Балкани – нафтова наживка Росії для Евросоюзу

28-29 вересня 2016 року у столиці Сербії Белграді відбувся вже 8-й Нафтовий форум Енергетичного співтовариства. Белград фактично став штаб-квартирою для нафтового сектора Енергетичного співтовариства. Головною метою форуму є приведення нафтових галузей країн – членів Енергетичного співтовариства у відповідність до стандартів і директив ЄС.

Це не привертало б увагу, якби не повна або часткова присутність Росії у нафтових галузях багатьох країн Балканського регіону, що створює можливість російського впливу на Енергетичне співтовариство без членства Росії в цій організації. Як підтвердження – окрема панель першого дня роботи форуму вперше повністю була присвячена російській компанії «Нафтова індустрія Сербії», та ще й відбулась в офісі цієї компанії, чого не було раніше.

Учасники Енергетичного співтовариства

Нафтова галузь Сербії під російським контролем

Белград було обрано традиційним місцем проведення щорічного Нафтового форуму Енергетичного співтовариства у 2009 році. Організатори, вочевидь, хотіли наголосити на важливості Балканського регіону та сприяти енергетичній інтеграції Балканських країн до ЄС. Однак вони не врахували деякі особливості нафтової галузі Сербії та її сусідів.

Нафтова галузь Сербії практично повністю залежить від Росії. Це сталося у 2008 році, коли 51% акцій ключової для галузі національної компанії «Нафтова індустрія Сербії» (НІС) сербська влада продала російському «Газпрому». В результаті НІС стала фактично російською власністю, адже «Газпром» тепер володіє 56,15% акцій, а державна власність Сербії скоротилася до 29,87% акцій (решта у різних приватних власників).

На сьогодні у державній власності Сербії через державну компанію «Транснафта» перебуває лише трубопровід з Хорватії загальною довжиною 154 км та нафтосховище об’ємом 10 тис. куб метрів. Слід зазначити, що російська НІС має більші потужності для зберігання нафти і нафтопродуктів – всього 200 тис. куб. метрів, що створює проблеми сербському уряду у виконанні директиви ЄС №2009/119/ЄC про надзвичайні запаси нафти (створення 90-денних запасів сирої нафти або 61-денних запасів нафтопродуктів).

Фактично сербська «Транснафта» обслуговує російську НІС, адже єдиним державним нафтопроводом постачається російська нафта (57% загального обсягу споживання) для потреб цієї російської нафтової компанії.

Нафтовидобувні потужності також перебувають у власності російського «Газпрому». З 666 сербських свердловин на території Сербії та Анголи російська НІС щорічно видобуває близько 1,2 млн тонн нафти (43% загального обсягу споживання), яку разом з імпортованими з РФ 1,6 млн тонн нафти переробляє на двох своїх же нафтопереробних заводах у сербських містах Панчево і Новий Сад.

Вироблені на російських НПЗ у Сербії нафтопродукти реалізуються через розгалужену мережу із 330 автозаправних станцій компанії НІС. Однак «Газпром» не єдина російська компанія в Сербії, яка реалізує нафтопродукти. Російський «Лукойл» свого часу купив сербську компанію «Беопетрол», назвавши її «Лукойл-Беопетрол», і теж займається дистрибуцією нафтопродуктів через власні 111 АЗС.

В результаті під контролем Росії перебуває практично вся нафтова галузь Сербії, включаючи весь видобуток нафти, імпорт нафти з РФ, її повна переробка та частково дистрибуція. Держава Сербія управляє лише магістральним нафтопроводом та невеликим нафтовим сховищем, намагаючись виконати вимоги ЄС у нафтовій галузі, де-факто не володіючи ні нафтовими ресурсами, ні інфраструктурою, ні переробними потужностями. 

Отже, господарями нафтової галузі Сербії, яка стала приймаючою стороною Нафтового форуму Енергетичного співтовариства, є російські компанії.

Присутність РФ у нафтовому секторі Балканського регіону

Присутність Росії в нафтовій галузі Сербії є найбільшою з усіх Балканських країн – членів Енергетичного співтовариства. Однак Росія присутня й у нафтових галузях інших країн регіону, яких через механізм Енергетичного співтовариства Євросоюз намагаються привести у відповідність до європейських енергетичних стандартів.

Так, у Боснії і Герцеговині (БіГ) вже згадана російська «Нафтова промисловість Сербії» працює разом із компанією «НафтогазІнкор», дочірнім підприємством російської компанії «Зарубєжнєфть». Вони заснували спільну компанію «Ядран-Нафтогаз», яка займається розвідкою і видобутком вуглеводнів у Республіці Сербській (БіГ). «Зарубєжнєфть» також володіє єдиним у БіГ НПЗ «Босанскі Брод». На початку 2013 року НІС викупила мережу АЗС австрійської компанії OMV, найбільшу у Боснії і Герцеговині. Одночасно НІС заснувала власну компанію «Газпром-Петрол» у Республіці Сербській, яка під власним брендом розвиває мережу АЗС, що сьогодні налічує вже 35 станцій. У 2014 році «Газпром-Петрол» отримав титул найбільшого інвестора у БіГ.

Чорногорія не має власного видобутку нафти, а весь обсяг нафтопродуктів імпортує. Присутній у Чорногорії «Лукойл» оперує 11 АЗС у країні, володіючи 15% загального ринку. Однак у березні 2016 року міністерство економіки країни представило плани з розвідки і перспективного видобутку нафти і газу у Чорногорському шельфі Адріатичного моря. Компаніями, які мають проводити геологорозвідку, визначені італійський ENI і російський «Новатек», хоча проти акціонера останньої Геннадія Тимченка (23,5% акцій) діють санкції ЄС і США, а сама компанія потрапила до американського санкційного списку.

Нафтова галузь Македонії більше прив’язана до Греції, звідки імпортується сира нафта, яка переробляється на єдиному в країні НПЗ у Скоп’є, що перебуває у власності грецької компанії «Хеленік Петролеум». Тому російська присутність у нафтовій галузі Македонії  зводиться до дистрибуції і не є потужною (менше 15%). Мережа АЗС «Лукойл» у Македонії нараховує 28 станцій. Компанія також має власну нафтову базу у македонському місті Штіп.

Менший вплив мають російські нафтові компанії на Хорватію, яка стала членом ЄС з 2013 року. Нафтову галузь країни контролюють хорватський уряд та угорська компанія MOL. Російські компанії, наприклад «Лукойл», присутні в країні, але не мають вирішального значення і займаються дистрибуцією.

Албанія має власний видобуток нафти на річному рівні 1,2 млн тонн, що є другим за обсягами в регіоні після Сербії, яким оперують канадські компанії. Два албанських НПЗ належать американсько-швейцарському консорціуму, який займається дистрибуцією разом із грецькими компаніями. Тож російська присутність у нафтовій галузі Албанії зведена до нуля.

Активно працює Росія і у нафтових галузях країн – членів ЄС у регіоні. Наприклад, у Болгарії російська НІС відкрила у 2011 році свою місцеву компанію «НІС Петрол ЕООД». У 2013 році розпочала роботу перша АЗС під брендом «Газпрому», і таких зараз у Болгарії вже 35 станцій. Російський «Лукойл» у Болгарії володіє близько 200 об’єктами, включаючи найбільший у регіоні НПЗ «Лукойл Нафтохім Бургас», який виробляє близько 9% болгарського ВВП.

Російська НІС також працює і в Румунії, де на заході країни здійснює геолого-розвідувальні роботи на шести ділянках з перспективою видобутку вуглеводнів та має мережу з 18 власних АЗС. Паралельно й «Лукойл» займається видобутком та переробкою нафти, на своєму одному з десяти румунських НПЗ, а також дистрибуцією нафтопродуктів.

Російська нафтова галузь може інтегруватись у ЄС

8-й Нафтовий форум Енергетичного співтовариства став фактично відображенням російської нафтової присутності у його країнах-членах – четверту частину роботи форуму було присвячено російській компанії НІС, яка не лише презентувала себе, а й поділилась досвідом інвестиційної діяльності. Насправді ж цей захід був націлений на розширення російських інвестицій та присутності у нафтових галузях у ЄС та країнах-членах Енергетичного співтовариства.

Усі країни Балканського регіону є або членами ЄС, або офіційними чи потенційними кандидатами на вступ. Одночасно з інтеграцією цих країн до Євросоюзу російські нафтові компанії, зокрема й зареєстровані у цих країнах як, наприклад, «Нафтова індустрія Сербії», автоматично увійдуть до нафтового ринку ЄС. Російська НІС уже має домінуючий вплив у нафтових галузях Сербії та БіГ й активно розширює його на сусідні Румунію, Болгарію і навіть Угорщину. В його амбіціях – перетворитись на потужну нафтову компанію на європейському ринку, що, як засвідчив досвід діяльності російських енергетичних компаній у Європі, є небезпечним фактором, який Кремль використовує для досягнення своїх амбітних цілей.

Чому ж Енергетичне співтовариство на своєму 8-му Нафтовому форумі четверту частину його роботи присвятило російській нафтовій компанії – питання залишається відкритим. Чи свідчить це про бажання ЄС продовжувати business as usual? Чи, можливо, це спроба нав’язати російським компаніям європейські стандарти в умовах де-факто їхньої присутності у Європі? Очевидно одне – інтегруючи Балканські країни до ЄС через механізм Енергетичного співтовариства, Євросоюз автоматично інтегрує й російські енергетичні компанії, зареєстровані у цих країнах, а отже, створює потенційну небезпеку зіткнутись з проблемами, які вони можуть породити задля досягнення економічних та політичних цілей Росії.

Віталій Мартинюк, асоційований експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»