Загублені революціонери, або Хто нині живе на Майдані

Попри те, що революція закінчилася, Майдан розходитися не поспішає. Цьому є багато причин, головна з яких – досвід. У 2005 році Помаранчевий Майдан дочекався лише до інавгурації Віктора Ющенка, а потім залишив його в компанії Тимошенко та «любих друзів» самостійно керувати країною. І не буде перебільшенням сказати, що та компанія революцію, а згодом і країну, злила.

Такої помилки вдруге припуститися не хоче ніхто. Тому Майдан продовжує стояти. Тут вже навіть посадили грядки з цибулею.

Після інтерв’ю новопризначеного голови КМДА Володимира Бондаренка, де мова йшла в тому числі і про подальшу долю Майдану, «Главком» вирішив на власні очі побачити, як зараз живе площа революції, а також будівля Київради (а заодно й КМДА), яка обросла численними «революційними легендами.

…На вході до КМДА нас зустрічає охорона, яка категорично відмовляється впускати фотографа «Главкому». Мовляв, на зйомку потрібно брати дозвіл в комендатурі – щоб не було провокацій і диверсій. Загалом, провокації – це те, чого мешканці будівлі Київради бояться, мабуть, більше, аніж колись тітушок, «беркутів» і російських спецслужб разом взятих. Практично кожен, з ким ми розмовляли, вживав це слово, і переконати співрозмовників у мирності нашої місії було не так просто.

Попри цю пильність, тут панує відчутний дух свободи та анархії. Про те, що ми журналісти – нам повірили на слово і жодного разу не перевіряли посвідчення. Нам навіть дозволили зазирнути до кабінету заступника голови КМДА Богдана Дубаса за його відсутності. Проте попередили: на поверхи, зайняті «Нарнією» (сотня, яка організувалася в КМДА після захоплення будівлі) та іншими радикалами, журналістів, тим більше з фотокамерою, не пустять.

Водити будівлею нас взявся молодий хлопець на ім’я Олексій. Він розповів, що з КМДА вже виїхали мешканці, які займали поверхи з 5-го по 11-й, і на двох верхніх поверхах вже йде ремонт. За його словами, в будівлі залишається кілька сотень майданівців, частина з яких допомагає будівельникам ремонтувати приміщення.

На верхніх поверхах справді йде ремонт: відчинені кабінети з позсуваними на центр шафами та столами, а коридори вщент заставлені кріслами, мішками, будматеріалами і ящиками з документами. Бригадир робітників спілкувався неохоче, сказав лише, що майданівців лишилося працювати багато, і що він ними задоволений.

На цих верхніх поверхах, як кажуть «місцеві», були кабінети еліти. Тут майданівці, захопивши КМДА, знаходили золоті монети, дорогі годинники, ордени й медалі, зброю та багато іншого. Де це все зараз – невідомо. А в кабінеті одного з колишніх заступників голови КМДА знайшли пачку використаних банківських конвертів, у яких, як підозрюють, колись були хабарі. Крім того, у багатьох кабінетах працівники СБУ встигли порозставляти апаратуру для прослуховування – її знаходили, виривали і знищували.

Голова КМДА Володимир Бондаренко запевняв «Главком» у готовності до порозуміння з майданівцями, що мешкають у будівлі міської адміністрації. Але його тут, вочевидь, дещо недолюблюють. Причини переважно ірраціональні: кожен другий згадує, що Бондаренко обіцяв за місяць зробити у КМДА ремонт, але так і не зробив. Хоча з дня призначення Бондаренка минуло менше трьох тижнів, а для ремонту, за логікою, потрібно хоча б, щоб приміщення було звільнене від майданівців.

«Бондаренко жодного разу до нас не приходив, хоч і обіцяв», - каже нам один з мешканців. Інший переказує ще одну чутку, яка мандрує КМДА: нібито Бондаренко тендери на ремонт роздав «своїм» компаніям, хоча це й не відповідає дійсності.

«Вигнали нас з нашого приміщення», - скаржиться похилого віку жінка, яка, за її словами, від самого початку Майдану працює тут на кухні. «Як це вигнали? Хто? Чому?», - почав допитуватися «Главком». «Нова влада! Ми тут прибирали, ремонт робили, порядок наводили. А як закінчили – то нас прийшли і вигнали», - розказує вона, але в деталі вдаватися відмовляється («А то ще якусь провокацію напишете»).

Серед тих, з ким вдалося поспілкуватися в КМДА – хлопець у бронежилеті і капцях на босу ногу. На поясі – пістолет. Його звуть Максим, сам він з Кривого Рогу. На зло російській пропаганді, спілкуємося двома мовами:

Коли ти приїхав сюди?

На следующий день после того, как студентов побили и все начали съезжаться.

Скільки тут зараз людей, за твоєю оцінкою?

Ну, три-четыре сотни.

Сотні Самооборони?

При чем здесь Самооборона? Вы же знаете, что в Небесной Сотне люди всякие были, и они приезжали просто и туда на передовую шли. А тут на тебе – нас начинают разделять: Самооборона, не Самооборона… Я никогда не состоял ни в одной сотне, ни в одной партии, а придерживался реального понимания по поводу того, что мы делаем одно дело.

Я, когда здесь в КМДА появился, была тут эта партия Тягнибока, «Свобода». Я сразу начал с ним тут волонтировать. И был тут такой администратор Андрийко (комендант Київради Руслан Андрійко – «Главком») и еще старший охраны Максим, с Крыма – они мне говорят: так и так, нам надо люди, которых мы засылать будем к титушкам. То есть надо будет жить у них, нам информацию скидывать.

І ти погодився?

Да, по 3-4 дня был у титушек – титушкой.

І як враження?

Враження? Сразу заходишь – там веселый ад. Своим представляешся, там бла-бла, пацанчики… И там тебе сразу: о, давай буханем, на троих соберемся, ну, знаете, как это бывает. И плюс там выдавали еще раз в день «косячек». Это выдавали его просто, представьте.

Всім?

Я так понимаю, искали тех, кто курит, и выдавали. Не всем без разбору.

Ходив з тітушками на якісь акції?

Не, моя задача была «косить» под дурачка. А если кто-то куда-то идет – я скидывал смс-ку своим, куда идут, сколько, что будут делать. А так я старался быть поваром или кем-то на месте (в таборі – «Главком»).

Со мной было еще два волонтера на кухне, «Батькивщиной» направленные. Вот все говорят – «Батькивщина»… Поверьте, они столько сделали для Майдана! Они нам реально помогали. Даже вот этот, который с вилами… Ляшко. Он нам давал много бензина для коктейлей, потому что бензина тогда вообще негде взять было. Бензин, патроны – все, что мог.

Пряме запитання: Бондаренко розповідав, що тут знаходили зброю, «розтяжки»…

Кто такой Бондаренко?

Новий голова КМДА.

Да, все было. Мы же готовились к захвату. Вы же понимаете, что без оружия сейчас никуда. Естественно, все это аккуратненько убрали после прихода одного дядьки, как его там… Он тут с нами общается нормально. Он тут смотрит за чистотой, кабинеты восстанавливает, заместитель то ли Бондаренко, то ли Дубаса…Игорь Сельченко. Он вообще! У меня такое ощущение, что он с нами был тут от самого начала, и мы реально его слушаемся все.

Зброю вже поздавали? А то почали «пакувати» за зброю.

Ну конечно, сдали. Но вы же поймите… Вот один дед приносил мне 16-го числа винтовку. Он сказал: «Я воевать не могу, дай мне 3 тыщи за нее». Я ему: «Ты че, я тут на бесплатной основе, за Родину!» А он такой: «Да? Ну ладно, бери. Я за ней приду потом». А она древняя была. Мы ее зарядили, сделали шесть выстрелов, и она поломалась. Где-то она у нас лежала, и он за ней таки пришел.

Ти говориш російською мовою. Чи були у тебе на мовному грунті конфлікти з іншими майданівцями?

Сначала, когда я здесь спал на полу с западенцами со Львова, они мне иногда говорили: «А чого ти говориш російською? Ти що, української не знаєш?». А потом пошло-поехало, и все понимали, что я сюда пришел не просто похавать, полежать. Я не был раньше патриотом Украины, я вам честно скажу, абсолютно. Я не любил вот эти песни. А после того, как я здесь все это пережил – я люблю бандеровские песни. И тем более уважаю и понимаю, зачем на сердце ложится рука, когда поется «Ще не вмерла Україна».

Додому коли збираєшся?

После всех этих событий я был дома пару дней, но не больше. А я думаю, что домой я покамест не поеду. У меня что-то такая чуйка, что все-таки будут еще события.

Смотрите также фоторепортаж с Майдана