Імітація прориву. Що ховається за заявами урядовців про газову незалежність від Росії

Українських запасів природного газу достатньо, щоб забезпечити себе сировиною на найближчі 46 років. Проте, країна досі не може наростити власний видобуток і імпортує газ. Чи реальний новий «газовий стрибок» України і повна відмова від купівлі блакитного палива в інших держав?

Амбіції

В Україні видобувні запаси природного газу перевищують 920 млрд куб. м. Окрім цього, може залягати ще 5,6 трлн куб. м потенційно доступного газу. В грудні 2016 року Кабінет міністрів схвалив дуже амбітну «Концепцію розвитку газовидобувної галузі України», яка передбачає зростання внутрішнього видобутку газу до 27,6 млрд кубометрів із теперішніх 20 млрд кубів. Ключовою частиною цих зусиль має бути так звана програма-2020, яку реалізує найбільша українська видобувна компанія – «Укргазвидобування». Якщо ці плани буде реалізовано, можна буде говорити про кардинальні зміни в газовому балансі країни та фактично повне забезпечення власним газом.

Значення власного видобутку в газовому балансі країни за останні роки поступово зростало. Якщо 2013 року він становив майже 48% внутрішнього споживання, то 2016-го вже майже 63%. Проте це відбулося не за рахунок збільшення видобутку, а внаслідок анексії Криму, окупації частини Донбасу та економічної кризи. Однак повна відмова від імпорту, можлива лише завдяки нарощуванню власного видобутку.

Дані Міністерства енергетики та вугільної промисловості; 2020 рік – прогноз

Згідно з планами уряду, ключову роль у майбутньому зростанні має зіграти державна компанія «Укргазвидобування», на яку зараз припадає 73% вітчизняного видобутку. Також важлива роль відводиться приватним компаніям. Серед них ключовими є структури Ріната Ахметова (ДТЕК «Нафтогаз») та Миколи Злочевського (Burisma) – ці дві фірми разом становлять 65% «приватного» газовидобутку в Україні. В планах уряду, «Укргазвидобування» повинно збільшити видобуток до 2020 року на 38%, а приватні компанії на 85%. Це при тому, що вже багато років загальний видобуток газу стабілізувався на рівні близько 20 млрд куб. м щорічно. В обох випадках мова йде про безпрецедентний прогрес. Чи можливий такий сценарій? Так, але за умов створення їм ідеальних умов роботи на родовищах. Все це означає потребу вирішення системних проблем, які відкладалися роками.

Плани vs реалії

Минулого року уряд прийняв складне і необхідне рішення про підвищення цін на газ, які відпускаються державною компанією «Укргазвидобування». Таким чином одну з основних перешкод для нарощування нею видобутку газу було подолано. Фактично негайно зафіксовано покращення фінансових показників компанії, що дає змогу інвестувати в опрацювання нових покладів. Проте це була лише перша і далеко не єдина причина стагнації. Зараз на порядку денному є низка викликів, які слід було вирішувати вже «вчора».

Геологія та технології. Українські запаси газу не є легко доступними, з технологічної точки зору. По-перше, родовища, які зараз експлуатуються вже виснажені на 60–75%, що робить критично важливою розробку нових покладів. По-друге, вони досить роздрібнені – 89% з них не перевищують 5 млрд куб. м, що стримує готовність до інвестицій По-третє, 64% родовищ розташовані на глибині понад 3 км, а їх середня глибина становить 3,5 км. З огляду на це, для успіху у розробці покладів необхідні нові технології, якими більшість підприємств не володіє. Наприклад, за останні п’ять років технологію гідророзриву було застосовано лише у випадку 15 бурінь, що є краплею в морі потреб.

Гроші. Із цим пов’язана вічна проблема дефіциту коштів. На думку голови правління «Укргазвидобування» Олега Прохоренка, необхідний рівень фінансування «програми-2020» сягає $3,9 млрд. У випадку приватних видобувних компаній, інвестиції повинні скласти ще $2,1 млрд. В Україні знайдеться $6 млрд протягом чотирьох років? Якщо вдасться інвестувати хоча б половину цих коштів, це вже буде чималий успіх. Не слід забувати, що інвестиції ускладнені системними проблемами. 

Бюрократія. За даними Асоціації газовидобувних компаній, 72% заявок на отримання дозволів на розвідувальні роботи відхиляються на обласному рівні, а 40% з тих, які отримують попереднє схвалення, заморожуються через неврегульованість земельних питань. Сама процедура отримання дозволів надто складна й непрозора. На практиці весь процес займає від двох до п’яти років і є бюрократичною мукою для компаній. Частину законодавчих змін, які могли б спростити процедуру, у парламенті було зареєстровано 2015 року, але вони зависли. 

Водночас минулого року частково вдалося зупинити певні негативні тенденції. Наприклад, «Укргазвидобування» отримало 13 ліцензій, а це фактично стільки ж, як разом за останні 10 років. Проте це скоріше виняток, ніж стійка тенденція – недавно компанія знову повідомляла про низку необґрунтованих відмов від Полтавської облради. Ця місцева рада є негативним рекордсменом – за останні два роки газовидобувним компаніям відмовляла більш як 70 разів (найбільше «Укргазвидобуванню» – 58 разів). Нагадаємо, мова йде про базовий (поруч з Харківською областю) регіон для видобутку газу, в якому зосереджено 36% всього вітчизняного виробництва блакитного палива. Голова правління «Укргазвидобування» натякає на корупційне підґрунтя таких рішень обласної влади, що на фоні триваючої децентралізації повинно хвилювати.

Податкове навантаження. Іншою першочерговою проблемою є відсутність стимулюючої податкової системи для газовидобувних компаній. У 2015 році було суттєво збільшено рентні ставки в середньому з 35 до 70%, які з 1 квітня минулого року знижено до 29% або 14% (залежно від глибини буріння). Однак вони все ще залишаються надто високі, що не стимулює нарощування видобутку. Окрім високих рентних ставок, проблемою є також непрозорість і складність системи оподаткування, її нестабільність, що перешкоджає довгостроковим інвестиціям. Рентна ставка залежить від глибини бурінь та форми власності суб’єктів, які проводять діяльність. Часті зміни правил не сприяють налагодженню роботи. Підрахунки Асоціації газовидобувних компаній свідчать, що проблему могло б вирішити зниження рентної ставки для всіх родовищ і компаній до 12% - безвідносно до глибини бурінь та форми власності. Спрощення допомогло би тим компаніям, які хочуть освоювати важкодоступні та роздрібнені родовища. Проте на політичному рівні досі немає готовності до подібних рішень – у грудні парламент провалив голосування за відповідний законопроект.

Політика та олігархи. За останні три роки в «Укргазвидобуванні» відбулися і позитивні зміни. Компанія може похвалитися низкою успіхів, що стосуються внутрішніх перетворень. Прозорість збільшено, методи управління вдосконалено. Компанія належить до лідерів з використання системи держзакупівель proZorro, а у 2016 році була абсолютним лідером серед компаній-платників податків до державного бюджету.

Проте вистачає і тривожних дзвіночків. Під кінець квітня СБУ не вперше проводила обшуки в офісах підприємства. Офіційною причиною обшуків була перевірка програмного забезпечення, але за останні місяці це вже третій такий випадок. Все це відбувається на фоні дискусії щодо майбутнього компанії. Все чіткішими стають контури апетитів чиновників та олігархів, які мріють взяти під контроль «Укргазвидобування», яку рано чи пізно доведеться виводити зі структури «Нафтогазу». Невідомо - чи залишиться компанія у власності держави, чи буде її приватизовано. Якщо друге, то яку модель приватизації буде обрано? На ці запитання нема відповіді. Що довше майбутня модель розвитку залишатиметься невідомою, то важче буде реалізовувати інвестиційні плани з видобутку газу.

Перспективи

Сьогодні на ринку спостерігається повільне пожвавлення активності, зокрема, державної «Укргазвидобування». Однак це активність, яка не гарантує реалізації амбітних планів уряду. Для цього слід вирішувати перелічені вище проблеми.

У парламенті зареєстровано щонайменше три важливі законопроекти (за номерами 6229, 3096-д та 5459). «Газовики наголошують, що умовою виконання планів уряду є подолання описаних вище викликів. Названі проекти документів значною мірою йдуть назустріч прагненням «газовиків».

Та оптимізм згасає, коли подивитися на нещодавню долю законопроектів. Попередню версію 3096-д було зареєстровано ще у вересні 2015 року, але документ весь час «блукає» по комітетах ВРУ. Зміни до Податкового кодексу мали шанс бути проголосованими в грудні 2016 року, але не вдалося набрати відповідну кількість голосів. На жаль, є ризик, що законопроекти знову провалять або вихолостять.

Історія українських реформ за останні три роки чітко показує, що вони можуть бути успішними у випадку тиску на владу з боку міжнародної спільноти і суспільства. Оскільки міжнародній спільності не до газовидобутку в Україні, вся надія - на громадськість. Проте нарощення видобутку газу не стало топ-темою в українському порядку денному. Журналісти не цікавляться нею належним чином, а голосів експертів на фоні більш резонансних питань - не чути. Відповідно, ця тема є навіть не друго- а третьорядною. Експертам і медіа-середовищу варто спробувати це змінити, формуючи відповідний громадський запит. У протилежному випадку, все закінчиться черговою імітацією, замість досягнення повної газової незалежності.

Павло Кост, координатор проектів Демократичного співтовариства «Схід» (Варшава), член Експертної Ради ЦДАКР

 Володимир Копчак, заступник директора ЦДАКР