Київ перед вибором

Парламентські та місцеві вибори можуть пройти одночасно у Києві восени 2012 року. Принаймні цей варіант був би на руку владі, аби переграти свого головного опонента в столиці Віталія Кличка, тож навряд чи столичну виборчу кампанію будуть призначати на весну 2013-го.

Експерти вважають, що «бабусь Черновецького» забере собі Олександр Попов, а опозиційний електорат, який переважає у столиці, віддасть свої голоси Кличку.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко та експерт корпорації стратегічного консалтинґу «Гардаріка» Костянтин Матвієнко.

Володимир Фесенко: «На мерських виборах Попов робитиме ставку на використання соціально-патерналістських настроїв киян»

Поки що зарано давати якість чіткі прогнози по тому, як будуть проходити парламентські чи мерські вибори. По київським виборам ми навіть не знаємо дати їх проведення. Вони пройдуть або одночасно з парламентськими, якщо на це буде воля Верховної Ради, або навесні 2013 року.

Варіант з одночасним проведенням парламентських і київських виборів більш вигідний представникам нинішньої влади, перш за все, київської влади. Такий варіант розпорошує сили основних конкурентів, опозиція не може сконцентруватися на Києві. В першу чергу, це стосується Віталія Кличка, він змушений буде обирати в гонитві за двома зайцями: або бігти за двома з ризиком програти і там, і там, як це у нього вже було в 2006 році, або ж обирати якусь одну ціль. Тому цей варіант дає певні тактичні переваги Попову і його команді.

Якщо за цей рік політична і соціально-економічна ситуація в країні кардинально не зміниться, то скоріше за все, на виборах в Києві ми побачимо конкуренцію двох стратегій. Перша – це мобілізація в Києві опозиційного електорату. Нинішня опозиція завжди мала в Києві достатньо високу популярність. Серед нинішніх провідних опозиційних сил непогані шанси отримати голоси киян як на парламентських виборах, так і на виборах Київради та мера, мають «Батьківщина», «Фронт змін». Також можуть провести своїх депутатів в Київраду представники «УДАР», оскільки її позиції в Києві достатньо міцні, є популярність Віталія «плюс» можливість використати фактори його балотування на посаду київського мера. Крім того, непогані шанси провести своїх депутатів в Київраду і поборотися за мандати депутатів по мажоритарних округах матимуть представники «Свободи» і «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Всі ці партії будуть мобілізовувати опозиційний електорат, використовувати чинник популярності своїх лідерів, ті чи інші ідеологічні, політтехнологічні інструменти, але головне - гру на опозиційних настроях.

Друга стратегія – це використання соціально-патерналістських настроїв частини киян, особливо старших вікових груп. Це те, що робив Черновецький і в 2006 році, і особливо в 2008-му. Саме на це робитиме ставку Попов на мерських виборах. Крім того, його команда буде грати на протиріччях в таборі опозиції. Чим більше буде протиріч і кандидатів від опозиції на мерських виборах, тим краще для Попова. Але головна ставка – консолідація виборців, які більше реагують не на ідеологічні концепти чи популярність окремих лідерів, а на соціальні чинники. Це також будуть використовувати окремі представники колишньої команди Черновецького, які, думаю, також будуть балотуватися у Київраду, а деякі і у Верховну Раду. Вчорашня поява Олеся Довгого дуже показова: і потенційний округ вже є, і напрацювання є, і методи давно відомі.

Ці методи також будуть використовувати окремі формально незалежні кандидати, які представлятимуть бізнес і місцеві еліти. Хто це буде, залежатиме від конкретної ситуації в наступному році, зокрема, від стану влади та взаємодії з нею окремих людей. Це може бути і Пилипишин, у якого теж непогані позиції, але зараз у нього складна правова і економічна ситуація. Ризикну припустити, якщо позиції Попова і нинішньої влади будуть достатньо міцними, навряд чи Пилипишин буде боротися за крісло мера. Йому просто пояснять що цього не варто робити, провладний електорат, всі ці бабусі, мають бути консолідовані на користь одного кандидата. Можливо, Пилипишину і деяким іншим запропонують боротися за мандати депутатів Верховної Ради.

В мажоритарних округах у Верховну Раду будуть мати непогані шанси і окремі представники нинішньої опозиції, зокрема, Анатолій Гриценко, якщо він знайде певний фінансовий ресурс, та деякі інші. Тут опозиціонери будуть вирішувати, де і як. Саме по Києву значущість статусу спільного єдиного кандидата від опозиції буде дуже важлива, щоб голоси не розпорошувалися.

Я не виключаю, що по Києву в окремих округах, де більш значущими будуть голоси бабусь і людей, які готові обміняти свої голоси на ті чи інші соціальні подарунки, можуть балотуватися і окремі представники Партії регіонів. Їм буде важче, Київ - чужа для них територія, але якщо буде зроблена ставка на цей електорат, певні шанси з’являться.

За обіцянками розробників нового закону, в Києві можуть з’явитися три додаткових округи за рахунок іноземних виборців. Ці виборці розпорошені, на них важко впливати. Якраз у тих округах, до яких припишуть іноземних виборців, буде більше шансів у відомих загальнонаціональних лідерів, у того ж Гриценка, і навіть у деяких провладних кандидатів. Чинник складу мажоритарних округів по Києву буде дуже і дуже вагомим.

Костянтин Матвієнко: «Будемо мати мінімальну явку, а при цьому 5% вже й не така страшна цифра»

На цій парламентській кампанії ми не бачимо позитивних програм, є лише орієнтація на популізм. Ні влада, ні опозиція не пропонує нічого того, що могло б показати суспільству напрямки розвитку. Ми лише спостерігаємо, як інтенсивно намагається реформуватися Європейський Союз, як кардинально міняють економічну та адміністративну систему Штати, реагуючи на сьогоднішні виклики. В Україні нічого цього немає.

Кожний український парламент гірший за якісним складом за свого попередника. Йдеться насамперед про працеспроможність, компетентність та некорумпованість. Кожний наступний український парламент обходиться платникам податків дорожче за попередників. Така ж ситуація і з Президентом: кожен демонструє меншу ефективність, ніж його попередник, але живе розкішніше за нього.

Опозиція сьогодні фактично поділилася на два табори. Є важковаговики – «БЮТ-Батьківщина» та «Фронт змін». Яценюк навіть заявив, мовляв, хто не з об’єднаною опозицією, той з Януковичем. Це була б правильна формула, але якби діяла її симетрична діалектична невід’ємна частина – хто не з Януковичем, той з об’єднаною опозицією. А це не так, тому що рейтинги так званої об’єднаної опозиції абсолютно співставні навіть з досить провислими рейтингами влади. Тож вони створили собі таку «пробірну палату» і будуть ставити тавро на кожного кандидата в мажоритарний округ. Таку ж «пробірну палату» могли створити партія Гриценка, «Свобода» Тягнибока та «УДАР» Кличка. Вони менші за рейтингом, але співмірні. Ось вам і два «монетних двора», які будуть карбувати монети із кандидатів на мажоритарні округи. Тоді говорити про якусь єдність не доводиться.

Якщо ви почитаєте програму партії «УДАР» - вона одна з найкращих, дуже добра, європейська, мені подобається там пропозиція надати активне виборче право з 16 років. Там є цілий ряд новацій, які було б доречно внести в українське законодавство. Але боюсь, що носіїв цієї ідеології в самій партії замало. І чи прочитав сам лідер цю програму? Позаяк, вона написана українською, то я не впевнений в цьому.

Це не означає, що немає потреби у створенні справді інноваційних пропозицій до майбутньої української революції. Нинішні протести один в один за своєю природою є тими протестами, що й у Греції, головним гаслом яких є «Дорогий уряд, не зменшуй соціальних виплат!» Трагедія в тому, що опозиція має прямо їм говорити: «Хлопці, ви не берете участі у створенні ВВП, тому в черзі за пільгами ви насправді маєте бути останніми». Але, зрозуміло, що тоді ніяких шансів потрапити до парламенту чи Київради абсолютно не залишається.

Отже, ми бачимо, на жаль, песимістичну картину: українці перестали довіряти парламенту, так само як і Президенту, уряду, про суди та правоохоронні органи навіть говорити не доводиться. По факту у нас відбувається делегітимізація держави суспільством. Тому таке намагання примазатися до беззастережних цінностей: вшанування пам’яті жертв Голодомору, примазування до однієї з найчисельніших церков і т.ін. Це все від інстинктивного відчуття дефіциту легітимності.

Щодо ситуації в столиці, то призначення Попова Київ значною мірою врятувало, тут я маю на увазі комунальне господарство. Щось в цьому плані робиться, але неймовірно мало. Попов у Києві гість, причому некликаний. Отже йому треба доводити своє киянство і він з цим справляється ганебно. Написали програму розвитку міста Києва: мало того, що програма ніяка, купи не тримається, так ще й її рекламують на біг-бордах, чого ніхто не робить. Отже, шансів у нього дуже небагато.

Але припустимо, що на виборах перемагає Кличко, стає єдиним кандидатом від опозиції, що було б логічно з огляду на його популярність. І що далі? Напівзаконним чином розвели адміністрацію і міську раду. Тобто, на сьогоднішній день виконавчого органу у Київради немає. До речі, у програмі партії «УДАР» написано, що в Київ має бути повернуто міськвиконком і він має управлятися так само, як Харків, Херсон та будь-яке інше місто України. Тобто, немає потреби в існуванні Київської міської державної адміністрації. Так само як і районних державних адміністрацій та самих районів, тому що вони не являють собою територіальну громаду. Територіальні організації населення в місті потрібні, але їм ніхто реального ресурсу не дасть.

В сухому залишку маємо відсутність уявлення про будь-яку муніципальну політику з боку усіх без винятку опозиціонерів та влади. Але влада все-таки щось зрозуміла з точки зору комунального господарства. Отже, маємо ситуацію, коли вже вдруге виборці ітимуть на вибори, усвідомлюючи, що від їх приходу чи неприходу ситуація не поліпшиться. Відтак будемо мати мінімальну явку, а при цьому 5% вже й не така страшна цифра. До того ж при мінімальній явці кількість бюлетенів, придатних для маніпуляцій, колосально зросте. В принципі, до чого країну і штовхають.

Виходом із цієї ситуації мало бути все ж таки проведення великого конгресу українських опозиціонерів з чіткими вимогами до влади. А, можливо, уже й з повним текстом Конституції, яку треба прийняти на референдумі. На жаль, опозиціонери до таких політичних кроків не готові. Більше того, вони навіть не в курсі, що зобов’язані їх робити. В них інша мета, примітивна, як двері, - потрапити знов у парламент.

Володимир Фесенко: Якраз у Віталія Кличка найменш ідеологічний електорат. Це більшою мірою фан-клуб або вибір за тим же принципом, який свого часу дав перемогу Зеленим в 1998 році. Тобто, це голосування деполітизованих і деідеологізованих виборців, які не хочуть голосувати за традиційних політиків, не довіряють ні владі, ні опозиції. «УДАР» - єдина партія на сьогодні, яка має достойний електорат як на заході, так і на сході країни. Вона на межі між постпомаранчевим і синьо-білим електоратами. Але тут є небезпека: це можна використати, якщо буде запит саме на таких кандидатів, а якщо буде контрастна кампанія, то можна провалитися.

Щодо киянства Попова, ризикну припустити, що киянство є не тільки не головним, а навіть не одним з головних мотивів голосування за майбутнього мера. Воно не працювало, коли Черновецький двічі ставав мером, коли Омельченко ставав мером. Киянство є мотивом для абсолютної меншості київських виборців, значна частина яких не ходить на вибори.

Тут я згоден, що явка буде значно меншою. Київ, скоріше за все, поверне собі статус одного з рекордсменів по низькій явці виборців, як було в 1990-ті роки. У 2008 році перший дзвіночок зниження явки пролунав саме в Києві. Якщо правильно побудує кампанію Попов, то виграє від цього саме він, тому що консолідувати соціальний електорат легше, ніж такий, як зараз у Кличка – деполітизований, немобілізований. За даними соціології, у Віталія один з найменш мобілізованих електоратів, тобто симпатії можуть змінюватися, виборці можуть перебігати або просто не прийти. Зокрема, це стосується молоді, бо літні люди прийдуть голосувати, особливо, якщо вони щось отримають за це. Якщо Кличко хоче перемогти, питання мобілізаційної стратегії для нього - один з ключових елементів.

Основним фаворитом в Києві є Кличко, але у Попова є шанси перемогти. Три умови перемоги Попова: максимальна консолідація соціального електорату (бабусі Черновецького, яких не менше чверті киян, є найбільш активними виборцями), розпорошеність опозиції та певне дистанціювання від Партії регіонів. У Кличка, навпаки - мобілізація своїх виборців, єдиний кандидат від опозиції і мобілізації опозиційного електорату.

Костянтин Матвієнко: Коли я говорю про киянство Попова, то не маю на увазі походження. З початку ХІХ століття жодний міський голова не був киянином за народженням, але людина має знати Київ. Він дуже короткий період прожив тут, на відміну від того ж Омельченка та Черновецького. У Омельченка був колись заступник, який плутав Микільську Борщагівку з Микільською Слобідкою і страшенно обурювався на водія, коли той його привозив не туди куди треба…

Очевидно, що Кличку зараз цікавіший всеукраїнський рівень, інакше б він не презентував свою партію закордоном. Опозиція єдиного кандидата не висуне. Чи може Кличко торгуватися з Партією регіонів: я здам вам Київ, а ви мене проведете в парламент?

Володимир Фесенко: Остаточний вибір з двох зайців він ще не зробив. У нього є ідея-фікс стати мером Києва, він на цьому зациклився. Проте люди, які від його імені керують партією, а також його іноземні радники пропонують більше уваги приділяти саме загальнонаціональним парламентським виборам, тому що перспективи є непоганими. Серед нинішніх потенційних претендентів на парламентські місця найбільший потенціал зростання саме у партії «УДАР», але його ще треба використати, тому що його електорат дуже нестійкий.

Іноземні радники Кличка неофіційні, це люди, які хвилюються за українську демократію та її перспективи, бачать безпорадність нашої опозиції. Вони, як і наші виборці, шукають, на кого можна зробити ставку. На Заході Віталій багатьом видається прийнятною фігурою. Йому ще вчитися і вчитися, він ще має стати серйозним політиком, але вже зараз є непогана репутація, ця людина вже опанувала західноєвропейський досвід. Але абсолютно немає команди, є лише окремі люди, які можуть ним маніпулювати, в чому велика небезпека.

Думаю, що регіонали зроблять спроби домовитись з Віталієм. Питання лише, на яких умовах, і тут варіанти можуть бути різні. Якщо ситуація для регіоналів і в Києві, і в країні буде ускладнюватися, але влада залишатиметься в руках, вони можуть запропонувати Віталію модель співіснування. Тобто, йому дадуть стати мером, але контроль за виконавчою владою залишиться в руках Попова. Для цього навіть можуть внести певні зміни в закон. Віталій отримає бажаний приз, буде шукати інвестиції для Києва, спільно вони навіть можуть сформувати якусь більшість, зокрема за рахунок депутатів-мажоритарників. Тут питання, чи погодиться на це Віталій?.. Я не впевнений, що погодиться, якщо мислить стратегічно. Але рішення буде ухвалювати не лише він, а й деякі люди із його оточення. При чому домовлятися можуть як до виборів, так і після. Проте може статися й так, що якщо не домовляться, то в Києві може на певний час виникнути ситуація двовладдя, і ми побачимо повторення мильної опери аля «Ющенко-Тимошенко» на рівні столиці. Тож спроби Партії регіонів домовитись Віталієм будуть, але результат залежатиме від дуже багатьох чинників.

Костянтин Матвієнко: Подивіться, до чого в Києві дохазяйнувався в політичному розумінні БЮТ, вони не виростили власного кандидата на посаду київського міського голови. От вам небезпека тоталітарних партій. У нас всі партії одного лідера. Те ж саме з Кличком, з Гриценком.

Тож якщо Кличко не піде на мера Києва, опозиції немає кого протиставити Попову навіть в якості єдиного кандидата?

Костянтин Матвієнко: Кличко піде на мера Києва.

Володимир Фесенко: Зараз опозиціонери просто розсварилися. Партії Кличка треба нормально попрацювати і 5% бар’єр вони долають. У них проблема, як і у деяких інших опозиціонерів, з мажоритарною, бо зовсім немає своїх кандидатів. Але з’являться, незабаром відкриється кастинг і будуть проситися, пропонувати гроші як за місця в партійних списках, так і за висування в мажоритарних округах від цієї партії.

Опозиції немає іншого шляху, ніж висувати Віталія. Питання лише в тому, що будуть пропонувати за свою підтримку. Думаю, мова буде йти про посади у київській владі. Наприклад, він стає мером, а секретаря Київради віддадуть «Батьківщині».