Молдавський сепаратизм кремлівської закваски

У 2014 році низка західних експертів констатують негативний вплив українських подій останнього півріччя на загальнополітичну ситуацію в Республіці Молдова. Він особливо помітний у двох найбільш проблемних регіонах: самопроголошеній «Придністровській Молдавській Республіці», яку часто називають «державою де-факто» (de-facto state), а також Автономному територіальному утворенні – Гагауз-Йері (Гагаузії). У той же час вітчизняні аналітики та ЗМІ, переймаючись проблемами Криму та південно-східних областей України, дещо послабили увагу до перебігу подій у зонах пострадянських «заморожених конфліктів» (за винятком кордону між Одещиною та придністровською ділянкою українсько-молдавського кордону). Проте, на сьогодні можна дійти висновку, що тривожні очікування радикальних змін у невизнаних республіках унаслідок «нової політики» Росії щодо Криму та сходу України, виявилися перебільшеними.

-- Придністров’я

Хоча у ЗМІ з’являлися (офіційно не підтверджені) повідомлення про збільшення російського військового контингенту у Придністров’ї, а також про участь придністровських бойовиків у кримських подіях, треба зауважити, що адміністрація Придністровської молдавської республіки (ПМР) від початку протестних акцій в Україні поводилася доволі обережно. Наприклад, на початку березня у Тирасполі був заборонений проросійський мітинг на підтримку сепаратистів сходу та півдня України та анексованого Криму; натомість, палкий прихильник незалежності ПМР, політолог Андрей Сафонов зауважив, що для Придністров’я вкрай важливо зберігати хороші стосунки і з Росією, і з Україною.

Проте, раптове проведення «референдуму про незалежність» в окупованому Криму і наступна миттєва інкорпорація Криму та Севастополя до складу РФ дійсно призвели до підвищених сподівань про аналогічне визнання «незалежності» ПМР. Вже 18 березня спікер «Верховної ради ПМР» Михаіл Бурла надіслав у Держдуму РФ листа з проханням передбачити законодавчу можливість приєднання Придністров’я до Росії, згадавши, зокрема, що у 2006 році там вже відбувся референдум, 97,2% учасників якого проголосували за такий сценарій. Після того у Тирасполі зауважили, що про «офіційне» звернення ВР ПМР до російських законодавців не йдеться, і цей лист був «приватною ініціативою» спікера.

Не поспішають з відтворенням кримського сценарію і в Росії; уряд РФ підкреслив: поки що, «у порядку денному» питання про приєднання ПМР до Росії немає.

Цілком зрозуміло, що спроба створення другого Калінінградського анклаву і тим самим, відкриття «другого фронту» у протистоянні із західним світом навряд чи було б в інтересах Кремля. Інша справа, якби вдалося створити цілісний пояс підконтрольних Росії територій на сході та півдні України, захопивши, зокрема, Одеську область, що межує з Придністров’ям, і Херсонщину, де пролягає адміністративний кордон з анексованим Кримом. Згідно з висловлюваннями деяких російських істориків та політичних діячів, ПМР, разом з територіями східної та південної України, мала бути однією зі складових новоствореного державного утворення під назвою «Новоросія».

Проте, оскільки такі «наполеонівські» стратегічні плани зазнали поразки, речники ПМР за підтримки російських спонсорів зосередилися на нищівній критиці заходів по зміцненню українсько-придністровського кордону, стверджуючи, що це є новим витком економічної блокади Придністров’я, а також масовим порушенням права людини на свободу пересування. Ці заходи (встановлення нових блокпостів, посилення прикордонного та митного контролю – у першу чергу, щодо громадян РФ, які намагаються потрапити на територію України з Придністров’я, збільшення чисельності персоналу та техніки тощо) виявилися цілком виправданими з огляду на затримання низки диверсантів, а також спроб незаконного перевезення на територію України зброї для бойовиків-сепаратистів. Такі заходи не викликали заперечень з боку міжнародних спостерігачів, включно з прикордонною місією Європейського Союзу (EUBAM), яка з 2006 року відіграє важливу роль на українсько-молдавському кордоні. Більше того, новий посилений режим безпеки придністровської ділянки знайшов розуміння і підтримку з боку як центральної влади Молдови, так і сусідньої Румунії, тому ці та подібні спроби тиску на Україну не увінчалися успіхом.

Так само не вдався і шантаж погрозами припинити подальші переговори стосовно врегулювання придністровського конфлікту у форматі «5 + 2» – з посиланнями на «нелегітимну» українську владу та її «ворожу політику». Дійсно, заплановані на 10 – 11 квітня переговори були зірвані придністровською стороною, яка звинуватила Молдову у санкціях проти економічних агентів ПМР, а Україну – у блокаді. Проте, як відомо, черговий раунд переговорів відбувся у червні, наступний очікується у липні.

-- Гагаузія

Разом з тим, сепаратистські настрої та події у автономному регіоні Гагаузія, що співпали в часі з українською кризою, яка значною мірою використовується в якості потужного аргументу на користь «східного вектору інтеграції», розвиваються значно динамічніше і, можливо, є більшою загрозою для успішного здійснення Молдовою її європейського проекту, ніж придністровський «статус-кво».

Наприкінці 2013 року Народні збори (парламент) Гагаузії (НЗГ) запланував проведення референдуму про вихід зі складу Республіки Молдова; 7 січня 2014 року Комратський районний суд Молдови визнав це рішення незаконним, оскільки воно виходило за межі компетенції НЗГ. Але 2 лютого влада автономії, за ініціативою башкана (президента) Михаіла Формузала, таки провела «консультативний референдум», за результатами якого 98% його учасників висловилися проти підписання Молдовою Угоди про асоціацію з ЄС (що мала відбутися 27 червня) і натомість підтримали приєднання до Митного союзу, а також «відкладений статус автономії», що передбачає можливість виходу зі складу Молдови у разі втрати останньою державної незалежності. Хоча центральна влада, звісно, не визнала результати цього неконституційного референдуму, а 13 березня взагалі заборонила проведення будь-яких місцевих референдумів із загальнонаціональних питань, «рука Москви» в організації цих подій позначилася «винагородою» у вигляді скасування заборони на експорт вина у РФ – виключно для гагаузького регіону.

Треба також зазначити, що протягом описаного періоду гагаузькі сепаратисти напряму не пов’язували свої кроки з українськими подіями, посилаючись переважно на «юніонистську» політику Румунії та представників правлячої коаліції Молдови (зокрема, на необережні висловлювання президента Румунії Трайана Бесеску, які були жорстко розкритиковані в обох країнах, а також у ЄС).

Подальшим проявом сепаратистських трендів серед депутатів НЗГ було ухвалення в середині березня рішення про створення так званої Національної гвардії, що слугуватиме основою майбутньої власної армії. Оскільки не всі очільники Гагаузії підтримали це рішення – зокрема, проти цього виступив мер Комрату Ніколай Дудогло – такий крок призвів до загострення політичної кризи не тільки в стосунках між автономією і центральною владою, а й всередині Гагаузії.

Таке загострення набуло насильницьких форм 3 червня, коли під час засідання НЗГ представники Демократичної партії Молдови вимагали відставки його президії на чолі з Дмітрієм Константиновим, а також башкана Михаіла Формузала; в залі відбулися сутички, в ході яких було побито і Константинова, і Формузала. Цього разу, звинувачення в організації «спроби державного перевороту» прозвучали безпосередньо на адресу українського Майдану. За словами башкана, «бойовики Демократичної партії Молдови 3 червня намагалися здійснити на території гагаузької автономії державний переворот за сценарієм київського «майдану». Жителям Молдови треба бути готовими до того, що керівництво Демпартії може застосувати випробувану в Гагаузії схему захоплення влади на виборах в парламент країни» (призначених на 30 листопада 2014 р.).

Більше того, радикали, що спричинили бійку в Комраті, одразу ж були порівняні Іриною Влах, депутатом від Комуністичної партії, з Правим сектором; вона стверджувала, що «під час трагічних подій в Києві кілька десятків тисяч добре підготовлених до вуличних боїв осіб, що називали себе «Правим сектором», заблокували органи центральної влади, увірвалися в міністерства, апарат президента і будівлю Верховної ради, силою викинули на вулицю держслужбовців і проголосили себе новою легітимною владою. Все це супроводжувалося масовими безпорядками, погромами, мародерством, а також, найстрашніше, сотнями вбитих. В результаті київського майдану законно обраний президент України Віктор Янукович змушений був тікати в Росію, а до влади прийшли нові прозахідні, антиросійські сили». А президент Гагаузії Формузал у своєму коментарі зауважив: «те, як це відбувалося, свідчить про наявність у Гагаузії добре підготовлених бойовиків, що пройшли вишкіл у Києві на Майдані і брали там участь. У мене є такі відомості. Що робитиме, коли вони здобудуть автомати і почнуть нас усіх тут розстрілювати?» емоційно заявив він.

У сепаратистських регіонах Молдови такі (вельми далекі від дійсності) твердження, як правило, не викликають заперечень у населення, що споживає інформацію переважно чи виключно з російських ЗМІ. Проте, справжні причини і наміри молдавських регіональних сепаратистів були нещодавно озвучені тим самим Формузалом у Туреччині. Як виявилося, Гагаузія планує вийти зі складу Молдови у разі підписання угоди з ЄС, яка «повністю зруйнує економіку регіону, орієнтовану на Росію». За його словами, та сама мотивація стосується і Придністров’я, яке очікує фінансовий і економічний колапс внаслідок підписання Молдовою угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. (При тому, що 40% експорту ПМР надходить до країн ЄС, біля 30% - до РМ, і лише незначна частка – до Росії).

-- Висновки

Посилення сепаратистських настроїв у двох регіонах Республіки Молдови пов’язано не так з анексією Криму чи подіями на сході України, як з намаганнями змінити геополітичний вектор інтеграції Молдови із західного на східний, тобто, замість підписання Угоди про асоціацією з ЄС, країну намагались змусити увійти у Митний союз з перспективою членства у Євразійському економічному союзі.

Викривлена інформація про все, що відбувалося в Україні протягом останніх півроку, використовується лише як додатковий інструмент тиску на населення, регіональну та центральну владу. Хоча в останньому випадку, ці зусилля призвели радше до зворотного результату, тобто, глибшого порозуміння і співпраці між новим урядом України і центральною владою Молдови (а також Румунії), прорахунки у внутрішній політиці правлячого Альянсу за Європейську Інтеграцію Молдови роблять цю країну вразливою перед подібними викликами.

Росія, яка продовжує активно підтримувати сепаратистів у Придністров’ї та Гагаузії на рівні риторики, після анексії Криму з відповідними негативними для себе наслідками не може дозволити собі вдатися до таких рішучих кроків як-от визнання «незалежності» бунтівних регіонів Молдови або прийняття їх до складу РФ. До того ж, нещодавно до старих і нових проблем Росії додалася кризова ситуація в Абхазії, розв’язання якої потребує від Москви додаткових зусиль та ресурсів.

Автор - Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика