Чи варто дозволяти церквам приватизовувати храми?

Вже традиційно перед виборами народні обранці хочуть «відновити справедливість», віддавши храми церковним конфесіям. Цьогоріч в парламенті зареєстровано проект закону, який дозволяє приватизовувати храми, які є об’єктами національної культурної спадщини. Зокрема, йдеться про Києво-Печерську лавру, яка по праву начебто повинна належати УПЦ МП. Але експерти наголошують, що Українська православна церква, яка перебуває в молитовній єдності з Московським патріархатом, не є правонаступницею Російської православної церкви або Київського екзархату, який був зареєстрований до отримання незалежності. Всі чинні конфесії зареєстровано наново і жодна з них немає якихось історичних переваг. В зв’язку з цим жодних прямих юридичних прав претендувати на Лавру тій же УПЦ МП не існує.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» розповіли депутат Київради, голова постійної комісії з питань культури та туризму Олександр Бригинець та голова Всеукраїнської асоціації музеїв, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (1995-2010) Сергій Кролевець.

Олександр Бригинець: «Недоглядання і навмисне псування пам’яток з боку церкви присутнє дуже часто»

Чи потрібно церквам віддавати церкви? Звичайно, всі приміщення, які належали церквам, де були богослужіння, за малим винятком треба передавати церквам для ведення цих богослужінь. Але в той же час держава повинна визначити ті об’єкти, які є надзвичайно важливими об’єктами історії, культурної спадщини. Вони повинні залишитися у власності держави, з одного боку, виходячи з надзвичайної їх важливості. А з іншого боку – виходячи з того, що все-таки існує певний конфлікт між церквою і культурою, тому що певні цінності, які важливі для культури, менш важливі для церкви. Тому потрібно визначити ті споруди, які повинні залишатися в державній власності як пам’ятки. Доступ до них повинен бути відкритим для людей різних віросповідань і атеїстів, оскільки ці об’єкти є частиною історичної культурної спадщини.

На межі цих двох питань, з’являється третє – жорстка і точна угода між державою та громадою про те, хто, як, в якому порядку буде доглядати за спорудою та нести за неї відповідальність. Існує ст.21 пам’ятко-охоронного законодавства, за якою теоретично можна позбавити права власності того, хто не доглядає за пам’яткою, якщо вона передана в приватні руки. Але цей закон не дуже працює. Є ще ст. 98 Кримінального кодексу, яка карає за навмисне псування пам’яток. Недоглядання і навмисне псування пам’яток з боку церкви, на жаль, присутнє дуже часто. Але випадків притягнення до відповідальності приватних власників як нерелігійних, так і релігійних в українській історії поки що не було.

Після приходу нового Президента всі почали думати про те, як би швидше щось зробити з Лаврою та іншими об’єктами. Київрада швиденько проголосувала за рішення про передачу Києво-Печерської лаври в державну власність. Нібито нічого поганого в цьому немає, але тепер ми бачимо продовження – підготовлено законопроект, який дозволяє приватизувати цей об’єкт.

Єдине, що нас радує, це те, що Лавра досі знаходиться в міській власності, вона не передана державі і, ймовірніше за все, найближчим часом передана не буде. З яких причин? Скласти акт передачі муніципального майна до державного не можна у зв’язку з відсутністю 10-12 історичних пам’яток на території Києво-Печерської лаври. Була історія, коли якісь ворота комусь заважали, їх монахи розібрали, а потім зробили нові. Так от, старі ворота були пам’яткою, а ті, які створили пізніше, – ні. Перебудовані також дві ківорії (альтанки над джерелами), і всього таких об’єктів понад десяток.

Може статися так, що хтось прийме непопулярне рішення зобов’язати Київраду зняти з балансу ці об’єкти культурної спадщини, які знаходилися на території Києво-Печерської лаври, і передати її державі. Цей документ повинен бути завізований чиновниками КМДА, які навряд чи перед виборами наважаться готувати такий скандальний документ. Тому є сподівання, що принаймні до виборів, цього ніхто чіпати не буде.

Тобто, юридично є дуже багато важелів для того, щоб зберегти цю ситуацію в певному стані. Рішення, яке може прийняти Верховна Рада, не вступить в силу наступного дня, тому що Києво-Печерська лавра на сьогодні в державній власності. І я дуже сподіваюся, що вона ніколи і ніким не буде приватизована, тому що це один з найбільш поважних історичних об’єктів.

Ще одним об’єктом в Києві, який не може бути переданий церковним громадам, є Софія. Звичайно, хотілося б, щоб ми всі могли прийти в Софію помолитися, але споруда знаходиться в жахливому технічному стані, сьогодні є відшарування фресок, мозаїк. Мене запитують, а чому в видатних соборах Європи, таких як Кьольнський собор, Cобор Павла, Собор Петра, Собор Паризької Богоматері богослужіння ведуться? Нагадаю, що Софія майже вдвічі старша за ці собори, там не використовувалися такі складні технології, як мозаїки, там немає тисячолітніх фресок. І найважливіший момент це те, що кліматичні умови, в яких перебувають ті споруди є значно лояльніші, ніж у нас.

Третя споруда, яка вимагає державної опіки, - це Андріївська церква. Жодна церковна громада не може собі дозволити тих інвестицій в ремонтно-реставраційні та рятувальні роботи, які сьогодні там проводяться. В Києві також є церква, де навіть не можна свічки палити, оскільки це псує фрески, - це Кирилівська церква.

Сергій Кролевець: «Конфлікту між культурою і релігією не існує, просто комусь вигідно подавати це як конфлікт»

Ми маємо справу з проектом закону, зареєстрованим в парламенті щодо нашої теми. Потрібно пригадати і мати на увазі, що кілька тем обов’язково піднімаються в рік перед виборами – це питання мови, зокрема, і церкви під гаслом «повернемо церкві те, що їй належало».

Сьогодні в Україні зареєстровано близько 32 тисяч приходів, виходить на один приход трохи більше мільйона людей. В Росії ця норма на порядок менша, але там ніхто не піднімає питання передачі церкві, наприклад, такого культового об’єкту як Усипальниця царів, який зараз є музейним приміщенням. Не переданий церкві і кафедральний Ісакіївський собор, Петропавлівський і низка інших церковних будівель.

За роки незалежності всім конфесіям, чинним в Україні, було передано майже всі пам’ятки архітектури і будівлі, які використовувалися державою і які мають сакральне походження. Зокрема, тільки пам’яток архітектури близько 4 тисяч. Хто зараз скаже, в якому вони стані і чи всі вони є в наявності? Хто відповідає за їх стан? Які покарання були застосовані за порушення пам’ятко-охоронного законодавства?

На території України були випадки суворого покарання за нищення пам’яток, але це відноситься до тієї доби, яка сьогодні всіма забута. Скандал в 1840 році в Києві, який виник під час оновлення старовинних розписів Успенського собору, викликав обурення суспільства. Інформація дійшла до Санкт-Петербургу і втручанням імператора було зупинено «реставрацію», яку здійснювала братія Києво-Печерського монастиря. Це послужило гарним уроком, оскільки в 1842 році в зводі законів Російської імперії з’явилася стаття, яка забороняла проводити будь-які роботи без спеціальної комісії та дозволу, який давали нецерковні люди.

Вже звично подається так, що існує конфлікт між культурою і релігією, культурою і церквою, монахами і музейниками. Насправді такого конфлікту не існує, просто комусь вигідно подавати це як конфлікт. Можливо, є міжконфесійний конфлікт, а підігрівання різних конфесійних інтересів прискорює механізм, де конкуруючі конфесії намагаються «застолбить» за собою якусь земельну ділянку чи майновий об’єкт. Таке змагання є.

У нас зареєстровано кілька православних конфесій, і жодна з них не визнана Мін’юстом України правонаступником Руської православної церкви чи тієї, яка була до 1917 року, чи тих конфесій, які були до прийняття незалежності України. Всі чинні конфесії зареєстровані наново і жодна з них немає якихось історичних переваг. Однак, політики пояснюють необхідність прийняття відповідних законів відновленням справедливості: віддати храм тим конфесіям, які володіли ним колись. Наголошую, що Українська православна церква (саме так зареєстрував її Мін’юст), яка перебуває в молитовній єдності з Московським патріархатом, не є правонаступницею Російської православної церкви або Київського екзархату, який був зареєстрований до отримання незалежності.

Більше того, ця церква не володіла Києво-Печерським монастирем на час, коли Україна увійшла до нового утворення – Радянського Союзу. Є указ 2002 року Леоніда Кучми, який посилається на відновлення, порушеної тоталітарним режимом колишнього Союзу РСР справедливості щодо релігії. Цей указ вводить часові рамки – з дня утворення Радянського Союзу. Радянський Союз утворено 31 грудня 1922 року, на цей момент Києво-Печерська лавра була в користуванні зовсім іншої релігійної громади, яка була зареєстрована за часів УНР тією незалежною Україною, яка була утворена внаслідок лютневої революції 1917 року. Виходячи з цих правових засад та з визнання УНР всіма державами, в тому числі Російською Федерацією, цей правочин незалежної України діяв аж до 1923 року. Тому на момент утворення Союзу РСР в Лаврі не була та конфесія, яка сьогодні на неї претендує.

Я є прихожанином Української православної церкви Московського патріархату і не переслідую якихось інших конфесійних або релігійних інтересів, але це неправильно, це може призвести до ситуації, яка була в Російській імперії до революції. В той час церква не була відокремлена від держави, там інтереси церкви представляв Синод, який був елементом державної машини Російської імперії. Тому відновлювати права тієї церкви Російської імперії в якійсь мірі означає відновлення державності неіснуючої держави – Російської імперії. Це абсолютно неприпустимо з юридичної та історичної точок зору. Виходить так, що намагання деяких політиків вирішити перед виборами якісь свої політичні інтереси, призводять до того, що декларується спокута гріхів в спосіб передачі цих об’єктів. Виходить, що, по-перше, пропонують спокуту гріхів за рахунок потерпілої сторони, адже тоталітарним режимом Союзу РСР винищувалася не тільки церква, а і культура, музеї, діячі культури. По-друге, спокутою в такий спосіб гріхів Україна, яка не є правонаступницею Союзу РСР (бо зовсім інша країна на міжнародному рівні заявила про свої права правонаступництва), чомусь збирається спокутувати чужі гріхи.

Церква і релігія є елементами культури людства, тому протиставляти сьогодні заклади культури церкві є запереченням культурності самої церкви. Не може бути в інтересах церкви такого, що не в інтересах народу та держави. Якщо збереження об’єктів культурної спадщини є в інтересах держави, значить, це в інтересах церкви всіх чинних конфесій. Інакше це чиїсь приховані інтереси.

Олександр Бригинець: Я в найближчі дні буду звертатися до юристів, і якщо це можливо, подавати в суд на цей указ і пробувати скасувати його.

Які об’єкти на території Києво-Печерської лаври належать монастирю, а які – заповіднику?

Олександр Бригинець: Насправді всі історичні об’єкти на території Києво-Печерської лаври, які там зареєстровані, належать державі, а на сьогоднішній день - місту. Інша справа, що там є частина об’єктів, які не зареєстровані ніким. Це новобудови, які церква побудувала без ніяких дозволів. Таким чином, вона зробила злочин, бо будувати в історичній зоні будь-що неможливо.

Сергій Кролевець: Всі об’єкти на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника в межах, визначених чинним законодавством, є власністю територіальної громади міста Києва і перебувають на балансі заповідника. Частина будівель, згідно чинних на той час рішень органів центральної і місцевої виконавчої влади, передані в користування релігійним громадам. Станом на 1 січня 2010 року, 42% площ будівель заповідника знаходяться в користуванні церков і релігійних організацій, 40% - в користуванні інших закладів культури, і тільки 15% всіх приміщень – у самого заповідника.

Назву ще деякі дані. В Україні зареєстровано близько 32 тисяч приходів, близько 40 тисяч священнослужителів і ченців, близько 200 релігійних навчальних закладів, в них близько 18 тисяч слухачів. Більше 12 тисяч шкіл, 450 монастирів, 350 місій, 75 братств. Виходить близько 400 релігійних видань.

В Україні 445 музеїв (дані радянських часів, нових даних ніхто не знає), сьогодні деякі закрилися. В них працює близько 7 тисяч науковців. Державних регулярних музейних видань немає, є приватні. Для порівняння, в Росії 2 700 державних музеїв, в Польщі – 1 100, Австрії – 1 600, Канаді – 2 500.

Один із авторів законопроекту про повернення об'єктів культурної спадщини релігійних організацій Василь Горбаль сказав, що прийняття цього проекту сприятиме виконанню зобов'язань, які взяла на себе Україна у зв'язку з членством в Раді Європи. Про які зобов’язання йдеться?

Сергій Кролевець: Таких зобов’язань не існує.

Чим може зашкодити приватизація історичних об’єктів?

Олександр Бригинець: На сьогоднішній день всі ремонтні, реставраційні і рятувальні роботи на території Києво-Печерської лаври відбуваються виключно за гроші державного бюджету. Це мільйони і мільйони, яких у церковних громадах реально не існує. Це напевно будуть гроші інвесторів, які прийдуть на церковні території і збудують там за свої гроші об’єкти, які потрібні їм, а не церкві. Тому я впевнений, що відповідальність за ключові історичні і культурні об’єкти повинна нести держава.

Сергій Кролевець: Згідно чинного законодавства, держава відповідає за збереження всіх об’єктів культурної спадщини, і в першу чергу національної культурної спадщини. Але Софія і Лавра ще є і об’єктами, які перебувають в списку всесвітньої культурної спадщини. Згідно українського законодавства та міжнародних вимог, за об’єкти культурної спадщини, які перебувають в списку ЮНЕСКО, несе відповідальність держава в чиїх руках би вони не були – в приватних, у власності юридичних чи фізичних осіб. В Європі змінити кватирку на вікні приватизованої історичної пам’ятки не можна без дозволів певних охоронних організацій, а у нас зносять об’єкти - і ніякої відповідальності. При цьому ви пропонуєте приватизацію?..