Обидві сторони зазнали втрат: українська – через відсутність транзиту, а російська – через необхідність використовувати дорожчу доставку
3 лютого 2017 року українське державне підприємство «Укрхімтрансаміак» відновило прокачування аміаку російському ВАТ «Тольяттіазот» українською частиною аміакопроводу Тольятті – Одеса. Зупинка транзиту тривала з 23 грудня 2016 року і була пов'язана із суперечкою навколо тарифів, які намагалося встановити колишнє керівництво вітчизняної компанії.
У зв'язку з тим, що «Укрхімтрансаміак» є природним монополістом, його тариф на прокачування аміаку територією України встановлюється фактично Міністерством економічного розвитку і торгівлі. Головним, а зараз єдиним клієнтом, чий аміак прокачує українське підприємство, є «Тольяттіазот». Відповідно до контракту від 24 грудня 2007 року, плата за прокачування складається з двох частин: плати за транзит українським сегментом аміакопроводу Тольятті – Одеса, тобто плати за власне послуги «Укрхімтрансаміаку», і плати за супутні послуги, в тому числі перевалку аміаку на потужностях Одеського припортового заводу, які транзитер оплачує ОПЗ з плати за прокачування, отриманої від «Тольяттіазоту».
Упродовж останніх років Мінекономрозвитку послідовно підвищував тариф: починаючи з 2011 року це призвело до його зростання з $3,2 до 4,8 за тонну за 100 км з 18 серпня 2015 року. Це, у свою чергу, наклалося на падіння світових цін на аміак протягом січня 2015-го – листопада 2016 р. з $535 до $180 за тонну. В результаті українські виробники в принципі припинили експорт аміаку, а «Тольяттіазот» почав заявляти про те, що поставки через український трубопровід стали для нього нерентабельними. 15 листопада 2016 року російський виробник домігся скасування Вищим адміністративним судом України останнього наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі про збільшення тарифу. Далі виникла типова колізія, коли керівництво «Укрхімтрансаміаку» знижувати тариф на виконання судового рішення відмовилося, а в 2017 році і зовсім зупинило транзит, коли росіяни відмовилися підписувати нову додаткову угоду, яка знов підвищувала вартість послуг (стара втратила чинність з початком 2017 року).
І хоча на сьогодні транзит відновлено, це означає лише врегулювання чергового витка конфлікту, а не ліквідацію його першопричин. Так, наприклад, практика внесення змін до тарифу з прокачування аміаку з боку Мінекономрозвитку суперечить закону, який передає такі повноваження Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних платежів (НКРЕКП). Принцип формування тарифу на «супутні послуги», як і раніше, залишається непрозорим, та й не може бути таким, бо ціну за вхідну в нього перевалку аміаку на кораблі довільно визначає ОПЗ, який, фактично будучи природним монополістом, насправді перестав ним бути з 2012 року. Причому Антимонопольний комітет не спромігся пояснити, чому фактичного монополіста прибрали з відповідного списку монополій, зате це дозволило підприємству без жодних пояснень утричі підвищити ціни на перевалку аміаку.
Понад те, розмір рентної плати за прокачування аміаку ніяк не корелюється з його поточною ціною на світовому ринку, в результаті будь-яке серйозне падіння цін на аміак створює загрозу повної зупинки УДП «Укрхімтрансаміак». Адже навіть якщо керівництво українського підприємства і НКРЕКП захочуть знизити тариф на прокачування до економічно обґрунтованого рівня, вони не зможуть цього зробити, бо такий рівень може виявитися нижчим від ставки рентної плати – податку, що підлягає сплаті до бюджету. Якщо ж прокачування аміаку зупиняється, держава не лише втрачає всі податкові надходження від транзиту, а й змушена покривати збитки «Укрхімтрансаміаку», що є державним підприємством. Усе це разом узяте означає, що повторні зупинки транзиту аміаку практично неминучі, і, більш того, існує загроза повного закриття аміакопроводу.
Монополія проти монопсонії
Одним з найбільш значущих у цій ситуації є той факт, що, з одного боку, «Укрхімтрансаміак» як оператор української ділянки аміакопроводу Тольятті – Одеса (проходить по території семи областей України) є монополістом щодо транзиту продукції російської акціонерної компанії «Тольяттіазот» через територію України на ОПЗ. Це дає певні переваги вітчизняному транзитеру з точки зору можливих «суперечок господарюючих суб'єктів» із росіянами.
Але водночас на сьогодні «Тольяттіазот» перебуває в ситуації монопсонії, будучи єдиним покупцем послуги транзиту щодо «Укрхімтрансаміаку». А це практично повністю нівелює вищеописану монополію останнього. Річ у тім, що українські виробники аміаку змушені були припинити його поставки через несприятливу світову кон'юнктуру і високі ціни на сировину – природний газ.
Крім того, «Тольяттіазот» – це одне з найбільших у світі аміачних підприємств, на його частку припадає 8–10% світового виробництва аміаку, 85% якого йде на експорт – практично повністю через територію України. І монополізм «Укрхімтрансаміаку» щодо такого «монстра» не може бути абсолютним: якщо в січні 2012 року пауза в прокачуванні аміаку через Україну привела до тимчасової зупинки російського виробника, то під час останнього «тарифно-транзитного» конфлікту «Тольяттіазот» транспортував свою продукцію залізницею. Тобто ті обсяги, які не були прокачані транзитером у грудні 2016-го – лютому 2017 р., втрачені – у сенсі тарифів для держпідприємства і, відповідно, надходжень до держбюджету – безповоротно.
Патріотизм проти бюджету
Загальновідомо, що економічні заходи проти РФ і її підприємств уповноважені застосовувати президент, прем'єр-міністр, Верховна Рада і РНБО. Але не голова державного підприємства, як це сталося у випадку з аміакопроводом. Понад те, періодичні напади бажання вжити санкції проти Росії трапляються у керівників «Укрхімтрансаміаку». Вони виражаються в боротьбі з єдиним на сьогодні споживачем послуг держпідприємства і досі оберталися для України лише фінансовими втратами. Востаннє таке було у січні 2017 року, коли через зупинку транзиту українські «Укрхімтрансаміак» та Одеський припортовий завод втратили оплату за 40 днів транзиту і перевалки аміаку, а національний бюджет недоотримав близько 100 млн грн із запланованих на поточний рік 1,37 млрд грн податкових надходжень від транзиту аміаку територією України. І хоча Кабмін вжив незвично жорсткі заходи щодо двох менеджерів держпідприємства, звільнивши раніше тимчасово відстороненого Віктора Полозова, а також Олександра Усенка, який його змінив, з посади в.о. директора «Укрхімтрансаміаку», впевненості в тому, що ситуація не повториться, наприклад, за рік або два, немає.
Гра із (не)нульовою сумою
Власне кажучи, загострення «тарифно-транзитного» конфлікту взимку 2016/17 років укотре наочно продемонструвало, що взаємовідносини «Укрхімтрансаміаку» з «Тольяттіазотом» не є економічною грою, в якій транзитер може отримати вигоду за рахунок виробника продукції. Як ми бачимо, в конфліктній ситуації обидві сторони зазнають втрат: українська – через відсутність транзиту, російська – через необхідність використовувати більш дорогий залізничний транспорт.
Що ж стосується стратегічної перспективи, то таке вільне поводження з тарифами – в усякому разі, на рівні керівників монополіста з транспортування аміаку – робить для «Тольяттіазоту» економічно обґрунтованим проект власного терміналу на Тамані з аміакопроводом, що не проходять по території України.
На сьогодні російська компанія уже узгодила з усіма необхідними інстанціями інвестиційний проект з будівництва терміналу з перевалки рідкого азоту в порту Тамань (мис Залізний Ріг). Ціна питання – $300 млн. Донедавна власники «Тольяттіазоту» зволікали з його реалізацією, однак, якщо українська сторона продовжить намагатися підвищувати тарифи на прокачування аміаку, ніяк це не обґрунтовуючи, гроші можуть знайтися не тільки на сам термінал (який уже практично побудовано), а й на аміакопровід до нього (поки що, згідно з інвестиційним проектом, аміак передбачається транспортувати до Тамані залізницею).
Зрозуміло, тарифна політика може змінюватися. Наприклад, є логіка у прив'язці тарифу на транзит до світових цін на аміак. Однак у будь-якому разі потрібно керуватися непорушним правилом: тарифна політика щодо транзиту аміаку має, по-перше, приносити вигоду українській стороні, по-друге – робити економічно необґрунтованими для російської сторони інвестиції в термінал на Тамані і альтернативний аміакопровід.
Інна Михайлівська, для «Главкома»
Коментарі — 0