Демократія через вікно. Опозиція втрачає Київраду

«Ми хочемо, щоб Київрада працювала, ми хочемо, щоб бюджетники отримували зарплатню…», - лунало над Хрещатиком. Самого промовця видно не було, і слухачі, розділені металевим бордюром та двома рядами «Беркуту», витягували голови, щоб роздивитися.

До відкриття сесії Київради влада підготувалася ретельно. Ще зранку вхід було перекрито зусиллями бюджетників – лікарів та вчителів. По обидві сторони від дверей стояла потужна апаратура, яку охороняли «беркути». Поряд то там, то тут мелькали характерні обриси чергових «тітушок».

В самій Київраді оборону зайняли провладні депутати, підсилені парламентським «десантом» у складі «регіоналів» Ельбруса Тедеєва, Владислава Лук’янова та Олега Царьова. Усі спроби опозиції пробитися до сесійної зали давали не більше ефекту, аніж спроби опозиції перекричати промовця, який з-за спин міліції та бюджетників шматував центральну вулицю столиці шаленими децибелами своїх гасел.

На розпеченому асфальті під Київрадою приречено стояли кілька тисяч прапороносців, розділених навпіл проїжджою частиною. «Свобода», яка дисципліновано почала стягувати свої сили на місце події ще рано-вранці, в результаті отримала найкращі місця – її партійні прапори майоріли прямо по центру мітингу, перед самим входом до приміщення Київради. «Батьківщина» та «Удар» виявилися переважно відтісненими на периферію.

Усі спроби опозиційних лідерів на чолі з Яценюком потрапити до будівлі виявилися марними. На «беркут» не діяли ані посвідчення народного депутата, ані спроби колишнього головного міліціонера столиці Віталія Яреми апелювати до професійної етики.

«Народні депутати пробують прорватися всередину! Народні депутати, не робіть цього!», - заходився невидимий промовець. Аж раптом він на секунду перервався, але тут же знову закричав: «Ви всі бачили! Він мене ударив! Він ударив мене ногою в обличчя!!!». У голосі спікера чулися безкінечні глибини світової скорботи від того, що така шанована людина, нардеп, зламала його віру у людство шляхом удару ноги в обличчя.

Він ще намагався кричати, однак враз замовк посеред речення і більше вже голосу не подавав. Як виявилося, це журналістка та екс-кандидат у народні депутати Тетяна Чорновіл зуміла висмикнути дроти зі звукопідсилюючої апаратури.

«Почалося!», - прошепотіла літня жінка, що стояла поряд, тримаючи прапор «Батьківщини», і раптом пронизливо закричала «Ю-ля! Ю-ля! Ю-ля!». Натовп зашумів і хитнувся в бік сходів, що вели до Київради.

А там вже починався штурм. Задзвеніло скло – це народні обранці висадили вікно першого поверху і полізли до приміщення, забувши про солідність, як хлопчаки. З іншого боку група «свободівців» намагалася видерти у бійців «Беркуту» металеву огорожу. Правоохоронці нещадно дубасили їх по руках. Під ногами протагоністів гинули чорнобривці, висаджені на клумбах під стінами Київради.

Повітрям стрясав уже інший промовець, цього разу опозиційний. «Не дамо узурпувати Київраду! Не-да-мо! Не-да-мо!», - хрипів він. «Не-да-мо!...да-мо! …да-мо!», - сомнамбулічно і врізнобій відгукувався натовп. Від припаркованих неподалік автобусів до входу бігли все нові й нові «беркути».

Народний депутат Андрій Шевченко спробував пробитися до будівлі, однак міліціонери не пустили його навіть до вибитого вікна. Що відбувається всередині – можна було тільки здогадуватися. Як виявилося пізніше, в цей самий час Київрада з реактивною швидкістю відкрила засідання, одним махом ухвалила потрібні рішення і так само оперативно згорнулася.

Враз у провалі вікна показався Арсеній Яценюк разом з нардепами Пашинським, Парубієм, Яворівським, Мохником та іншими. Арсеній Петрович вигідно виділявся на фоні «свободівських» вишиванок аристократичною засмагою та елегантною триденною неголеністю.

Яценюк зійшов з підвіконня, мов з трапу президентського літака, і його негайно взяла в кільце вдягнена у цивільне охорона. «Беркут» тут же розступився, не те що перед Андрієм Шевченком, і лідер «Батьківщини» пішов вбік від Київради, щоб вільно поспілкуватися з журналістами. За ним потягнувся шлейф з охочих побачити «живого Яценюка».

Після короткого брифінгу Арсеній Петрович ще якусь хвилину попозував перед фотокамерами, а потім в оточенні охорони та народних депутатів демократично пішов через підземний перехід на інший бік Хрещатика. Там стояла «швидка», в якій першу допомогу надавали одному з потерпілих під час недавнього штурму. Яценюк зазирнув до «швидкої», перекинувся парою слів з лікарем та потерпілим та пішов собі геть.

А під Київрадою в цей час спалахнув новий локальний конфлікт. Один із «тітушок» поскандалив та вдарив когось у натовпі, його схопили, проте міліція втрутилася і відбила провокатора. Щоправда, натовпу було все одно, кого бити, і одного з міліціонерів встигли добряче пом’яти та взяти у кільце. Він спробував вирватися, його зі свистом та улюлюканням погнали геть, аж поки невдаха не сховався між міліцейськими автобусами.

Натовп, втративши останню розвагу, почав втрачати й інтерес до акції. Лише «Свобода» концентровано зібралася біля сходів Київради, де, слухаючи свого промовця, час від часу вибухала дисциплінованим «Героям слава!», але скоро розійшлися і ці…

«Як кошенят», - сказав колись нардеп Михайло Чечетов. І, далебі, ці його слова якнайвлучніше описують те, що відбулося. Влада отримала те, що хотіла. Причому - малою кров’ю і практично без опору.

Видається, що серед учасників мітингу мало хто взагалі розумів, що відбувається і навіщо. Цю інформаційну війну опозиція програла «в суху». Можливо, тому що у серпні так важко проміняти теплі морські хвилі на бійки з «беркутом», штурми через вікно та інші традиційні розваги нашої політики.