Чого чекати Україні від Фіони Хілл?
Адміністрація Дональда Трампа поступово поповнюється необхідними кадрами у сфері зовнішньої політики, хоч і значно повільніше, ніж це відбувалося зазвичай після інавгурації нових президентів США. Так, на початку квітня 2017 року Фіона Хілл очолила відділ з питань Європи і РФ у Раді національної безпеки США. Новина про те, що адміністрація Трампа запропонувала саме Фіоні Хілл обійняти цю важливу і впливову посаду, викликала хвилю схвалення як у США, так і за кордоном. По суті, на сьогодні це призначення розглядається як одне з найбільш вдалих поряд із появою в уряді Герберта Макмастера чи Джеймса Меттіса, які зробив новий американський президент. У призначенні такого відомого експерта з РФ вбачається ознака того, що стратегія нового президента США щодо Кремля буде якісно кращою, ніж політика його попередників.
Хоча на початку березня 2017 року у такому кроці Дональда Трампа перш за все бачили бажання показати, що він серйозно налаштований стосовно РФ і аж ніяк не є маріонеткою свого російського візаві, як намагається довести частина американських ЗМІ. Однак, як стало відомо трохи пізніше, ще попередній радник з питань нацбезпеки Майкл Флінн вів переговори щодо залучення Фіони Хілл до діяльності цієї установи як директора відділу з Європи та Росії. Тому її поява в уряді США планувалася давно і точно не є випадковістю.
Причини для оптимізму
Справді, особа нового очільника відділу з питань Європи і РФ може бути причиною для оптимізму одразу з кількох причин. По-перше, Фіона Хілл має величезний досвід роботи як в американських аналітичних центрах, так і в американському уряді. В 1991–1999 роках вона працювала у Школі управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті. Саме тут у 1994 році вона спільно пише доповідь щодо ролі РФ у конфліктах на пострадянському просторі, в якій чітко сказано, що Кремль використовує ці конфлікти для збереження свого впливу на нові незалежні держави. У 2000–2006 і 2009–2017 роках Фіона Хілл працює в Інституті Брукінгса (Brookings Institution), що є одним із найвпливовіших аналітичних центрів США. Окрім цього, з липня 2006-го по листопад 2009 року нинішній очільник відділу Європи і РФ Ради нацбезпеи працювала в Раді із національної розвідки (National Intelligence Council), яка займається середньо- і довгостроковим стратегічним плануванням, опікуючись питаннями Євразії і РФ. По-друге, Фіона Хілл має репутацію одного з найкращих американських спеціалістів з РФ та Євразії. Книга Mr. Putin: Operative in the Kremlin (2013, 2015), написана у співавторстві із Кліффордом Гедді, якісно вирізняється на тлі інших численних досліджень нинішнього режиму в РФ глибиною аналізу.
Останні доповіді Фіони Хілл у Brookings Institution також дозволяють зрозуміти причину схвальних відгуків щодо її призначення в Радбез. Так, під час слухань у Комітеті зі збройних сил палати представників 10 лютого 2016 року вона виступила із розлогим аналізом зовнішньої політики РФ на нинішньому етапі. Хілл стверджує, що головною метою Кремля на міжнародній арені є визнання з боку США за Москвою права вето у питаннях зовнішньополітичної орієнтації країн пострадянського простору. Іншими словами, що без згоди РФ пострадянські держави не можуть робити принципові зовнішньополітичні кроки, такі як взаємодія з іншими державами чи об’єднаннями. Такий стан справ, як стверджує Фіона Хілл, у свою чергу є наслідком того, що після 1991 року Вашингтон і європейські столиці не рахувалися з Москвою під час вибудовування нової архітектури безпеки на континенті шляхом розширення НАТО і ЄС на схід, як вважають у Кремлі. При тому, що в Москві переконані, що Росія в усіх її історичних реінкарнаціях була і має залишатися однією із держав, яка вирішує долю світового порядку.
По суті, на думку Фіони Хілл, у Заходу і РФ принципово різне бачення того, на яких принципах краще будувати міжнародні відносини на Євроатлантичному просторі. Такі протиріччя рано чи пізно мали б матеріалізуватися. Це також доповнюється страхом очільника Кремля щодо можливої зміни режиму за сценарієм, який, на його думку, США добре апробували на пострадянському просторі і Близькому Сході під час «арабської весни». Наслідком такого сплетіння національних і власних інтересів Володимиром Путіним і стала агресія проти України у 2014 році.
При цьому новий керівник відділу щодо Європи і РФ у Радбезі США чітко визнає, що виклик із боку РФ не пов'язаний виключно з теперішнім очільником держави – нинішня російська зовнішня політика відображає пануючий суспільний консенсус. А тому відхід Володимира Путіна жодним чином якісно ситуацію не змінить, доки не відбудеться радикальна зміна бачення місця і ролі РФ у світовій політиці серед еліти. Так само Фіону Хілл якісно відрізняє те, що вона вважає російського президента стратегом, на противагу поширеним уявленням про нього лише як про гарного тактика. При цьому, на її думку, способи досягнення поставленої мети можуть змінюватися і коригуватися залежно від ситуації. Це, по суті, демонструє високу адаптивність і гнучкість нинішнього режиму у зовнішній політиці, із чим погоджуються інші відомі американські експерти з РФ.
Іншою показовою доповіддю є Dealing with a simmering Ukraine-Russia conflict (жовтень 2016 р.), яку було написано у співавторстві з іншим поважним і відомим в Україні експертом Brookings Institution Стівеном Пайфером. Доповідь стала частиною колективної монографії Brookings Big Ideas for America (2017), що по суті є стратегією для нового очільника Білого дому стосовно того, як вирішувати нагальні внутрішньо- і зовнішньополітичні проблеми. У доповіді щодо українсько-російського конфлікту Хілл і Пайфер зазначають, що основна проблема імплементації Мінських угод – у різному трактуванні сторонами черговості виконання положень, які стосуються питань безпеки і політичної частини. При цьому автори все-таки визнають, що врешті-решт Мінські угоди не виконано на сьогодні, оскільки РФ не зацікавлена у їхньому виконанні. Адже Кремль через підтримання тліючого конфлікту на сході України хотів би зберігати один із головних інструментів тиску на офіційний Київ. Як наслідок – нова адміністрація Дональда Трампа має спільно із європейцями і далі підтримувати режим санкцій щодо РФ, посилювати присутність НАТО в Центрально-Східній Європі і надавати максимально можливу допомогу Україні. Зокрема у доповіді йшлося про можливість надання Україні летального оборонного озброєння, перш за все протитанкових ракетних комплексів.
Причини для обережності
Однак є ще низка фактів, які змушують дещо стриманіше ставитися до нового очільника відділу Європи і РФ Ради нацбезпеки США.
Гарне розуміння зовнішньої політики РФ та її керівництва справді є сильною стороною Фіони Хілл. Однак при цьому її аналіз дуже часто не супроводжується практичними рекомендаціями, що мають робити США для того, щоб спрямувати зовнішню політику РФ у вигідне для себе русло. Так, у своєму виступі перед комітетом у справах збройних сил палати представників у частині щодо можливої стратегії США Фіона Хілл більше ставить риторичні питання про можливу політику Вашингтона щодо держави, яка своїми діями підриває існуючий міжнародний порядок. При цьому під час її роботи в Раді національної безпеки від неї перш за все чекатимуть практичних рекомендацій. Фактично першим завданням, яким займатиметься (а можливо, вже займається) Фіона Хілл, буде комплексна оцінка відносин із РФ разом із розробкою всеохоплюючої стратегії взаємодії із Кремлем. Іншими словами, новий очільник відділу з питань Європи і РФ справляє враження лікаря, який ставить дуже точні діагнози, однак на цьому і закінчує.
Втім, а як же спільна доповідь зі Стівеном Пайфером від жовтня 2016 року, яка містила і практичні рекомендації щодо політики стосовно українсько-російського конфлікту?! Перше, що викликає у цій доповіді настороженість, – ідея про те, що нова президентська адміністрація має розглянути можливість передачі Україні протиракетних комплексів на флі триваючої російської агресії. Річ у тім, що в лютому 2015 року, під час найбільших дискусій в американському експертному середовищі щодо того, чи необхідно надавати Україні летальне оборонне озброєння, Фіона Хілл разом із вже загаданим Кліффордом Гедді на шпальтах The Washington Post на фоні чергової ескалації воєнних дій з боку РФ різко виступила проти такої ідеї. На їхню думку, це могло бути тією червоною лінією, перетин якої змусив би Путіна почати повномасштабну агресію проти України із можливістю подальшого втягування США, що збільшує ризик прямої конфронтації між ядерними супердержавами. Водночас саме Стівен Пайфер був серед тих американських експертів, хто виступав за необхідність надати Україні таке озброєння.
Однак викликає питання не лише те, хто був ініціатором включення положення про необхідність розглянути можливість передачі Україні протиракетних комплексів при новій президентській адміністрації. Практичні рекомендації, які були представлені у спільній доповіді у жовтні 2016 року, більше вписуються в логіку концепції Стівена Пайфера щодо того, якою має бути політика США щодо російсько-українського конфлікту, яку він просуває майже із самого початку російської агресії. Його пропозиції описуються тезою «Покарати РФ, посилювати НАТО і максимально допомагати Україні».
Не менше питань викликає схильність Фіони Хілл наголошувати на червоних лініях Кремля, до яких США мають ставитись обережно. У цьому контексті іншою цікавою деталлю є її рекомендації Білому дому під час роботи в Раді із національної розвідки. В березні 2008 року в адміністрації Джорджа Буша – молодшого тривали запеклі дебати щодо того, чи надавати Україні план дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО, який би означав, що країна стане членом Північноатлантичного альянсу у найближчому майбутньому. У процесі таких обговорень Фіона Хілл під час одного з брифінгів розвідки для вищого політичного керівництва, на думку тодішнього віце-президента США Річарда Чейні, виступила проти надання Україні ПДЧ НАТО (Peter Baker Days of Fire: Bush and Cheney in the White House). Звичайно, опозиція Франції і ФРН стала головною причиною, чому Україна не отримала ПДЧ під час Бухарестського саміту Північноатлантичного альянсу. Однак насторожує те, що Фіона Хілл у своїх доповідях і далі продовжує нагадувати про необхідність пам’ятати про червоні лінії РФ у зовнішній політиці, при цьому не пише, чому такі країни, як Україна чи Грузія, хотіли б приєднатися до НАТО. Як відомо, привабливість Північноатлантичного альянсу для Києва та Тбілісі пояснюється зростаючою загрозою із боку РФ. Іншими словами, проблема червоних ліній РФ виключно в самій зовнішній політиці цієї країни – припинення відкрито агресивної політики щодо України і Грузії зніме необхідність приєднання до НАТО, що викликає таку параноїдальну реакцію РФ.
Наскільки можна зрозуміти з доповідей Хілл, вона залишається оптимістом: вірить, що правильна політика дозволить спрямувати дії РФ у необхідне для США русло. При цьому вона виступає за продовження політики обмеженого залучення (selective engagement) щодо РФ: США мають протидіяти Кремлю, де це необхідно, і взаємодіяти, де це можливо і бажано. А тому канали комунікації із Кремлем мають залишатися відкритими: «Те, що Росія вимагає, і те, що західні лідери готові їй дати, може бути несумісними речами. Але в цьому й суть переговорів – це рух у напрямку взаємно прийнятної позиції. Для того, щоб вести переговори, ви повинні говорити навіть з тими, хто вам не подобається, в тому числі з президентом Росії Володимиром Путіним». Окрім цього, у спільній доповіді 2016 року Фіона Хілл разом зі Стівеном Пайфером написали: «Нарешті цілком можливо, що політика Росії щодо України і Донбасу може почати змінюватися. Політика США має бути готова змінюватися разом з нею. Територія Донбасу велика разом із зубожілим населенням, зруйнованою інфраструктурою і наразі з економічною основою, якій завдано значної шкоди, відновлення якої займе роки, якщо не десятиліття. Кремль продемонстрував відсутність бажання офіційно приєднати окуповані території, що матиме наслідком більші витрати, ніж ті, які пов’язані із анексією Криму. Це говорить про те, що на якомусь етапі Москва буде відкритою для компромісу з Києвом». Така позиція разом із формальним невизнанням окупації Криму з боку США і країн ЄС і на сьогодні, на жаль, зберігає можливість для нормалізації відносин між Вашингтоном і Москвою за рахунок національних інтересів України. Однак слід чітко нагадати, що це лише гіпотеза, яка, втім, не відірвана від реальності.
Висновки
Все сказане вище при всій неоднозначності дає певний привід для обережного оптимізму щодо появи Фіони Хілл на посаді керівника відділу Європи і РФ. Нова очільниця чітко зарекомендувала себе як людина, котра не має жодних ілюзій щодо Кремля і нинішнього політичного режиму РФ, а також як чудовий аналітик, який дає глибокі оцінки. А правильні оцінки, як відомо, – основа успішної політики. Однак офіційний Київ завжди має пам’ятати, що США у своїй політиці керуватимуться виключно національними інтересами щодо російсько-української війни, практичне наповнення яких має властивість мінятися.
Микола Бєлєсков, Інститут світової політики, для «Главкома»
Коментарі — 0