рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Агенти Путіна. Французька мережа (Розслідування)

    • Андрій Шкіль, для «Главкома»
    • Розсилка
    Агенти Путіна. Французька мережа (Розслідування)

    Libération викрила систему, яка працює на гроші Кремля проти України

    У Франції лише на перший погляд може здатися, що вибори в Україні були обділені увагою місцевих ЗМІ. Звичайно, останні вибори до Верховної Ради не висвітлювалися так, як у сусідній Польщі, але провідні французькі видання доклали достатньо зусиль для роз'яснення ситуації.

    Саме тому у переддень виборів до Верховної Ради впливова Libération вирішила оприлюднити розслідування щодо персон і структур, які у Франції підтримують офіційну зовнішню політику РФ і лобіюють інтереси Путіна.

    Газета вважає, що крайні ліві і крайні праві, голісти й центристи, представники великого бізнесу і відомі вчені є групою прихильників Владіміра Путіна у Франції. Їх число постійно зростає, і всі вони, у той чи інший спосіб, захищають путінський режим, виправдовують втручання Росії у справи України, заплющуючи очі на його злочини, - стверджує видання.

    Поява зображення Путіна на обкладинці одного із найвпливовіших видань Франції якраз перед виборами в Україні не було випадковістю. Libération пише, що вже понад рік Україну розриває на частини конфлікт між проросійськими і проєвропейськими силами. Вісім місяців тому Москва скористалася слабкістю сусіда, анексувала Крим і посприяла у створенні збройного конфлікту на сході України. «Між тим, багато хто у Франції до цього часу знаходить пом'якшуючі обставини поведінки Росії - без сумніву, свою роль у цьому грає і персона президента Путіна», - підкреслює газета.

    Як приклад видання наводить слова очільника Білорусії Лукашенка: «Якби не Путін, жодної кризи в Україні б не було». «Парадоксальним чином, квазі-диктатор і союзник Росії бачить деякі речі ясніше, ніж десятки європейських дипломатів», - вважає видання.

    «Відомо, що Угорщина відкрито підтримує Путіна. Німеччина, головний економічний партнер Росії у Європі, часто займає угодовську позицію. Зараз і Франція, де кажуть про те, що «не вартує принижувати Росію» через найширший спектр інтересів - від енергетики і озброєння до політики - приєдналася до цих країн», - резюмує видання.

    Важливим індикатором зростання впливу Росії у Франції Libération вважає відновлення перемовин про можливість постачання французьких гвинтокрилоносців «Містраль». Договір влітку було призупинено під тиском Євросоюзу. Без огляду на останній зухвалий шантаж французького уряду російським віце-прем'єром Рогозіним офіційна позиція Франції не змінюється, але «неспроможність урядовців відмовитися від договору і поспіх, з яким французький кабінет намагається виконати всі зобов'язання, пов'язані з Росією, свідчить про те, що у Путіна дійсно міцні зв'язки у Парижі», - переконана газета. І з цим твердженням важко сперечатися.

    Крайньоправий плацдарм підтримки Москви

    Серед політичних партій Франції найближчим до Росії є Національний Фронт із Марін Лє Пен на чолі.

    Що цікаво, ця крайньо права структура - давній і близький партнер української партії «Свобода». Вони проводили багато спільних заходів і підписали низку документів про співпрацю. Але головне, що співпраця продовжується до теперішнього часу, не зважаючи на те, що союзники Свободи з Національного фронту підтримали анексію Криму і сепаратистів на Донбасі.

    Для лідерки Національного фронту, попри все, російський президент – «патріот», який захищає «вартості європейської цивілізації» і, передовсім, християнські вартості. «Ми не пуделі Америки. Давайте знову будемо вільною і незалежною нацією», - заявляє Лє Пен у одному зі своїх інтерв'ю.

    Депутат Європарламенту Емрік Шопрад, котрий є відповідальним за міжнародні зв'язки Національного Фронту, переконано стверджує, що Фронт не бачить майбутнього Європи без Росії. Libération дослідила, що Шопрад кілька разів на рік прилітає у Росію до своїх друзів. До друзів євродепутата від НФ належить Константін Малофєєв, який жертвує частину своїх прибутків на розвиток православія і на підтримку терористів на сході України. «Така любов крайньо-правих до Путіна живить чутки про ймовірне фінансування партії з Москви», - стверджує французьке видання.

    Французські крайньо праві брали участь і як спостерігачі на референдумі в Криму. Зокрема, Емрік Шопрад приїздив спостерігати за перебігом незаконного референдуму на анексованій Росією частині української території. Щоправда, він заявив, що кримський візит був приватним і не мав стосунку до діяльності Нацфронту.

    Показовим є те, що Шoпрад є давнім соратником відомого антизахідного і антиукраїнського діяча Алєксандра Дугіна. Друкується у його виданнях і сповідує «євроазійство».

    Ален Сораль також є яскравим прикладом «людини Путіна» у Франції. Більше того, він сам себе презентує великим прихильником очільника Кремля. Сораль бачить в РФ «контр-імперію», яка протиставляється Заходові. Ветерани Національного Фронту Жіль Арно і Алєксандр Ерулє у 2012 навіть започаткували в інтернеті канал Pro Russia TV, aле ця ідея не витримала випробування і, через брак фінансування, була закрита.

    Також Libération згадує вельми цікавого діяча Андре Шанклю - очільника місцевої асоціації «Франція-Донбас», яка організовувала цього літа мітинги і маніфестації в Парижі на підтримку «ЛНР-ДНР», і навіть відрядила в зону конфлікту на схід України кількох французьких добровольців для підкріплення терористичних структур місцевих бойовиків.

    Недовіра до НАТО - двигун підтримки лівих

    Крайні ліві французького політичного спектру підтримують Владіміра Путіна через його антиамериканізм, критику Європейського Союзу і лібералізму, а також через пошук нової концепції моделі держави. Для ліваків головним винуватцем кризи в Україні є НАТО. «Крим втрачено для НАТО. Це і на краще», - стверджував Жан-Люк Меланшон ще у березні. У своїх висловлюваннях стосовно України французький політик Жан-Люк Меланшон, лідер «Лівої партії», прояснив свою позицію: «Я не підтримую ані колишнє київське керівництво з його злодіями, ані нинішнє з його неонацистами». Меланшон переконаний, що спроба включити Україну до НАТО сприймається росіянами як агресія. «Чверть російського флоту протягом трьох століть, абсолютно законно базується в російському Криму. Путін не може дозволити, щоби ця позиція опинилася під загрозою», - виправдовує дії Кремля лівак Меланшон.

    Інший потужний прихильник Росії із середовища лівих - колишній міністр Жан-П'єр Шевенман - не остання людина у французькому політикумі. Він п'ять разів входив до складу лівих урядів, які були при владі у 1981—1986, 1988—1993 і 1997—2002 роках, як міністр наукових досліджень і технології, міністр промисловості, міністр освіти, міністр національної оборони та міністр внутрішніх справ. В одному зі своїх останніх інтерв'ю Шевенман визнав, що захоплюється діяльністю і особою Путіна.

    Праві за ширмою голізму

    Виправдання політики РФ в Україні шукають і знаходять навіть представники правоцентристських політичних сил: голісти, члени колишньої правлячої партії, а нинішньої опозиції - СНР (Союз за Народний Рух), які взяли на озброєння слова Де Голя про «Європу від Атлантики до Уралу». Серед них найактивніших є депутат від СНР Тьері Мар'яні, співголова асоціації «Франко-російській діалог». Співголовою цієї структури з російського боку є Владімір Якунін, міліардер із оточення Путіна. Наприкінці вересня Мар'яні разом із чотирнадцятьма депутатами французького парламенту здійснили офіційний візит до Москви. Після повернення Мар'яні безкомпромісно заявив, що політика санкцій щодо РФ є неефективною і принизливою, й ні до чого доброго не призведе». Загалом, Мар'яні є давнім «другом» України, ще від часів Кучми протягом тривалого періоду він очолював групу дружби між парламентами Франції і України, засудив Помаранчеву Революцію, а у подальшому підтримував Януковича.

    Тоді ж, у вересні, до Москви прибула чисельна делегація представників крупного французького бізнесу. Серед них був і Крістоф де Маржері, президент енергетичного концерну Total, четвертої за величиною нафтової компанії Європи. За іронією долі, Крістоф де Маржері загинув з вини російського недбальства на летовищі у Внуково, коли повертався до Франції.

    Також до делегації входили: енергетичний магнат, головний виконавчий директор компанії Électricité de France Анрі Прогліо, засновник мережі супермаркетів Auchan Жерар Мюльє, президент газової компанії GDF-Suez - Жан Франсуа Сірелі, а також мільярдер, власник журналу L'Express і член партії Союз за народний рух - Серж Дассо - (голова і головний виконавчий директор Dassault Group) . За даними Forbes, у 2010 він був 96-ою найбагатшою людиною у світі, з 9,3 мільярдами доларів. Цю групу об'єднують значні економічні інтереси в Росії, і вони відкрито демонструють свою прихильність до Москви і до Путіна. За посередництвом ЗМІ і через свої зв'язки у середовищі вищого керівництва Франції вони підтримують політику РФ.

    Агенти y шатах вчених

    Вплив Путіна розповсюджується і на університетське середовище Франції. Одним з найпалкіших захисників Кремля у науковому світі є економіст Жак Сапір, директор дослідницького центру у Вищій школі соціальних наук. Хоча чисельність аргументів його захисту путінської Росії є так само значною, як і легіон його опонентів. Автор таких наукових робіт, як «Робота і робітники в СРСР» (1984) та «Економічні зміни в СРСР у 1941—1985 рр.» (1989).

    Разом з ним підряджається у підтримці Кремля Елен Карер д'Анкос - дівоче прізвище Зурабішвілі, постійний секретар Французької академії, куди була обрана у 1999 році і замінила на цій посаді Моріса Дрюона. Вона є провідним фахівцем з історії СССР, пострадянського періоду і, за сумістицтвом, активним пропагандистом Кремля. Попри завантаженість науковою роботою у французькій Академії наук, Карер д'Анкос знаходить час для пошуку сотень виправдань діям Росії в Україні.

    Ще один із лобістів Путіна - Арно Дюб'єн з Інституту міжнародних і стратегічних відносин у Франції. Він теж очолює аналітичний центр «Обсерво» у Москві і постійно переконує, що «Містралі», попри війну в Україні, необхідно обов'язково надати Росії, аргументуючи тим, що «може бути підважена репутація Франції як виробника озброєнь».

    Libération приділяє значну частину свого розслідування діяльності Інституту демократії і співпраці в Парижі. Директор цього інституту, британський націоналіст і євроскептик – Джон Логленд - поділився з виданням інформацією, що керований ним заклад отримує кошти через банк, розташований у Татарстані. Президент організації – Наталья Нарочніцкая - пояснює, що Інститут демократії фінансують меценати з Росії.

    Створений ще в 2008 році, Інститут демократії і співробітництва є одним з численних і загадкових посередників Москви, які підтримують русофільські настрої серед французів і виправдовують режим Путіна, приховуючи його злочини.

    Офіс цього Інституту розташовиний у найпрестижнішому районі Парижу, за кілька кроків від будівлі французького уряду. Тут постійно відбуваються семінари та круглі столи «з питань прав людини, України та сексуальної революції». Джон Логленд запевняє, що нічого незвичного у роботі очолюваного ним закладу немає. І розкішні приміщення Інституту в урядовому кварталі Парижу жодною крамолою для британця не є. «Все дійсно так і могло б бути, якби регулярні зустрічі із французькими політиками, підприємцями та іншими впливовими особами не відбувалися за кошти російських олігархів», - пише французьке впливове видання.

    Tролі на службі пропаганди Кремля

    Фаховий гебіст Путін поступово відновлює чисельні мережі російських впливів за кордоном, особливо у Франції. Від 2012 року Координаційна рада російського Французького форуму здійснює зусилля по об'єднанню навколо себе коло 300 тисяч росіян, які мешкають у Франції, а також французів російського походження. Робиться це під егідою амбасади РФ. Керує процесом нащадок російських емігрантів Дмітрій де Кочко, правнук колишнього шефа кримінальної поліції Москви.

    Колишній журналіст агенції Франс Прес, Де Кочко також є відповідальним за багато інформаційних кампаній на телебаченні, де висвітлювались теми «антидержавного перевороту на Майдані», «нацистів у Києві» тощо.

    Де Кочко активно користається старими зв'язками у журналістському середовищі, критикуючи «антиросійську кампанію» у французьких ЗМІ. Він старанно провадить відбілювання російської сторони, стверджуючи, що «існує проблема журналістської етики», зокрема при висвітленні трагедії з літаком Malaysia Airlines, який проросійські терористи збили в липні на сході України. Він вважає, що всі звинувачення є однобокими та безпідставними, і ґрунтуються лише на «ненависті до росіян».

    Саме для протистояння французьким медіа, постійно з'являються нові публікації, що пропонують російську версію усіх резонансних подій. Одним з останніх створених є інтернет видання Euroinfo, яке фінансується «таємничим спонсором». Запущений у лютому, сайт вже може похвалитися більш ніж 700 000 французьких відвідувачів, що мають можливість читати статті, які описують Володимира Путіна як неабиякого дипломата, або ж пропонують його на Нобелівську премію за ... «ангельське терпіння».

    Колишнє «Радио Москвы», як і раніше, існує під патронатом Кремля, лише перейменоване на «Голос России», також з'явилася його інтернет-версія.

    Урядове видання «Российская газета» щомісяця публікує французьку версію свого додатку Russia Beyond the Headlines у вигляді вставки у популярне видання Le Figaro під назвою la Russie d’aujourd’hui (Росія сьогодні).

    У серпні запущена французька версія Russia Today, інформаційного каналу Кремля, який вже транслюється англійською, іспанською та арабською мовами. На тлі економічного спаду та війни, яку він провадить проти Україні, російський уряд запланував виділити з бюджету 29 млн євро спеціально на цілі «кращого інформування» французьких громадян та решти франкомовних.

    Libération зазначає, що у французькому інтернеті кожне об'єктивне повідомлення про Росію викликає шквал коментарів. Наприклад, під кожною статтею в електронних версіях Le Monde, Le Figaro чи cамої Libération злива пропутінських коментарів є гарантована. Про те, що немає російських військових на сході України, про хунту, яка захопила владу у Києві і т.п. Наприклад, повідомлення, яке було залишене одним із тролів на інтернет версіії видання Libération.fr: «Путін не може дозволити Києву бомбардувати і тероризувати Донбас...». «Мусимо реагувати швидко на заколот, здійснений у Києві», - пише інший на сторінці Figaro.

    Батальйон «наївних»

    Зіркою з цього кола є Жерар Депардьє, котрий у пошуках затишнішої податкової гавані, пожертвував Францією і подався до Путіна. Вже у Російській Федерації він перетворився на ентузіаста кремлівського режиму. Депардьє навіть став близьким другом лідера Чечні, Рамзана Кадирова. «Про рівень їх близькості може свідчити помешкання, подароване Кадировим новоспеченому російському громадянинові»,- стверджує Libération.

    До когорти «наївних» французька преса відносить також і сенатора Аймері де Монтеск'ю. Тільки його наївність щодо Росії є радше фальшивою, він чудово знає стан речей у РФ, бо є постійним спостерігачем за виборами в Росії і Казахстані. Звіти про поїздки, котрі він викладає на власній сторінці, вражають запопадливістю перед Путіним і упередженістю стосовно його ворогів.

    У інтерв'ю для «Голосу Росії» у березні він роз'яснив, що французи є погано поінформовані про події в Україні і тому бачать лише викривлену інформацію через «фільтр» французьких ЗМІ. «Небагато осіб знають про те, що Україна є державою, яка взаглі не є однорідною», - підкреслює сенатор.

    Козирем в очах пострадянської людини є порушена проти нього кримінальна справа французьким міністерством юстиції з обшуками, які були проведені у його сенаторському офісі через підозру в оборудках із контрактом з продажу гелікоптерів до Казахстану. Монтеск'ю запевнив, що не мав можливості впливати на контракт і вважає дії Мінюсту необгрунтованими і політично вмотивованими.

    Як підсумок

    Своє розслідування діяльності російської мережі Путіна у Франції Libération підсумовує, що метою Москви є тотальний контроль уряду в Києві, або хоча б можливість блокувати рішення, які не будуть її влаштовувати. І якщо цей план не спрацює, Кремль докладе всі зусилля для підтримки дестабілізації на сході України.

    Загалом, подібне розслідування бyло б неможливим ще рік тому, навіть у такому фаховому і ретельному виданні. Це ознаки нового часу. До України зараз прикута увага у Франції та в ЄС загалом. Висновки з цього робить і Кремль, швидко активізовуючи мережу своїх «друзів» і агентів. Російська мережа на Заході зараз діє надактивно і достатньо вміло впливає на зміну образу загарбника і вбивці невинних.

    Відсутність адекватної реакції з боку України на міжнародному інформаційному полі, перекладає непросту місію у донесенні правди про ситуацію в Україні і про дії Росії на плечі західних ЗМІ. Насправді так не повинно бути, але так є, і українці багато у чому мають завдячувати чесній роботі західних журналістів.

    Libération виконала якісну роботу стосовно мережі російської агентури у Франції.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ