Олександр Мороз: Кучма знав…

Олександр Мороз в річницю загибелі Георгія Гонгадзе стверджує, що ніколи не робив з Миколи Мельниченка героя.

На Вашу думку вирок генералу Олексію Пукачу - це лише верхівка айсберу у справі вбивства Георгія Гонгадзе? Хто, все-таки, ще повинен притягатись до відповідальності?

Ті, хто в кабінеті президента проводив розмови про Гонгадзе. Мова про президента Леоніда Кучму, який сам повинен сказати, кого ще потрібно викликати як свідка або обвинуваченого. Наскільки я орієнтуюсь в ситуації це має бути Володимир Литвин. Вагання, мовляв, начебто за цією справою стояли якісь зовнішні сили, є абсурдними.

Однак часто озвучується думка, що президента Кучму підставили росіяни.

Такі судження виголошують для того, аби відволікти увагу від суті справи. Замість цього потрібно зосередитися на двох проблемах.

Перша стосується того, хто надав наказ, аби перевезти тіло Гонгадзе до Таращі, де воно пізніше було знайдене: важко собі уявити, щоб генерал міліції самостійно викопував і перевозив останки. Зрештою, в Таращі тіло Гонгадзе не закопали, а лише присипали його так, аби можна було у потрібний час знайти. І природно: останки знаходяться в той момент, коли в президентській адміністрації розпочинається дискусія про дострокові вибори у 2001 році, замість планових 2002-го.

Хто це все вигадав? Пукач? Він належить до тих силовиків, які ніколи не цікавилися політикою. Міністр Юрій Кравченко? Але зі стрічок зрозуміло, що Кравченко не був ініціатором, поза тим, він також такими справами не займався. Немає жодних сумнівів, що за вбивством стоять люди, котрі давали в той час у кабінеті президента вказівки.

Другим питанням є збіг у часі вбивства Гонгадзе і присвоєння Пукачу звання генерала. Варто задати собі запитання, чи президент, присвоюючи те звання, замислився над тим, а за які такі заслуги надав Пукачу таке підвищення? Іншими словами, присвоєння звання є доказом того, що Кучма знав, за що Пукач отримав підвищення, а нинішнє слідство повинне власне з’ясувати, чому Кучма так себе поводив. При цьому я не стверджую, що президент безпосередньо видав вказівку.

На плівках таких вказівок, зрештою, не знаходимо…

Принаймні в тому матеріалі, який отримали і який оприлюднили в 2000-му році. Однак твердження, що ці плівки не можна використовувати як речові докази є дуже дискусійними – в інших справах стенограми телефонних розмов служили як беззаперечний доказ. Для мене це, зрештою, зрозуміло: одна урядова команда передає в спадщину проблему, прагнучи сама вмити руки і побоюючись взяти на себе відповідальність – тому справа Гонгадзе триває так довго. Та попри все мусить колись завершитись відповідно до закону, а люди, які в ній замішані, повинні стати перед судом.

Ви досі довіряєте майорові Мельниченку, автору плівок? Як довіряли йому і в 2000-му році, коли він звернувся до вас.

Тоді Мельниченко мені зателефонував, сказавши, що має інформацію про президента, яка може мене зацікавити. Спершу йому відмовив, бо перед цим вже мали місце різного роду провокації. Кілька днів по тому він вкотре зателефонував, кажучи, що володіє матеріалами , які стосуються вбивства Гонгадзе, а такого сигналу, очевидно, я не міг проігнорувати.

В автомобілі на Печерську про все домовилися, там прослухали фрагменти розмов – Мельниченко не мусив мене переконувати в автентичності записів, бо інтонації і лексику співрозмовників я добре знав. Проте попросив Мельниченка аби якогось дня передав мені всі плівки, замість фрагментів – прагнув мати стовідсоткову впевненість.

Отримавши одну плівку, знайшов на ній фрагмент, що стосувався випадку, про який знали лише я і міністр внутрішніх справ. Кравченко у той час жив в Конча-Заспі, де я вранці бігав часом його зустрічав. У день, про який йдеться в записі натрапив на нього, хоча нікому про це не розповідав. Навіть тоді хотів зачепити його і сказати, що він неправильно виконує вправи, бо увесь почервонів, помітно було, що у нього підскочив тиск. Тим часом у записі Кравченко сказав президентові «зранку бачив Мороза, на пробіжці». Звідси й вигадки про те, що за плівками стоять зовнішні сили, що, можливо, я особисто був зацікавленим, але це все мене не цікавить. Маємо вбивство журналіста, є безпосередні виконавці, організатори і замовники, а решту нехай з’ясовує слідство.

Коли Мельниченко передав мені плівки, попросив, аби я дав йому час на виїзд з України, бо інакше він не дожив би до наступного дня. В результаті, лише на наступний ранок після того, як майор виїхав до Чехії, я розповів про плівки в парламенті.

Чи Леонід Кучма постане перед судом?

Б’юсь об заклад, що сідчі і прокурори не мають іншого виходу, аніж довести до цього – інакше справа не буде закритою.

Ви й досі підтримуєте контакти з майором Мельниченком?

Давно з ним не розмовляв. Після його повернення зі Сполучених Штатів Америки, недовго говорили по телефону, домовились про зустріч, але вона так і не відбулася.

Як тепер, 12 років потому, ви оцінюєте мотивацію Мельниченка? Його діяльність в останні роки, викликає контроверсійні оцінки.

Ніколи не робив з нього героя. Він публічно заявив, що не може погодитись із замовчуванням фактів в злочинних справах. Чи це був реальний мотив, сказати важко.

У 2003 чи 2004-му році ми зустрілися в США. Тоді також запропонував йому зайнятися іншими справами, про які йшлося на стрічках, Стосувались вони президента і його адміністрації. Він відповів мені, що має свої плани і це його не цікавить, схоже що Ющенко щось йому обіцяв. Я сказав тоді йому, що вибір залежить від нього, але повинен взяти до уваги те, що разом з плином часу інформація, яка тепер має значення, потім перестане будь-кого цікавити, а він сам виявиться не потрібним. Так, зрештою, й трапилося. Про те, чим керувався Мельниченко треба запитувати у нього.

Публікацію з Nowa Europa Wschodnia переклав Володимир Олійник