Суддя не виконує Закон. Що далі?

8 січня Печерський районний суд м. Київ відмовився зобов’язати прокурора звільнити одного з затриманих після подій на вулиці Банковій 1 грудня з огляду на те, що Закон України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" ніби то чітко не тлумачить, які саме особи і за які дії повинні бути звільненими. Такий цинічний висновок змушує ще раз повернутися до питання природи і правових наслідків даного Закону, а головне – визначити суть проблеми, яка за останні тижні призводить до де-факто делигітимізації судової системи країни і може мати непередбачувані за своїм характером наслідки для нашої держави.

Отож, 26 грудня 2013 року набув чинності Закон, який передбачав звільнити від відповідальності осіб, які були учасниками акцій протесту та масових заходів у період з 21 листопада 2013 року і до дня набрання чинності цим Законом, а усі кримінальні провадження та провадження щодо вчинення адміністративних правопорушень, відкриті з приводу подій, пов’язаних із зазначеними акціями протесту та масовими заходами, підлягають закриттю. При цьому нові кримінальні провадження та провадження щодо вчинення адміністративних правопорушень не можуть бути відкриті з приводу подій, пов’язаних із зазначеними акціями протесту та масовими заходами.

Однак до цього часу даний Закон так і не виконано – за гратами перебувають ті, хто прямо підпадає під дію цього Закону. Чи не щодня з’являються повідомлення з різних регіонів країни про те, що затримуються чи піддаються тиску з боку правоохоронних органів активісти та громадські діячі. А рішення Печерського суду від 8 січня 2014 року змушує поставити питання руба: в Україні відсутня або судова, або законодавча влада. Якщо суддя може спокійно плюнути на дух і букву Закону, то це значить, що відбувається делигітимізація законності, що є первинною основою будь-якої державності. Держава таким чином не залишає громадянам жодного шансу для правових методів захисту своїх законних прав та інтересів.

Відразу після оприлюднення тексту згаданого Закону більшість правників висловили серйозні застереження щодо даного нормативно-правового акту. Зрозуміло, що готувався він нашвидкоруч і бути без огріхів не міг.

У основному фахівці вказували на дві величезні прогалини:

1. Невизначенісь чіткого кола осіб/об’єкта, на яких поширюється дія Закону. Тобто є незрозумілим, хто може виступати в статусі учасника акції протесту та масових заходів, і яких саме акцій чи заходів.

2. Відсутність точної вказівки, за які ж саме протиправні дії та правопорушення особи мають бути звільнені від відповідальності, а також яких видів відповідальності це може стосуватись; умовно кажучи якщо було б скоєно вбивство, можна стверджувати що в такій редакції Закон поширює свою дію і на це особливо тяжкий злочин.

Правовою системою України передбачено існування так званого інституту звільнення від покарання, що включає в себе амністію, помилування та умовно-дострокове звільнення. Жоден з перелічених механізмів авторами Закону для звільнення спочатку побитих, а потім затриманих і звинувачених громадян не був використаний. Те, що більшість сприйняла як неграмотність авторів, скоріше за все було спробою досягти максимального результату не маючи достатнього нормативного підґрунтя.

Відмовившись від передбачених українським законодавством способів звільнення від покарання, автори Закону фактично створили «нормативно-правовий казус», якій в практиці української законотворчості є своєрідною новелою.

Амністія - саме це було би логічним з огляду на те, що нормативно-правовий документ має статус Закону. Саме механізм амністії вже було використано у схожій ситуації 15 років тому, коли набрав чинності Закон України «Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат». Тобто наслідки у вигляді відкритих кримінальних справ за результатами мирних зібрань, а за старим законодавством - мирних акції протесту, зовсім не дивина для України.

Однак, навіть у пояснювальній записці нинішнього законопроекту відсутнє посилання на Закон України «Про застосування амністії в Україні» в редакцій від 18 квітня 2013 року N 221-VII. І це є зовсім не збіг, а абсолютно прорахований крок! Досягти звільнення всіх затриманих активістів цей закон в діючий редакції не дозволив би, тому звертатись до існуючого механізму застосування амністії не було жодного сенсу. Відповідно пункту а, статті 4 Закону «Про застосування амністії в Україні» амністія не може бути застосована до: осіб, стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження до постановлення судом обвинувального вироку.

В законодавстві 1996 року, цього обмеження не було, воно прийнято зовсім недавно, як приклад стаття 2 з Закону України від 1997 року «Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат»:

«Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом особами, зазначеними у статті 1 цього Закону.».

Хоча необхідно зазначити, що саме діюча редакція законодавства що регулюють застосування амністій, є найбільш поширена в світі. Наприклад, ст. 133-9 КК Франції встановлює: амністія ліквідує наслідки обвинувальних вироків і тягне за собою звільнення від усіх покарань без будь-якої можливості перегляду справи. Важливо зазначити, що законодавство великої кількості європейських країн взагалі не містить положень про амністію, в той же час має місце широке застосування альтернативних засобів перевиховання – громадські роботи, порука тощо.

Взагалі застосування амністії за часів незалежності України має довгу історію, з 1992 р. по 1996 р. призначалася Президентом України, а з 1996 р. по теперішній час приймається єдиним органом законодавчої влади України – Верховною Радою України, згідно з яким визначені ним категорії суб’єктів відповідних злочинів повністю чи частково звільняються від виконання покарання щодо них.

Законом про амністію завжди визначається обмеження амністії щодо певного кола суб’єктів злочину та злочинів, а також порядок та строки виконання амністії. Цікавим є факт, що більшість амністій були прийняті за президентства Леоніда Кучми – п’ять, на другому місці за кількістю підписаних законів про амністію Віктор Ющенко – три, а за часів президентства Віктора Януковича амністія застосувалась тільки один раз.

Доходимо висновку, що в даному випадку мова йде не про амністію а скоріше про звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачено розділом ІХ КК України.

Сам Закон, враховуючи цілі і мету його прийняття, саму суть, яка у ньому викладена, повністю асоціюється зі статтею 48 КК України, а саме - звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки. Окрім того, він не суперечить ніяким чином і постанові Пленуму Верховного Суду України від 2005 року, щодо звільнення від кримінальної відповідальності. Тож не вбачається жодної проблеми в частині застосування його до осіб, які ще не уклали угоди про визнання винуватості або вироки по яких не набрали законної сили, щодо яких ще відбувається досудове розслідування, по яким ще не набрали законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності (як знаємо, вже є рішення Апеляційного суду Одеської області, де адміністративні провадження по відношенню до громадських активістів були закриті на підставі цього Закону).

Допомогою судам, в розумінні застосування положень даного Закону, мав би стати Вищий спеціалізований Суд зі своїм роз’ясненням, але за дивним збігом обставин його так не послідувало.

Допомогти судам, МВС та Прокуратурі, своїм роз’ясненням намагався комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, в якому серед іншого зазначається:

«...Закон передбачає звільнення від відповідальності (кримінальної та адміністративної - з огляду на процесуальні норми, визначені у статтях 2 - 4 Закону) осіб, які брали участь у проведенні акцій протесту та масових акцій, висловлюючи свою громадянську позицію, у період з 21 листопада 2013 року і до дня набрання чинності Законом, і не поширюється на працівників правоохоронних органів та інших органів державної влади, діяння яких, вчинені у зв'язку з проведенням зазначених акцій протесту та масових заходів, можуть мати ознаки складів кримінальних або адміністративних правопорушень.»

Крім того роз’яснено статуси представників правоохоронних органів, громадян під час участі у мирних акціях, визначено контекст подій, які відбулись, та рекомендовано використання конкретних діючих правових норм під час застосування положень даного Закону, в тому числі по кримінальним справах, розгляд яких ще триває. Особливою є вимога перегляду вже прийнятих рішень на підставі Закону, зазначається в роз’ясненні.

Не заперечуючи юридичні вади даного Закону необхідно з усією серйозністю усвідомлювати одну принципову, ключову річ. Закон прийнято, а отже це Закон, це чітко сформульована політична воля вищого законодавчого органу країни, який чи то прокурор, чи то суддя має виконувати, а не починати міркувати як його йому чи їй розуміти. Не розумієш – іди у відставку і ще раз на навчання, а не дискредитуй державу у формі чи мантії!!!

Професійна роль правника, судді, прокурора застосовувати закони, які приймає парламент, а не висловлювати свою позицію щодо неможливості застосування. І ДЕ-факто, і де-юре – це ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ПРОФЕСІЙНУ НЕПРИДАТНІСТЬ. Так можна відмовитись від застосування будь-якого закону, знайшовши для цього масу причин та виправдань! Або гірше – це шкідництво, виконання політичного замовлення, зловаживання займаною посадою, що є кримінальним злочином!

Читаючи Закон, ми ВСІ, без жодних сумнівів, розуміємо про які події йдеться, внаслідок чого вони відбулись, про характер дій яких осіб йде мова. Не існує жодного сумніву у тому, що закон треба застосовувати за принципом ЯК Є. Ніхто не сперечається, що даний Закон є політичним кроком, прийнятим для зняття напруженості в суспільстві, кроком до порозуміння в політичних, територіальних, соціальних і т.д. аспектах. Хто давав судді Гладун право не виконувати Закон, а приймати політичні рішення?

І якщо у судді є питання щодо правозастосування цього Закону, то їй залишається лише згадати статтю 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Доля кількох затриманих активістів досі є невизначеною, ще десятки можуть бути затримані по незакритих та і нових кримінальних справах, а Закон який мав забезпечити зниження напруги в суспільстві формально припинив свою дію, не будучи виконаним. Більше того, за результатам кримінальних справ за фактом перевищення службових обов’язків представниками правоохоронних органів, завданню тілесних ушкоджень десяткам журналістів, громадянам України та іноземним громадянам не притягнуто до відповідальності жодної особи а в Верховній Раді зареєстровано законопроект зі схожою назвою «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування працівників правоохоронних органів та посадових осіб, а також усіх інших учасників подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». Прийняття такого закону буде плювком не лише в обличчя українському народу, а у саме поняття правосуддя та справедливості.

Чому це робиться? Суддівський цинізм і зневага Закону, як і непокарання за його порушення міліцією, іншими представниками правоохоронних органів разом з розгортанням кримінального терору навколо нас не залишає сумніву – справжня мета авторів сценарію, що розігрується в Україні – дискредитація української державності, розпалювання внутрішньої напруги з його виведенням на рівень, коли вже можна буде поставити питання щодо легітимності держави Украхна у цілому. Не залишаючи громадянам шансу на захист правовими методами, їх штовхають на шлях насилля, на щлях громадянської війни. Чи розуміють це гладуни і інші судді?

Що робити?

Насамперед, Народні депутати України повинні негайно поставити питання щодо відповідності займаній посаді та юридичній відповідальності кожного судді, який порушує Закон і законність. Потрібні негайні звернення до Генпрокуратури щодо покарання цих чи інших порушників Закону. Потрібні звернення до міжнародної громадськості щодо порушень закону, які ставлять під загрозу легітимність української держави та європейську стабільність і безпеку. Демократичні країни вже приймали рішення щодо санкцій стосовно суддів третіх країн, дії яких порушували права людини. Якщо ЄС та США не лише на словах підтримують демократію в Україні, то суддя Гладун, як і інші її колеги, що приймали рішення, які можуть містити ознаки порушення прав людини, мають стати предметом розгляду щодо запровадження санкцій.

І головне – ми повинні далі боротися за наших громадян, які стали жертвами свавілля. Ті, хто чинять беззаконня, повинні знати – рано чи пізно, але відповідальність настане.

Автор - Сергій Кіщенко, старший юрист-аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). До сфер компетенції відносяться податкове/трудове право, антикорупційне законодавство, діяльність суб’єктів господарювання різних форм власності, громадський та благодійний сектор, неприбуткові організації, проекти міжнародної технічної допомоги. Має великий досвід роботи з проектами міжнародної технічної допомоги. Займається приватною юридичною практикою.