«На нашу делегацію був певний тиск з боку арабського світу»
Наприкінці минулого тижня Україна втрапила у міжнародний скандал, який набув неабиякого внутрішньополітичного забарвлення. Голосування України за резолюцію ООН, якою засуджується політика Ізраїлю щодо розширення поселень на палестинських територіях, котрі за міжнародним правом мають статус окупованих, вилізло нам боком. Київ істотно зіпсував відносини із Тель-Авівом. Прем’єр Ізраїлю Бінямін Нетаньяху на знак протесту показово скасував візит прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, який мав відбутися цього тижня. Також Нетаньяху дав вказівку всім головам міністерств Ізраїлю протягом трьох тижнів не відвідувати країни, які підтримали «антиізраїльську» резолюцію та не проводити жодних зустрічей з міністрами цих країн. Також Нетаньягу заявив, що скасує переговори з прем'єр-міністром Великої Британії Терезою Мей у січні 2017 року, під час економічного форуму у Давосі.
Звісно, Україна була не єдиною країною, яка підтримала резолюцію. Серед країн, на які поширюються санкції Ізраїлю, – Росія, Китай, Японія, Франція, Ангола, Єгипет, Уругвай, Іспанія, Сенегал та Нова Зеландія. Загалом за рішення проголосувало 14 з 15 членів Радбезу ООН, в якому Україна зараз має статус непостійного члена. Утрималися тільки традиційно дружні до Ізраїлю США, але і їхня позиція була в загальному тренді – Штати могли взагалі заблокувати резолюцію, але не зробили цього. Проте саме Україна потрапила під гарячу руку, бо візит українського прем’єра було заплановано на найближчий час – 27-28 грудня. Ситуацію ускладнило й те, що Гройсман мав попередню телефонну розмову з Нетаньяху і нібито пообіцяв посприяти у вирішенні делікатного питання. Але в результаті МЗС, у якого, в принципі, керівник не Гройсман, прийняв те рішення, яке прийняв.
Можна довго дискутувати, чи варто нам було голосувати за рішення, яке стовідсотково псувало наші відносини з Ізраїлем, чи варто було схитрити та самоусунутись, тим більше голос України не був вирішальним. Усе ж таки, якщо Київ на всіх рівнях наголошує, що Росія порушує міжнародне право у випадку з Кримом, то і сам має демонструвати повну його повагу.
Але справа не в цьому. До голосування українська дипломатія не тільки не змогла переконати Ізраїль у повній обґрунтованості своїх дій і мінімізувати наслідки негативної реакції, а й, судячи з усього, надала Тель-Авіву безпідставні сподівання. Вже після голосування, коли величезна кількість «друзів Ізраїлю» в самій Україні одразу заходилася волати про незграбність нашої зовнішньої політики, МЗС або навіть самому прем’єру треба було виступити з чіткими поясненнями такого кроку. Міністерство ж надало перший офіційний коментар аж у неділю ввечері. В ньому прогнозовано зазначалося, що резолюцію прийнято з дотриманням норм міжнародного права, але показовим є сам факт, що з’явилася ця реакція за дві доби після того, як «зрадою» палали всі українські соцмережі, які, щоправда, дещо відволікла катастрофа російського військового літака. До того часу висловитись на цю тему встигли зовсім несподівані персонажі – як, наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Він написав у Facebook, що «голосування України проти Ізраїлю в ООН виглядає дивним і непродуманим», і закликав розглянути цей факт на найближчому засіданні Кабміну. Деякими ЗМІ навіть було поширено обурення з цього приводу голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, який пообіцяв особисто зробити все необхідне для зміцнення взаємин між Україною та Ізраїлем, але потім ця новина дивом зникла, а на сторінці Насірова у соцмережі жодних згадок про такі сміливі заяви нема.
«Народний фронт» почав крутити «антиізраїльську» тему не лише постами Авакова. Так, народний депутат від цієї фракції Георгій Логвинський, який є керівником міжпарламентської групи зв’язків з Ізраїлем, заявив, що в українському парламенті дуже багато людей не підтримують позицію МЗС щодо палестинських територій і найближчим часом можуть бути зроблені офіційні заяви з цього приводу. Різко негативно висловився і член президії Асоціації єврейських організацій і громад України Йосип Зисельс, котрий заявив, що прийнята резолюція – це «плювок в обличчя»: «На злітній траєкторії дружби і партнерства ми так багато втрачаємо і нічого, крім негативного іміджу, не набуваємо». Тобто МЗС через голосування в ООН стало мішенню для атаки, в тому числі партнерів по коаліції.
Не слід також забувати, що декларацію було проголосовано на тлі досі так і не розслідуваних подій довкола погрому синагоги, розташованої біля могили цадика Нахмана в Умані. У що ж може вилитися таке напруження стосунків з Ізраїлем для України, окрім скасування візитів для наших чиновників?
У нещодавньому інтерв’ю «Главкому» посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські розповідав про спільні проекти, які його країна може започаткувати в нашій країні, – наприклад, аналог ізраїльського «Офісу головного вченого», центр з реабілітації осіб із посттравматичним синдромом. Також посол припускав, що Ізраїль колись таки визнає Голодомор геноцидом українського народу. Нагадаємо, що досі тривають переговори про зону вільної торгівлі між нашими державами. Все це після останніх подій може бути поставлено на паузу. Про те, чи могла Україна вчинити в цій ситуації інакше, та з якими загрозами можуть зіткнутись українсько-ізраїльські відносини, розмірковують опитані «Главкомом» експерти-міжнародники.
«Це звична ситуація, у ній немає нічого катастрофічного»
Богдан Яременко, екс-консул України в Стамбулі
З одного боку, між Україною та Ізраїлем розвивались абсолютно нормальні відносини, але не було жодних проектів стратегічної ваги, без яких українська економіка б страждала чи непоправної шкоди завдавалося б нашій обороні. І реакція прем’єра Ізраїлю була суто політичною – він звернувся до урядовців із закликом менше їздити до країн, що проголосували за резолюцію. Фактично йдеться про згортання на певний період політичних контактів високого рівня. Думаю, що деякий час ми без цього переживемо, тим більше жоден проект співпраці не відбувається так, щоб бути вигідним лише одній стороні. Україна – це країна з однією з найбільших єврейських громад, багато вихідців з України живе в Ізраїлі, і у нас більше ніж досить причин переступити через образи Ізраїлю, тим паче не зовсім мотивовані, і рухатися далі.
Очевидно, що з багатьох причин Ізраїлю знадобиться певний люфт часу, щоб пережити прикру для них дипломатичну поразку. Зараз мова йде про низку факторів, які залежать і від України, і від Ізраїлю – зрозуміло, що з українського боку не буде жодних перешкод для відновлення співпраці, а от ізраїльтянам потрібен час, аби зберегти обличчя після таких різких заяв.
Такі прецеденти трапляються досить часто – подивіться на істеричну реакцію Туреччини на будь-які питання, що стосуються геноциду вірмен. Ухвалення резолюції з цього приводу будь-якою країною супроводжується навіть відкликанням посла. Це звична ситуація, в ній немає нічого катастрофічного. Звісно, є питання до української дипломатії, наскільки вона професійно займалася цим питанням, але в усьому іншому ніякої трагедії немає. Україна, як завжди, дала зрозуміти, що не знає, чого хоче. З одного боку, ми маємо чітку позицію МЗС, що голосування з цього питання є традиційним для України – у нас є позиція, яка незмінна роками. З іншого боку, стало відомо, що на звернення Нетаньяху Гройсман намагався вплинути на позицію МЗС і президента, але йому відмовили. Тобто якісь аргументи не голосувати в України також були. Але ми повинні були грати тонше або навпаки набагато принциповіше, вустами прем’єра чітко пояснивши Нетаньяху, чому ми не можемо зробити інакше і приготуватись до дипломатичних інформаційних ходів Ізраїлю. І розуміючи його реакцію, можна було, наприклад, самим сказати про перенесення візиту.
«На нашу делегацію був певний тиск з боку арабського світу»
Леонід Кожара, екс-міністр закордонних справ
Ми тепер настільки залежні від міжнародної думки, що навіть не в змозі відстоювати ті принципи, які послідовно відстоювали роками. Я розумію, що в багатьох речах ми потрапили в патову ситуацію, але це більш загальні проблеми нашої зовнішньої політики. Україна, будучи величезною державою, наразі має меншу вагу, ніж маленькі держави. Якби Україна була сильнішою, ніж сьогодні, ми могли б у цих питаннях бути гнучкішими і утриматись, якщо наші інтереси вступають у конфлікт із принципами сучасного міжнародного права. Але якщо ви подивитеся на стан зовнішньої торгівлі цього року, то побачите, що Єгипет – друга держава за експортом з України у світі. І я розумію, що на нашу делегацію був певний тиск, у тому числі з боку арабського світу.
З 1948 року в усіх основоположних документах ООН визначені межі Ізраїлю і Палестини, і тут має бути наша принципова позиція. Україна відстояла фундаментальні принципи ООН. Наслідки для наших відносин з Ізраїлем будуть поганими, але там же не тільки Україна голосувала, а й величезні держави світу. То хто тут винен у порушенні міжнародного права – Україна чи Ізраїль?
«Перед Україною поставатиме дуже багато аналогічних ситуацій у майбутньому»
Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики
Впевнений, що перед Україною поставатиме дуже багато аналогічних ситуацій у майбутньому, коли доведеться обирати рішення між міжнародним правом і власним інтересом. Візьмемо для прикладу Білорусь, з якою ми хочемо співпрацювати, але в якої є проблеми з правами людини. Зовнішньополітичний інтерес підказує, що потрібно вести діалог із керівництвом Білорусі, але погляд верховенства права нашої євроінтеграції підказує, що від цього режиму треба триматися на дистанції.
З Ізраїлем була класична ситуація, коли ми діяли відповідно до букви міжнародного права. Для України було б украй важливо дотримуватися цієї букви з кількох аргументів. Після Помаранчевої революції ми долучаємося до більшості зовнішньополітичних заяв Євросоюзу. Цілком імовірно, що в цій ситуації ми якраз співвідносили свою позицію із позицією ЄС. По-друге, Україна, яка зараз закликає увесь світ діяти відповідно до норм міжнародного права щодо конфлікту з Росією, вочевидь має сама бути взірцем дотримання цього міжнародного права. Остання дискусія в Україні навколо резолюції щодо Ізраїлю виявляє досить цікаві висновки. Переважна більшість експертів та спостерігачів закликає українську верхівку сповідувати real politik і виступати за власні інтереси, надаючи їм перевагу над міжнародним правом. Але в цьому випадку ми маємо бути готовими, що країни світу так само керуватимуться власним інтересом щодо конфлікту України з Росією.
Як на мене, єдине, що в цій ситуації було неправильно зроблено українською владою, – це повільність, з якою вони оголошували свою заяву. Можливо, це було пов’язано зі святковими вихідними, але Україна перебуває у стані війни і цей механізм реагування має бути оперативнішим. Думаю, якби коментар МЗС з’явився на випередження інсинуацій у соцмережах і мас-медіа, вдалося б конфлікт погасити ще на початковому етапі.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0