Донбасс порожняк не гонит?

17 грудня у Москві Віктор Янукович та Володимир Путін підписали кілька міждержавних документів з питань економічного співробітництва. Серед них - домовленості про скасування квот на імпорт коксівного вугілля до України.

Ці слова можуть прозвучати дивно для простих обивателів, які з подачі офіційної пропаганди звикли вважати Україну великою вугільною державою. Адже як можна, маючи працелюбний Донбас, закуповувати вугілля за кордоном, причому в таких кількостях, що йшлось навіть про обмеження обсягів цих закупок?

Однак, це – правда: щороку Україна закуповує за кордоном більше 10 млн тонн вугілля, переважно в Росії, США та Польщі. Це потрібно, в першу чергу, металургії. Україна здатна сама видобувати коксівне вугілля для потреб виробників сталі, однак його якість поступається закордонним зразкам через завеликий вміст сірки. Що ж стосується покладів вугілля з пониженим вмістом сірки – то їх розробка з різних причин гальмується.

«Я завжди був прихильником того, що потрібно обмежувати ввезення російського вугілля до України, а то в нас трохи дивно виходить: ми не можемо реалізувати власне коксівне вугілля, а купуємо російське. Так, є тут один нюанс: російське вугілля з пониженим вмістом сірки, а наші високосірнисті. Тому розбавляти їх потрібно, інакше не отримаємо високоякісного коксу. А коксовики ніфіга не зробили і не роблять для того, щоб очищати вугілля від сірки. Для цього потрібні капітальні витрати, але ми б вирішили цю проблему», - емоційно пояснює екс-міністр вугільної промисловості Віктор Тополов.

На думку екс-міністра, вигоду від скасування квот отримає перш за все Росія. «Розміри цих квот потрібно встановити такими, щоб і не зупинити українську вугільну галузь і дати можливість при цьому металургам працювати. А скасування квот вигідне Росії, тому що обсяги виробництва сталі і чавуну у них упали і зайве вугілля є», - пояснює Тополов. До того ж деякі наші олігархи володіють шахтами в Росії - Ахметов, Нусенкіс.

Такої ж думки дотримується і голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець. «В першу чергу це (скасування квот – «Главком») вигідно для Росії, бо там вугілля видобувається відкритим способом і вартість його інколи складає 10 дол. за тону. Але перевезення надзвичайно довгі і тариф на залізницю досить високий. Але Україна, крім того, зменшила вартість залізничних тарифів для російських компаній. Тобто Росія підвищила тарифи на своїй території, а компенсувала це зниженням вартості на території України. « Але неконтрольоване завезення вугілля з Росії означає зупинку українських шахт, в першу чергу державних», - вважає Волинець.

За його словами, така державна політика може призвести до росту соціальної напруги вже найближчим часом. «Це провокує страйки – вони будуть у Донбасі вже найближчим часом», - стверджує профспілковий лідер гірників.

Отож імпорт вугілля до України впродовж останніх років тільки зростав, доки з 1 червня 2013 року Кабінет міністрів не встановив квоти на ввіз вугілля у обсягах 10,2 млн тон на рік. Тоді ходили чутки про те, що ці обмеження пролобіювали відомі луганські гравці вугільного ринку Юрій Іванющенко та Іван Аврамов, які були незадоволені серйозним падінням цін на коксівне вугілля.

Проти них виступило металургійне лобі, яке спробувало оскаржити рішення Кабміну у суді. Зокрема з урядом судилися Алчевський коксохімзавод та Алчевський меткомбінат (Індустріальний союз Донбасу), однак програли справу. Протестувати намагалася і Росія. Для неї, за мінімальними підрахунками, мова йшла про втрати в розмірі більш як півтора мільярда доларів щороку.

Відтак. коли Віктор Янукович серед інших досягнутих у Москві домовленостей згадує і скасування квот на імпорт вугілля – варто було б уточняти, кому це все вигідно. І чим обернеться для української економіки відміна обмежень на імпорт вугілля? Перш за все, видобуте вугілля – це оплачена робота великої кількості працівників. Скасування квот означає, що за видобуток вугілля Україна вирішила заплатити не українським, а російським шахтарям. Гроші, які щороку будуть витрачатися на закупівлю російської продукції на ринку, підживлюватимуть не українську, а російську економіку. А залежність української економіки від російської сама по собі є небезпекою національним інтересам.

Та й, зрештою, сам Кабмін ще півроку тому вважав російську загрозу на вугільному ринку достатньо серйозною, щоб подбати про міри самозахисту. Навряд чи щось могло змінитися настільки кардинально за цей час, щоб так легко відкрити ринок і відмовлятися від квот. Тим паче, що на підтримку вугільної галузі у 2013 році, наприклад, було заплановано виділити з державного бюджету 15 млрд грн.

Точні дані бюджету на 2014 рік досі не відомі, однак навряд чи діюча влада відмовиться від вседержавної підтримки вугільних олігархів, які відхопили собі найкращі шахти, і більшість з яких, за дивним збігом обставин, представлені у владі.

Виходить парадокс: або галузь не потребує державної підтримки, якщо вже уряд скасовує квоти на імпорт, або ж уряд скасував квоти всупереч інтересам державних шахт. Скоріш за все, йдеться про ту ж саму статтю Кримінального кодексу, за яку Юлія Тимошенко досі сидіть.

Додатковий штрих до картини додає той факт, що вже цього року українська влада планує завершити приватизацію збиткових шахт. Деякі з них можуть дістатися новим власниками за символічні суми. Переможцем такого конкурсу стане той інвестор, який запропонує найбільшу ціну за об’єкт. Враховуючи специфіку української приватизації, легко уявити, як буде проходити цей продаж: фіктивні фірми вдаватимуть торги, а скуповуватимуть все тільки «правильні» компанії.

Зрештою, це все частини одного ланцюга: скасування квот на імпортне вугілля веде до неможливості реалізації вугілля з українських шахт, а отже – до ще глибшої їх збитковості і подальшого падіння ціни, що, безперечно, вигідно для потенційних покупців.

За даними Держстату, у 2013 році державні шахти зазнали збитків практично на 14 млрд грн. Це на 46% більше, ніж попереднього року. Відповідно, усі ці об’єкти претендують на те, щоб вже найближчим часом змінити власника.

Хто ж виграв від скасування квот на імпорт вугілля до України? Окрім Росії, яка зняла перешкоду для свого товару, задоволеними можуть бути і всі металургійні олігархи, вони затято лобіювали лібералізацію імпорту.

З українських металургійних компаній тільки «Метінвест» Рината Ахметова спромігся побудувати замкнений цикл виробництва, отож не залежить від постачання імпортного коксу.

Хороший запас високоякісного коксівного вугілля має і «Донецьксталь» російського олігарха Віктора Нусенкіса. Однак той, подейкують, вже вкотре переживає глибокий корпоративний конфлікт зі своїм бізнес-партнером Геннадієм Васильєвим, а Ринат Ахметов тримає сторону екс-генпрокурора.

Що ж стосується «Індустріального союзу Донбасу», то він якраз і був послідовним супротивником введення квот на імпорт вугілля, оскільки це ставило власників холдингу - Сергія Таруту і його російських партнерів – в залежність від волі того ж самого Ахметова.

Групи «Арселор Міттал» та «Євраз» в Україні не мають власних потужностей з виробництва коксу, отож квотування імпорту вугілля для цих груп було невигідним.

Видається за ймовірне, що скасування квот на імпорт вугілля до України стало компромісом, який дозволив Януковичу і зберегти лояльність українських олігархів, і забезпечити російські інтереси в Україні. Олігархи отримали можливість розвивати металургійне виробництво, Росія ж – прямі прибутки плюс нічим не обмежене входження на ринок.

Втрати ж у цьому випадку, як завжди, ляжуть на державні підприємства. І без того збиткові українські шахти, що займаються видобутком коксівного вугілля, приречені на вимирання. А це – тисячі безробітних на Донбасі.