Колишній начальник Генштабу про відповідальність офіцерів за життя людей під час війни
Бойові дії, застосування зброї воюючими сторонами, призводить до загибелі та поранень сотень і тисяч військових та цивільних людей. Історія війн змусила людство аналізувати такі дії, запобігати марним втратам і військовиків, і мирного населення, підвищуючи відповідальність як політиків, що розпочинають війни, так і посадових осіб, які виконують вказівки на застосування зброї. Відповідальність має бути невідворотною за законами нашої держави та світової спільноти за обов’язкової умови об’єктивного розслідування кожної трагедії і судового рішення щодо вини конкретної особи у загибелі (травмуванні) людей та знищенні (пошкодженні) матеріальних цінностей.
Поверхове розслідування трагедії, неврахування обставин загибелі, повноважень посадових осіб в умовах застосування зброї, нехтування вимогами бойових статутів та обов’язків причетних до трагедії посадовців призведуть до хибних судових рішень і чергових людських втрат, горя безвинних людей.
26 січня 2017 року закінчився судовий розгляд кримінального провадження №42014000000000517 щодо генерал-майора Назарова В.М., за результатами якого суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Згідно з обвинувальним актом, у кримінальному провадженні генерал-майора Назарова Віктора Миколайовича обвинувачують у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України (далі – КК України) – недбале ставлення до військової служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
У своїх промовах, під час судових дебатів, обвинувачений та його захисник вказали на порушення норм кримінально-процесуального законодавства з боку органів прокуратури, які були допущені під час досудового розслідування, а також наненалежність та неприпустимість доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.
В останньому слові обвинувачений свою вину не визнав та просив суд ухвалити виправдувальний вирок, оскільки стороною обвинувачення не доведено його провину.
Відповідно до частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: скоєно кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення скоєне обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно із статтею 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Підставами для ухвалення виправдувального вироку можуть бути:
- Посада начальника штабу – першого заступника керівника АТО на території Луганської та Донецької областей не була визначена жодним нормативно-правовим актом, не існувало законодавчо закріплених службових обов’язків такої посадової особи, а відтак, начальник штабу – перший заступник керівника АТО на території Луганської та Донецької областей не є суб’єктом скоєння злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.
- Порушення вимог статей 10, 17 Закону України «Про судову експертизу» та статей 69, 102 КПК України, оскільки висновок експертів за результатами проведення комісійної комплексної військово-тактичної криміналістичної експертизи від 10.02.2015 №16736/16737/14-33/16738/14-38/2553/15-47, проведений неповноважними на те особами та всупереч вимогам наведених законодавчих актів.
- Стороною обвинувачення не вирішено питання відповідальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної) інших посадових осіб в ієрархії між начальником штабу АТО і підлеглими посадовими особами аж до командира екіпажу літака, командирів відповідних підрозділів (начальників служб).
- Сторона обвинувачення не надала оригіналів узагальнюючих довідок з оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 16 та 20 годину 13.06.2014, а оперує лише їх електронними копіями. Факт відсутності оригіналів довідок підтверджено листом АТЦ СБУ на запит суду, який було досліджено судом. Крім цього, сторона обвинувачення не надала оригіналів розвідувальних зведень, які начебто доповідались начальнику штабу – першому заступнику керівника АТО на території Луганської та Донецької областей.
- Обвинувачення ґрунтується на суперечливих свідченнях свідків, що підтверджується журналом судового засідання у Печерському районному суді м. Києва 2.02.2015. Так, свідок дав свідчення, що на інформацію про дві групи бойовиків, які вирушили від військкомату до луганського аеропорту, озброєних ПЗРК, з наміром збивати всі літаки при посадці та зльоті, він звернув увагу лише наступного дня. Крім цього, в передачі цієї інформації обвинуваченому свідок не впевнений, а лише припускає факт такої передачі.
- Стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження підстав обвинувачення у службовій недбалості, вчиненій саме у бойовій обстановці. Одночасно в обвинувальному акті органами слідства вказується на порушення вимог нормативно-правових актів щодо боротьби з тероризмом.
Таким чином, між діяннями (бездіяльністю, на думку органів військової прокуратури) начальника штабу АТО та наслідками – катастрофою літака Іл-76 і загибеллю 49 військовослужбовців – немає прямого причинного зв’язку, що виключає його кримінальну відповідальність за статтею 425 КК України.
Крім цього, як стало відомо з повідомлення прес-служби прокуратури Дніпропетровської області, затверджено та направлено до суду обвинувальний акт щодо голови терористичної організації «ЛНР» Ігоря Плотницького та двох командирів батальйонів А. Патрушева та О. Гурєєва у справі збитого літака Іл-76. Дії вказаних осіб кваліфіковано як терористичний акт (ч. 3 ст. 258 КК України).
Так, голова терористичної організації «ЛНР» Плотницький, який на час скоєння злочину був командиром незаконного збройного формування «Зоря», разом з Патрушевим (на той час його заступником) та командиром незаконного збройного формування «Витязь» Гурєєвим обвинувачуються у збитті військово-транспортного літака Іл-76, на борту якого перебувало 49 осіб, під час здійснення посадки в аеропорт Луганська.
Таким чином, обвинувачення військової прокуратури у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, не має жодної логіки, оскільки за однією і тією ж подією прокуратурою Дніпропетровської області скеровано до суду обвинувальний акт стосовно Плотницького та інших за частиною третьою статті 258 КК України, яка до того ж належить до іншого розділу КК України, що, відповідно до теорії кримінального права, є абсурдним.
Отже, існує необхідність для виходу суду з нарадчої кімнати без ухваленого судового рішення (вироку) та відновлення з’ясування обставин, не встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами.
За таких обставин є можливість того, що якщо внаслідок судового розгляду прокурор дійде висновку, що висунуте особі обвинувачення не підтверджується, він може відмовитися від підтримання державного обвинувачення, виклавши мотиви відмови у своїй постанові.
***
Трагічні випадки відповідальності командирів (командувачів) у минулому за загибель людей при виконанні ними бойових завдань
30 липня 1945 р. крейсер «Індіанаполіс» (США), виконавши завдання з доправлення компонентів ядерної бомби «Малиш» на острів Тініан, повертався на базу без протичовнового супроводження і був торпедований японським підводним човном І-58. Із 1196 осіб екіпажу 300 потонуло разом із кораблем, 880 опинилися на поверхні моря. Від акул, зневоднення та гіпотермії загинуло 559 моряків. Рятувальники прибули через чотири доби. Вдалося врятувати лише 321 моряка.
Перед затопленням «Індіанаполіс» відіслав сигнал SOS, який було прийнято на трьох станціях, але необхідної реакції на них не було. Командир першої був п’яний, командир другої наказав підлеглим не хвилювати його, а командир третьої вирішив, що це японська омана. Крім того, морська розвідка перехопила повідомлення про загибель крейсера, яке було передано з японського підводного човна І-58, але його було проігноровано.
(Ситуація схожа на трагедію, що сталася під час оборони луганського аеропорту. Літак, який доправляв особовий склад для посилення оборони, було збито сепаратистами з засідки. Спецоргани перехопили розмову сепаратистів, що організовували засідку, але не приділили отриманій інформації необхідної уваги і нікому не доповіли. Запобіжних заходів вжито не було.)
ЗМІ, родичі загиблих моряків США підняли хвилю переслідувань командира, який залишився живим. Під впливом цього та з метою приховати факт, що саме командування ВМС США поставило крейсер у тяжке становище і не забезпечило протичовновий ескорт, всю провину списали на командира крейсера – капітана Чарльза Маквея. Досконалого аналізу ситуації не було проведено.
(За фактом загибелі особового складу і літака порушено кримінальну справу проти командира, який прийняв рішення про посилення оборони аеропорту без проведення дізнавання, яке мав призначити вищий начальник. Під час цього дізнавання необхідно було проаналізувати ситуацію на відповідність дій згаданого командира бойовим статутам. Тільки після цього, якщо встановлено порушення статутів, начальник, який провів дізнавання, приймає рішення про передачу матеріалу дізнання до прокуратури для прийняття рішення щодо відкриття кримінальної справи.)
У листопаді 1945 р. Чарльза Маквея було притягнуто воєнним трибуналом до відповідальності та звинувачено у «створенні небезпеки кораблю за невиконання протиторпедного маневру». Справді, крейсер не виконував його тому, що це не мало сенсу без протичовнового ескорту, і командир прийняв рішення якнайшвидше пройти небезпечну зону.
Згодом адмірал флоту Честер Німіц скасував вирок Маквея і відновив його на посаді. У 1949 році контр-адмірал Маквей пішов у відставку, але переслідування тривали і в 1968 році він застрелився з нагородного револьвера.
Тільки у 2000 р. Конгрес США затвердив резолюцію щодо реабілітації Маквея, а президент Клінтон її підписав. У 2001 році головний секретар ВМС США наказав очистити особову справу Маквея від записів звинувачення його у загибелі крейсера.
У разі засудження командира як реагуватимуть офіцери, котрі приймають рішення на полі бою? Скільки часу знадобиться для реабілітації командира і який орган його реабілітує?
Харківська операція – наслідки
У 1942 році з ініціативи командування південно-західного напрямку, до складу якого входило три фронти, в тому числі й Південний, командувачем якого був Родіон Малиновський, пропозицією маршала Тимошенка і генерала Хрущова було здійснено Харківську наступальну операцію, яка закінчилась повним провалом, утворивши розрив у стратегічній обороні СРСР.
Німці, розгромивши Південно-західний фронт, всіма силами групи армій «Південь» навалились на війська Південного фронту. В нерівній боротьбі війська фронту зазнали значних втрат, відступили до Дону, здавши Донбас і Ростов. Дивізії «Вермахту» кинулись до Сталінграда і на простори Кубані. Південний фронт було розформовано.
Командувач фронтом Родіон Малиновський і член військової ради Іван Ларін були викликані до Москви. Їх поселили у готелі і наказали чекати. Верховний головнокомандувач призначив дізнання, у процесі якого аналізувались співвідношення сил та дії військ відповідно до оперативно-стратегічних нормативів, рівень їхнього забезпечення засобами збройної боротьби.
Потягнулись тяжкі дні очікування для командувача і члена військової ради. Вони згадували долю командувача Західного фронту Павлова, керівництво штабу, яких розстріляли у 1941-му за втрату управління військами.
Родіон Якович пам’ятав Павлова, сміливого генерала-танкіста, який отримав Зірку Героя на полях битв в Іспанії, та заплатив життям за прорахунки стратегічного керівництва на початку війни. Ситуація вбиває своєю схожістю. На четвертий день прибув офіцер НКВС і заявив, що їх викликає Сталін. Ларін одразу ж застрелився.
Прибувши до Сталіна, Малиновський доповів про те, що сталося, на що Сталін обізвав Ларіна боягузом і дезертиром, повідомив, що комісія визнала його дії такими, що відповідають керівним документам, і наказав чекати.
(У 1942 р. на відміну від 41-го більш уважно аналізувалась ситуація у разі отримання поразки під час бойових дій та проведення воєнних операцій. Об’єктивна оцінка ситуацій та дій командирів дала можливість зберегти життя талановитим полководцям, стимулювала командирів усіх ступенів на рішучість при прийнятті рішень на бій чи операцію. Підняла і закріпила значимість рішення командира, як основи управління військами.)
Наступного дня Малиновського було призначено командувачем 66-ї армії, а згодом командувачем 2-ї гвардійської армії, котра при взаємодії з 5-ю ударною і 51-ю арміями відіграла вирішальну роль у розгромі кинутих у бій резервів фашистської групи армій «Дон» під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна, не допустила деблокади армії Паулюса, оточеної під Сталінградом. Опалу було знято і з часом його було поновлено на посаді командувача Південного фронту. Згодом Малиновський провів багато успішних операцій.
Переконаний, що об’єктивність розслідування кожного випадку загибелі людини стане пріоритетом слідчих органів, командирів (командувачів) усіх силових структур, а судова система мінімізує несправедливі вироки.
Автор – Анатолій Лопата, генерал-полковник у відставці, колишній начальник Генерального штабу Збройних сил України, для «Главкома»
Думки авторів не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
Коментарі — 0