500-річчя Реформації. Антикорупційний кейс Мартіна Лютера для України

дата
Пам'ятник Мартіну Лютеру у Віттенберзі, Німеччина - 500-річчя Реформації. Антикорупційний кейс Мартіна Лютера для України
Пам'ятник Мартіну Лютеру у Віттенберзі, Німеччина

Український олігархат у ХХI столітті живе, як ієрархи церкви в XVI

17 вересня на Хрещатику майже сто тисяч протестантів слухали Ніка Вуйчича і згадували пам’ятну дату – 500-річчя Реформації. Мова про велику «перебудову» католицької церкви та про рушія цього процесу – Мартіна Лютера. Втім, датою, коли Лютер видав свої знамениті «95 тез», є 31 жовтня 1517 року. Тож представники протестантських церков у Києві дещо поквапилися з урочистостями. Поквапився і секретар РНБО Олександр Турчинов: він як баптист був присутнім серед вірних протестантської церкви. Серед присутніх на дійстві його угледів блогер Руслан Кухарчук.

Утім, президент Петро Порошенко «стартонув» ще раніше. Його указ щодо відзначення в Україні 500-річчя Реформації датовано 27 серпня. Глава держави вклав у нього особливий зміст. «Ми хочемо показати, що наші відносини між державою і церквою мають принципову відмінність від російських. Різницю можна побачити на прикладі Криму і Донбасу, куди на російських багнетах прийшов «рускій мір». Весь світ бачить там тотальне порушення прав людини», – заявив президент під час зустрічі з керівниками протестантських об’єднань.

Порошенко підкреслив толерантність української влади до представників усіх конфесій, і ювілей Реформації нагодився для цього якраз вчасно. Але весь світ вкладає у Реформацію дещо інше значення. За іронією долі, керівники української держави не помічають того, що реформа Мартіна Лютера – це, передусім, «кейс» щодо того, як боротися із корупцією та монополією на владу. Боротися і перемагати. Тобто робити те, що ніяк не вдається вітчизняним політикам.


Турчинов з протестантами відзначає на Хрещатику 500-річчя Реформації. «500 років тому почалися величезні зміни. Спочатку це було невеличке джерело, потім потужна хвиля, і вже масштабне цунамі накрило Європу і весь світ», – прокоментував секретар РНБО подію.
Турчинов з протестантами відзначає на Хрещатику 500-річчя Реформації. «500 років тому почалися величезні зміни. Спочатку це було невеличке джерело, потім потужна хвиля, і вже масштабне цунамі накрило Європу і весь світ», – прокоментував секретар РНБО подію.

А тим часом, якщо попросити наших сучасників назвати випадки, коли корупційні діяння ламали хребет чиїйсь кар’єрі або розвитку, всі майже напевне назвуть Вотергейтський скандал. Цей випадок унікальний вже тим, що вперше і востаннє в історії Америки завершився імпічментом чинному президентові, в цьому разі – Річарду Ніксону.

Більш просунуті «юзери» тим часом назвуть інші приклади. Скажімо, згадають, як після знаходження на швейцарському рахунку міністра фінансів Франції Жерома К`юсака 600 тисяч євро (чиє походження він не зумів пояснити), чиновник сам подав у відставку – це було у 2013-му. Або як у тому ж році добровільно склав повноваження прем’єр Чехії Петр Нечас – через те, що його соратників підозрювали у корупції. Або як завершилася кар’єра ще одного глави уряду – ісландця Сігмундура Гуннлейгссона. Ім'я прем’єра та його дружини фігурувало в документах панамської юридичної компанії Mossack Fonseca. Спочатку Гуннлейгссон відмовлявся йти, але багатотисячний мітинг в Рейк'явіку (у 2016-му) його переконав.

Та в кожному випадку подібні історії будуть обмежені XX-XXI століттям. Ніхто не шукатиме випадки подолання корупції на межі Середньовіччя та Відродження, і, між іншим, – дарма. Бо Реформація Мартіна Лютера не тільки вдарила по загребущим рукам всевладної на той момент католицької церкви, а й узагалі змінила європейський та світовий порядок денний. Нова конфесія – протестантизм – задовольнила тодішній суспільний попит на очищену від фінансових домагань церкву, а також сприяла заснуванню Америки. Бо саме протестанти утворювали перші колонії на майбутніх землях США, везучи із собою через океан нову етику та новий менталітет. І це було безпрецедентно.

Два гріхи за ціною одного

500 років тому все почалося з перебудови. Буквальної перебудови. Папа Юлій ІІ мав амбіцію уславитися як найкреативніший та найвеличніший понтифік, а отже затіяв архітектурну революцію у Ватикані. За його понтифікату почалася побудова собору святого Петра – справжньої перлини папської держави. Вікіпедія нагадує, що це – найбільша церква у Ватикані, найбільша у Європі та найдовша (211 метрів) у всьому світі.


Базиліка святого Петра – безперечно, одна з найвеличніших споруд світу. При будівництві собору папський престол відчув дефіцит коштів, і задля поповнення казни ним було запроваджено торгівлю індульгенціями.
Базиліка святого Петра – безперечно, одна з найвеличніших споруд світу. При будівництві собору папський престол відчув дефіцит коштів, і задля поповнення казни ним було запроваджено торгівлю індульгенціями.

У 1506 році Юлій ІІ заклав перший камінь у фундамент базиліки. Далі (після смерті Юлія у 1513-му) справу продовжив наступний Папа – Лев Х. У ті часи між «попередниками» та наступниками не було таких гострих протиріч, як в сучасній України. Тож обидва понтифіки – покійний та живий – трудилися, можна сказати, в синергії. До створення собору св. Петра долучилися найкращі майстри тієї доби – Браманте, Рафаель, Мікеланджело, Берніні. Але їхні послуги коштували грошей, а грошей у папського престолу було негусто.

Власне, на що у ті часи жив Ватикан? На так званий денарій святого Петра – щорічні відрахування на користь папського престолу. Ними був охоплений ряд європейських країн. Наприклад, Британія почала примусові виплати з VIII століття – кожен дім у цій країні мав сплачувати по одному пенні. Але Папа проживав більше, ніж отримував, а особливо з початком будівництва базиліки.

Відтак святому престолу терміново знадобилося нове джерело доходів. Ним став продаж індульгенцій. Якщо раніше відпущення гріхів дарували за богоугодні справи, наприклад, за участь у хрестовому поході абощо, то тепер їх почали продавати. Якщо раніше індульгенцій удостоювали обраних, то тепер справу було поставлено на потік.

Складно повірити, але в ті часи продавці індульгенцій зналися на основах маркетингу. По-перше, священики та монахи, які приторговували відпущенням гріхів, розпочали активну рекламну кампанію. «Монета впала до мішка – душа позбавилась грішка», – прислів’я, популярне на початку XVI століття, можна розцінювати як рекламний слоган (і доволі непоганий, де речі). По-друге, для покупців було розроблено цілу систему бонусів і преференцій. Охочі могли викупати не тільки вже скоєні, але й майбутні гріхи. Або придбати місце у раю (причому, як для себе, так і для померлої рідні). За спеціальною акцією можна були відкупити гріхи, приміром, на сто років уперед.

Ринок індульгенцій поводив себе приблизно так, як зараз ринки цінних паперів. Їх купували і перепродували, а Папа Лев Х дбав про те, аби індульгенції виготовлялися належним накладом. Гроші потекли до Ватикану потужним струмком, але для того щоб струмок перетворився на повноводну ріку, ареал індульгенцій було вирішено розширити й почати реалізовувати їх на німецьких землях Священної Римської імперії. Там, власне, великій афері з індульгенціями і було покладено край.

На сцені – новий герой

Мартін Лютер, католицький священик, доктор теології та професор Віттенберзького університету, можливо, прожив би цілком невиразне життя середньовічного душпастиря, якби не фатальна жадібність Папи Лева Х.

Одного разу (а було це навесні 1517 року) продавці індульгенцій впритул наблизилися до володінь саксонського курфюрста Фрідріха Мудрого, котрий (недарма був прозваний Мудрим!) заборонив торгувати відпущенням гріхів на своїх землях. Але саксонці знайшли вихід – у неділю, замість того щоб бути на церковній службі, вони бігли у сусідній Ютербог на «шопінг». В Ютербозі продавали індульгенції, тож саме туди й стікалася віряни, які відвідували церкву Мартіна Лютера. Не дорахувавшись під час церковної відправи частини пастви, Лютер, врешті-решт, вирішив поцікавитися тим, куди діваються його прихожани.


31 жовтня 1517 року. Мартін Лютер власноруч прибиває на воротах Замкової церкви в Віттенберзі свої «95 тез» проти індульгенцій. Історики, щоправда, сумніваються, у достовірності цього факту. Картина художника Фердинанда Паувелса, 1872 рік.
31 жовтня 1517 року. Мартін Лютер власноруч прибиває на воротах Замкової церкви в Віттенберзі свої «95 тез» проти індульгенцій. Історики, щоправда, сумніваються, у достовірності цього факту. Картина художника Фердинанда Паувелса, 1872 рік.

Дізнавшись правду, Лютер відчув великий гнів. Продаж індульгенцій суперечила всім догматам Святого Письма. За легендою, 31 жовтня 1517 року Лютер власноруч прибив складені ним «95 тез» проти продажу індульгенцій на воротах Замкової церкви в Віттенберзі. Ця дата й вважається початком Реформації, проте чи дійсно підкрадався Лютер з молотком та цвяхами до храмових воріт – достеменно невідомо.



Відомо інше: написані латиною «95 тез» Лютер відправив місцевому главі церкві – єпископу Альбрехту. А не дочекавшись від нього відповіді, розіслав рукопис іншим церковним ієрархам імперії та світським правителям. І, слід сказати, що в особі своїх адресатів Мартін Лютер знайшов чимало однодумців.

Так хто годує Рим?

Слід сказати, що запопадливість папського престолу давно стояла поперек горла представникам європейських еліт. Останнім набридло без кінця годувати Рим та спостерігати за тим, як гроші з їхніх країв течуть у Ватикан – так би мовити, переходять з «місцевих бюджетів» до «центральної казни». У своїй 86-й тезі Лютер резонно запитує, чому Папа не будує храм св. Петра за власний кошт, а забирає у бідної вдовиці (і не тільки) її останню лепту?

Однак справа була не лише у злощасній базиліці. Ієрархи церкви жили в XVI столітті приблизно так, як живе український олігархат у ХХІ. Купалися у розкошах, поводилися, як сибарити – і це на тлі тотальних злиднів. Закликали до дотримання заповідей – і перші ж їх порушували. Проповідували слово Боже – і призначали на найбільш ласі посади своїх родичів або ж просто торгували «портфелями».

Але останньою краплею став відвертий цинізм із продажем індульгенцій. Освічені люди того часу не могли й не хотіли миритися із таким попранням християнського віроучення. Погляди Лютера набули неабиякого поширення: його тези переклали з латини на німецьку, і за допомогою винаходу книгодрукування (яке впровадили за якесь півстоліття до того, тобто досить вчасно) розповсюдили всією Європою.


Продаж індульгенцій. Гравюра на дереві Йорга Брея-старшого.
Продаж індульгенцій. Гравюра на дереві Йорга Брея-старшого.

…Як казав колись Степан Бандера, «ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Час для Реформації у 1517-му, безперечно, настав. Що й доводить увесь подальший розвиток подій. У самого Мартіна Лютера в житті було ще чимало пригод – і відлучення його від церкви, і «викрадення» Фрідріхом Мудрим (яке знадобилося для того, щоб захистити Лютера і таємно оселити його в замку курфюрста під чужим ім’ям), але для того шляху, яким пішла історія церкви, це вже не мало жодного значення.

У 1563 році на Тридентському соборі католицька церква засудила торгівлю індульгенціями, але було запізно. Одноосібному пануванню Рима було покладено край. Католицька церква набула серйозного конкурента – протестантизм – з його поверненням до ідеалів раннього християнства, потужним поширенням у світі та значним розгалуженням на різні течії та напрями.

І хоча у сучасному світі паства католицької церкви превалює над прихожанами протестантських церков (1,2 млрд проти 800 млн – згідно із даними Pew Research Center), кількість вірних, яку втратив Рим, вражає. Непоганий урок для всіх, хто увірував у власну безкарність та можливість використовувати владу виключно задля власного блага.

P.S.

Питання, чому в Мартіна Лютера (та всіх тих, хто його підтримав) вийшло впровадити найсерйознішу на той час реформу, а в України це ніяк не виходить, автоматично відсилає нас до іншої проблеми. Чому всі наші Майдани – Студентська революція на граніті, «Україна без Кучми», Помаранчева революція та Євромайдан – не несуть в собі потенціалу якісної зміни життя? Чому все так само процвітають непотизм і корупція; чому майже відсутній середній клас та соціальні ліфти, але натомість наявне різке розшарування на непристойно багатих і плачевно бідних; чому не розвивається малий та середній бізнес й пробуксовує економіка…

На тему подібних «чому» вже написані гігабайти інформації, примножувати які немає сенсу. Але, проводячи паралель з Реформацією, не можна обійти увагою один нюанс. У Європі часів Лютера проти корумпованої церкви постала місцева еліта (позиція того ж таки Фрідріха Мудрого, який рятував свого підданого від переслідувань, є вельми показовою). А в Україні владна еліта сама є дореформеним «Папою Римським» – впевненим у своїй всемогутності, зажерливим та недолугим.

Майдани – навіть якщо на них проливається кров пасіонаріїв – не мають необхідного для втілення змін інструментарію. Він завжди знаходиться далеко від місць, де безпосередньо твориться історія. Натомість еліта, котра у XVI столітті хитнула шальки терезів від католицизму до протестантизму, мали такий інструментарій. «Верхи» (за Леніним) і «хотіли», і «могли» добитися перемін.


Українські Майдани не супроводжуються якісною зміною правлячих еліт, які могли б і хотіли взяти на себе відповідальність за перетворення в країні.
Українські Майдани не супроводжуються якісною зміною правлячих еліт, які могли б і хотіли взяти на себе відповідальність за перетворення в країні.

Англійський король Генріх XVIII впровадив у 1534-му англіканство (один з напрямів протестантизму) не лише через фатальну пристрасть до Анни Болейн, на шлюб з якою Ватикан не давав згоди. Оголосивши Acts of Supremacy (документ, що знаменував остаточний розрив із Римом), він також провів секуляризацію монастирських земель, віддав колишні угіддя церкви у приватні руки й тим самим підтримав місцевий «бізнес».

Якщо український владний прошарок збереться на силі для того, щоб завдати удару по самому собі й применшити свої апетити, шанс на власну українську Реформацію неодмінно з’явиться. Якщо ж ні – ми й надалі будемо відзначати лише чужі ювілеї.

Наталія Лебідь, для «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies