Газ з Хорватії до України – реальність чи утопія?
Перебуваючи 20-21 листопада 2016 року у Києві, новообраний прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович отримав від українського колеги Володимира Гройсмана пропозицію про приєднання України до проекту спорудження у Хорватії LNG-терміналу. Декларація глави українського уряду про «зацікавлення України у диверсифікації джерел постачання нафти і газу» цілком очевидна, а от як практично зможе скористатися хорватським проектом Україна – питання непросте.
Хорватський LNG-термінал на острові Крк
Хорватія ще 2009 року прийняла рішення збудувати на адріатичному острові Крк власний термінал з прийому скрапленого газу потужністю до 5 млрд куб. метрів щорічно. Такий обсяг дозволить не тільки повністю задовольнити власні потреби в імпортному газі (близько 1 млрд куб. метрів, або 35–40% загального споживання), а й постачати газ до інших країн, що позиціонує проект як регіональну альтернативу російському газу. Про готовність забезпечити цей термінал скрапленим газом заявили в США.
Після низки скандалів та реструктуризацій, проект реалізує хорватська компанія LNG Hrvatska, і офіційно його рестарт відбувся у 2014 році, але безпосереднє будівництво терміналу ще не розпочалось. Газопроводи і компресорні станції від терміналу споруджує хорватська компанія Plinacro, яка заявляє про готовність завершити роботи до кінця 2017 року за умови необхідного фінансування. Керівник цієї компанії Марін Зовко заявив, що термінал необхідно пов’язати з газотранспортною системою Хорватії та збудувати з’єднувальні газопроводи зі Словенією й Угорщиною, на додаток до газопроводу між Хорватією й Угорщиною, яким зараз постачається російський газ для хорватських споживачів.
У травні 2016 року хорватська влада почала розглядати можливість розміщення терміналу не на сухопутній частині, а на плавучій платформі, що мало б зменшити вартість проекту, але й зменшить його потужність. Одночасно канадський консорціум запропонував свою інвестицію в розмірі 4,7 млрд євро за умови, що термінал буде сухопутним. Однак ця пропозиція не знайшла підтримку з боку хорватської влади. Остання у червні 2016 року схвалила рішення про прискорення процесу будівництва плавучого терміналу обсягом до 2 млрд куб. метрів як першої фази проекту. Інші три фази проекту, як зазначено у рішенні, реалізовуватимуться з урахуванням наслідків реалізації першої фази. При цьому хорватська влада чітко не зазначила, чи передбачає проект спорудження сухопутного терміналу. Така фрагментація проекту спричинена відсутністю достатніх коштів для реалізації одразу всього проекту.
Наступні фази проекту потребують не лише додаткових інвестицій, а й гарантій від потенційних споживачів. Так, Марін Зовко оцінив, що для розширення можливостей LNG-терміналу до 5 млрд куб. метрів потрібна інвестиція в розмірі 300 млн євро та довгострокові контракти з потенційними споживачами.
Проект було включено до переліку пріоритетних проектів у Європейській стратегії енергетичної безпеки, він отримав фінансову підтримку ЄС у розмірі 4,9 млн євро, що становить половину вартості робіт у сумі 9,8 млн євро з розробки проекту та підготовки всіх необхідних документів.
Запуск нового LNG-терміналу планується у 2019 році, але хорватські експерти вказують і на можливість початку його роботи вже у 2018-му, відзначаючи небезпеку припинення транзиту російського газу через Україну з початком 2019 року.
Реакція Хорватії на зацікавленість України
У повідомленнях хорватської влади напередодні візиту Пленковича до Києва участь України у проекті спорудження хорватського LNG-терміналу не згадувалася, тобто хорватська сторона не планувала порушувати це питання. І навіть після зустрічі з прем’єром Гройсманом хорватський уряд повідомив про цю ініціативу як зацікавленість виключно української сторони. Схоже, що українська ініціатива стала несподіванкою для хорватського лідера або ж ця ідея не вписується в нинішні плани Хорватії. Варто розібратись чому.
По-перше, проект спорудження LNG-терміналу у Хорватії відчуває брак фінансування, що примусило хорватський уряд вдатися лише до реалізації першої фази – терміналу на плавучій платформі. Тому Хорватія від потенційних учасників очікує інвестицій, а не зацікавленості у постачанні газу, як у випадку України.
По-друге, перша фаза проекту передбачає спорудження плавучого терміналу, який має забезпечити потреби Хорватії, що становить близько половини його потужностей – до 1 млрд куб. метрів, та постачати газ до інших, сусідніх, країн. Враховуючи невеликий обсяг газу на реекспорт (близько 1 млрд куб. метрів) і плани спорудити з’єднувальні газопроводи зі Словенією та Угорщиною, першочерговими споживачами блакитного палива з хорватського LNG-терміналу стануть саме ці дві країни. На черзі також сусідня Боснія і Герцеговина, котра на сьогодні на 100% залежить від поставок російського газу в обсязі 0,23 млрд куб. метрів щорічно, та інші Балканські країни.
По-третє, для постачання газу з Хорватії до України необхідно забезпечити газопровідні потужності через Угорщину. Сполучення Хорватії з Угорщиною передбачене проектом, але в обсягах, необхідних для потреб Угорщини. Тож приєднання України потребуватиме додаткових капіталовкладень та згоду угорської сторони.
По-четверте, Євросоюз докладає зусиль для диверсифікації джерел і шляхів постачання природного газу, тож спорудження LNG-терміналу у Хорватії і стало проектом ЄС. Тому його першочерговими споживачами мають стати країни ЄС, а газова незалежність України його турбує з точки зору стабільної прокачки російського газу. Не виключено, що обсяг газу може викупати Угорщина і потім перепродавати його Україні, як це відбувається зараз.
Віддалена перспектива хорватського LNG-терміналу для України
Таким чином, ідея майбутніх поставок скрапленого газу з хорватського LNG-терміналу до України виглядає можливою, але за умови фінансових вкладень української сторони і як досить віддалена перспектива, після задоволення потреб Євросоюзу.
До 2019 року, найімовірніше, буде реалізовано першу фазу проекту, яка передбачає прокачку максимум 2 млрд куб. метрів газу, що піде на покриття потреб самої Хорватії та сусідніх Словенії, Угорщини і, можливо, Боснії і Герцеговини.
Постачання газу з хорватського LNG-терміналу до України можливе лише за умови реалізації наступних етапів проекту, визначення й забезпечення транзитних можливостей і укладання довгострокового договору між Україною і Хорватією про постачання газу, а також між Україною й Угорщиною про його транзит.
Заявлена Україною зацікавленість у хорватському проекті – це добре, але без конкретних озвучених пропозицій та підкріплених намірів (включно з гарантіями постачання СПГ зі США за конкурентною ціною) вона виглядає лише декларацією. Тому більш привабливим для України є СПГ-термінал у польському Свиноуйсце, який уже споруджено і введено в експлуатацію, і сторони – Україна та Польща – домовилися про будівництво нового інтерконектора, що розширить можливості України в імпорті газу. До того ж між Україною та Польщею немає третіх країн, на відміну від Хорватії, яка не є сусідом України, а сусідня Угорщина позиціонує себе вже тривалий час як симпатика російського режиму й постачання газу до України реверсом з угорського напрямку вже не раз переривалося з незрозумілих причин.
Віталій Мартинюк, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», спеціально для «Главкома»
Коментарі — 0