Світова футбольна спільнота категорично не хоче сваритися з Росією. ФІФА дає зрозуміти, що заклик «Слава Україні!» не є політично нейтральним
Все почалося з того, що два колишніх гравці «Динамо» (Київ), Домагой Віда та Огнєн Вукоєвич, який вже не грає у футбол, але продовжує працювати в київському клубі селекціонером, після перемоги збірної Хорватії над командою Росії на чемпіонаті світу записали невеличке відеопривітання українцям. У ролику Віда вигукує гасло «Слава Україні», що викликало незадоволення, зрозуміло, росіян, але і ФІФА. І Міжнародна федерація футболу оголосила попередження гравцю збірної Хорватії.
Навіть символічне покарання Віди, без дискваліфікації та штрафу, викликало обурення і нерозуміння з боку українців. Втім на Балканах реакції ФІФА не здивувалися. Хорватські футболісти ще з початку 1990-х не залишалися «поза політикою», іноді вдаючись до дійсно контраверсійних дій, і футбольні асоціації за це їх традиційно карали.
«Матч ненависті»
Хрестоматійним прикладом футбольного матчу як частини політичних подій є матч 1990 року між двома югославськими командами.
13 травня 1990 року на загребському стадіоні «Максимір» мала відбутися футбольна гра чемпіонату Югославії між «Динамо» (Загрeб) і «Црвеною Звездою» (Бeлград). Зі столиці СФРЮ у головне місто Хорватії приїхали близько 3000 «црвенозвездних», тобто «червонозіркових» фанатів, поїздку яких організував Жeлько Ражнатовіч (Аркан). Тоді майбутній керманич сербських добровольчих підрозділів був всього лише лідером фанатського угрупування ФК «Црвена Звезда» під назвою «Герої» (Dеlіје).
Очевидці згадують, що одне з гасел фанатів белградського клубу, яке вони скандували, було «Загреб – це Сербія!». Були й інші заклики, в тому числі і з боку хорватів… Слово за слово, і між фанатами почалися сутички.
Ще до стартового свистка на трибунах «Максиміра» вже тривала масова бійка із застосуванням сидінь, рекламних щитів... Югославські правоохоронці застосували кийки та сльозогінний газ. Організатори відвели футболістів, які розминалися на полі, в роздягальню, але частина гравців загребського клубу залишилася, щоб допомогти уболівальникам, які страждали від кийків спецпризначенців. Капітану «Динамо» Звонимиру Бобану навіть довелося вдарити ногою одного з югославських міліціонерів, захищаючи фаната своєї команди…
Гравців «Црвеної Звезди» евакуювали зі стадіону вертольотами. 138 фанатів і правоохоронців було поранено.
Припинити насильство вдалося лише, коли до стадіону під'їхали міліційні машини, оснащені водометами.
Звонимир Бобан з травня 1990 року є національним героєм Хорватії. Але тоді футбольні організації дискваліфікували капітана «Динамо» на півроку, і на чемпіонат світу 1990 року до Італії він не поїхав.
Сутички на «Максимірі» фактично стали першим масовим та відкритим силовим протистоянням сeрбів та хорватів, хорватів та югославських силовиків. Прийнято вважати, що саме події навколо матчу «Динамо – «Црвена Звезда» стали символічною точкою відліку розпаду Югославії та початком боротьби Хорватії за свою незалежність не тільки мирними методами.
Заборонене гасло
З того часу пройшло вже багато років. Колишня югославська республіка Хорватія вже є членом Європейського союзу та НАТО… Але постійна серйозна увага до хорватського футболу з боку міжнародних футбольних федерацій зберігається і донині.
19 листопада 2013 року, після закінчення відбіркового футбольного матчу між збірною Хорватії та Ісландії чемпіонату світу з футболу на стадіоні «Максимір», хорватський футболіст Йосип Шимуніч взяв мікрофон, повернувся до глядачів і крикнув: «За Батьківщину! (Za dom!). Уболівальники відповіли «Готові!» (Spremni!). І так ще тричі.
Дисциплінарна комісія ФІФА «за скандальну та дискримінаційну поведінку» заборонила Шимунічу виступи в 10 матчах і оштрафувала на 30 тис. швейцарських франків.
Що він зробив не так?
Справа в тому, що використання заклику «За Батьківщину! Готові!», або, хорватською «Za dom spremni» є дуже контраверсійним. Історики кажуть про давнє коріння цього традиційного хорватського вітання. Втім, в новітньої історії його використовували переважно у воєнний час.
У Другу світову війну це було вітання армії Незалежної Держави Хорватської, союзника нацистської Німеччини, «усташів».
Під час «Домовинського рата», війни Хорватїі за свою незалежність на початку 1990-х, цей заклик став мотто для хорватських захисників, і деякі підрозділи зробили його своїх офіційним девізом.
На сьогодні вітання «За Батьківщину! Готові!» в Хорватії не є забороненим в повному розумінні цього слова (як вперто пишуть і європейські, і українські медіа). Втім, сфера використання цього заклику «рекомендаційно» обмежена контекстом «Домовинського рата» - Війни за Батьківщину, або Вітчизняної війни початку 1990-х. Тобто, якщо вам захотілося заспівати пісню з цими словами, або взяти в руки прапор з цим написом, або одягти таку само футболку, всі ці згадки мають бути пов’язані з періодом війни часів розпаду Югославії. Наприклад, бути частиною логотипу хорватського військового підрозділу або загальновідомого сталого тексту патріотичної пісні того часу.
Використання контраверсійного лозунгу в інших ситуаціях є недопустимим аж до переслідувань та покарань – з боку хорватської правоохоронної системи, або, як ми бачимо, з боку футбольних організацій.
На цьому тлі заява Домагоя Віди була, очевидно, сприйнята футбольними функціонерами із перебільшеною увагою. Втім суто символічне покарання означає, що ФІФА не вважає заклик «Слава Україні!» забороненим у міжнародному футболі (як у випадку із Za dom! Spremni!), але все ж таки дає зрозуміти, що воно таки не є політично нейтральним та толерантним до інших, і, відповідно, є небажаним.
Можна, звичайно, спробувати реабілітувати слова «Слава Україні». Але це буде дуже непросто.
Справа не в негативному досвіді хорватів – все ж таки історія часів Другої світової війни у України і Хорватії не є ідентичною. І навіть не через неоднозначний імідж Української Повстанської Армії та Степана Бандери на світовій арені.
Питання в тому, кого саме ми більше за всіх дратуємо цим патріотичним гаслом. Звичайно, що Росію, з якою світова спільнота, зокрема футбольна, сваритися категорично не хоче. Тому, якщо росіяни будуть обурюватися проукраїнськими словами футболістів – значить таких заяв ФІФА більше не допустить.
Футбол в політиці
Взагалі, як нас могло здивувати покарання за слова «Слава Україні!», якщо ФІФА дозволила проведення чемпіонату світу в Російської Федерації? Саме про собі проведення чемпіонату у країні-агресорі вже є відвертою та неприкритою демонстрацією підтримки Росії з боку міжнародного футбольного співтовариства.
Якщо повернутися знову до югославської історії, то можна згадати, що чемпіонат світу-1990, на який не зміг поїхати Звонимир Бобан, був останнім міжнародним турніром для збірної Югославії. В чемпіонаті Європи – 1992 югославська збірна вже не змогла взяти участь: УЄФА приєдналася до санкцій проти Югославії через втручання в збройне протистояння в Боснії та Герцеговині.
Резолюція №757 Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, ухвалена 30 травня 1992 року, забороняла країнам-членам ООН будь-які торгові операції з Югославією, використання югославських кораблів і літаків, ділові контакти, всі фінансові транзакції з фізичними та юридичними особами Югославії. Заморожувалися югославські валютні фонди за кордоном, вводилися обмеження на переліт і посадки югославських літаків, скорочувалася чисельність складу югославських дипломатичних корпунктів, зупинялося науково-технічне і культурне співробітництво... В тому числі, заборонялася участь югославських представників у спортивних заходах за кордоном.
Неспівставна різниця в об’ємі та змісті санкцій проти Росії та Югославії – взагалі окрема велика тема для порівнянь та роздумів. Але в нашому випадку хотілося б ще раз звернути увагу на ефемерність гасла про спорт, зокрема, футбол, поза політикою.
Нехай футбольні і спортивні функціонери переконують себе і нас в можливості залишатися поза суспільно-політичним життям. Ми маємо розуміти, що реальність є геть іншою. Спорт загалом і футбол зокрема не може бути поза політикою, тому що великий спорт – завжди був і завжди буде невід’ємною частиною великої політики, а спортивні змагання – частиною політичних та геополітичних ігор. Згадаймо, наприклад, історію олімпіад в ХХ сторіччі…
Втім ця тема – це вже інша розмова .
Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики для «Главкома»
Коментарі — 0