Юрій Гримчак: Я не хочу говорити, що «Свобода» продала свій округ. Але…

Колишній депутат від «Народної самооборони» Юрій Гримчак, який балотується на довиборах у ВО №223 – називає себе опозиціонером і заперечує право об’єднаної опозиції на монополізацію цього виборчого поля.

У свій час Гримчак був одним із найактивніших «бійців» передових загонів «Батьківщини». У квітні 2010 року під час ухвалення Харківських статей у парламенті були запалені димові шашки. Правоохоронці звинуватили у цьому саме Гримчака. Через це проти нього порушили кримінальну справу, яка не закрита і досі.

Однак під час парламентських виборів 2012 року Юрію Гримчаку дісталося відверто непрохідне 91-ше місце у списку «Батьківщини» і він залишив парламент. Майже рік Гримчак мовчав, але після оголошення довиборів у спірних округах – заявив про бажання балотуватися у народні депутати. Опозиція, зокрема «Свобода» (чий кандидат Юрій Левченко є узгодженим кандидатом від парламентських опозиційних сил), звинуватила Гримчака у співпраці з владою.

Чому ви вирішили балотуватися в депутати?

На сьогоднішній день нашою опозицією, парламентською перш за все, використовуються подвійні стандарти. Я і багато інших політиків виступали за те, щоб у першому турі президентських виборів треба висунути єдиного кандидата, щоб не розпорошувати голоси, щоб поєднати людські, матеріальні, інтелектуальні ресурси, щоб у першому турі перемогти на 5-10% діючого президента Віктора Януковича. На мій погляд, одна з причин поразки Юлії Тимошенко у 2010 році полягає в тому, що у першому турі розрив був 10%. Це призвело до того, що наша регіональна еліта, підприємці, держслужбовці зрозуміли, що відіграти ці 10% неможливо. І вони почали працювати, фактично, на Януковича. Під час другого туру скоротився цей розрив до 3%, але все-таки його так і не змогли подолати перш за все у головах виборців.

Коли ця ідея почала опановувати масами, як казав класик, то виступила Тимошенко і практично всі діячі опозиції, окрім Кличко. Вони сказали, що це не правильно, це не демократично, народ повинен сам вибирати, і от той, кого народ вибере – той і буде у другому турі. І коли я вийшов із заявою, що буду балотуватися у 223 окрузі – я запропонував: ми проводимо соцопитування і за два тижні до виборів будемо бачити, хто перемагає. І вже тоді хтось знімає свою кандидатуру.

Друге – це те, що на сьогоднішній день рівень підтримки вже конкретно «Свободи» у Києві дуже падає. І не тільки у Києві, а й в усій Україні. В цій ситуації висувати представника «Свободи» по округу, знаючи, що він не отримає минулорічної підтримки, що вже зовсім інша ситуація… Бо рік тому «Свобода» сприймалася як радикальна сила і «спецназ опозиції», але цей рік показав, що вони досить непогано вбудувалися в цю систему.

Вам не здається, що ви теж використовуєте подвійні стандарти? Щодо президентських виборів агітуєте за єдиного кандидата від опозиції, а щодо ВО №223 – виступаєте конкурентом єдиного кандидата від опозиції?

Ні, якщо провести соціологічне опитування перед виборами, як я пропоную, щоб визначити, хто найсильніший кандидат.

Повертаючись до «Свободи»: минулого року я аналізував, як пройшли вибори у Києві. Я не хочу стверджувати, що «свободівці» продали свій округ. Але у Києві 13 округів. На 12 з них йшли люди, відомі всім, які мають біографію, здобутки, перемоги. І на цьому фоні кандидат у 223 окрузі від «Свободи» просто випадає, його не видно, він людина без біографії. І тому його (Левченка – «Главком») підтримка – це підтримка об’єднаної опозиції. крім того, здається, що люди голосували за Левченка, тому що альтернативи не було.

Але є ще одне. Якщо подивитися уважно, то виявиться, що у 223 окрузі представник опозиції набрав на 5% менше, ніж представник опозиції, з найменшою підтримкою, у іншому окрузі. Ці 5% різниці ніхто і ніколи не пояснював – чому? Тому що це був нікому не відомий представник «Свободи».

Ще одне. У Києві опозиція завжди набирала близько 30-35%. В той же час соціологія показує, що кількість противників діючої влади – десь 75%. Віднімаємо відсоток підтримки парламентської опозиції. А де ж іще 40%? Оці відсотки – це люди, які не вірять діючій опозиції, не виходять на вибори.

Усі, хто мене критикували, завжди починали з того, що казали: у нас погана опозиція, але її треба підтримати, бо іншої у нас немає. Це такий міф, що немає іншої опозиції, позапарламентської, немає поза парламентом громадських об’єднань, громадських діячів. І всі ці такі трохи клоунські виступи під Київрадою... От я трохи знаю, як працює парламент. Тобто – «хлопці, о 9 годині збираємося під Київрадою, півгодини мітингуємо – а потім в машини і до Верховної Ради, бо треба працювати». Тобто вони нічого не збиралися взагалі робити. Прийшли просто «галочку» поставити. Як людина, яка займалася організацією вуличних акцій, я скажу, що коли є бажання – зупинити можна все. А те, що робить опозиція – це клоунада, причому спільна. Причому звечора вже знали, що під Київрадою стоять металеві щити з усіх боків будівлі – чого ви туди приперлися? І минулого разу було так само.

Найнеприємніше те, що на такі акції приходять тільки активісти або, може, проплачені люди, бо вони ніякої активності не проявляють. Кияни, за великим рахунком, навіть не знають, що там щось відбувається. По-перше, всі на роботі, а по-друге – вони (опозиція – «Главком») якимось чином закликали людей прийти під Київраду? У фейсбуці три пости «Хлопці, пішли до Київради».

Як ви взагалі ставитесь до радикальної риторики, як у «Свободи»?

Я взагалі не хочу, щоб слово «українець» рівнялося слову «свободівець». Ми, українці, різні. Але ми не рівні «Свободі», ми набагато більше, ніж «Свобода». А сьогодні вони, приватизувавши гасло «Ми українці», повчають усіх, як бути справжніми українцями. Мені це просто не подобається. Це – ще один аргумент за те, щоб йти на вибори, показати, що ми різні. Хоча я їх («свободівців» - «Главком») націоналістами не вважаю. Бо дуже велика різниця між деклараціями і діями. Це, чесно кажучи, теж трохи «напрягає».

Сьогодні Київ програвати не можна. Соціологія показує, що якби Левченко сам як людина балотувався, він набрав би нуль цілих і, скажімо, одну десяту відсотка. А от що зараз він іде від «Свободи» - то він отримає, на мою думку, десь 6%. Чи можна перемогти з таким результатом? Я не впевнений.

Якщо говорити про соціологію, то які її результати зараз щодо 223 округу?

Я не робив соціологію, але бачив. Мого результату нема, бо я тоді ще не заявив про готовність взяти участь у виборах. Але підтримка падає у всіх опозиційних сил.

Вам не здається, що своїм висуванням ви так чи інакше підігруєте провладному кандидату, оскільки відтягуватиме частину опозиційно налаштованих виборців на себе?

А хто кандидат від влади?

Очевидно, він буде ховатися за іміджем незалежного кандидата, як це робив минулого року Пилипишин.

От на сьогоднішній день є вже, здається, п’ять кандидатів, я ще подам документи. А потім – більше не буде нікого. Такий варіант можливий?

Теоретично можливий, але малоймовірний.

Наскільки мені відомо, Партія регіонів так і не ухвалила жодного рішення. Відкритий «регіонал» шансів не має. А спроба когось пропхнути під виглядом незалежного кандидата – є вже досвід 2012 року. Такі фокуси по Україні були, і вони провалилися. Тому я не бачу поки що супротивника з того боку.

Я у політиці з 90-го року. І увесь цей час чую заклики: так, опозиція погана, але її треба підтримати, бо ті ще гірші. Але якщо говорити правду, то опозиція курвиться зі страшною силою. І я не впевнений, що я відтягую голоси у Левченка. Це будуть вибори без вибору для людей, які сьогодні не готові голосувати за «Свободу», а це досить великий прошарок.

Ви розмовляли про те, що збираєтеся балотуватися в депутати, з лідерами «Батьківщини»? наприклад, з Яценюком?

Ні. Я з Яценюком востаннє бачився у грудні минулого року. Якщо пам’ятаєте, тоді приймали рішення, чи іти опозиції до Верховної Ради. Було заявлено, що вибори сфальшовані по всій Україні, і Анатолій Гриценко пропонував не заходити у Верховну Раду. Він запропонував обнулити списки і у всіх пам'ять – клац! Це так, як було у 2007 році. То була така об’єднана нарада, і фактично тільки дві людини виступили, що не треба заходити до ВР, треба шукати способи змусити владу визнати вибори на цих п’яти округах. Але колеги-депутати так поспішали до парламенту… Це ж треба було поділити посади віце-спікерів, голів комітетів -це цікаво, приємно і корисно.

А я тоді пропонував зовсім іншу річ. На той момент була дуже цікава ситуація, бо якраз у нас не було ВР, у нас не було уряду, він пішов у відставку. А згідно діючого законодавства, парламент минулого скликання закінчує свої повноваження в момент відкриття сесії ВР нового скликання. Але нові депутати отримують повністю повноваження після прийняття присяги. І в оці 5, 10 хвилин чи 2 години в країні фактично немає ВР. Я казав: заблокуйте Верховну Раду. Не дайте їм скласти присягу.

Але якщо сесія відкрилася, то колишні депутати втрачають недоторканість, і за такі вчинки можна, умовно кажучи, отримати гумовим кийком по голові чи взагалі сісти за грати.

А хто заведе «Беркут» до парламенту? Уряду ж нема. І що ми маємо? Ми маємо заблоковану ВР, заблокований Кабмін. І тоді опозиція могла щось вимагати, сідати за стіл переговорів: так, ми готові розблокувати, але нам потрібні ці п’ять округів, свобода Тимошенко, Луценка й інших політв’язнів… І влада була б на «розтяжці». Але чомусь вони так боялися цього конфлікту…

Хто конкретно? Яценюк?

Проти були всі. Хоча ініціатором цього справді був Яценюк. Бо це була його ідея провести консультації по незаходженню до ВР. «Свобода» і «УДАР» підтвердили свою готовність до цього. Але коли почався круглий стіл, то першим слово взяв Яценюк: «Треба обов’язково заходити до ВР і боротися за свої права». Треба було бачити обличчя «свободівців». Вони раптом зрозуміли, що от воно, щастя, клас! Ну, а «УДАРівці» теж такі: то що, заходимо?!! Вау! І фактично всі підтримали це. Хоча в той момент Тимошенко вимагала, щоб вони не йшли до парламенту, не приймали участі у розподілі комітетів і віце-спікерів. Її не послухали тоді, бо вона була відірвана від життя.

А взагалі, наскільки точно політика «Батьківщини» відповідає рекомендаціям, які дає Тимошенко з-за грат? Чи хтось маніпулює її думкою?

Я не знаю, тому що до мене вона ніколи не зверталася. Трохи розуміючи, як іде комунікація, у мене складається враження, що вона дуже звужена, ця комунікація. І звужена навіть чисто об’єктивно.

Юрій Луценко обіцяв спробувати вас переконати не балотуватися. Така розмова відбулася?

Розмови не було, ми випадково стикнулися, поздоровалися, домовилися, що найближчим часом десь там перетнемося і поговоримо. Все на бігу. Я, чесно кажучи, не дуже розумію, яким чином вони збираються впливати на Луценка і яким чином він збирається впливати на мене. Це моє рішення. не тільки тому, що ніхто не має мені права заборонити, а ще й тому, що в мене є цілий комплекс доводів, чому я так роблю. Я не хочу, щоб цей округ програли.

Виборча кампанія – справа дорога. Як у вас з фінансуванням?

Чесно кажучи, ніяк. У мене є певні проблеми фінансові. Хоча я, мабуть, не зовсім правильно сказав. У мене є друзі, приятелі, знайомі, які мене підтримують і готові на безкоштовній основі надрукувати мої листівки. Це не такі великі кошти, бо зрозуміло, що навряд чи я буду друкувати дуже багаті листівки – газетний папір і т.д. Плюс мене підтримують волонтери. Це і громадські об’єднання Києва, і всеукраїнські деякі готові.

Які саме?

Я не хочу їх називати. Ми домовилися, що вони самі будуть робити заяви, що вони мене підтримують.

Все-таки, скільки загалом ви плануєте витратити на кампанію? Хоча б порядок сум.

Чесно кажучи, навіть не знаю…

Сто тисяч гривень? Двісті? П’ятсот?

Та ні! Думаю, на порядок менше.

Ви впевнені, що цього вистачить, коли вас почнуть «мочити» в інформаційному сенсі?

«Чорний піар» вже почався. Але він як прийшов, так і піде. В мене така класна репутація, що можна трішечки і зіпсувати. Була спроба сказати, що мене купили. Всі посміялися. Рік тому чи два, коли величезні суми гуляли по Верховній Раді, мене купити не вдалося. Мені нічого не треба було робити, а просто віддати картку – і все, ти щаслива людина, в тебе все є. усі знають, як це було, хто пропонував, у яких кабінетах.

То хто?

Я не хочу говорити. Інший запуск «чорнухи» проти мене – це зрадництво. Але можете сказати, кого зрадив? «Свободу»? Об’єднану «Батьківщину»? «Він зрадив виборців!», - кажуть. А я кажу: хлопці, взагалі-то виборців зрадили ви. Бо вам був довірився досить великий відсоток людей в цьому окрузі. І ви, такі великі, могутні, страшні, не змогли захистити волевиявлення виборця на 223 окрузі! Навпаки, ви вийшли до ЦВК і сказали: «Ми перемогли! Ура!». І всі розійшлися. То хто вам лікар і хто кого зрадив?

Здається, у вас крім політичних міркувань спрацьовує особиста образа за те, що вам дали непрохідне місце у списку.

Мені у соцмережах пишуть деякі люди: ну образила тебе «Батьківщина – то йди на ті округи, де балотуються кандидати від «Батьківщини», а тут Левченко від «Свободи», то чого ти сюди лізеш? Тобто, якщо ти йдеш по тих округах, – ти правильний пацан і молодець. Ну, це смішно.

Якщо б я вже образився і вдарив у дзвони, то міг ще у серпні минулого року грюкнути дверима і вийти зі списку, піти десь на вибори по Західній Україні. В принципі, маючи там якусь репутацію, я мав шанси там виграти. Мені навіть гроші пропонували тоді за це: мовляв, давай, поїхали, ти там можеш виграти. А я кажу: не можу, я підписував договір між «Самообороною» і «Батьківщиною» про злиття, я офіційне обличчя «Самооборони» у цьому списку, окрім Юрія Луценка, якого, зрозуміло було, до виборів не допустять. А друге – якщо я грюкну дверима, то це значить, що я не вірю в перемогу об’єднаної опозиції. Тобто я тоді шкоди реальної міг наробити всій опозиції. І на той момент не тільки я, а досить велика група людей була викинута поза парламент. Ми тоді домовилися, що ні словом, ні жестом, ні вчинком не будемо заважати перемозі об’єднаної опозиції. Навпаки, будемо допомагати.

Тобто образа… Тоді вона була, можливо, але я її нікому не показував. Була трохи злість. Бо що наш великий мачо Яценюк, що дуже віруючий пастор Турчинов – вони, може, і переживали таке (загрозу арешту – «Главком») у своєму житті, але це досить неприємна штука, коли під Новий рік ти чекаєш, що тебе заарештують. (Гримчак проходить по кримінальній справі щодо подій у парламенті під час підписання Харківських угод 27 квітня 2010 р. – «Главком»). Я не знаю, навіщо це було, але у мене склалося враження, що мене з усіх сил витискали з країни. Були натяки, люди якісь приходили, казали: тобі треба виїхати, ти ж розумієш, що тебе заберуть, бла-бла-бла…

Хто пропонував вам гроші за те, щоб ви балотувалися на Західній Україні у 2012 році?

Це пропонували демократи. Це не «регіони», це наші люди.

Імена можете назвати?

Ні, не можу. З мого боку це буде некоректно.

А на цих довиборах подібні пропозиції отримували? Від тих же демократів, або від влади?

Я сам звертався до деяких людей. Фактично, відповідь була «ні». Одні відмовили тому, що це об’єднана опозиція, інші готові були підтримати, але в них грошей немає або вже фінансують інші проекти.

Які у вас стосунки з іншими кандидатами по вашому округу, що вже висунулися або заявляли про готовність висуватися?

А ніяких стосунків нема. З пані Монтян ми декілька разів зустрічалися на телеефірах, пана Левченка я бачив по телевізору. Про усіх інших я взагалі нічого сказати не можу. А, ще Гладчука знаю, перетиналися на акціях десь там.

Кого ви вважаєте основним конкурентом із тих, хто вже висунувся?

Я собі думаю, що все-таки хтось буде від влади.

Але ж ви самі казали, що від влади поки ніхто не висувався.

Ну, Левченка я не вважаю своїм конкурентом. Тут така цікава ситуація: от є пан Левченко, про якого ніхто нічого не знає, окрім того, що він десь навчався у Англії. Тобто фактично конкурентом є не він сам, а партія «Свобода». А до ВО «Свобода» у мене досить великий список претензій. У мене таке враження, що різниця між Комуністичною партією і «Свободою» - лише в одному слові. Бо в перших на всіх білбордах написано «Повернемо Україну народу», а у других – «Повернемо Україну українському народу». Оце й уся ідеологічна різниця.

Що ви думаєте про новий проект Юрія Луценка «Третя республіка»?

Я у свій час у «Народній самообороні», окрім основних обов’язків, взяв на себе ділянку роботи, яка стосувалася реформування. Чесно скажу, у нас не було на це часу, бо коли ми прийшли до влади у 2007 році, Ющенко з перших днів почав палки в колеса (парламентській коаліції БЮТ і «Народної самооборони» - «Главком») стромляти, уряд теж. Потім почалася світова криза, а коли криза – робити будь-які перетворення неможливо. для перетворень потрібні три складові, на мій погляд. Це проект або план, політична воля і ресурс. В той момент навіть якби був план і політична воля – ресурс був обмежений катастрофічно. А плану всеохоплюючого ніколи ні в кого не було. «Український прорив» - він був досить непоганий, але декларативний.

І за 22 роки ми дійшли до того, що в нас в країні не тільки інфраструктура ресурс відпрацювала, але й державний устрій. Він вже не відповідає викликам сучасного світу. І це відбувається за всіма напрямками.

Більша частина людей живе, не дуже над цим замислюючись. А Луценко це розуміє. «Третя республіка» сьогодні пробує знайти вихід і пояснити це людям.

Як рухається розслідування вашої кримінальної справи?

Я не знаю, якщо чесно. Ніхто не турбує. Юристи кажуть, що це тому, що з 19 листопада минулого року у нас вступив у дію новий Кримінально-процесуальний кодекс. Всі кримінальні справи, які були порушені за старим кодексом і не були передані до суду – повинні розслідуватися знову.

А у моїй кримінальній справі досить велика кількість відомих і знаменитих людей. Клюєв, Семиноженко, Сівкович, Джига, тридцять депутатів ВР з Партії регіонів… Провести це розслідування заново – це не так просто. Крім того, ми ж по справі проходимо разом з Андрієм Парубієм, а він народний депутат, це або мене треба виводити в окреме провадження, або дуже складно.

Не боїтеся повторити долю Ігоря Маркова, якого не чіпали, а потім арештували за справу 2007 року? Якщо ви загрожуватимете перемогти представника влади на виборах, наприклад.

Можуть. Так що тепер – взагалі не жити?