Сліпа амністія. Чи потрібно було випускати Павліченків?

24 лютого увечері сталася подія, яка найкраще ілюструє характер стосунків нової влади з Майданом. Біля Верховної Ради цілий день тривав мітинг майданівців, які вимагали, серед усього іншого, негайного звільнення політв’язнів.

«Юлю звільнили за дві години, а наші хлопці досі сидять!», - заявляли мітингувальники. Зрештою, втомившись чекати, люди взяли сокири і почали ламати двері Ради, чим серйозно налякали парламентарів.

До людей вибігли народні депутати Ігор Мірошниченко, Олег Ляшко, Андрій Парубій та новопризначений Генпрокурор Олег Махніцький. Вони намагалися вгамувати пристрасті, але Мірошниченка взагалі засвистали, а Парубію та Ляшку з великими труднощами вдалося перевести розмову у більш-менш конструктивну площину.

«Ви що, не розумієте? Якщо ви зараз сюди зайдете – регіонали злякаються і перестануть голосувати. Ми тоді взагалі нічого не ухвалимо!», - гарячкував Парубій. «Дайте нам трохи часу, і всі будуть на свободі!», - вторив йому Ляшко. Махніцький спробував сказати промову, але в загальному шумі з неї можна було почути лише «Я обіцяю…». Генпрокурору в руки совали якісь списки, звернення і петиції. Народ був невблаганний. Не діяли ані вмовляння, ані захмарний авторитет Парубія серед самооборонців.

Ніхто ані на мить не замислювався над тим, що вигадати єдиний алгоритм для звільнення сотень (або навіть тисяч) ув’язнених впродовж багатьох років за різноманітними статтями – це утопія. Виникла ситуація, для якої не існує простих і негайних рішень. Хоча б тому, що при поспіху чи неуважності на волю можуть вийти справжні кримінальні злочинці, а справжні «політичні» - лишитися за гратами.

Зрештою, протестувальники незбагненним чином (як це завжди буває на Майдані) дійшли до спільної думки і почали скандувати «Пів-го-ди-ни!». Депутати скрушно зітхнули і з заклопотаними обличчями пішли до Ради.

За чверть години Верховна Рада проголосувала постанову про реабілітацію політв’язнів.

Ця постанова носила тимчасовий характер і явно призначалася для заспокоєння збуреного народу. 27 лютого Рада внесла відповідні зміни до Закону «Про застосування амністії в Україні», скасувавши попередню постанову.

-- Справа Багрінцева: вбивство чи політичне замовлення?

В ході розгляду цього питання у сесійній залі пролунало прізвище депутата ніжинської міської ради Максима Багрінцева, затриманого у 2013 році за підозрою у вбивстві – його теж пропонували внести до списку політв’язнів.

«Це з голосу народний депутат Дубіль з «Батьківщини» пропонував включити Багрінцева в список політв’язнів. Але ця пропозиція не була підтримана парламентом – Багрінцев убив молотком свою коханку, проломив голову. Він не політв’язень, а кримінальний злочинець», - заявив «Главкому» один з авторів законопроекту Олег Ляшко.

23 травня 2013 року столичні правоохоронці арештували Багрінцева у Києві. Він підозрювався у тому, що внаслідок побутової сварки забив молотком до смерті 51-річну жінку, яка нібито регулярно надавала депутату послуги інтимного характеру. В ході слідства Багрінцев визнав свою провину.

В той же час народний депутат Валерій Дубіль каже, що у справі Багрінцева практично відсутня доказова база, що дає підстави говорити про політичний характер переслідувань.

«До мене звернулася особисто його (Багрінцева – «Главком») мама. Я попросив своїх юристів і адвокатів, щоб вони вивчили це питання, бо доказової бази немає взагалі. В той час (в момент вчинення злочину – «Главком») Багрінцев знаходився у ректора в університеті (у свого наукового керівника в Академії адвокатури – «Главком»). Свідків у справі теж немає. Тому моя особиста думка така: якщо є до нього питання як до депутата від «Батьківщини» в Ніжині і як до людини – я буду з’ясовувати це і він працювати не буде. А якщо він не скоював цього злочину – то невинна людина не повинна сидіти у тюрмі. Турчинов запропонував гарну ідею про те, щоб голова комітету з питань забезпечення правоохоронної діяльності Кожем’якін звернувся до Генпрокуратури з проханням пришвидшити цю справу, розслідувати і ухвалити рішення», - розповів «Главкому» народний депутат Валерій Дубіль.

За його словами, мова йтиме не лише про Багрінцева, але й про інших осіб, щодо справ яких є обґрунтовані підозри у застосуванні вибіркового правосуддя. «Всі прізвища дати на комітет – і хай комітет звертається до Генеральної прокуратури, яка контролює ці справи», - пропонує він.

Ситуація доповнюється відкритим листом Народної ради Ніжина до Валерія Дубіля, де члени Народної ради засудили спроби внести Багрінцева до списку політв’язнів та нагадали народному депутату про те, що Багрінцев тісно співпрацював з Партією регіонів та засудженим за хабарі мером міста Михайлом Приходьком.

-- Секретний список

Інші прізвища політв’язнів, внесені до закону, були зачитані з голосу Олегом Ляшком. Дізнатися ці імена сьогодні можливо лише зі стенограми засідання ВР, оскільки сам текст закону досі не з’явився на веб-порталі Ради.

Практика затримки оприлюднення ухвалених рішень була нормою в останні роки, але після падіння режиму Януковича сайт ВР почав публікувати ухвалені закони майже одразу ж. Закон про політв’язнів – виняток, оскільки тексти інших законів, ухвалених пізніше – вже можна переглянути.

У апараті ВР не змогли пояснити причину затримки, лише припустили, що це пов’язано з тим, що Турчинов досі цей закон не підписав. Але тоді виникає резонне питання: якщо Турчинов ще не підписав закон про політв’язнів – то на якій підставі були випущені батько та син Павліченки або Віталій Запорожець?

Очевидно, ведуться ведуться підкилимні ігри. Це стає зрозуміло хоча б з того, що списку звільнених за законом №4271 досі немає. Більше того, «Главком» звернувся за допомогою до авторів законопроекту – Олега Ляшка та Володимира Литвина – з проханням надати текст закону, однак безрезультатно. Ляшко, терпляче вислухавши прохання, сказав, що скоро текст буде на сайті ВР. А у Литвина «Главкому» запропонували вислати лише висновки профільного комітету та Головного науково-експертного управління щодо тексту закону, які й так є у відкритому доступі на сайті парламенту.

Отже, під час виступу 27 лютого Олег Ляшко зачитав два десятки прізвищ, зафіксованих у стенограмі засідання. «Главком» вирішив проаналізувати цей список.

1. Віталій Запорожець. У вересні 2011 року вбив міліціонера у Броварському районі Київської області. За словами односельців, міліціонер тероризував ціле село, займався здирництвом та розбоєм, а усі скарги на нього не давали результату.

2. Володимир Шпара, Сергій Бевз, Ігор Мосейчук. Так звані «васильківські терористи». Заарештовані у серпні 2011 року за звинуваченням у підготовці теракту проти пам’ятника Леніну у Борисполі, хоча на той час самого пам’ятника вже не було.

3. Андрій Білецький, Ігор Михайленко, Віталій Княжеський. Представники правої організації «Патріот України». На офіс «ПУ» у Харкові був здійснений напад, нападник отримав черепно-мозкові травми, а Княжеського та Михайленка заарештували. Місяцем пізніше Білецького намагалися вбити у під’їзді власного будинку, він був поранений і арештований прямо у лікарні.

4. Віталій Применко. Луганчанин, один із засновників «Тризубу» на Донбасі. Применка звинуватили у підготовці теракту, що стався у м. Слов’янськ 26 вересня 2011 року.

5. Дмитро та Сергій Павліченки. Засуджені у справі про вбивство судді Шевченківського райсуду у березні 2011 року. Справа проходила з численними порушеннями, докази вини обвинувачених піддавалися обґрунтованій критиці. Паралельно з цим ультраси українських футбольних клубів провели кілька масових акцій на підтримку Павліченків. Ця справа була однієї з причин приєднання ультра сів до революції.

6. Антон Бойко, Антон Шамов, Дмитро Світонько, Олександр Радолов. Так звані «мелітопольські палії». 1 травня 2011 року підпалили Мелітопольський міський районний суд, а 19 вересня того ж року – Мелітопольську міжрайонну прокуратуру.

7. Владислав Попович, Анатолій Попович, Рустам Уразгельдиєв, Сергій Ярмоленко, Андрій Бондаренко. «Ніжинські робінгуди» - група однодумців, які вели боротьбу з наркоторгівлею у Ніжині Чернігівської області. Хлопці ловили наркоторговців і змушували їх на камеру зізнаватися у злочинах. До цього списку мав входити ще один «ніжинський робінгуд» Дмитро Волик, який теж засуджений у справі, але з якихось причин його прізвище Олег Ляшко, оголошуючи імена політв’язнів, не назвав.

8. Ігор Ганенко. Автор відомого граффіті-портрета Віктора Януковича з червоною кривавою цяткою на лобі. Засуджений до 1 року і 8 місяців позбавлення волі. Його напарник Володимир Ніконенко отримав рік колонії, проте до списку політв’язнів не потрапив.

9. Віктор Смалій. Адвокат «Дорожнього контролю» та Андрія Дзиндзі. Арештований 9 грудня 2013 року в залі суду за звинуваченням у нападі на суддю.

10. Сергій Однороженко. Історик, один з ідеологів Соціал-Націоналістичної асамблеї. Звинувачений у побитті громадського активіста.

11. Андрій Наливайко. Звинувачений у тому, що нібито 28 січня 2014 року разом з товаришем напав на трьох міліціонерів і поранив їх ножем, внаслідок чого один з правоохоронців помер. Друзі Наливайка кажуть, що він не тільки не був радикальним майданівцем, але й, навпаки, співпрацював з колишньою владою.

12. Андрій Шаманов. Колишній бізнесмен, звинувачується у здирництві. Шаманов та його адвокати кажуть, що зізнання з підсудного вибивали катуваннями, а вся справа фальсифікована.

13. Алла Багірова. Журналістка, яка у 6 листопада 2010 потрапила у ДТП. Українська феміда, попри свідчення очевидців, поклала всю вину на Багірову та запроторила її до СІЗО. В той же час справжній винуватець аварії продовжував перебувати на волі.

14. Кирило Бабенцов. Керівник прес-служби Київської міської організації ВО «Свобода». заарештований у листопаді 2011 року за участь у акції на підтримку політв’язнів.

15. Михайло Кублій. «Свободівець», якого звинувачували у зриві презентації російського фільму «Матч». Також йому ставили в провину використання національної символіки під час акції протесту проти приїзду до Києва патріарха РПЦ Кирила та руйнування паркану незаконної будови у парку «Перемога».

16. Сергій Аксанюк. Звинувачення – аналогічні тим, що висунуті Михайлу Кублію: зрив презентації фільму «Матч» та знищення паркану у парку «Перемога».

17. Дмитро Різниченко. Затриманий за опір працівникам міліції під час Мовного майдану. Фото Різниченка, на якому він бризкає з газового балончика в очі «Беркуту» стало однією з візитівок тих акцій протесту.

Наразі достеменно невідомо, хто саме формував списки політв’язнів і фактично вирішував, кого звільняти, а кого ні. Не секрет, що в умовах багатолітнього існування репресивної системи кількість невинно заарештованих, в тому числі і з політичних мотивів, значно більша, аніж у законі №4271. Наприклад, принаймні четверо «в’язнів Грушевського» продовжують залишатися за гратами – їхні адвокати стверджують, що хлопцям шиють кримінал – наркотики, викрадення людей, постачання зброї.

Водночас слід очікувати того, що виникне велика кількість бажаючих потрапити до числа «політичних», маючи чисто кримінальні обвинувачення – як це було, наприклад, з Багрінцевим.

Очевидно, саме з цих причин досі і не оприлюднено текст ухваленого закону. У неформальній розмові один із депутатів сказав «Главкому»: «Насправді ніхто не знає, що там за людей вніс у список Ляшко. Декого всі знають, а декого голосували як кота в мішку».

За словами іншого нардепа, «цей список умовний, ми можемо вносити до нього додаткові прізвища пізніше».

Депутати побоюються, що під тиском Майдану влада змушена буде негайно і масово звільняти ув’язнених, причому не особливо розбираючись в обставинах справ. Деякі з них розслідувались роками і містять десятки томів матеріалів, на вивчення яких знадобиться не один місяць роботи і достатня кількість фахівців.

Як пояснити це Майдану – не знає ніхто. Особливо, коли у відповідь неминуче пролунає той самий невблаганний аргумент: «Юлю звільнили за дві години, а наші хлопці досі сидять!».