Майдан не вірить. Революція триває

Компроміс, до якого дійшли Янукович та лідери опозиції 21 лютого, влаштовує усіх. Окрім Майдану. Якщо бути до кінця точним, то Януковича він теж не влаштовує, але вибір у президента сьогодні не багатий. А Майдан знову має нагоду відчути себе обдуреним – як це вже було не раз.

Від початку у протестувальників було дві основні, принципові вимоги: євроінтеграція та, після побиття студентів 29 листопада, відставка Януковича. Аніякої Конституції 2004 року протестувалиники не вимагали, як і перевиборів аж у грудні. Тому серед протестувальників повідомлення про підписані домовленості викликало шквал обурення. Кореспондент «Главкому» поспілкувався з кількома майданівцями ще вдень про це, однак редакційна політика не дозволяє публікувати настільки «триповерхові» епітети в адресу опозиції. Найчастіше звучали слова «зрада» та «тритушки».

Увечері ж опозиціонери відчули на своїй шкурі, як народ «вітає» такий компроміс. Присутні на Майдані Незалежності люди освистали лідерів опозиції, за таку угоду з владою. Виступ Віталія Кличка перервав один з сотників Майдану. Він оголосив: якщо Янукович не піде у відставку до 10 ранку 22 лютого, люди підуть у збройний наступ. Добра сотня тисяч протестувальників хором підтримали цей ультиматум.

А ще вдень здавалось, що полум’я революції вдалось загасити… Підписи під угодою, оптимістичні заяви європейських дипломатів, дружні голосування в Раді…

...Після прориву, який стався напередодні у Раді (ухвалення практично мінімальною кількістю голосів заборони на використання зброї) і символізував собою період напіврозпаду фракції ПР, сьогоднішній день дава дійсно непогані шанси на врегулювання конфлікту. Адже Майдан розходитися не збирався, і послаблювати пильність – теж.

«Ви знаєте, що там вас можуть вбити?», - запитав кореспондента «Главкому» похилого віку дядечко у касці на останній барикаді по вулиці Грушевського, почувши прохання пропустити до Верховної Ради. Але навіть отримавши ствердну відповідь, пропускати відмовився. Довелося йти в обхід.

Але на Інститутській повторилася та ж сама історія: «Там снайпери, ми вас не пропустимо, вибачте. Обходьте». Довелося знову обходити - через вулицю Лютеранську.

На розі Шовковичної та Інститутської, де 18 лютого тривали жорстокі бої, стояв понівечений каркас автомобіля. Біля нього чатувала знімальна група з Франції, яка навіщось шукала власника авто.

Біля парламенту було видимо-невидимо «Беркуту», озброєного автоматами Калашникова. Причому різні підрозділи були марковані на шоломах і бронежилетах різного кольору скотчем. Сенс цих опізнавальних знаків силовики пояснювати відмовилися. Однак у контексті подій попередньої ночі, коли, за чутками, перевдягені в «беркут» провокатори стріляли і повстанців, і силовиків, можна було припустити, що цей скотч – маркування «своїх».

Що у протистоянні стався перелом, було зрозуміло вже з того, що кореспондента «Главкому» пропустили до Ради навіть у бронежилеті. Хоча, можливо, це просто специфіка воєнного часу.

А Верховна Рада гула, як розтривожений вулик. У сесійній залі в рукопашну сходилися депутати, щасливі, що їм не довелося цього робити на Майдані, Рибак меланхолійно і приречено намагався гнути свою лінію, а журналісти шукали хоч когось, хто в курсі подій, але марно. Врешті, депутати взяли паузу на доопрацювання проектів законів і полегшено висипали з зали. Однак перед тим стався дивний інцидент, що, можливо, повністю змінив розклад сил у парламенті.

До Ради увійшли «беркутівці» з автоматами. Це спричинило повний шок серед депутатів. Олеся Оробець і Віктор Чумак пішли дізнаватися, в чому справа. «Це цинічний тиск на депутатів. Ми ж розуміємо, що вони (співробітники МВС - «Главком») можуть просто нас тут всіх покласти», - заявила Оробець, повернувшись. Однак силовики все ж залишили парламент.

«Это беспредел, так делать совершенно невозможно, - також обурювався народний депутат від Партії регіонів Антон Кисе. – Я считаю, нужно расследовать это – кто и зачем отдавал такой приказ заходить в парламент». При цьому Кіссе висловив впевненість в тому, що в Раді є необхідні 300 голосів для голосування і питання повернення до Конституції 2004 року, і ряду інших законопроектів.

Неподалік журналісти допитували сумного і незвично небагатослівного Михайла Чечетова. «Главком» вирішив вставити і своїх п’ять копійок у цю нетривіальну розвагу:

- Що ви відчували, коли обурений народ взяв вас у полон на Інститутський?, - Чечетов почервонів, його обличчя, здається, звів спазм від спогадів.

- Ничего. Нормально пообщались с людьми, - відповів він, хоча з відео видно, що навряд чи це можна було назвати розмовою.

- Вам не соромно за все, що ви зробили?

- Нет.

- А не прибіжите до Генпрокуратури здаватися, як у травні 2005-го? (Тоді голова Фонду держмайна Чечетов написав до Генпрокуратури заяву про те, як Кучма примусив його продати «Криворіжсталь» Ахметову і Пінчуку – «Главком» ).

- Нет. - Присутні депутати і журналісти весело засміялися.

Перерву депутати витратили на власний розсуд. ПР провела засідання фракції, на якому, за інформацією «Главкому» обговорювалося два питання. Перше – як зберегти фракцію від розпаду. Як виявилося пізніше, врятувати потопаючий «Титанік» не вдалося – після перерви з ПР вийшло майже три десятки депутатів. Друге питання – вихід з політичної кризи. Як свідчать очевидці, Януковича піддали небаченій обструкції. Навіть нардеп Андрій Деркач заявив у своєму виступі, що Янукович або не контролює силовиків, або саме він і віддає накази стріляти на ураження.

Ударівці Чумак і Матіос вийшли до силовиків і зачитали їм постанову ВР про повернення усіх підрозділів у місця постійної дислокації. Це подіяло. Щасливі від того, що цей жах нарешті закінчився, ВВшники і «Беркут» спішно пакувалися в автобуси і розїжджалися. Робили вони це в такому поспіху, що полишали не тільки КрАЗи біля Кабміну, але і два водомети. У лобовому склі одного з них була дірка від кулі.

Знічев’я журналісти пішли оглядати напівзруйноване наметове містечко тітушок у Маріїнському парку. Кілька ящиків військових касок, гори арматури, масові поховання пляшок з-під шампанського «Артемівське». Неподалік стояло зо два десятки закинутих польових кухонь, велетенські мішки з сосисками та ковбасами, всюди валялося потоптане печиво фабрики «Рошен». А обійшовши Маріїнський палац, кореспондент «Главкому» знайшов місце, де доблесний «беркут» мирно розливав «коктейлі Молотова». Окрім того, вдалося визволити з полону репродукцію однієї з робіт карикатуриста Юрія Журавля, яку тітушки викрали з виставки біля готелю «Дніпро» - сила мистецтва діє навіть на таких.

Кабмін стояв геть без охорони, як і Рада. Не було навіть кому відкрити шлагбаум автомобілям нардепів, коли ті виїжджали з парламенту.

Після перерви Рада взяла такий темп, якого від неї вже ніхто не бачив багато років. Справа в тому, що за цей час опозиційна трійця підписала з Януковичем угоду, яка передбачала повернення до Конституції 2004 року, формування коаліційного уряду і перевибори президента. До цього слід додати відсторонення міністра внутрішніх справ Захарченка, реабілітацію всіх затриманих майданівців і на бонус – закон, який дозволить звільнити Тимошенко.

Це був справжній компроміс, який задовольнив усі сторони переговорів, і викликав захват пополам з полегшенням у європейських дипломатів, що цілий ранок вмовляли Януковича капітулювати.

І треба визнати, вперше за багато днів Яценюку, Тягнибоку та Кличку все ж було з чим виходити на сцену Майдану. Але час втрачено. Опозиція, як і Янукович, прогавила момент: Майдан перейшов межу, за якою бувають компроміси.

«Правий сектор» і Автомайдан вже заявили, що не сприймуть нічого, окрім негайної відставки Януковича. В цьому є не тільки емоції, а ще й раціональне, прагматичне зерно: ухвалені Радою закони ще має підписати Янукович. На це йому відводиться два тижні, а як президент тримає слово – усі знають. Окрім того, нема жодної гарантії, що Янукович на дострокових виборах не переможе, враховуючи слабкість опозиційних кандидатів.

«І що, оці сотні людей загинули, тисячі постраждали – тільки за те, щоб Янукович сидів тут аж до осені і пішов у відставку лише на кілька місяців раніше строку?», - обурювався сивий дід у вишиванці і зі шматком арматури за поясом, і плювався.

«А як той упир нас знову обдуре – нам що, знову барикади будувати? То хай краще постоять, і ми постоїмо», - підтакувала йому якась жіночка.

Майдан не вірить, а отже – не розходиться. Революція триває.