Україна в братніх обіймах

Виглядає так, що Росія прийняла рішення дестабілізувати ситуацію в Україні і веде з нею пропагандистську війну, метою якої є показати, що Київ не може самостійно вирішити свої проблеми.

Слова Володимира Путіна про розпад СРСР, як найбільшу геополітичну катастрофу XX століття, набувають особливого значення в контексті російсько-українських стосунків. Крім змін на карті Європи, які сталися після занепаду реального соціалізму, може здатися, що Москва і надалі не сприймає Київ, як іноземну державу і використовує це в своїх міжнародних іграх, намагаючись його повернути, хоча б, як недавно, надавши швидку фінансову допомогу.

Особливо важливим є обґрунтування Путіним надання такої допомоги. Господар Кремля назвав Україну - «братнім народом», а тому – на його думку – Росія повинна ставитися до свого південного сусіда як близький родич, який – коли він цього потребує – йде йому назустріч.

Звичайно, російський президент зазначив, що Москва не має нічого проти устремлінь Києва у бік Заходу. Однак, варто зробити висновки з висловлювання Путіна. Російський керівник не використовує щодо Євросоюзу визначення «братня організація».

Отже, якщо Україна прийняла б рішення підписати угоду з ЄС (що одночасно б означало не входження її до російсько-білорусько-казахського Митного Союзу), то вона б відреклася від «брата» на користь союзу з якимись «чужинцями».

-- Частина Росії

Найменша можливість опинитися Києву в сфері впливу Брюсселя, може означати реалізацію прогнозів російських дисидентів. Адже не можна допустити до розлучення в «сім’ї». А намагання цього добитися робилися з 1991 року, відколи Україна оголосила про свою незалежність. Однак Київ і надалі балансує між Сходом і Заходом.

Історично, Росія завжди розглядала Україну як частину самої себе. З XVII століття і аж до початку XX-го, навіть називала її «Малоросією». І хоча в Радянському Союзі і відмовилися від такого визначення, Україна входила до нього як «братня земля» Росії, яка свої корені вбачає в Київській Русі.

А тому, якщо брат відвертається в бік заходу і шукає собі там союзників, то нічого дивного, що це викликає в нього гнівну реакцію. Так було в період помаранчевої революції (тоді ще йшлося про «зраду» на користь найбільшого ворога Москви - Вашингтону), так відбувається і тепер. Інтернет рясніє російською пропагандою, з антиукраїнськими образами.

На Facebook активно мусуються висловлювання, щодо невдячності українців щодо російського «брата». Описується карта сьогоднішньої України. Окремо виділяються частини держави, які вона отримала у «подарунок» від російських керівників протягом 1654–1954 років. З цієї карти випливає, що України б не існувало в її нинішніх кордонах, якби, наприклад, царська родина не «подарувала» їй Київ, Ленін – Харків і Одесу, а Хрущов – Крим.

Звичайно, тут не має жодного коментаря, в якому б йшлося про те, що такі «подарунки» були елементом завоювання або адміністративної політики російської держави, а потім і радянської, і в жодному разі не передбачали надання незалежності Україні.

На Facebook можна знайти й інші карти – з яких випливає, що розпад України є незворотнім, оскільки в ній проживають два різних народи: один прагне до Заходу, а інший до Росії.

-- Країна в занепаді

Російський опозиційний політик Андрєй Іларіонов вважає, що Москва реалізує в Україні власний сценарій – аналогічний до того, який в 2008 році був втілений в життя для відділення Південної Осетії і Абхазії від Грузії. Він зауважує, що курс євроінтеграції нині підтримує більшість українського суспільства. Мало того – стверджує Іларіонов – Віктору Януковичу вдалося в цьому переконати не лише апарат своєї партії – Партії Регіонів, але й недоброзичливий щодо Заходу російськомовний електорат. Тому, пояснює політик, Росія прагнучи протидіяти цьому, вирішила дестабілізувати ситуацію в Україні і веде з нею пропагандистську війну, метою якої є показати, що Київ не може самотужки справитися зі своїми проблемами.

На думку Іларіонова, важливим елементом в цій війні є залучення такого «агресивного пропагандистського монстра», як агентство «Россия Сегодня». Воно було утворене на базі агентства РИА Новости, яке було реорганізоване постановою Володимира Путіна. Шефом «Россия Сегодня» - призначеним теж Путіним – став телевізійний журналіст Дмітрій Кісєльов – той самий, який назвав людей, що зібралися на київських майданах «смердючим табором», який щоразу далі віддаляється від сучасних стандартів європейського, цивілізованого життя.

Така риторика не є новою. Україна, з часів помаранчевої революції в російській пропаганді постійно називається «занепадаючою країною», яка перебуває в перманентній кризі та наближається до прірви, що повинно – у висновку – делегітимізувати її суверенітет. Це нагадує – як зауважує український політолог Микола Рябчук – міжвоєнні розповіді німецьких кіл, які формували думку про Польщу, як «країну тимчасову».

-- Український нацизм

Зараз в подібному тоні російські пропагандисти намагаються компрометувати Україну. Нині можна почути і прочитати не тільки про анархію, яка існує в політичному житті України, але й про відродження «українського нацизму». Справа в тому, що необандерівська історична політика – бо про неї в даному випадку йдеться - яку втілює партія «Свобода», не визначає нині ключові для України і її сусідів справи.

Звичайно, не можна легковажно ставитися до цієї політики. В поляків є достатньо підстав, щоб протестувати проти замовчування злочинів українських націоналістів. Але перебільшення необандерівських тенденцій - це означало б передати м’яч на поле Кремля.

«Український нацизм» це тільки відволікаюча тема, яка чудово прикриває імперіалістичні апетити Москви щодо Києва і її ставлення до власної історичної пам’яті. Росія намагається посіяти, де це можливо, сліди фашизму, завдяки чому може відволікати людей на Заході від того, що вона як спадкоємець СРСР не розлучилася з політикою цієї країни з часів другої світової війни.

Як наслідок, така політика «українського нацизму», повинна викликати обурення західних середовищ, в яких формується загальна думка, які дуже чутливо ставляться до всіх проявів таких явищ, як націоналізм, расизм, ксенофобія, антисемітизм. Якби раптом в Україні почалися б відбуватися погроми росіян, євреїв, поляків, то краще її взагалі не приймати в європейську сім’ю. Що ж тоді робити з країною, яка не здатна бути самостійною, а до того ж з відродженням таких негативних політичних традицій?

-- Розділитися?

Зрозуміло, що російські пропагандисти чітко підкреслюють, що Україна сама повинна визначати своє майбутнє, а тому ніхто не повинен їй нав’язувати те, до якої організації їй вступати. Все це відбувається паралельно зі звинуваченням на адресу країн ЄС (особливо Польщі і Швеції, як ініціаторів Східного Партнерства) щодо втручання у внутрішні справи Києва.

Однак, сама Росія не приховує, що сприймає Україну як свою «сферу привілейованих інтересів». Зокрема вона робить все, щоб «брату» створити поле такого вибору, який в кінцевому варіанті дозволив в якійсь формі об’єднати «сім’ю» в Митному Союзі.

Тільки що робити з «виродками», які вибирають Захід? Може Росія захоче поділитися з ними своєю «сферою привілейованих інтересів»?

{1-}

Філіп Мемхес