Боги юстиції. Хто вершитиме долі українських суддів

Позачерговий з’їзд суддів України сьогодні не зміг завершити формування Вищої ради правосуддя, ключового органа у новій системі судоустрою. Із шести вакансій судді змогли заповнити лише чотири.

XIV позачерговий з’їзд суддів України не зміг виконати свою головну місію – обрати шістьох представників суддівського корпусу до Вищої ради правосуддя (ВРП). Склавши присягу, вони мали приєднатися до чинних 15 членів ради і тим самим повністю укомплектували її склад. Необхідну кількість підтримки делегатів з’їзду – більше 162 голосів – набрали лише четверо кандидатів. Серед них – суддя Апеляційного суду Одеської області Ігор Артеменко, суддя Апеляційного суду Волинської області Андрій Овсієнко, суддя Апеляційного суду міста Києва Микола Худик та суддя Київського апеляційного господарського суду Віктор Шапран. Вони склали присягу перед з’їздом суддів України.

Свіжа кров у ВРП – перший крок до становлення ключового органа судової влади, від якого залежатиме очищення всього суддівського корпусу. Як відомо, новий державний орган з’явився на місці Вищої раді юстиції (ВРЮ) на початку року в рамках судової реформи. А півтора десятка чинних членів новоствореної Вищої ради правосуддя дісталися їй у спадок від ВРЮ. Повна ротація старих кадрів має відбутися лише навесні 2019 року – четверо новоприбульців, обраних від суддівського корпусу, започаткували цей процес.

Вища рада правосуддя на противагу попередниці, Вищій раді юстиції, з легкої руки законодавців отримала значну перевагу – більшу захищеність від політичного впливу. Наприклад, раніше з’їзд суддів міг делегувати зі своїх лав лише трьох осіб із двадцяти членів ВРЮ. Тепер, за законом, судді мають відрядити десять представників до ВРП, яка складається з 21 особи. На з’їзді суддів обирали не десять, а лише шість через нюанси перехідних положень законодавства – відповідно до них, колишні члени Вищої ради юстиції, які автоматично перейшли до новоствореної Вищої ради правосуддя, зберігатимуть свої посади до квітня 2019 року. Тому з’їзд суддів мав можливість заповнити лише вакантні місця – їх було саме шість. Решту представників суддівського корпусу у складі ВРП мають обрати після появи вакансій, у 2019 році, коли підуть у відставку старі кадри.

Але головні зміни законодавства відбулись не стільки у порядку формування складу Вищої ради правосуддя, скільки у посиленні її влади.

Очевидна перевага Вищої ради правосуддя – позбавлення залежності від парламенту у кадрових питаннях. Наприклад, дозвіл на затримання чи обрання запобіжного заходу для судді Вища рада правосуддя може виносити самостійно, а не за попереднім сценарієм – за згодою законодавчого органа. В цілому розширені рамки повноважень дозволяють новому органу самотужки ухвалювати рішення про звільнення суддів з посади, давати згоду на їхнє затримання чи арешт, вносити подання про призначення судді на посаду, вирішувати питання переведення суддів, їхніх відряджень, узгоджувати кількісний склад у суді та брати участь у визначенні видатків держбюджету на утримання суддівських органів, призначати та звільняти голову Державної судової адміністрації і його заступників, керівників Служби судової охорони. Рішення ради можна оскаржити лише у Верховному суді.

Вагу Вищої ради правосуддя варто оцінювати не лише відведеними законодавством повноваженнями, а й, наприклад, грошима. Тут можна згадати історію члена ВРЮ Павла Гречківського, якому торік прокуратура висунула підозру у вимаганні $500 тисяч (!) за вплив на судове рішення. На час розслідування він не був відсторонений від посади і продовжує працювати у новоствореному органі – Вищій раді правосуддя, яка має ще більші можливості для тиску на суди, ніж Вища рада юстиції.

Разом з тим влада ВРП має набагато ширші обрії, ніж можливість впливати на результати окремих судових рішень чи долю окремих суддів. Для прикладу можна згадати консультативний висновок тижневої давнини, яким Рада правосуддя визнала неконституційним законопроект «Про антикорупційні суди». Це негативний сигнал для Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які очікували появи такого інституту та неодноразово скаржилися на проблеми, що їм створюють місцеві суди під час розслідувань корупційних злочинів.

Чи було це рішення ВРП наслідком політичного тиску з боку керівництва країною, яке чинить опір створенню системи антикорупційних судів, можна лише гадати.

Беззаперечною є лише прискіплива увага влади до Вищої ради правосуддя. Наприклад, що думає про новий орган президент, свідчить його кандидатура у складі ВРП – Тетяна Малашенкова. На початку нульових вона працювала юрисконсультом у створеній Петром Порошенком компанії «Укрпромінвест». У 2015 році голова держави відправив її працювати у Вищу раду юстиції.

Заповнення вакантних місць за рахунок кандидатів від суддівського корпусу є важливим і через нюанси роботи нового органа. Річ у тім, що законодавством значно «полегшено» прийняття рішень Вищою радою правосуддя – для цього достатньо більшості голосів членів, присутніх на засіданні, а не від уповноваженого чи конституційного складу органа. Відтак ухвалювати «потрібні» рішення стало набагато простіше.

Щоправда, це не стосується питання про призначення судді на посаду та внесення подання про звільнення члена ВРП за грубе чи систематичне нехтування обов'язками (необхідно 14 голосів).

Коли судді визначаться з іншими двома кандидатами – наразі невідомо. Як розповіли «Главкому» організатори, у роботі з’їзду суддів оголошено перерву через потребу узгодити кілька важливих питань. Головне з них – з-поміж кого варто обирати цих двох осіб: зі старого переліку кандидатів або ж формувати новий список претендентів?

Коли саме відбудеться наступне засідання – поки що також не вирішено.

Федір Орищук, «Главком»