Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Віктор Балога: У Шуфрича психічний зрив, але Льовочкін до цього непричетний

    • Оксана Климончук, Олена Гітлянська, «УНІАН»
    • Розсилка
    Віктор Балога: У Шуфрича психічний зрив, але Льовочкін до цього непричетний

    Активізувався Віктор Іванович після емоційних заяв Нестора Шуфрича, якого бортонули з міністерського стільця.

    Лідер політичної партії «Єдиний центр» Віктор Балога після головування секретаріатом президента Ющенка наче впав у сплячку. З публічними заявами виступає досить рідко. Про нього та про його політичну силу – «Єдиний центр» – говорять хіба що в контексті можливого єднання з ПР. Активізувався Віктор Іванович після емоційних заяв Нестора Шуфрича, якого бортонули з міністерського стільця. До речі, кажуть, що Нестора Івановича позбавили посади через те, що він почав роздавати у своєму відомстві посади на місцях людям Медведчука.

    Віктор Балога відповів на запитання УНІАН.

    Литвин з комуністами мене не цікавлять ні окремо, ні оптом

    Пане Вікторе, Нестор Шуфрич наполягає на тому, що його звільнили саме «під вас», та оскільки литвинівці й комуністи поки що не погодилися на альянс із вами, то вас ще не призначили міністром. Кажуть, що це обов’язково відбудеться восени…

    Та дайте звільненому спокій, у нього й так гірко на душі! Він сам не розуміє, що сталося. Цей відставник по гарячих слідах наговорив такого, що йому треба думати не про мене, а про свої безрадісні політичні перспективи.

    Що ж до мене, то не збирався, не збираюся і не збиратимуся в МНС. Я вже казав журналістам, що це міністерство може очолити хто завгодно, тільки не Балога.

    Ви ось кажете, що міністром з надзвичайних ситуацій не будете точно, то може, буде якась інша посада, наприклад, губернатор Закарпаття?

    Ні, не буде. Ну скільки ще разів можна заходити на губернатора Закарпаття?! Для мене немає сенсу сьогодні говорити про якісь посади, це вже пройдено багато разів. І хіба життя полягає в посадах?

    Для мене і моїх колег сьогодні набагато важливіше – місцеві вибори. Ми хочемо побачити, на що ми спроможні, який IQ, який потенціал у «Єдиного центру».

    То ви, можна сказати, даєте слово, що не будете в уряді?

    Я в цьому переконаний!

    Чому, на вашу думку, комуністи й литвинівці були проти вас?

    Литвин із комуністами мене не цікавлять ні окремо, ні оптом. Ми їх ні про що не просили й не могли просити. Тому нам фіолетово, як вони голосували.

    Цікаве інше – Литвин і комуністи пішли проти Партії регіонів через зміни до закону про місцеві вибори. ПР готові були відмовитися від вимоги про реєстрацію партійних осередків за 365 днів до дати виборів. Але це зривало шанси на проходження в місцеві ради литвинівців і комуністів.

    Тому цей дует витягнув дуже чутливий для ПР козир – заблокував закон про референдум. Під тиском «регіонали» залишили в силі «норму 365», бо восени законодавство про референдум їм усе одно треба буде приймати, а резерву голосів немає, і створити його дуже важко.

    Джерелом поповнення коаліції називали якраз «Єдиний центр»…

    Депутати «Єдиного центру» не йтимуть у коаліцію, ми про це чітко заявили. Мої колеги є однодумцями й ніколи не будуть розмінним матеріалом.

    Чи існує бодай гіпотетична можливість зміни закону про місцеві вибори?

    До вступу виборчого закону в силу залишився один крок – підпис президента. Зараз на нього тиснуть усі нано-партії і БЮТ. При цьому треба розуміти, що «бютівці» від нового закону виграли чи не найбільше. Уся їхня істерика – показова, на публіку.

    Нервують комуністи й Литвин: вони бояться можливості перегляду закону в перші дні чергової сесії парламенту. Схвалення закону покаже, чи Віктор Янукович ще дорожить меншими партнерами по коаліції, чи вони вже остаточно втратили для нього інтерес. Гадаю, президент уже вмочив перо в чорнило...

    У Шуфріча психічний зрив

    Шуфрич каже, що ви вимагали посади саме міністра надзвичайних ситуацій, бо «у вас із ним давні особисті рахунки», і Льовочкіна було легко вмовити, бо в нього теж із ним свої рахунки...

    Їхні рахунки знає тільки їхня бухгалтерія, хай вони баланс своїх стосунків підбивають самі. Особисто я переконаний, що в державних справах – таких, як кадровий підбір в уряд, керуватися приватними антипатіями чи симпатіями категорично неприпустимо.

    Тепер щодо «вимагав посаду»... По-перше, ніколи й ні в кого не вимагав жодних посад. По-друге, марно вимагати портфель у президента чи прем’єра, хто б на цих посадах не був. У вищій політичній лізі такий рекет не проходить. По-третє, домагатися посади міністра, щоб комусь там помститися – це не для мене. Не вписується в мої критерії гідності й порядності.

    Чесно кажучи, я сам не знаю, про яке «наше особисте» казав Шуфрич. Якщо його понесло з вечора п’ятниці без упину: «Богатирьова – погана, Льовочкін – поганий, Янукович йде не туди», – то напрошується один висновок: із ним щось сталося. Це психічний зрив.

    Льовочкін до звільнення Шуфріча відношення не має

    То Шуфричу таки Льовочкін помстився?

    Точно можу сказати, що Льовочкін до цього абсолютно непричетний.

    Зі власного досвіду керівництва президентським Секретаріатом знаю, що на кадрові рішення найвищого рівня глава АП не впливає.

    Але мені прикро, що всі сьогодні тільки про це й говорять. Бо, за великим рахунком, звільнений чиновник – це та ж, як він висловився про Львочкіна, «придорожня пилюка». Чому в пресі так мало обговорюються реформи? Той таки Податковий кодекс, від якого всі аж присіли на одне місце?..

    Зате сьогодні чомусь актуальним є словесне сміття! Цей екзальтований екс-міністр щодня направо й наліво роздає інтерв’ю, де вигадує все нові нюанси. Подумаєш – зняли якогось одного міністра! Там як мінімум половину треба зняти, бо вони некомпетентні!

    Повірте, тема добробуту людей набагато важливіша, ніж доля якогось чиновника.

    Наскільки, на вашу думку, доцільно виносити Податковий кодекс на всенародне обговорення?

    Це логічно. У тій же Швейцарії навіть дрібне питання ставиться на референдум.

    Гадаю, Податковий кодекс у тому варіанті, який прийнято в першому читанні, у разі винесення на обговорення отримає від народу «нуль» і не пройде схвалення.

    Як на мене, владі варто всі більш-менш важливі питання виносити на референдум. Тоді не лише вона буде відповідальною за реформи, а й суспільство. Проте якщо проводити референдум лише для того, щоб на догоду владі щось призначити чи скасувати, – це шлях у нікуди.

    Референдум – чудова штука. Наприклад, давайте винесемо на всенародне обговорення кількість членів уряду. Виберемо, скажімо, французьку, американську, російську чи британську модель. Тут не треба нічого вигадувати, усе вже давно є. Адже якщо в нас модель, де в міністра 10–15 заступників, то варто запитати, що вони там усі роблять? Коли я працював міністром з надзвичайних ситуацій, то в мене було чотири заступники, а зараз – вісім.

    Я не згоден, що союз з ПР – щось таке ганебне і мало не злочинне

    Усі знають, що ви завжди були за союз із «регіоналами», чому ви сьогодні цього наче соромитеся?

    Ви так формулюєте запитання, ніби союз з «регіоналами» – щось таке, що треба старанно ховати, ганебне і мало не злочинне. Не згоден. І наша партія, і особисто я завжди виступав за широкий політичний діалог. Причому не тільки з ПР. Ми сідали за стіл переговорів з багатьма політичними лідерами. Чим більше партнерів – тим менше ворогів, а значить, і конфліктів.

    Справді, “Єдиний центр” підтримав Віктора Януковича в другому турі виборів. Рішення про це партія прийняла консенсусом, після внутрішнього обговорення. Ми цього не приховували, хоча й афіш про це не розклеювали, бо в перемоги президента і без того вистачає батьків. І соромитися нам нічого, а коли з рішеннями нової влади не згодні – ми їх публічно за це критикуємо.

    Відомо, що ви домовлялися про об’єднання з Арсенієм Яценюком. Це мало відбутися на базі «Єдиного центру», але він мав бути лідером. Чому у вас нічого не вийшло?

    Та ми навіть віддалік не наблизилися до питання, навколо кого персонально єднатися. Тому що є ж демократичні правила.

    Питання полягало в тому, чи хочемо ми мати в центрі й на правому фланзі одну чи дві політичні сили, які між собою не конкурують і працюють на Україну. Ось у цьому головне! Бо на сьогодні серед правих немає жодної самодостатньої партії.

    Для згуртування необхідні насамперед спільні цінності. І не має значення, хто стане лідером. Та проблема в тому, що гетьманщина й далі панує над демократичним населенням.

    Десь місяць тому ви казали, що політичні сили, які не згодні з діями влади, запропонують «новий формат опозиції». Серед цих політсил мав бути і «Єдиний центр». Тож коли буде такий «новий формат»?

    Я тоді ще казав, що опозиції як єдиного і ефективного цілого немає. На жаль, відтоді нічого не змінилося. Прикро, оскільки відповідальна опозиція є дуже важливим елементом демократичної держави. Чим менше діяльності опозиції – тим більший ризик для демократії.

    Під новим форматом опозиції мав на увазі таку об’єднану політичну силу, яка буде загострена на інтереси країни. Бо ті політики, які проголосили свою опозиційну роль, вирішують локальне завдання – повернути себе у владу. Дехто хоче провернути цю комбінацію ще до чергових виборів.

    У нас має бути створена нова якість опозиції, за європейськими зразками, із заявленими цілями і програмою дій. У такій політичній силі не має бути одного лідера, бо все закінчиться неминучим вождізмом і культом особи. Рішення – через консенсус, обрання керівних органів – на праймеріз. Тобто всі формули такого проекту вже відомі й апробовані.

    Як не парадоксально, але можливість створення такої об’єднаної сили дає новий закон про місцеві вибори. Так уже сталося, що багато поміркованих, але амбітних партій, впливових громадських організацій, діячів регіональних еліт фактично залишаються за бортом кампанії. Вихід є: ставати під прапором тієї політичної сили, яку закон не обмежує, і через вибори йти до об’єднання. Це цілком реальний план, звісно, якщо йому знову не завадять особисті амбіції.

    Інтегратором ви бачите «Єдиний центр»?

    Зокрема. З точки зору ресурсу для місцевих виборів у нас дуже хороші структурні можливості. Ідеологія – демократична і прагматична.

    Ми пропонуємо цю ініціативу насамперед тим партіям, які хочуть закласти фундамент роботи в місцевих органах влади. Можливо, ми в цьому ідеалісти. Узагалі ж представництво в районних і обласних радах мало цікавить розкручені партії. За винятком Партії регіонів, БЮТ і «Єдиного центру». Решта прагне потрапити тільки у Верховну Раду. Там і влада вагоміша, і грошей більше, і вплив серйозніший. А займатися складними проблемами місцевих громад їм нецікаво, вони цього не хочуть, а часто – й не можуть.

    У комітеті порятунку багато злості й жовчі

    Чому ви називаєте комітети захисту й опозиційний уряд «комічними»? Туди входять дуже багато людей з ідеєю. Навіщо ви так?

    Бо вони такі є. Пунктиром: мета абстрактна. Засоби наївні. Обличчя втомлені. Гаслам тридцять років. Альтернативних ідей немає. Багато злості й жовчі. Фаху – нуль. Кожен розуміє ідею по-своєму. Оці всі «ГКЧП», два опозиційні уряди – це все бутафорія. Там узагалі неясно, хто на кого працює. Далі продовжувати не варто.

    Кажуть, що до осені коаліція назбирає 350 голосів. З яких мотивів переходять націонал-демократи в коаліцію з комуністами і «регіоналами»? Тільки не кажіть, що вони так про державу дбають…

    Я не вірю не те що в 350 депутатів у коаліції, а й у 300. Це щось наближене до утопії. Хоча депутати в більшість ідуть, ця міграція триватиме й восени. Так відбувається й на місцевому рівні. Свого часу, коли створювався «Єдиний центр», деякі високі чиновники вирішили, що ця партія увічнить їх у владних кріслах. Коли стало ясно, що це не «партія влади», а ідеологічна організація, почали відгрібати до тих, хто мав великі шанси стати новою владою. Коли і фронтові дії обернулися поразкою, втекли з передової до Партії регіонів.

    Такі спринтери були, є і будуть. І ЄЦ у цьому не виняток. Так було за Кучми. Декого з таких комбінаторів пригрів біля себе Ющенко, і вони почали топити його, як тільки він почав утрачати міць. Те саме відбулося і з Тимошенко. Вона підібрала під своє крило частину «емігрантів» від Віктора Андрійовича і потім за це поплатилася їхньою втечею до нинішньої влади.

    Усі ці рухи гнучким хребтом перед владою як такою – це пігмейство.

    У якомусь інтерв’ю ви сказали, що одна з помилок Віктора Ющенка в тому те, що він не розбирається в людях. А з вами Ющенку пощастило, як ви гадаєте?

    Відповідь – у моїй трудовій книжці. Там записано, що з вересня 2006 року по травень 2009 року я очолював Секретаріат президента України, коли на цій посаді був Віктор Ющенко. Судіть самі.

    Чи існує Віктор Андрійович для вас як політик? Яке пророкуєте йому політичне майбутнє?

    Звісно, існує. За всіма ознаками. Він п’ять років був президентом. Зараз – лідер партії з відомим ім’ям, яка має депутатів у Верховній Раді і збирається йти на вибори. По-моєму, цього вже достатньо, аби рахуватися з «фактором Ющенка», принаймні до 2012 року.

    Успіхи влади – у гострому дефіциті

    Енергетична безпека країни в руках «РосУкрЕнерго»… Тож, із ким ви будуватимете Україну? Де для вас, вихідця із Закарпаття, а не з Донбасу, поле для діяльності, якщо Україну поступово підгрібають російський бізнес, ідеологія?

    Країною керує президент Янукович, прем’єр Азаров, проурядова більшість у парламенті. Інших керівників держави я не знаю.

    І тільки вони відповідальні за все, що у нас діється. У день інавгурації президент Янукович заявив, що особисто відповідає за все, що відбувається в державі. Йому суспільство довірило розвивати Україну. Які будуть результати – це інше питання. Але буквально на другий день після виборів, коли президент ще навіть нічого не встиг зробити, ставати в опозицію можуть лише люди з неврівноваженою психікою.

    Якщо частина суспільства думає як ви – що Україну поступово підгрібають росіяни, – то вона висловить свою незгоду на виборах у 2012 і 2015 роках. Буде незгода переважною – Україну очолить новий президент.

    Які б ви відзначили найбільші успіхи сьогоднішньої влади?

    Успіхи зараз у гострому дефіциті. Причина в тому, що немає політичної волі проводити швидкі зміни. Ситуація в’язка, як розігріта смола. Реформи йдуть тільки на словах, коли почнуться в ділах – невідомо.

    В уряді – мінімум десять зайвих людей. Віце-прем’єри з силових питань і АПК – п’яте колесо до воза. Вільну посаду гуманітарного «віце» треба скасувати як таку. Віце-прем’єр з регіонального розвитку був би потрібен лише для адміністративно-територіальної реформи, яка навіть не оголошена. Можна об’єднати деякі міністерства й комітети.

    Проект Податкового кодексу, розпіарений як великий ривок уперед, виявився міфом. При цьому економічний віце-прем’єр навіть роботу над помилками видає за реформу. Суцільна імітація!

    Тим часом бізнес іде в тінь, бо податківці, санстанції і пожежники остаточно «озвіріли». Хабарі зросли в рази. Імпортери не можуть ввезти товар через ускладнені митні правила й збільшені побори. Іноземні компанії, які відкрили в нас представництва, згортають активність через пресинг і корупцію. ПДВ – а це десь 20 мільярдів гривень – не повертається, бізнес у шоковому стані.

    Зараз склалися такі умови, що бізнесу простіше закритися та перечекати. Так відбувається і на Галичині, і на Донбасі.

    Однак є маленькі успіхи... Їх небагато, але вони приємні. Наприклад, можливість зберігати номер при зміні мобільного оператора. (Сміється).

    А в гуманітарній сфері?

    Гуманітарна політика, яка зараз втілюється, – це дорога в глухий кут. Можливо, Ющенко і його команда свого часу щось неправильно робили, прийняли якісь «не ті» рішення. Тож давайте обговоримо це, залучимо громадськість, інтелігенцію, і вже після цього виправлятимемо.

    Справи в мене – Слава Богу, добре

    Чи часто бачитеся з Віктором Андрійовичем? Про що розмовляєте?

    Спілкуємося, бо ми точно не вороги. Говоримо про життя, як у кого йдуть справи. У мене, слава Богу, добре.

    Ви з Віктором Ющенком добряче попрацювали на дискредитацію Юлії Тимошенко. Гадаєте, ви досить успішно все зробили чи, можливо, щось недопрацювали?

    Не треба говорити про дискредитацію когось конкретно. Ідеться про те, що все в цьому житті має отримати по заслугах.

    Вважаю, що команда, не побоюся сказати, так званих демократичних сил, яка взяла на себе відповідальність із 2005-го по 2010 роки, у якій і я працював, не витримала іспиту. Там не було розуміння між головними діючими особами. Потрібно було дати Ющенку спокійно працювати, і не треба було щодня ставити йому палиці в колеса, як це робила Тимошенко. Я такі методи не сприймав, не сприймаю і не сприйму. І даватиму по пальцях кожному, хто так робитиме.

    Ми нікому навмисно не псували імідж. Вони самі це зробили.

    Через Філарета ми втратили можливість мати єдину помісну церкву

    Чи були у Віктора Ющенка реальні можливості створити єдину помісну церкву в Україні?

    Так, у Віктора Андрійовича була така змога. Святкування 1020-річчя Хрещення Русі давало величезні можливості для об’єднання. Його Всесвятість Варфоломій дуже хотів, щоб злилися всі три конфесії. Але виникли проблеми з Філаретом, тому що на той момент він нещиро відповів на питання, які порушив Вселенський Патріарх.

    Наприклад?

    Щоб утворити єдину українську помісну церкву, треба, аби за це підписалися всі єпископи Київського патріархату. Без будь-яких застережень, хто буде патріархом – Філарет чи Володимир. Тому що такі рішення, згідно з правилами, приймаються лише на Вселенському Синоді. А Філарет поставив умову, що патріархом має бути він.

    А ще Філаретові треба було написати клопотання, щоб його допустили до престолу, бо він не визнаний. Тобто спершу необхідно було пройти процедуру його легалізації під омофором Вселенського Патріарха. Та Філарет не захотів. Зрештою погодився, але під гарантії Вселенського Патріарха Варфоломія. Перепрошую, але просити гарантії від першої особи в православному світі – це неетично.

    На моє глибоке переконання, не має значення, кого б обрав Синод. Саме по собі об’єднання, образно кажучи, Лаври і Володимирського собору було б фантастичне. Ми могли це питання вирішити ще в 2008 році.

    Зрозумійте правильно, я не звинувачую Філарета. Він просто один з тих, через кого ми не змогли утворити єдину церкву.

    А можливість була! За дорученням президента я особисто опікувався цим завданням. Була проведена колосальна робота, підготовлені всі необхідні папери. Особисто неодноразово їздив до Варфоломія. У нас і досі чудові стосунки з Його Всесвятістю.

    Кирил дуже добре виконує функції «єднання слов’янських народів»

    То ми на сьогодні втратили можливість мати єдину помісну церкву?

    Коли об’єднання хотів президент Ющенко – була можлива одна модель. Усім відомо, що Москва і тоді не хотіла, і зараз не хоче, аби українці створили помісну церкву. Але тоді для цього була воля Ющенка.

    Звісно, Москва надалі не відступиться. Однак якщо нинішня влада в цьому питанні діятиме без оглядки на Московський патріархат, то, вважаю, що єдина церква цілком реальна. Але я сьогодні бачу серйозні виклики такому об’єднанню.

    Багато людей сьогодні стурбовані зрощенням церкви, а саме Московського патріархату, і політики. Як вам оцінюєте активність патріарха Кирила в Україні?

    Я познайомився з ним, коли він ще був митрополитом, ми зустрічалися в Блаженнійшого Володимира. Як на мене, Кирил дуже добре виконує функції єднання слов’янських народів на пострадянському просторі. Крапка. (Сміється).

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ