Хто провалив вступну кампанію?

Перша нервозність вступної кампанії пройшла. Хоч Міністерство освіти та науки продовжило термін здачі документів до трьох тижнів, ректори вважають, що двох вистачило б вповні. Скандальні події навколо цього освітяни списують на відсутність роз’яснювальної роботи серед населення та нездатність університетів вийти та просто поговорити, щоб заспокоїти абітурієнтів та їхніх батьків.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили екс-міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко та президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт.

Станіслав Ніколаєнко: «Треба було збільшити термін прийому документів, хоча керівники вузів вважають це зайвим»

Міністерство освіти та науки та інші міністерства, які володіють вузами, низка приватних університетів в цілому зробили висновки з минулих кампаній і врахували деякі позитивні моменти. Серед них – удосконалено правила прийому, зокрема враховується середній бал атестата, хоча це і неоднозначно сприймається. Добре, що лібералізувати вступ для тих, хто навчається на заочних факультетах. Хоч в мене є певні зауваження, проте я глибоко переконаний, що якщо людина має якусь копійку і понесла у вуз для того, щоб здобути другу освіту, працюючи десь на виробництві, - це позитивно. Те, що скорочено право вступників на вибір напрямків, спеціальностей та вузів, теж є позитивним.

Проте турбує мене деяке скорочення кількості безкоштовних місць в університетах, навіть на таких спеціальностях, які не потребують додаткової реклами. Наприклад, я розмовляв із керівництвом Київської політехніки, так на спеціальність «інформаційні технології» було певне скорочення, і ректору довелося добиватися та корегувати цей план держзамовлення. Скорочення відбувається і по окремим технічним спеціальностям, навіть там, де є потреба, а працедавці стоять в черзі за такими кадрами.

Щодо перебігу нинішньої вступної кампанії, то я ознайомився з нею в декількох університетах. Ми побачили, що є певна організаційна недосконалість. Мені здається, що в багатьох університетах заспокійно поставилися до організації цієї кампанії. Вважали, що всі все знають, всі все можуть, а ми мали такі ганебні та прикрі випадки, коли люди втрачали свідомість, тисячі людей товклися у вузьких коридорах, не могли здати своєчасно документи. Хоча організаційно це можна було зробити. Наприклад, сказати, що перші три дні приймати всіх, крім киян, яким не проблема прийти в інший час, а іногородніх прийняти в першу чергу. Можна було застосовувати інші форми й засоби. Я пам’ятаю в 2006 році Київський національний авіаційний університет запровадив нову систему: практично приймав документи від моменту приходу до виходу за 30 хвилин. Там були юристи, ксеротехніка і т.д. У нас дещо ускладнилася система здачі, тож на це треба було більш оперативно відреагувати.

Треба було збільшити термін прийому документів, хоча я чую оцінку керівників вузів, які вважають це зайвим. Але якщо я проживаю у Дрогобичі, а хотів здати документи у Львів та в Харків, то з урахуванням літньої напруги, відсутності квитків та цих черг, двох тижнів замало. Три тижні - мінімальний термін, який потрібен для здачі документів. Знаю, що Міністерство відреагувало, але якби це своєчасно було зроблено, то напруга була б меншою.

В минулому році чотири тижні виділялося на здачу документів, тому на варто звернути увагу. Потрібно продовжувати кроки по запровадженню інформаційних сучасних технологій при вступі до університетів, навчальному процесі та т.ін., щоб абітурієнти мали в електронній формі усі заяви та необхідні дані. Тоді б вони могли прийти із флешкою чи надіслати документи електронною поштою, а не набирати все з голосу прямо у приймальній комісії. Є такий міжнародний досвід, і він на часі, коли все зарахування відбуватиметься без приїзду абітурієнта для подачі документів. В Українському центрі оцінювання якості освіти всі ж дані є, тож до оцінок сертифіката треба добавити середній бал і, будь ласка, нехай комісія приймає рішення. Не треба їхати вистоювати черги. Тоді б відпала тема здачі в кількох університетах на кілька спеціальностей.

В нинішніх умовах я б пішов на подальше скорочення і зробив би право здавати документи в два університети і у кожному з них - на дві спеціальності, обов’язково пов’язуючи це з профорієнтацією.

Проте галузь освіти сьогодні перебуває в надзвичайно скрутній, кризовій ситуації. Ми з неї не вийдемо, не здійснивши перші п’ять кроків. Перш за все, потрібно змінити відношення держави та бізнесу до освіти. Держава має спрямовувати на це не менше 8-10% ВВП. Бізнес сьогодні складає в освіті менше 1%, в той час коли у світі до 30% бюджету університетів утримується за кошти бізнесу. А це потрібно провести через законодавство, щоб кошти, які вкладає бізнес у освіту, він міг відносити на собівартість. Друге – це проблема відбору сучасного змісту освіти. Зокрема, у середній школі у нас навіть стандарти не завершені, не підготовлені по всіх напрямках вищої освіти. Третє – це сучасна матеріальна база, технології виготовлення технічних засобів для навчання і інформатизація. Про яку сучасну освіту ми можемо говорити, якщо у нас сьогодні приблизно у половині середніх шкіл немає ефективного інтернету, і ми не можемо добратися до Національного університету Шевченка, до електронних бібліотек КПІ чи Могилянки? Ми не можемо подивитись, що в світі відбувається. У нас сьогодні на п’ять шкіл один журнал «Хімія» підписується, на три школи один журнал «Математика» чи «Фізика», «Довкілля». Як озброєний наш вчитель? А індустрія технічних засобів навчання – це проблема номер один. Четверте – це проблема вчителя. Макаренко говорив так: «Тільки щасливий учитель може виховати щасливого учня». Сьогодні вчитель не в змозі утримувати сім’ю, навіть працюючи на двох ставках. Коли працюючий вчитель є бідним, ми не можемо говорити, що якість освіти у нас буде гарною. П’яте питання – подолання морально-духовної кризи в суспільстві, питання виховання патріота. У нас є тільки три джерела добробуту держави – це енергія сонця, земля та праця людей. А ми орієнтуємо на те, що піди, вгадай три букви та виграй мільйон. А букв-то в алфавіті 32, їх всі треба знати. Треба думати, працювати. На жаль, цього немає, немає сьогодні поєднання в школі та в сім’ї освітнього процесу з інтелектуальною та фізичною працею. Питання ще й в демократизації шкіл, автономії університетів. Ці п’ять напрямків потрібно реалізовувати, щоб освіта набирала нової якості.

Сергій Квіт: «Зараз немає якихось надзвичайно гострих питань вступної кампанії»

Найбільший позитив в освіті останніх років – це те, що освітні питання все ж таки почали широко обговорюватись, є у вага преси, значить, до цих питань все більше приковується увага цілого суспільства. Всі проблеми минулорічної вступної кампанії були зведені до такої зручної теми пільговиків. В цьому році – це черги при здачі чи прийомі документів. Але це не головні питання, вони легко усуваються та враховуються.

Я вважаю, що цьогорічна вступна кампанія відбувається нормально. Так, у нас теж перші два дні були такі черги з пристрастями. Але мені здається, що тут не треба зайвих звинувачень, самі наші люди були якось гостро налаштовані при здачі документів, бо були переконані, що не встигнуть це зробити або вважали, якщо швидше здадуть, то у них є більше шансів потрапити на державне замовлення. В таких ситуаціях, коли є напруга в чергах, треба більше розмовляти з людьми. Це повинні робити і університети, і Міністерство науки та освіти має проводити більше прес-конференцій, виходити до людей, давати більше інформації, заспокоювати, тому що я вважаю, що два тижні – це цілком достатньо, якщо добре організувати вступну кампанію, прийом документів і т.ін. Зараз немає якихось надзвичайно гострих питань вступної кампанії, але є дуже гострі питання, пов’язані з нашою вищою освітою, починаючи від незалежного зовнішнього оцінювання, Болонського процесу та закінчуючи тим, що ми не маємо сучасних університетів.

Наші університети не є замовниками зовнішнього незалежного оцінювання, хоча саме вони мають бути зацікавлені в таких проектах та виступати ініціаторами створення якихось інших тестів, тиснути на Міністерство щодо об’єктивності особливо при вступі.

Найбільша наша проблема – це питання якісних університетів, які будуть зацікавлені у власній репутації, бути конкурентноздатними на міжнародному ринку. Для цього ми повинні пройти непростий шлях, але цей алгоритм абсолютно прозорий, він спрацював уже в багатьох країнах світу. Передусім, це університетська автономія, англійська мова, без якої немає ні партнерства, ні конкуренції, та інтеграція науки та освіти. Без цих речей ми не обійдемося ні в якому разі.

Чи можете ви назвати головний прорахунок цієї вступної кампанії? Минулого року це були пільговики, цього – черги. Де ж Міносвіти оступилося та якими можуть бути наслідки?

Станіслав Ніколаєнко: Коли закінчиться вступна кампанія, тоді вже точно скажемо та об’єктивно дамо оцінку. Все пройде нормально, але не досить організована інформаційна підтримка вступної кампанії, не зовсім гарно проведена роз’яснювальна робота і певним чином зжаті терміни навчання, на мою думку, вплинули на нервозність цього процесу.

Сергій Квіт: На мою думку, мало місце певне сум’яття серед абітурієнтів та їхніх батьків. Здається, що люди були дезорієнтовані. Думали, що раніше була одна політика, а тепер у нас інший уряд, інше Міністерство, інша політика. Вони не зовсім розуміли, чим одна відрізняється від іншої та й мали місце зміни в умовах вступу. Ця напруга в людях має опосередкований характер. Ніхто спеціально не вводив їх в оману. Сама політика у вищій освіті не дуже змінилася, порівнюючи з попереднім міністром, вона не мала якихось радикальних змін. За таких умов треба більше розмовляти з людьми як в межах одного університету, так і від Міністерства освіти.

Станіслав Ніколаєнко: Проведу таку аналогію. В 1941 році у військову кампанію втрутився Пан Мороз, а в 2010 році у вступну кампанію втрутилася Пані Спека. Це теж мало дуже велике значення. Передбачити пікову температуру в цей період ми не могли, і коли люди почали втрачати свідомість, це також впливало.

Сергій Квіт: Я не вважаю, що мають місце якісь страшні прорахунки. Але якщо взяти до уваги праці західних теоретиків, то вони всі відзначають: будь-що, що відбувається у вищій освіті, повинно бути зрозуміле цілому суспільству. Треба давати більше інформації.

Минулого року була проблема з пільговиками. Пане Сергію, саме ваш вуз передавав багато документів на перевірку…

Сергій Квіт: Так. У нас вступило всього 25 осіб, ми ними задоволені. Хоч це і пільговики, але це ті люди, які мають вчитися.

Яка ситуація цього року?

Сергій Квіт: Ситуація така, що їх багато цих пільговиків. Але, по-перше, уже є обмеження – до 25% на одну спеціальність, чого не було минулого року, і по-друге - треба прискіпливо дивитися документи. Коли абітурієнт пише заяву до нашого вузу, він підтверджує свою відповідальність за всю надану ним інформацію, в іншому випадку він повинен не ображатися, якщо ми просто його виставимо. Ми підключаємо наш юридичний відділ до розгляду всіх абсолютно документів, які приносять пільговики, це дуже важливо. Тож ці категорії просто відпадають. Я знаю від своїх знайомих з інших університетів, що там зараховували пільговиків, які, по суті, не мають на це права. Але якщо підійти серйозно, то вуз має можливість боротися із цим з явищем, не з людьми. Тут також важливим є інструмент підняття планки балів сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, тому що це також впливає на ситуацію, і кожен університет таким чином може обмежити нездорову масовість вступу.

В цілому державна політика цього року змінилася чи ні?

Сергій Квіт: Так, звичайно. Минулого року було багато розмов про те, що Міністерство юстиції протестує проти обмежень щодо пільговиків, але якось вдалося це подолати, обмеження таки були застосовані. Але це лише напіввирішення проблеми, тому що насправді держава повинна шукати можливостей адресної підтримки здібних дітей в школах. Якщо ми підемо шляхом надання огульних пільг за якимись ознаками, які не пов’язані з освітою в принципі, тоді будемо самі на себе ображатися, які в нас лікарі, інженери та вчителі. Я не вірю, що питання з пільгами буде найближчим часом врегульоване, тому що будь-яка політична партія буде вважати для себе надзвичайно небезпечним піднімати це питання у Верховній Раді, бо це відіб’ється на наступних виборах. Але це питання цілої філософії, як держава ставиться до школярів. Тут треба переосмислювати все і це повинно відбуватися через пресу у широкій дискусії, а не лише у Верховній Раді чи Кабінеті Міністрів.

Станіслав Ніколаєнко: Коли я був міністром, при мені тричі була вступна кампанія і питання пільговиків практично не стояло. Вся справа в тому, що це приблизно 4-5 тисяч людей на 130-140 тисяч держзамовлення. В принципі це невелика цифра. Якщо мова йде сьогодні про пільговиків-дітей, які ідуть із сільської школи, вони мають право 50% на вступ до педагогічних університетів. Я думаю, абсолютно органічно. В аграрних університетах вихідці із села також мають пільги, тому залишився у нас невеликий відсоток тих, хто в інших університетах. У нас для дітей із села виділена квота 25% у кожному університеті. Вона невелика, тому що село складає взагалі 37% від чисельності населення країни. Тому в минулому році я також пропонував обмежити 25% кількість пільговиків на певні спеціальності. Ми не вдарили по пільговикам, просто зруйнували черги до провідних університетів, де всі приходи на одну спеціальність – міжнародна економіка чи журналістика. Тобто, зараз абітурієнти плавно розійшлися по всіх навчальних закладах.

Як освітянин, людина, яка знає все з низів, скажу щодо пільг наступне: якщо дитина шахтаря вступає на гірничу справу, то туди ж не беруть зовсім непідготовленого, якщо дитина загиблого воїна йде до військового училища, у всьому світі такі пільги існують. Але якщо купується довідка, за це треба немилосердно карати та знищувати такі явища.

Ви кажете про черги, але, наприклад, в Могилянці ці списки візували, був більш-менш порядок. В інших університетах – КНЕУ чи Лігвістичному - списки рвалися, продовжувався безлад. Значить це було комусь вигідно створювати таку ситуацію?

Сергій Квіт: Це звучить як теорія змови, що комусь це було треба. Може десь і треба було, але в системі цього не може бути, тому що КНЕУ – це дуже солідний університет і він не може бути зацікавлений в тому, щоб там був безлад.

Дійсно між університетом та абітурієнтами, їх батьками має бути дружнє відкрите спілкування. Людям повинно бути зручно, має бути вода, туалет, посмішка… Будь-який університет в цьому має бути зацікавлений, щоб люди з хорошим враженням здали документи і думали, де вони залишать оригінали. Можливо, тут справа в культурі підготовки, в традиціях. Пам’ятаєте, як у радянський час ви заходили в магазин, то покупець там був зайвою людиною, його намагалися виставити, незважаючи на те, що він там щось купував і залишав свої гроші. Зараз цього вже немає. Вступна кампанія – це частина сервісу, який надає університет своїм абітурієнтам та постійним студентам. Тому я б не переводив питання в таку площину, що якісь університети були зацікавлені в такому хаосі, у своїх чергах. Це не так, тому що вони тоді не отримають якісних абітурієнтів на держзамовлення, порозбігаються ті, хто міг бути на контракті. Це не може входити в політику університету.

Станіслав Ніколаєнко: Це й не політика Міністерства. Просто була певна неготовність ряду вищих навчальних закладів до таких темпів здачі документів та до погодних умов. Деякі вузи переоцінили самі себе. Вони побачили, що вступна кампанія проста, немає вступних іспитів, швиденько поприймаємо і т.д. і не звернули увагу на ці моменти. В результаті перші п’ять-шість днів були надзвичайно кризовими. Звичайно, тут втручання з боку влади повинно було бути більш жорстке.

Чому все ж таки було скорочено термін подачі документів до двох тижнів?

Сергій Квіт: Це питання не таке просте. Тому, хто не занурюється в цю організацію, може здаватися, що якщо буде трошки довше, то все буде в порядку. Але кожний університет, коли організовує вступну кампанію – організовує своїх співробітників. Це одна із проблем, бо якщо дуже затягнута вступна кампанія, то вони не зможуть влітку відпочити.

Насправді, щоб організувати вступну кампанію, двох тижнів абсолютно достатньо, аби принаймні здати документи. Я з батьками також говорив про це. Тут спрацювало кілька якихось чинників, але умислу я не бачу.

Станіслав Ніколаєнко: Минулого року мій син вступав до університету. Я знав, що вступна кампанія буде рівно місяць, тож перші два тижні ми були за межами Києва, а під кінець третього тижня подивились який конкурс, скільки балів і на початку четвертого спокійно здали документи. Мені здається, що минулого року взяли і подивилися, що протягом перших двох тижні 95-96% абітурієнтів здали документи, тож вирішили цим скористатися. Теоретично все правильно, але не врахували інших особливостей. Це стосувалося пріоритетних університетів, бо побутувала думка: хто перший здасть, той перший вступить на держзамовлення. Об’єктивно ніби і добре, що два тижні, і в них вкладуться, але в будь-якому випадку 3-5% будуть здавати в останні дні.

Пане Сергію, чи можете сказати, який конкурс у вашому вузі, та порівняти з минулим роком?

Сергій Квіт: Конкурс у нас уже на 20% більший, аніж минулого року. Але ми ніколи не орієнтуємося на дуже великий конкурс, тому що він означає, що люди методом випадкового тику надсилають документи в масу університетів, тому ці конкурси часто бувають просто паперовими. Ми бачимо, що в Києво-Могилянську академію, як правило, з року в рік збільшення конкурсу відбувається на 8-10%, а цього року сягнуло 20%. Я вважаю, що це дуже великий конкурс.

Станіслав Ніколаєнко: Пане Сергію, а з цих документів оригінали скільки складають?

Сергій Квіт: У нас є оригінали, але ми їх ще не підраховували. Є такі університети, які одразу змушують приносити оригінали і відразу писати заяву на контракт. Я вважаю, що це незаконно і це треба відслідковувати.

Як ви оцінюєте перерозподіл вузів поміж урядовими структурами?

Станіслав Ніколаєнко: Те, що сьогодні вузи знаходяться в підпорядкуванні 22 міністерств та відомств, - це суттєвий недолік. Є певна відомчість, розпорошення влади до цих навчальних закладів. Ми тримаємо у кожному міністерстві та відомстві якісь структури, водночас центральний штаб Міністерства освіти і науки обмежений, там майже 200 осіб працює. Якщо взяти Францію, по чисельності близьку до України, то там у Міністерстві освіти та науки працює за 3,5 тисячі людей, але вони не контролюють, а працюють лише над необхідною методичною нормативною якісною базою.

В 2006 році була підготовлена постанова про об’єднання всіх університетів, навіть було прийнято рішення на засіданні уряду, 5 міністрів було проти з 24-х, але, на жаль, під тиском окремих ректорів та певних політичних сил Юрій Іванович Єхануров не підписав цю постанову. Ніде у світі такого немає, щоб вузи були розірвані між відомствами. Скажімо, я – ректор Сумського аграрного університету. Якщо мені як викладачу потрібно провести підручник, отримати гриф, то треба пройти повну процедуру у Міністерстві аграрної політики, потім те ж саме - у Міністерстві освіти та науки. Фактично це подвійне навантаження, бюрократія процвітає. Аналогічно медичні: все одно сьогодні медичний університет працює, якщо державна акредитаційна комісія, яка працює при МОН, не дасть ліцензію, не здійснить акредитацію і т.ін. Ми розпорошуємося, і ця відомчість приводить до того, що кожний міністр має двох ректорів.

Сергій Квіт: Я також повністю підтримую цю думку, тому що всі вищі навчальні заклади повинні відноситися до Міністерства освіти та науки. Йдеться про контроль якості, всі процеси треба контролювати, планувати зміни та реформи. Все це треба робити тільки під Міністерством освіти та науки, тому для мене абсолютно очевидно, що не повинно бути відомчих вузів.

Станіслав Ніколаєнко: А передавати зараз вузи від МОН іншим відомствам – це неправильно. Ми навіть можемо абсолютно спокійно готувати кадри для МВС, для Міноборони. Наприклад, медичний факультет Сумського держуніверситету сьогодні займає 2-3 місце по якості підготовки кадрів, але у складі Міносвіти.