Олесь Довгий: За своє крісло я не переживаю, бо всі меблі в кабінеті мої

Минулого тижня секретар Київради Олесь Довгий опинився в центрі уваги ЗМІ. З’явилася інформація про обшуки СБУ в його кабінеті, про вилучення документів, преса навіть писала про колотнечу між ним і співробітниками спецслужб. Але пан Довгий цю інформацію спростував. Завтра відбудеться останнє перед канікулами засідання Київради і депутати, полегшено зітхнувши, роз’їдуться по «багамах». Довгий каже, що йому не до відпочинку. Накопичилося багато сімейних і особистих справ, тож у відпустці він займатиметься їх вирішенням. А потім, якщо вистачить часу, поїде до улюбленої Італії. Ми вирішили розпитати його про останні події, про кадрові ротації в Київраді та про пошуки нареченої для нього, якими начебто займається Леонід Черновецький.

Зустрілися ми з паном Довгим у його кабінеті, дизайном якого він займався особисто. У шафі виставлено знімки: Олесь Довгий з мамою, фото молодшого брата Станіслава, домашні улюбленці-ньюфаундленди Чапа і Манюня. Навпроти його робочого столу – велика картина кримської художниці Валентини Цвєткової з зображенням квітучого дерева. Біля дверей – зимовий пейзаж Софіївської площі. Олесю ця картина навіює спогади...

Окрім колекції слоників з різних куточків світу, Довгий пишається ще однією скульптурою: між двома руками протягнуто канат, на якому балансує канатоходець з парасолькою. Довгий каже, що отримав її в подарунок від одного високопосадовця з настановою: «Для політика головне – знаходити рівновагу».

-- СБУ нічого в мене не вилучила

Пане Довгий, що насправді відбувалося минулого тижня у вашому кабінеті? ЗМІ писали про бійку з есбеушниками, хоча ви все заперечували...

Як я на перший погляд – твереза людина?

На перший – так.

Я нормальна, адекватна людина. До того ж моя робота насамперед передбачає пошук компромісів. Тобто я повинен знаходити спільну мову з усіма. А конфлікт з правоохоронними органами – це взагалі щось зі сфери фантастики, тим більше бійка.

Інформація у більшості ЗМІ була перекручена. Але пресу не можна звинувачувати в цьому, бо вони користувалися інформацією, яка їм доступна. А люди, котрі володіли достовірною інформацію, не мали часу одразу відповісти. Тож коментаторами виступала невеличка група людей, які становлять сьогоднішню опозицію (хоча не знаю, чи можна її так називати). На жаль, наша чинна правова база не встановлює будь-якої відповідальності за достовірність інформації, яка розповсюджується тим чи іншим депутатом. Тож багато депутатів, відчуваючи безвідповідальність, несуть подекуди нісенітниці.

Нічого неочікуваного не відбулося. Я прийшов на роботу. Мене чекали, як ми й домовлялися, співробітники СБУ...

Тобто ви попередньо знали, що до вас завітають спецслужби?

Так. Я їх запросив до себе в кабінет. Ми поспілкувалися і скоординували нашу діяльність. Ніхто в мене нічого не вилучав. Ніяких документів. Я вже в пресі читав, що там і ломики були, і бійки. Ми абсолютно мирно сиділи.

А з якою метою вони до вас приходили, який привід був для розмови?

З’явилася вертикаль влади. І я сподіваюся, можливих спекуляцій буде чим далі, тим менше. Для мене важлива репутація Київради як органу міського управління. А на сьогодні в умовах постійної війни, перевиборів сам статус Київради і депутата Київради дискредитовано стараннями деяких депутатів, їхніми діями, заявами, поведінкою, протистоянням з попередньою владою, між собою. Тому хотілося б, щоб ми змогли разом з правоохоронними органами пролити світло на ті чи інші справи й поставити всі крапки над «і».

Коли з нами воювали Луценко чи попередній прем’єр (Юлія Тимошенко. – Авт.), то ці наші “друзі” робили все можливе й неможливе, щоб отримати найдрібнішу зачіпку в діяльності Київради. Кількість перевірок вимірювалася сотнями чи тисячами. Тож вони ще тоді б мали знайти протиправні дії, якщо так були.

Але ж було порушено кримінальні справи, пов’язані з землею...

Так, є цілий ряд кримінальних справ, які порушено за фактом. Що стосується моєї персоналії, то СБУ офіційно поширило інформацію, що мене особисто це не стосується. Але я як секретар Київради зацікавлений у тому, аби порушені справи були розслідувані. У разі виявлення порушень відповідні особи, які зловживали своїм службовим становищем, мають понести ту чи іншу відповідальність.

-- Матеріалів про кримінальні справи проти депутатів ми не отримували

А ви особисто впевнені в правовій бездоганності всіх відчужених об’єктів комунальної власності та землевідведень, під якими стоїть ваш підпис?

Я відповідаю за роботу депутатського корпусу. Основною моєю функцією є стабільна робота міської ради. Незважаючи на всі пертурбації, вибори, перевибори, як минулої каденції, так і цієї депутатський корпус працює злагоджено, ви не бачите жодних конфліктів.

Чому ж не бачимо? Бачимо!

Ні, ви бачите тільки ілюзію конфліктів, які створює невеличка група депутатів. А по суті всі питання, які виносилися на порядок денний і потребували розгляду, були розглянуті, затверджені, більшість питань приймається двома третинами депутатів.

Чи можу я бути впевнений, що була бездоганною робота того чи іншого відомства? Звичайно, ні. Я не проводив її, і відповідати за неї теж не можу. Але я зацікавлений в тому, щоб мати об’єктивну оцінку.

Ходять чутки, що наступне засідання Київради на цьому тижні не відбудеться. Ще кажуть, що правоохоронці заарештували деяких депутатів. Можете прокоментувати?

Засідання Київради 15 липня відбудеться у звичайному режимі. На ньому ми плануємо розглянути цілу низку соціальних питань – таких, як програма розвитку соціального житла, програма профілактики ВІЛ-СНІДУ, звіт про виконання міського бюджету за 2009 рік, та багато інших.

Нагадую, за нашим законодавством, кримінальну справу щодо депутата місцевої ради може порушити прокуратура. Прокурор, який порушив кримінальну справу, повідомляє про це місцеву раду не пізніш як наступного робочого дня. Жодних офіційних повідомлень про порушення кримінальної справи проти депутатів Київради ми не отримували.

Тож будь-які заяви чи інші спроби в інформаційному просторі дискредитувати діяльність Київради – це лише бажання деяких депутатів каламутити воду та робити власний піар.

-- За своє крісло я не переживаю, бо всі меблі в кабінеті мої

Якось Леонід Черновецький похвалився, що постійно відкриває «нових зірок» у Київраді. Свого колишнього першого заступника Дениса Баса назвав був кращим економістом України, а вас – кращим спічрайтером. Доля Баса вам відома (його звільнено), а ви не боїтеся за своє крісло?

У мене всі меблі в кабінеті – мої особисті, крісло в тому числі. Я за нього не переживаю, я навіть можу його забрати. (Усміхається).

За чотири роки двох своїх каденцій на посаді секретаря Київради я не звільнив жодної людини. Залишив усіх фахівців, які працювали з моїм попередником. Для мене є один принцип у доборі кадрів – фахівець чи ні. Дорікань від людей, які працюють у моєму підпорядкуванні, я не чув.

Що стосується політичного складника... Є багато бажаючих на цю тему поспекулювати. На сьогодні на порядку денному не стоїть питання переобрання чи будь-яких кадрових змін щодо кандидатури секретаря Київради. Можливо, це обговорюється в одній окремій невеличкій фракції, збираються якісь там підписи. Але підпис потрібен лише один – міського голови. Адже процедура така: кандидатура секретаря подається київським міським головою і його може бути звільнено за умови згоди або подання міського голови. Міський голова не ставить під питання якість виконання мною моїх службових обов’язків. Я не бачу жодних підстав, аби взагалі це питання обговорювати.

Як вам працюється з новим заступником глави міськадміністрації, ставлеником влади Олександром Поповим? Ви підтримуєте всі його кадрові призначення?

Олександр Попов, безперечно, фахова людина. Мій досвід спілкування з ним підказує, що він людина толерантна, вихована, професійна і більш за все мене радує, що він має відповідний кредит довіри в діючої виконавчої влади.

Найбільша проблема, яка непокоїть усіх киян, – це ЖКГ: чи заасфальтовано у вас дірку у дворі, чи є у вас вода, чи у вас працює ліфт і чи якість комунальних послуг відповідає тій ціні, яку ви платите. На сьогодні вся інфраструктура ЖКГ Києва на ладан дише. За часів нашого попередника (Олександра Омельченка. – Авт.) ніяких реформ щодо інфраструктури не проводилося, хоча він був хорошим господарником.

Не пройшло достатньо часу, щоб давати оцінки, але наміри та ідеї Олександра Павловича абсолютно слушні й правильні для Києва. Якщо раніше жили від виборів до виборів і кожен чиновник мислив категорією рейтингів, ні в кого не вистачало сміливості прийняти непопулярне рішення, які в короткостроковій перспективі будуть неприємні, а в довгостроковій (3 – 5 років) – призведуть до якісного результату. На сьогодні чітко поставлено крапку щодо дати виборів у місті Києві – це 2013 рік. Якщо в нас буде політична стабільність, якщо ми не будемо знову прикриватися політичною доцільністю в прийняті тих чи інших рішень, якщо в нас буде підтримка президента і Кабміну й ми спільно відповідаючи за ту довіру владу й ресурс, який, я сподіваюся, буде виділений для цієї мети, - то ми зможемо провести серйозну реформу ЖКГ. Думаю, Євро-2012 стане великим поштовхом для розвитку міста і протягом цієї дворічки ми зробимо якісний стрибок у питаннях готельної, транспортної, медичної інфраструктури.

-- Черновецький навчив мене виживати

Для молодої людини, незалежно від того, чи робить вона кар’єру в бізнесі чи політиці, серйозним капіталом є її репутація. Думаєте, ви зробили правильний вибір, правильно інвестували свій потенціал, усі ці роки працюючи на Леоніда Черновецького?

Мені 29 років. Уже п’ятий рік я обіймаю посаду секретаря Київради – найбільшого міста України, її столиці. Це посада, до якої багато людей ідуть усе своє життя. Так склалася моя доля, у тому числі завдяки міському голові й підтримці фракції, що мене було обрано у 25 років. Звичайно, я ні про що не жалію. Тієї школи, яку я пройшов, не можна пройти ні в одному університеті. Я отри мав колосальний досвід. Було зроблено багато хорошого. Про що, на жаль, говоримо рідко. Сьогодні частково помилками, а переважно стараннями наших опонентів, помноженими на величезні гроші, витрачені з метою дискредитації в ЗМІ, створено відповідний імідж. Це постійна боротьба за владу. Тож маємо те, що маємо.

Було зроблено багато помилок. Нам з дитинства радять вчитися на помилках батьків, старших. Але поки дитина не підійде до чайника, не доторкнеться й не опечеться, вона не зрозуміє... Кожна людина робить помилки. Але я намагаюся працювати над помилками, засвоювати уроки й рухатися далі. Мені 29, я маю величезний досвід, думаю, що він може бути реалізований надалі чи то у виконавчих органах влади, чи в політиці, це вже як доля складеться.

Так, є багато критики, є багато незадоволених, багато людей справедливо нас критикують... Але під лежачий камінь вода не тече. Не робить помилок лише той, хто нічого не робить.

Я вдячний долі за те, що зустрів міського голову, що ми виграли і перші, і другі вибори, у найсильніших політичних штормах ми вижили й вистояли. Міська рада збереглася як дієздатний орган.

Назвіть те найважливіше, чого ви навчилися в Леоніда Черновецького?

Він дуже демократична людина. Але приймаючи рішення, він не допускає до себе тих, хто завжди в усьому з ним погоджується, усіляких підлабузників. Він мене навчив слухати опонентів і тримати поряд людей, котрі здатні вказувати на помилки. Він мене навчив бути менш чутливим до невдячності. Коли ти щось робиш, ти ніколи не повинен розраховувати на взаємність, це не має бути твоєю метою.

Він мені показав, що таке політика. Те, що ми читаємо, думаємо, як це нам здається ззовні, – це одне, а зсередини – це зовсім інша річ. Він навчив мене виживати в цих політичних реаліях. Є керівники, котрі беруть на себе прийняття всіх рішень, а інші – делегують повноваження й оцінюють за результатами. Тож міський голова належить до тих людей, які радіють успіхам своїх підлеглих, і не сприймає це як ревнощі. Коли було багато складних моментів, стресових ситуацій, він завжди знаходив можливість якось підтримати.

-- Невже я схожий на людину, якій потрібна матеріальна допомога?

Згідно з декларацією про доходи 2008 року ви отримали 2 мільйони 185 тисяч гривень. На той час, маючи більш як 18 мільйонів на рахунку, ви отримали 12 тисяч матеріальної допомоги. Навіщо вам знадобилися ці 12 тисяч?

Ні, такого не було. Це було непорозуміння. Повірте, я не отримував матеріальної допомоги. Я був дуже здивований, коли побачив… Потім я розібрався. Виявилося, у цю графу просто вписувалися якісь інші прибутки, які не підпадали під жодну іншу. Невже я схожий на людину, якій потрібна матеріальна допомога? (Сміється).

Я за весь час свого перебування на посаді секретаря Київської міськради не витратив жодної копійки державних коштів на своє особисте утримання. Ні на автомобіль, ні на жодну краплю бензину, жодну краплю фарби, комп’ютер, стіл, стілець, телефони – усе придбано за власний кошт.

Забезпечення моєї роботи секретаря Київради київському міському бюджету нічого не вартує. А кошти, які я отримую як зарплату, я значно більше тут же спрямовую на різні соціальні програми. Просто вважаю не зовсім коректним це афішувати, і якщо ти робиш хорошу справу, допомагаєш дітям чи ще комусь, ти це повинен робити без розголосу, не для піару.

До речі, на момент обрання мене секретарем Київради мої декларації були більшими, ніж сьогодні.

Я завжди намагаюся для співробітників секретаріату зробити якісь бонуси, премії, надбавки. І єдиний, хто не має таких бонусів, – це секретар Київради. У мене заступник, напевно, більше отримує.

Тому що у вас є інші доходи…

Так. Саме виходячи з цього, я не витрачаю жодних коштів киян.

Пан Попов вважає, що столичному зоопарку потрібен новий керівник. Водночас нещодавно Світлана Берзіна, яку було відсторонено з кінця травня від виконання службових обов`язків на час проведення розслідування з приводу загибелі тварин, повернулася на посаду директора. Чи має вона моральне право й далі опікуватися тваринами? У будь-якій європейській країні після таких подій керівник сам написав заяву на звільнення...

Я не відповідаю за кадрові призначення. Це компетенція відповідного заступника міського голови.

Ситуація в зоопарку, безумовно, тривожна. Я направляв звернення в правоохоронні органи, щоб дали пояснення, що там відбувається.

Може бути дві причини. Перша – халатність чи недбалість самого керівництва, а друга – боротьба за владу в зоопарку дійшла до того, що смерть тварин стала результатом отруєнь. Давати оцінку я не можу. Перевірки тривають. Я б теж хотів, аби ця перевірка встановила істину і щоб винний поніс відповідальність, якщо треба – кримінальну.

А коли ви востаннє були в зоопарку?

Пару років тому. Буквально в перші дні після того, як ми виграли вибори у 2006 році. Пам’ятаю, ми закінчили роботу й вечеряли разом з міським головою. Дзвінок оперативного чергового зоопарку: «У нас надзвичайна подія, тигр загриз людину». Ми, ще не до кінця розуміючи, що робити, зриваємося і їдемо до зоопарку. Біля входу нас зустрічають троє співробітників зоопарку, напідпитку. Тримаючись одне за одного, пробують сфокусуватися, нарешті один з них упізнає київського голову і, зібравшись з силами, доповідає: «Ситуацію тримаємо на контролі, є людські жертви».

Випадок був справді жахливий, але людина сама полізла у вольєр до тигра.

-- Закриття «Сяйва» – це ляпас для мене

Ви казали, що зробите все, що у ваших силах, аби жодна книжка не зникла з полиць «Сяйва». Зараз полиці порожні. Невже зберегти книгарню в центрі міста виявилося непосильною справою навіть для секретаря Київради?

Я кожен день там проїжджаю, і в мене кров’ю серце обливається. Мене не цікавить особа власника. Для мене важливо, щоб там була книгарня. Формально я надіслав усі необхідні запити й звернення. Відбулися й неформальні розмови. Незалежно від того, як у правовому полі вирішиться питання власності, мені як одна, так і друга сторона конфлікту давали слово, що книгарня буде.

Ви запевняєте, що книгарня там залишиться?

Я не можу бути гарантом. Але запевняю, що для мене це принципово. Закриття цієї книгарні – для мене був просто ляпас, це аморально. Я виріс у інтелігентній сім’ї. Мій дід є поетом, авторитетним членом спілки письменників. Я ще маленьким ходив з ним до «Сяйва», де, зокрема, продавалися і його книжки. Тому для мене важливо зробити все, щоб її повернути. І я це зроблю.

-- Мазепа зробив дуже багато для Києва, але Московський Патріарх не хоче перебувати на вулиці його імені

А для вас не було ляпасом перейменування вулиці Мазепи на догоду політикові іншої держави? Ви ж у 2007 році так активно відстоювали перейменування її з Січневого повстання у Мазепи, наполягаючи, що воно «є дуже важливим у історичному сенсі»...

У мені боролися дві речі. Одна – як людини, яка вболівала і вважала справді правильним перейменування вулиці Січневого повстання в Мазепи, бо Мазепа – це меценат, який зробив дуже багато для Києва, залишив багато по собі саме на цій вулиці, він заслуговує на те, аби вона носила його ім’я. І я з величезним задоволенням приймав рішення про перейменування у 2007 році, я був тоді у вишиванці. І сам чіпляв табличку з назвою вулиці Мазепи.

Але кожна медаль має дві сторони. Московський патріархат не вважає можливим перебувати на вулиці Мазепи. Духовенство все одно б не залишило цього питання, постійно педалювало його, і воно час від часу поставало б на порядку денному. Тому я доклав чимало зусиль, щоб знайти компроміс. Частина вулиці вшановує пам’ять видатного мецената.

Так на тій частині вулиці, що носить ім’я Мазепи, лише декілька будинків!

Я особисто не голосував за це рішення. Утримався. Моє єство в цьому питанні розділилося. Але я вважаю, що прийнявши таке рішення, ми частково зняли конфлікт.

-- Дівчата, які мені пишуть, заслуговують на кращого чоловіка

Пане Довгий, а як успіхи в Леоніда Михайловича в пошуках для вас нареченої, про що він заявляв?

Це краще в нього спитати.

А чи були якісь кандидатури, пропозиції? Чи, можливо, ви вже самі визначилися?

Я вважаю, у кожного є своя доля. Зустріти ту саму людину і поєднати з нею своє подальше життя – це доленосне рішення. Не можна ніякими коштами змоделювати цю ситуацію. Я людина, яка вірить у щирість і відвертість.

Я не знаю, чи це був жарт, чи серйозно, але після того, як ця інформація була надана міським головою, мені прийшло багато-багато листів від дівчат, які, я переконаний, заслуговують на значно кращу половину, ніж я.

Та не кокетуйте!

Відверто кажучи, я не прочитав жодного листа.

Так, можливо, десь серед них і була ваша доля?

Ці листи були надіслані не як реакція на мої особисті людські якості і на мене особисто, а на мільйон. А я не продаюся, навіть за мільйон. Тій людині, з якою вирішу поєднати своє життя, я постарюся дати значно більше, ніж мільйон.