо дізнатися щось важко, але жодного продукту не було.