Путін «пише» новий сценарій євроінтеграції України

Прем’єр Польщі Дональд Туск запропонував скликати круглий стіл стосовно східної політики. Якби це сталося, до його учасників є кілька зауважень.

Польща, сприяючи інтеграції України до Євросоюзу, має перед собою кілька дилем, які існували свого часу перед провідниками Східної політики в Бонні. Німеччина повинна була подбати про підтримку об’єднання країни з боку своїх союзників, дочекатися, коли СРСР не зможе продовжувати конфронтацію із Заходом, а також постійно підтримувати відчуття єдності серед самих німців по обидва боки Ельби. Лише об’єднання цих трьох чинників дозволило Федеративній Республіці Німеччини досягти своїх політичних цілей.

Якщо осучаснити геополітичний контекст і взяти до уваги культурні відмінності, які існують між населенням Центральної та Східної Європи та тих, хто проживає в межах колишнього СРСР, стане зрозуміло, що в процесі зближення України з Заходом не існувало взагалі жодного з таких трьох чинників, які допомогли німцям об’єднатися в період «весни націй».

Польща нині не має тієї ваги, яку мала свого часу Німеччина в Європі, і відповідно, підтримка запропонованої нами ідеї розширення ЄС та НАТО не є достатньо міцною. Вона знаходиться в столицях тих країн, які постійно змінюють свою позицію. Для Москви, Україна представляє набагато вищу вартість, ніж для Заходу. Якщо, виходячи з НДР та держав-сателітів Східної Європи, Кремль продовжував зберігати свій статус супердержави, то втрата України перекреслює такий шанс назавжди. Так само, як і для кремлівської еліти, так і для російського суспільства загалом, це означало б деградацію позиції Росії як історичного центру євроазіатської імперії, в православній чи комуністичній версії. Вони готові заплатити дуже високу ціну, аби – на їх думку – не допустити таку історичну катастрофу. Українське суспільство в питанні напрямку своєї інтеграції поділене. Відчуття історичних зв’язків з Росією все ще живе. Більшість мешканців України хотіли б бачити свою країну споживачем дешевого газу, а також фінансової допомоги з боку ЕС, на додачу з відміною візового режиму при перетині кордонів Євросоюзу.

-- Два міфи

Ефективність польської політики на сході напряму залежить від вищезазначених чинників. Найважливішим з них є позиція громадян України. В середині самого суспільства вже починають відбуватися динамічні зміни. Кожного року кількасот тисяч українців має можливість порівняти реалії життя на Заході з тими, які існують на пострадянському просторі. Щоразу більше з них переконуються, що існування в такому стані, позбавляє їх шансу в житті. Зростають прозахідні тенденції. Провал саміту в Вільнюсі, без сумніву є півкроком назад від асоціації України з Європейським Союзом, але, ймовірно,великим кроком вперед у процесі формування проєвропейської орієнтації українського суспільства

На жаль, ключове для долі України питання стратегічного інтеграційного вибору на схилах Дніпра перевтілене у внутрішню боротьбу за владу. Це не об’єднує політичні сили, як це було свого часу в Польщі. Київ, також не пішов шляхом Варшави, шляхом радикальних економічних реформ. Тоді як, в 90-х роках ми стартували з таким же рівнем ВВП, нині наш національний продукт зріс практично втричі. Нинішня Україна знаходиться в глибокій кризі.

Про Євросоюз в Україні нині існує два міфи. Владний, який оцінює вартість інтеграційних змін у 300 мільярдів євро і в зв’язку з цим очікує від Брюсселя відповідної підтримки, а також частини суспільства, яка пов’язує свої надії з вступом до Європейського Союзу, без усвідомлення необхідних змін. А тому, мають місце сумніви, що настільки сильно поділене і дезорієнтоване суспільство здатне втілити в життя таке важке завдання. Особливо, коли покращення життєвих стандартів може відбутися лише в довгостроковій перспективі, натомість економічна допомога Росії могла б бути відчутною відразу.

На жаль, не можна розраховувати на те, що Євросоюз, який нині бореться з рецесією, був би готовий компенсувати Україні, з дня на день, втрати спричинені реакцією Росії. Саміт в Вільнюсі на нещастя співпав з бюджетним процесом в Брюсселі. Першим досвідом українців після підписання Договору про асоціацію, було б однозначно подальше погіршення їх, і без того важкої економічної ситуації. Ті, хто з них розраховує на швидку допомогу від Євросоюзу, пережили б розчарування. Можна собі представити масштаби акцій протесту, які щоправда нині вийшли на підтримку євроінтеграції, однак через два роки вже вимагали б повернення до Росії.

-- Пуританська перемога Росії

Путін, змушуючи Януковича призупинити переговори щодо асоціації, викликав в Україні хвилю антиросійських настроїв і парадоксально «написав» для України сценарій приєднання до Євросоюзу. До чого ж власне веде його політика? Щоразу більше українців перестає бачити в росіянах братній, слов’янський народ, починає сприймати їх як постійно домінуючого, жорстокого брата. Кремль повинен буде швидко довести, що він для України є щедріший, ніж скупі європейці. Бюджет в Москві є досить великим, але не бездонним. Фінансові вливання з Росію зменшать тиск на ґрунтовні реформи української економіки. Однак, щоб втриматися на плаву вона потребуватиме наступних фінансових вливань. Росія, рано, чи пізно – подібно як у випадку з Білоруссю – зажадає в заставу «фамільне срібло». Будь-який уряд в Києві, який на це погодиться, блискавично втратить владу. Через два, три роки, ситуація повернеться до початкової. Українці переконаються, що зв'язок з Росією веде їх до цивілізаційного занепаду. Проросійський варіант остаточно втратить сенс.

-- Нова битва під Полтавою?

Чи може Польща пришвидшити темп втілення такого сценарію? Тільки в деякій мірі. На щастя, значною мірою нас виручає історія. З нею потрібно співпрацювати, але якщо у вас не має в руках важелів, не потрібно її випереджати. Кремль буде поступово пожинати гіркі плоди пуританської перемоги в Вільнюсі. Не потрібно постійно йому доказувати, за будь-яку ціну, що він припустився помилки. Йому це переконливо підтвердять самі українці вже в найближчій перспективі. Що ж насправді він може запропонувати? Крім тимчасового порятунку кредитами та недовготривалою знижкою ціни на газ, хіба що анахронічну розповідь про світле майбутнє.

Один з російських каналів недавно випустив програму, в якій славився геній президента Росії, який переміг в Вільнюсі коаліцію трьох ворогів Москви – прихильників східного партнерства Швецію, Литву і Польщу, так як в 18 столітті під Полтавою на українській землі Петро І розгромив війська шведського короля Карла ХІІ. Якщо кремлівські пропагандисти будуть з подібним настроєм реагувати на події в Києві, то дочекаються пам’ятників шведського короля, який зійде на цоколі, де ще недавно стояв Ленін.

Путін, намагаючись заблокувати зближення України з ЄС, знову нагадав про стратегічний конфлікт інтересів, який розділяє Польщу і Росію. У той же час, безцеремонно втручаючись у сферу європейської політики сусідства, подразнюючи Брюссель, змушує його на це відповісти. Цей момент повинен бути добре використаний польськими політиками. Ми не можемо справляти враження, що для нас важливо тільки вирвати Україну з обіймів Росії. Контекст набагато ширший…

Скоро на порядку денному появиться справа Молдови і Придністров’я, можливо знову з’явиться питання Грузії. Отже, щоразу очевиднішою з’являється потреба консолідації програм Східного партнерства. Обставини також сприяють знову порушити питання у сфері колективної безпеки і енергетичної солідарності країн, членів ЄС. Це також полегшує можливість мобілізації Брюсселя щодо енергійних кроків у відповідь на торговельні обмеження, запроваджені Москвою.

Варто було б за таких умов зауважити, що наша ефективність у всіх цих сферах підвищила б активність Варшави у європейських дискусіях щодо включення Росії в інтеграційні процеси. Це, звичайно б, полегшило нам, принаймні, можливість висловлення протесту, у випадку, якщо Росія буде намагатися позбавити такої можливості інші країни. На разі цього достатньо, поки не з’являться європейські політики, здатні зрозуміти, наскільки переломне значення для європеїзації Росії мало б приєднання України до ЄС.

Сьогодні українці очікують від Польщі кілька, вже давно бажаних, конкретних кроків: гнучкого візового режиму, ширшого відкриття ринку праці, більше стипендій для своїх студентів. До цього списку можна ще додати положення, які озвучують польські підприємці: підтримка бізнесу і покращення прикордонної інфраструктури. Реалізація цих проектів залежить не тільки від нас, але те, що від нас залежить, могло б бути більш ефективним внеском у зміцнення стосунків з Україною.

{1-}

Анджей Костарчик. Автор був заступником міністра закордонних справ в урядах Яна Кшиштофа Бєльського і Яна Ольшевського, послом Центру Порозуміння і Руху для Речіпосполитої в 1991-1993 роках. Автор книг.

Переклад Оксани Тютюн