Газова ціна Чорноморського флоту

    Газові домовленості Віктора Януковича з Росією могли б вітати навіть його опоненти.
    Газові домовленості Віктора Януковича з Росією могли б вітати навіть його опоненти. Якби не продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі до 2042 року як поступка у зменшенні ціни на газ. Саме вона перекрила весь позитив і загострила ситуацію всередині України. Чому так сталося і що виграла для себе кожна із сторін? На це пиатння в
    • Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком»
    • 22 Квiтня, 2010, 19:51
    • Розсилка

    Газові домовленості Віктора Януковича з Росією могли б вітати навіть його опоненти.

    Газові домовленості Віктора Януковича з Росією могли б вітати навіть його опоненти. Якби не продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі до 2042 року як поступка у зменшенні ціни на газ. Саме вона перекрила весь позитив і загострила ситуацію всередині України.

    Чому так сталося і що виграла для себе кожна із сторін? На це пиатння в пресс-центрі «Главкому» намагалися знайти відповідь колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

    Богдан Соколовський: «Україна програла, як швед під Полтавою»

    Питання Чорноморського флоту перекрили в багато разів позитиви, які були досягнуті по газу на вчорашній зустрічі двох президентів. Наша економіка отримала більш прийнятні ціни на газ та в цілому наслідки для української держави за результатами усього комплексу домовленостей катастрофічні і непрогнозовані.

    Об’єктивно справедлива на сьогодні ціна на газ для України - це приблизно 200-220 доларів. Якщо уточнено буде 230 чи 234 – це абсолютно нормальна цифра. Від цього, безумовно, виграють НАК «Нафтогаз Україна», бо менше платитиме, та українська економіки, оскільки імпортний газ іде в основному в хімічну промисловість та металургію. Від цього дещо програє український бюджет, бо йтимуть менші обсяги через НАК, відповідно, будуть менші платежі у бюджет. «Газпром» не втрачає нічого, оскільки специфіка нової ціни полягає в тому, що він як отримував свою ціну на тисячу кубів, так і отримуватиме. На перший погляд, начебто, втрачає російський бюджет, але, враховуючи інформацію про те, що ця сума буде скомпенсована із кошика оренди за перебування ЧФ, російський бюджет нічого не втрачає.

    Щодо конкретних цифр, то в 2010 році Україна, з урахуванням підписаних документів на рівні корпорацій, мала б заплатити приблизно 9 млрд. дол. Це на три мільярди менше, ніж ми мали б платити у випадку старих цін. Позитив. З іншого боку, це дає тактичний виграш часу для того, щоб врешті-решт український газовий сектор був реформований – і цінова політика, і платіжна дисципліна, і всі інші аспекти, про які ми говоримо останні два роки. На превеликий жаль, колишній уряд нічого не зробив у цьому відношенні.

    Нинішня владна команда абсолютно вмотивовано і аргументовано критикувала газові контракти від 19 січня 2009 року. Це була несправедлива, неправильна для України формула розрахунку ціни на газ. На жаль, ця формула не змінилася, хоч наші переговірники-енергетики докладали для цього зусиль. Я переконаний в тому, що цей процес ще буде продовжено, треба надіятися на врегулювання і цього питання.

    Обсяги в 36,5 млрд.кубів, з якими визначилися на 2010 рік, влаштовують три сторони – Росію як постачальника, Європу, яка отримує спокій і гарантії безперебійного транзиту в осінньо-зимовий період. Це влаштовує і нас, тому що фактично за 36, 5 мільярдів ми заплатимо таку саму суму, як би заплатили по-старому за істотно менші обсяги – 27 млрд. кубів. Хоча в 2010-му нам стільки не треба, але ми розраховуємо жити ще й в 2011 році.

    Неврегулюваними або ще просто не оприлюдненими в пресі залишаються питання транзиту. Російська сторона разом з українською поки що не зафіксували обов’язкові обсяги транзиту газу через Україну. Це насторожує з огляду на початок будівництва «Північного потоку», тому що стає трішки моторошно від появи через півтора роки нового газопроводу при відсутності гарантій обсягів транзиту через територію України.

    Залишається відкритим питання «Південного потоку», який є прямо конкурентним до українських магістралей. Тут є поле для дискусій та переговорів, дуже хотілося б вірити, що владна команда буде добиватися того, щоб цей проект не був реалізований, а потоки залишилися такими, якими є зараз.

    Преса написала про те, що ліквідовані штрафні санкції. Якщо це правда, то є ще один позитив. З іншого боку, залишається принцип take or pay, і поки не з’ясовано, на які обсяги він зберігається.

    Змінилися обов’язкові обсяги імпорту, які в первинних контрактах були закладені в 52 млрд. кубів газу на рік. Вони занадто великі, і якщо на сьогодні не будуть змінені, то це теж може бути предметом для подальших переговорів.

    Було корисно порівняти подібний процес дворічної давності із сьогоднішнім. 12 лютого 2008 року відбулися переговори Президента Ющенка із президентом Путіним, де газу було присвячено три години. Вже на другий день Віктор Андрійович годину в прямому ефірі по українських телеканалах пояснював нюанси, деталі процесу переговорів, що вдалося досягти і як виглядала майбутня форма співробітництва. Я дуже сподіваюсь на те, що ми щось подібне отримаємо найближчими днями і нам буде викладено усі деталі, наші успіхи та проблеми, можливо, й прорахунки. Це було б корисно, аби в якійсь мірі заспокоїти суспільство.

    По флоту ж Україна програла, як швед під Полтавою.

    Владимир Корнилов: «Это нормальная практика, когда экономические переговоры увязываются с политическими уступками»

    Вспомнили 2008 год, действительно, вышел Виктор Ющенко, подробно рассказал нам обо всех договоренностях, но буквально на следующий день премьер дезавуировала все договоренности между двумя президентами. Позитивно то, что сегодня такого не будет.

    Что касается достигнутых в Харькове договоренностей по газу, то с некоторыми оценками г-га Соколовского я согласен. Мы должны понимать, что действительно Украина год назад получила невыгодный для себя контракт, и теперь каким-то образом новая власть должна была искать выход из этой тупиковой ситуации.

    Меня особенно умилили вчерашние заявления Юлии Тимошенко о несправедливости цены и т.д., но она забыла один простой факт – скидки-то рассчитывают из той формулы, которую изобрело правительство Тимошенко в переговорах с Россией. Мы помним, как нам преподносили это, как высшее достижение предыдущего правительства, справедливую формулировку, обещали, что цена на нефть будет неуклонно падать, соответственно для нас цена на газ в 2010 году будет чуть ли не копеечная. Теперь нынешнее правительство должно каким-то образом искать выход из этих просчетов, совершенных правительством Юлии Тимошенко.

    Что касается увязывания вопросов газа и флота, то в этом нет ничего страшного. Это обычная практика в международных переговорах, когда чисто экономические вопросы увязываются с чисто политическими. Почему-то никого не удивляли условия, которые выставлял нам Евросоюз, заключая соглашения об экономическом сотрудничестве с Украиной. Почему-то никого не удивляло, что ЕС выставлял требования реформирования украинского внутреннего законодательства. Так же существовала сугубо политическая поправка Джексона-Веника, которая на самом деле очень сильно влияла на экономические отношения между США и Украиной и влияет на взаимоотношения между США и Россией. Это нормальная практика, когда сугубо экономические переговоры увязываются с какими-то политическими уступками, требованиями и предложениями.

    Россия и Украина действительно пошли на взаимные уступки и взаимную выгоду. Я считаю, что тот факт, что проблема-2017 оказалась отложенной на четверть века – это действительно позитив и для России, и для Украины. Мы прекрасно понимаем, что с приближением 2017 года эта проблема обострялась бы, теперь же ЧФ будет спокойно развиваться и не бояться за то, что в ближайшее время кто-то потребует выйти из родного для себя Севастополя. Украина и Россия получили определенность во взаимоотношениях на ближайшие годы.

    Что касается якобы внеконституционности тех соглашений по Черноморскому флоту, которые были заключены в Харькове. Есть позитив хотя бы в том, что некоторые наши политики наконец- то удосужились прочитать Конституцию. А то мне два года приходилось доказывать, что нет в Конституции ни слова о 2017 годе, а никто не верил. Стоило открыть только «Переходные положения» и в этом убедиться.

    Вчерашнее соглашение по флоту было заключено по той же формуле, по которой заключалось соглашение 1997 года на основе принятой в 1996 году украинской Конституции. Ничего нового в этом смысле нет. В соглашении 1997 2017-й год не конечный срок пребывания, можно было трактовать о вечном пребывании Черноморского флота при непротивлении двух сторон. Украина и Россия могли каждые пять лет по взаимному согласию продлевать пребывание ЧФ. На самом деле никто не говорил, что 2017 год – это граничная дата. Кроме того, есть решение Конституционного суда, если не ошибаюсь, от 2000 года, которое признало то соглашение конституционным. Так что все странные трактовки из уст Яценюка и Тимошенко о том, что это якобы не вписывается в конституционный процесс, совершенно не соответствуют ни Конституции Украины, ни решению КС. Речь о том, что надо вообще проводить референдум – это ноу-хау от Яценюка…

    И одно уточнение на счет арендной платы и потери российского бюджета. Арендная плата ЧФ - не три и не четыре миллиарда долларов. Да, та сумма, которую Россия должна была платить за аренду ЧФ в Севастополе, будет учтена в этой скидке. Но извините, это скидка, а не арендная плата за пребывание. Российский бюджет будет действительно терять ежегодно не поступающие очень солидные суммы, которые были заложены.

    Сейчас я слышал в России не мало критики по этому поводу, что, мол, слишком дорогая цена, и на эти деньги можно было бы построить не одну базу за пределами Украины. Звучит немало критики и в Украине. Но еще раз повторюсь: Россия и Украина пошли на взаимные уступки для того, чтобы достичь взаимовыгодной договоренности.

    Сергій Солодкий: «Залишається сподіватися, що ці документи не пройдуть ратифікацію ВР»

    У кожного відомого політика є настільна книга. Наприклад, у Сталіна була «Державник» Макіавеллі, в інших президентів - Конституція держави. Таке враження, що у Віктора Януковича такою настільною книгою став минулорічний лист Президента Росії до Віктора Ющенка. Там було висловлено кілька претензій, інструкцій, побажань, які б хотіла домогтися Росія. Зрозуміло, що за Віктора Ющенка неможливо було навіть уявити, що у принципових питаннях Україна могла піти на поступки. За Віктора Януковича, який при владі майже два місяці, ми бачимо, що цей лист фактично повністю реалізований.

    Росія висловлювала свої занепокоєння щодо курсу України до НАТО. Віктор Янукович відмовився від нього, оголосивши про примарну позаблоковість, яка не передбачена жодним міжнародним документом. Якщо вже говорити про це, то слід казати про нейтралітет, який хоч якось убезпечує національні інтереси країни.

    Росія висловлює своє обурення щодо історичних питань. Наразі ми знаємо, що зробив Донецький суд, ухваливши рішення про неправомірність указів Ющенка по Шухевичу та Бандері.

    Що відбулося по Чорноморському флоту? Рішення практично приймалося таємно, без будь-яких нарад. Питання національної безпеки мало б спочатку пройти певний алгоритм прийняття рішення. Спочатку мали б відбутися засідання Ради нацбезпеки і оборони, консультації між урядовими експертами на рівні Міністерств закордонних справ. Все це робилося поспіхом. Фактично вчора громадськість Росії, України та всього світу дізналася про рішення, якого ми фактично в деталях і не бачили.

    Чи можна пов’язувати питання економіки і політики? Економічні питання з політичними, можливо, і можна. Але Чорноморський флот – це питання національної безпеки і національних інтересів. Національна безпека є безцінною.

    Чи вигідною є вчорашня домовленість? Нинішньою владою наводиться багато аргументів, чому саме це рішення було необхідним. Так, уряд Юлії Тимошенко зробив помилку. Але це не виправдовує нинішню помилку.

    Існує аргумент, що це питання загострювалося б із наближенням 2017 року. Так, воно б загострювалося, але, як на мене, російське керівництво почало звикати до думки, що в 2017 році все-таки доведеться залишити територію України. Зараз українська влада просто відтермінувала це загострення, яке тепер набуде характеристик перманентності.

    Росія через свою діяльність сама винна в тому, що Чорноморський флот заслужив певну недовіру України. Ми пам’ятаємо, як в минулому році пересувалася техніка зі зброєю Чорноморського флоту без будь-яких санкцій з боку України. Ми знаємо випадки і в часи Кучми, і Ющенка, коли військові Чорноморського флоту проводили навчання без жодних санкцій з боку України. Ми пам’ятаємо про катастрофічні події серпня 2008 року, коли підрозділи Чорноморського флоту брали участь у бойових діях проти Грузії. Фактично Україна ставала співучасницею цієї війни.

    Добре, що президенти ще повністю не наплювали на закони і право. У вівторок має відбутися синхронна ратифікація домовленостей, досягнутих вчора. Залишається сподіватися, що у народних депутатів вистачить здорового глузду, вони прислухаються до власної совісті, до порад експертів, і ці документи не пройдуть ратифікацію.

    Ми маємо досвід поспішних рішень президентів. 23 лютого 2003 року Леонід Кучма абсолютно таємно без відома урядовців приймає рішення про входження України до Єдиного економічного простору. Ратифікація відбувалася літом 2004 року. Велике благо, що Міністерство юстиції та Міністерство закордонних справ виступили з рекомендацією, що угоду про ЄЕП можна реалізувати лише в тій частині, яка не суперечить Конституції України. Зрештою, цю угоду було схвалено саме з такими застереження. Можливо, саме тому Україну і не було втягнуто до цього псевдоЄвросоюзу.

    Богдан Соколовський: Чи конституційне вчорашнє рішення? Частина 7 стаття 17 Конституції заперечує присутність будь-яких військових формувань, баз на території України. Стаття належить до першого розділу Конституції, тобто намагання змінити цю статтю вимагає референдуму. У Перехідних положеннях Конституції визначено, що базування, зокрема Чорноморського флоту, може бути на підставі угоди. Мова йде про вже існуючі бази. Вказано, що угода має бути ратифікована у парламенті. Тут є суперечність. З одного боку, є стаття 17, яка вимагає референдуму і як мінімум 300 голосів у парламенті, з іншого боку, Прикінцеві положення вимагають ратифікації – 226 голосів, і все.

    Угода 1997 року визначає статус Чорноморського флоту як тимчасовий. Якщо вчорашня угода містить такі самі норми, то вона є передчасною, некоректною і в принципі непотрібною на наступні сім років. По угоді 1997 року можна було кожні п’ять років продовжувати базування Чорноморського флоту, якщо сторони не висловлюють інших міркувань. Для чого вчора був підписаний цей документ? Я вважаю, що це виклик українському суспільству. Він набуває юридичну силу аж в 2017 році. Це будуть вирішувати наступні покоління, чому ми за них розписуємося?

    Владимир Корнилов: Когда мы говорим о вызовах обществу, не плохо было бы посмотреть на общественное мнение. Вчера в Севастополе праздновали.

    По просьбе украинского филиала Института стран СНГ, «Research & Branding Group» постоянно и регулярно на различных опросах задавал вопрос по Черноморскому флоту. Весной прошлого года мы получили данные о том, что на безусловном продолжении расположения Черноморского флота в Севастополе, либо та том, чтобы ЧФ сохранялся на выгодных в экономическом смысле для Украины условиях, соглашались чуть больше 50%. Против - примерно 25-30%. В этом году уже больше 60% населения Украины на тех или иных условия соглашаются, чтобы пребывание Черноморского флота в Севастополе было продолжено и после 2017 года, около 20% выступали против.

    То есть, надо различать вызов обществу и вызов определенным политическим силам. Общество Украины было готово к условиям, которые были подписаны вчера в Харькове.

    Сергій Солодкий: Щодо привітань у Севастополі, можливо, тут вина української влади, тому що вона за два десятиліття незалежності не змогла створити в Севастополі достатню інфраструктуру, щоб українські громадяни були забезпечені роботою і не залежали від іноземної бази.

    Говорять, що саме російська база забезпечує безпеку в чорноморському регіоні, захищає Україну від потенційних викликів. Якщо питання лише в тому, що Україна сама неспроможна забезпечити власну безпеку, то давайте проведемо тендер, щоб інші армії захищали цю безпеку. Чому лише російська?

    Вопрос к Владимиру Корнилову. Вы сказали, что страны пошли на взаимные уступки и были подписаны взаимно выгодные договоренности. В то же время вы говорите: «Россия ежегодно будет терять миллиардные суммы из госбюджета»…

    Владимир Корнилов: Выгода исчисляется не только долларами. Россия соглашается на том, что она теряет колоссальные средства из бюджета. При этом она действительно приобретает выгоды в том, что сохраняется важная для нее в геостратегическом смысле база в Севастополе – центре Азово-Черноморского бассейна. Россия, вложив сумму чуть меньше, чем сейчас вкладывает в украинскую экономику, могла бы эту базу передвинуть. Но выгода высчитывается не только в деньгах.

    Сергій Солодкий: В цьому і різниця між владою України і Росії. Росія готова купувати національні інтереси і захищати їх таким чином, а Україна готова їх продавати.

    Богдан Соколовський: Як є покупець, то мусить бути і продавець.

    Владимир Корнилов: Рыночные цены на газ - не рыночные, справедливые - несправедливые… Россию вполне устраивали договоренности, которые были достигнуты год назад, и она могла их не пересматривать. Говорили о том, что Россия чуть ли не обязана сделать эту значительную скидку. При первой же встрече Путин задал вопрос Азарову: что Украина может дать взамен? Вот, Украина предложила, Россия согласилась.

    Богдан Соколовський: Зараз говорять, що ми отримали знижку на газ. Ні нинішня влада, ні Росія не заперечували, що ми мали несправедливо завищену ціну на газ. Ми ж не отримали знижку від несправедливої ціни. Коректніше казати, що ми отримали приведену до ринкової ціну на газ.

    Серед країн Південно-Східної Європи і Балкан найнижча ціна за російський газ сьогодні в Болгарії. Але я щось не пригадую, щоб у Болгарії базувався якийсь флот чи якісь російські бази. Вони просто мають певні преференції з точки зору економічних інтересів і політичної зацікавленості, як Росії до Болгарії, так і Болгарії до Росії.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ