Шляхом Мубарака. Куди веде Україну Янукович?

Якщо Віктор Янукович збереже владу і не зупинить процес розкрадання державних коштів, то 2015 рік буде для нього трагічним. В Україну завітає банкрутство і повернеться справжня революція – стверджує колишній віце-консул Польщі у Львові Мачей Красуцкі.

Ще до Майдану люди в Україні розуміли, що щось не те відбувається з внутрішньою політикою в країні. Тепер усвідомлюють, що крах наступив у зовнішній політиці, економічній, соціальній і у всіх інших. Від повного банкрутства, а можливо і від поділу країни Київ врятувала Москва, позичивши місяць тому «молодшому брату» 15 млрд. доларів. Однак московський кредит загалом не усунув загрозу, а ще й навпаки. На вулицях Києва пролилася кров, а Дамоклів меч повис над Дніпром. Україна опинилася на краю громадянської війни. Щоб вижити, вже не достатньо перестати розкрадати країну. Українська еліта і все суспільство повинні з холоднокровним розрахунком піднятися над ситуацією, незалежно від поділу. Аби мрії демонстрантів про нову Україну втілилися в життя, потрібно змінити систему цінностей.

-- Цар Віктор

Леонід Кучма, витягнувши як кролика з капелюха, в 2002 році Віктора Януковича, розраховував, що він буде слабким політиком і не пов’язаним з жодним олігархом. Сьогодні, на політичній сцені він є царем, який збудував власний клан і накопичив статки, які забезпечують йому утримання влади і подальше збагачення. Навіть найбільший український магнат, Ринат Ахметов, який після поразки у президентських виборах 2004 року привітав Януковича в аеропорту правим хуком, сьогодні прийняв його правила гри. Він співпрацює з «сімейним капіталом», бо не має іншого вибору. Він розуміє, що прецедент з Ходорковським, хоч і в більш м’якшій формі, може спокійно повторитися і в Україні. Інші олігархи стежать за ним суворим поглядом, але не мають особливого бажання зв’язуватися з президентом. А тому важко повірити в те, що Майдан, а особливо події 30 листопада і 11 грудня, це результат змови частини олігархів. Навіть, якщо вони з «дніпропетровського клану», чи навіть «московського», на повстання вони не ризикнуть. Часи, коли це вони вибирали президента вже закінчилися. Мало того, сьогодні найбільші гарантії їхнього існування дає їм саме Янукович. Причин виникнення Майдану треба шукати в іншому.

-- Донбас наступає

Отримавши президентське крісло в 2010 році, Віктор Янукович вже не був маловідомим політиком, але все ще залишався залежним, як бідний родич від олігархів, головним чином від Ахметова, а також від різних угрупувань в Партії Регіонів. В урядових кріслах сиділи відомі політики, делеговані від великих фінансових кланів і партій. Їхнє завдання полягало не у служінні державі: вони дбали про інтереси своїх покровителів. Такий стан речей почав змінюватися після того, як Конституційний суд відхилив внесені зміни до Конституції України 2004 року, а точніше після повернення до президентської республіки. Зміну урядових кадрів особливо можна було спостерігати до і після парламентських виборів 2012 року. Янукович перестав призначати міністрами і керівниками вищих урядових установ відомих політиків. З цього часу, в уряд почали входити невідомі особистості, проте міцно пов’язані з кланом «сім’ї»; (Арбузов, Колобов, Клименко, Захарченко, Ставицький…) Їхнім завданням вже не було збереження інтересів різних політичних груп, а виключно збереження інтересів президентської родини. Утримання Партії Регіонів президент переклав на плечі олігархів, а сам зосередився на охороні власних інтересів і президентській кампанії 2015 року. В результаті, такого підбору нових кадрів, утворилася кругова порука, де всі були своїми і жодна з «дружніх» осіб не несла відповідальності ні за що. Численні особисті зловживання були і досі взаємно покриваються судами, прокуратурою, міліцією і різноманітними інспекціями. Показником «імунітету» є приналежність до влади. Такий підбір найвищих керівних кадрів має і територіальне віддзеркалення – більшість людей Януковича походить з Донбасу. В такій ситуації, незважаючи на ухвалення законів і створення комітетів, боротьба з корупцією є черговим міфом. Урядовці, призначені Януковичем, не мають також політичної підтримки і залежать виключно від ласки президента. Саме тому у них відсутні будь-які політичні амбіції. Зрозуміло, в них немає державотворчого чи реформаторського бачення, а з такими гаслами йшли на вибори, як Янукович, так і Партія Регіонів. Зосередження Януковича і його команди на будівництві власного фінансового положення і занедбання непопулярних реформ довело українську економіку до межі банкрутства. До прірви, з якої не факт, що зможе витягти навіть новий уряд, чи зовсім інший президент. Треба також визнати, що багато в чому праві ті економісти, які стверджують, що будь-яка економічна політика України закінчилася в 2004 році. Варто також визнати правоту самого Януковича, який у поганому стані української економіки звинувачує невигідний газовий контракт з Росією, підписаний в 2009 році прем’єром Юлією Тимошенко, кредити, взяті у МВФ в 2008 і 2009 роках, а також світову економічну кризу і труднощі в торгівлі з Росією.

-- Не по кишені

Євгеній Пожидаєв, експерт з російського федерального агентства «Регнум» вважає, що за появою сотень тисяч українців на Майдані стоїть бунт олігархів, а причиною нещасть Києва вважає стан економіки країни. На його думку, враховуючи потенціал, а точніше недосконалість української економіки, рівень життя українців не повинен відрізнятися від рівня життя потомків фараонів. Якби так було, то в Україні фіналом революції міг би бути сценарій, подібний до єгипетського, а Янукович спокійно міг би розділити долю Мубарака. Однак цього не сталося, над Дніпром такої ескалації не відбулося, як це сталося над Нілом, незважаючи на те, що на вулицях Києва пролилася кров. Першим 59 дням мирного перебігу революції/публічних демонстрацій Україна має завдячувати: по-перше, своєму європейському розташуванню, а по-друге, завищеному рівню життя своїх громадян. На життя «не по кишені» наших сусідів вказують п’ять чинників, які скрупульозно перераховує російська агенція: перший – це дуже високий і постійно зростаючий рівень заборгованості громадян. Другий – завищений курс гривні. Через що існує велика перевага імпорту над експортом, яку треба покривати з золотовалютних резервів. Третій чинник – безпосереднє і непряме субсидування нерентабельних галузей промисловості, таких як вугільна промисловість (річна сума дотацій на цю галузь становить близько 2 млрд. дол.). Метою таких дій є запобігання безробіттю. Четвертий, напевно найболючіший для українського бюджету чинник, це суттєве заниження ціни на газ і електроенергію для споживачів. Це втручання коштує держбюджету приблизно 5 млрд. доларів щорічно. П’ятий, не менш болючий, це завищені пенсії і зарплати у бюджетному секторі.

Такий стан речей був відображений в держбюджеті 2013 року дефіцитом у 5 млрд. дол. До цього треба ще додати погашення зовнішнього боргу, за інформацією Bloomberg, Україна протягом найближчих двох років повинна буде викласти 15,3 млрд. доларів.

На думку експерта, подальше зростання заборгованості по такому дорогому кредиту при нерентабельній економіці призведе до неплатоспроможності, падіння курсу гривні і розкручування інфляції. В умовах скорочення платоспроможного попиту виникає масове безробіття, криза «непогашених боргів» і занепад або крах банківської системи. В нормальних умовах, виходом з такої ситуації могла б бути девальвація гривні і відмова від субсидій. Важко, однак, було б владній команді, яка щодня примножує свої статки, залишити за межею бідності і так досить бідне суспільство (за даними ООН 78% українців живе за межею бідності), або перед виборами підняти/ відпустити ціну на газ і електроенергію для населення, або зробити реальними зарплати і пенсії для бюджетників. Хоча ці видатки суперечать засадам економії, але український уряд не збирався проводити радикальні реформи. Це б спричинило те, що нинішні виступи на Майдані здалися б владі лише квіточками, порівняно з тими, що могло б бути. Масове безробіття, невиплати пенсій і зарплат, змусило б людей вийти не на Майдан, а на всі вулиці країни. Тоді б в Києві могло б бути щось подібне, як в Каїрі. Тому, Янукович добре розуміє, що це найбільша небезпека, яка взагалі існує. Тепла вода в крані (хоч по графіку, але є), вчасна виплата пенсій і зарплат утримали людей в домівках. Згідно останніх соціологічних опитувань, 25% українців готові відмовитися від обмеження своїх прав, взамін на матеріальні блага, а ще 20% виступають за диктатуру. А тому, нічого дивного нема в тому, що в грудні не відбувся всезагальний страйк, оголошений на Майдані, що було й очевидно переломним моментом у протистоянні між владою і суспільством, а смерть демонстрантів не вивела, хоча це не єдиний привід, більше противників режиму на вулиці. Знаючи становище економіки і рівень суспільних настроїв, президент України не міг запровадити заходів економії і заощаджувати. А фінансування української економіки повинен був шукати в інших місцях. Саме тому, вступаючи у вирішальну гру євроінтеграції, Янукович дійсно робив ставку на гранти з ЄС або дешеві кредити, які б вберегли економіку України від банкрутства.

-- Aнатомія Майдану

Янукович, ведучи переговори з ЄС заочно вів гру з Москвою, розраховуючи отримати шалені кошти. Так, щоб виграти президентські вибори 2015 року. На це згоди, ані в Брюсселі, ані в Вашингтоні, а тим більше в Берліні не було. Нинішній глава української держави не є любимчиком цих політичних осередків і для них гра у прощання з Януковичем ще не завершилася. Варто пригадати, що апетит Банкової в переговорах з ЕС сягнув 160 млрд. дол. Ангела Меркель хотіла дати Януковичу 670 млн. дол., добре розуміючи, що на носі банкрутство України і політична смерть президента. Під час саміту в Вільнюсі ця сума дещо зросла, говорять, що німецька пропозиція становила 3 млрд. плюс обіцянка протекції в МВФ. Янукович, не маючи виходу, бо в такій ситуацій міг би тільки увійти до Митного Союзу Путіна, очевидно піднімає ставки. Як він це робить? Погрожує Заходу, а напевно і Росії, яка проходить підготовку до Олімпіади, конфліктом в серці Європи. Перший раз, 30 листопада, розганяючи Майдан і побивши студентів, а коли не має ефекту, міліція вирушає на Майдан ще раз, 11 грудня. На народне віче виходять сотні тисяч українців, а конфлікт висить в повітрі. Саме тоді в Київ прибувають високопоставлені керівники Євросоюзу і США: Кетрін Ештон і Вікторія Нуланд. Після інформації, яка була розповсюджена The Financial Times можна вважати, що захід щодо залякування вдався. Президентові України, як представлено у тій статті, було запропоновано вже не 3, а 20 млрд. дол., але взамін від нього вимагалося повернення до Конституції 2004 року (цю інформацію підтвердив В.Гриб, колишній шеф аналітичного відділу СБУ), а точніше повернення до парламентсько-президентської республіки. Відмова від повної влади для нього теж означало б політичну смерть і навіть в’язницю. Перед вильотом до Москви 17 грудня Віктор Янукович все ж мав в кишені 20 млрд. дол., якщо що… і кількасоттисячний натовп на вулицях Києва. Його боїться не тільки Захід. Москва перед олімпіадою хоче мати не лише спокій в регіоні, але й не хоче обвинувачень на свою користь в тому, що це вона написала сценарій конфлікту, бо тоді б вона була головним підозрюваним. Не відомо, теж, чи конфлікт не перекинувся б далі. Кремль на цьому етапі не стільки хоче взяти Україну, скільки її активи, залишаючи на український уряд проблему утримання 45 мільйонного населення. Приєднання східних областей, Криму і можливо центру, розглядається швидше у подальшій перспективі. Звичайно, виходячи з настроїв населення даних територій, для яких дана ситуація лише підштовхує їх для прийняття такого рішення.

У вкрай кризовому стані, Янукович отримує дешевий кредит і ще додатково знижку на газ. І це все за обіцянку відмови від інтеграції з Євросоюзом і консультації з Кремлем у питаннях зовнішньої політики – про що зауважив сам президент Росії. Віце-прем’єр Юрій Бойко підтвердив, що, борючись за знижку на газ протягом трьох з половиною років, Києву допомогла «неочікувана» ситуація в Україні. Москва, підтримуючи Україну відтягує її від Заходу і ще більше ставить її у фінансову залежність від себе. Але крім інтересів самої Москви, тут свої інтереси переслідує і сам Путін. Якщо не більшу половину з 15 млрд. дол., то точно вагому частину, він має шанс повернути за східний кордон ще до сплати кредиту. Ні, не прямо у Стабілізаційний Фонд Федерації, а на рахунки фірм, пов’язаних з нинішнім шефом Кремля. Може «відкат» від такої суми, для людини, яка має статки у 130 млрд. дол. не дуже великий, але в Росії кажуть – за рублем і цар кланяється. Сімейний бізнес Януковича, реалізацію державних закупівель в Україні здійснює переважно за допомогою коштів Внєшекономбанку і Внєшторговогобанку (ВЭБ, ВТБ), в народі їх називають ще «Путінбанками». Oбидві сторони діляться прибутками 50/50, про що не раз писала побита журналістка Тетяна Чорновол. Путін очевидно розраховує, а можливо і вже має «контракт» на подальше поглинання київських державних коштів. Він терпляче чекає, коли Янукович і компанія знищать самі себе під тягарем власної жадібності. Чи станеться так? Є великі шанси, що так і буде, бо подолати власну жадібність і економічну кризу, яка насувається на країну, дуже важко. Можна цього досягти шляхом м’яких реформ, про непопулярні до 2015 року треба забути, через економічний бум, спираючись на дешевий газ, але перш за все, стримавши потяг, який вже набрав швидкості, навіть не політичної, а державної корупції.

Є ще один аспект в системі Путін - Янукович. Цього разу не Янукович, а Юлія Тимошенко використовує дезорієнтований і розчарований відсутністю реакції з боку влади Майдан. Колишній прем’єр звертається до українців: йдіть і боріться за Україну. Не бійтеся нічого. Її міністр, керівник організації Третя республіка Юрій Луценко, ще до 16 січня, тобто до ухвалення «диктаторських» законів, радикалізував свою позицію. Озброєне плече Майдану, Правий Сектор, під час чергового народного віче 19 січня вирушає на вул. Грушевського, намагаючись силою захопити владу. Зробити їм це не вдається, а через три дні з’являються перші жертви. Янукович ще раз показує своїм противникам, як в Україні, так і за її межами, що він не піддається тиску. Він не здається ні перед чим. Україна опиняється на межі громадянської війни.

-- Українська Канна Галілейська

Два місяці тому Україна у розпачі шукала 10-20 млрд. на залатування діри у бюджеті, одночасно така ж сама сума щороку витікає з бюджету країни на виплату корупційних комісійних за контрактами з державних закупівель. Загальна сума замовлень становить приблизно 400 мільярдів гривень (50 млрд. дол.). З цих 50 млрд. пожирає ураган «Віктор». Більшість від цієї суми осідає на рахунках фірм, пов’язаних з кланом «сім’ї». Такі дані наводить раніше згадуваний Вадим Гриб, а СБУ офіційно зазначає, що така практика поїдає 35-50 млрд. гривень, або 10-15% видатків українського бюджету. Інші кошти знаходяться в офшорах. Щороку до податкового раю з Києва перетікає близько 10 млрд. неоподаткованих доларів.

-- Останні часи

Видача кредиту Росією Путіна це лише відтермінування у часі банкрутства Києва, або дати входження до Митного Союзу, що теж призводить до банкрутства, тільки політичного. Якщо Віктор Янукович збереже владу і не зупинить процес розкрадання державних коштів, а часу для цього у нього дуже мало, то 2015 рік буде для нього трагічним. Не тому, що він не виграє президентські вибори, а тому, що в Україну накриє банкрутство. Тоді повернеться справжня революція, цього разу вже на зразок єгипетської, а Віктор Янукович остаточно розділить долю Мубарака. Варто ще раз підкреслити, якщо….

Нині для України найкращим виходом був би не державний переворот, а переворот демократії, а точніше гарантування опозиції рівних шансів на президентських виборах і перемогу на них. Звичайно, зважаючи на ухвалені останнім часом закони, і практику, яка існувала до цього часу, це не зовсім реальний сценарій, але тут власне повинна з’явитися рішуча позиція західних країн. Будь-який інший вихід, зважаючи на температуру негативних емоцій і внутрішніх протиріч, несе ризик конфлікту і поділу країни.

Вихід з політичної і економічної кризи, а також збереження суверенітету і цілісності це завдання на сьогодні. А які існують виклики для України завтра? Щоб справді жити в іншій країні, українці повинні послухати колишнього очільника греко-католицької церкви Любомира Гузара: Якщо ми хочемо глибинно змінити напрямок розвитку нашого суспільства, потрібно змінити систему цінностей. І зробити це треба нам всім.

Це дуже хороші слова, мудрого чоловіка, але чи може хтось переконати українців, щоб вони змінили пріоритети в оцінці дійсності? Чи можна створити нову державу, за яку нині борються на Майдані, беручи з собою старі гріхи і пробуджуючи демонів минулого? Без засудження комунізму і фашизму, а також злочинів УПА? Напевно можна, але ця країна не набагато буде відрізнятися від нинішньої.

Автор – колишній віце-президент Фундації «Допомога полякам на Сході», а також колишній віце-консул Польщі у Львові.