Джинса, компромат і мільйони доларів... Все як у нас?
8 листопада 2016 року одна з найбільш впливових у геополітичному та геоекономічному сенсах держава обере нового президента.
Під час передвиборної кампанії спектр проблематики, яку порушують кандидати, Хілларі Клінтон від демократів та Дональд Трамп від республіканців, вражає. Чи не вперше за політичну історію США від одного з кандидатів пролунала дискусійна ідея про зменшення ролі Америки у світі. Йдеться про заяву Трампа, що Америка не може бути поборником перемоги демократії (через долар, втягнення у воєнні конфлікти) в багатьох куточках світу. Для електоральних низів така заява, вочевидь, мала підривний і мобілізаційний характер, бо сам її автор апелює до фактора економії ресурсів – адже це колосальні витрати для державного бюджету, що не окупаються, а також це нераціональний підхід до використання податків громадян США. На додачу акцентувалося на тому, що цей крок гіпотетично може зменшити кількість потенційних терористичних загроз, збереже життя не одному десятку американських солдатів. Хоча при цьому ніхто «електоральним низам» не гарантує зворотного, що американські військові лобісти ніколи не відмовляться постачати зброю до відкритих зон воєнних конфліктів, продаючи зброю третім сторонам.
За період передвиборної кампанії можна виокремити досить чіткі політтехнологічні пасажі, які справили свій мобілізаційний ефект. Приміром, передвиборними штабами обох лідерів президентських електоральних перегонів – Клінтон та Трампа – активно використовувалися різноманітні соціальні медіа. Зокрема Facebook, Twitter, «Снепчат», «Інстаграм», «Мідіум», «Вайн». Найбільш задіяними стали Facebook та Twitter. Цікавим фактом використання цих соціальних мереж було і досі лишається свідоме рішення одного з претендентів – Дональда Трампа – здебільшого самостійно наповнювати свої офіційні аккаунти. Це легко простежити на основі не лише тональності, популістичного й провокаційного формулювання його меседжів, а й не системних, проте показових «проколів». Так, Трамп у своєму аккаунті у Twitter зробив ретвіт меседжу Барака Обами про те, яким має бути справжній президент США, а саме боротися за інтереси всіх американців, а не лише білого чи іншого кольору шкіри. З етичної точки зору нічого страшного не сталося, проте подібна дія Трампа суперечить його передвиборній риториці і безпосередньо президентській програмі. Фактично такі дії можуть слугувати наочним прикладом для решти політиків та кандидатів, що потрібно обережно ставитись до меседжів своїх опонентів у соціальних мережах та ЗМІ.
До палітри використання політичних технологій під час передвиборної кампанії на посаду президента США можна віднести:
- Розігрування «мігрантської карти». Клінтон оцінює внесок у розбудову держави латиноамериканців, іспаномовного виборця, вихідців зі Східної Європи, хоча на противагу їй її опонент обрав жорсткішу дискусію щодо легалізації мігрантів у США, точніше закриття американських кордонів для них. Трамп зробив ставку на збіднілі групи електорату, виборців із середньою освітою. Хоча Клінтон апелювала саме до інтелектуального виборця, з вищою освітою, якому притаманні ідеї професійної рутини й відповідної винагороди за це, сімейних цінностей та гордості за свою країну та нації. «Вважаю, що в умовах, коли у нас важко працюють мільйони іммігрантів, які роблять внесок у нашу економіку, ми самі собі зашкодимо і вчинимо нелюдяно, якщо виженемо їх. Всеосяжна реформа імміграції допоможе зростанню нашої економіки і збереже сім'ї разом, а також буде правильним вчинком», – зазначила Клінтон. Важливо, коли ми говоримо про специфіку використання тих чи інших політтехнологій, враховувати особливості та типи електоральних ніш кожного кандидата. Зокрема, якщо говорити про кандидатів від Республіканської партії, то їх виборець – це білий, християнин, який має диплом як мінімум коледжу, громадянин США. Відповідно, вся риторика Дональда Трампа, по-перше, була розрахована на цю групу. По-друге, завдання штабу Трампа – щонайменше не злякати інші групи (афроамериканців, іспаномовну меншість і т.д.). У Клінтон же ситуація має іншу палітру. За Демократичну партію та її кандидатів традиційно голосують різноманітні соціальні групи. Успішний досвід нинішнього президента свідчить про те, що мобілізація меншин може принести перемогу. За однієї, проте важливої, умови – підтримки значної частини (не обов'язково більшості) «середнього класу». На додачу ще одна група – нові американці. Здебільшого молоді фахівці, які приїхали до США протягом останніх 20 років. Вони та їхні діти – серйозна сила. До цих груп і зверталася Хілларі Клінтон. Кумедне спостереження свого часу зробили Девід Бейкер і Крістофер Керман, автори книги «Представляючи червоних і синіх». Вони звернули увагу на те, що традиціоналісти (прихильники республіканців) з «червоної Америки» воліють, аби політики кидали виклик громадській думці і намагалися йти своїм шляхом, а жителі «синьої Америки» (прихильники демократів) хочуть, щоб політики дотримувалися їхніх побажань. Що по суті це означає? Є республіканські виборці – це круті ковбої, які ходять до церкви і чхати хотіли на всі цивілізаційні виклики. У «червоних» штатах живуть більш консервативно налаштовані американці. Тому такі претенденти на пост президента, як Дональд Трамп, для них – цілком нормальний вибір. А ось демократи вважають за краще обирати стриманих, освічених, надійних «клерків». Якщо говорити про спрямування цієї виборчої кампанії, її агітаційний аспект, то про неї можна судити, виходячи з розмірів внесків та головних суб’єктів, що роблять пожертви у виборчі кампанії Клінтон і Трампа.
- Співпраця політиків і транснаціональної корпорації. За свідченням власника інтернет-платформи WikiLeaks Джуліана Ассанжа, роком раніше у Google був договір з адміністрацією чинного президента Барака Обами. Ерік Шмідт, у минулому керівник Google, займається цим особисто. Ассанж нагадав, що «Шмідт також одночасно є співголовою інноваційного комітету Пентагона». Власне сам Асанж заявляє, що співпраця Google і Держдепартаменту є взаємовигідною. На його думку, «це взаємна інтеграція на різних рівнях».
Крім того, є дані про те, що корпорація Apple відмовилася підтримувати Республіканську партію через висловлювання мільярдера Дональда Трампа з приводу жінок, мігрантів і меншин. Про це писало американське видання Politico із посиланням на обізнані джерела. Тим часом підтримку партії республіканців різною мірою надавали Facebook, Google і Microsoft, які заявляли про готовність підтримати з'їзд партії у Клівленді.
Технологія «підтримка кандидатів музичними та спортивними, іншими публічними селебрітіс».
Голлівуд суцільною стіною на цих виборах має намір голосувати за Хілларі Клінтон. Кандидата від демократів уже підтримали режисери Стівен Спілберг, Квентін Тарантіно, Джеймс Кемерон, творець «Зоряних воєн» Джордж Лукас, письменники Джон Грішем і Стівен Кінг, автор серіалу «Теорія великого вибуху» Чак Лоррі і багато відомих акторів: Меріл Стріп, Наталі Портман, Джордж Клуні, Шарліз Терон та інші.
Крім того, підтримує Клінтон низка співаків і музикантів: Мадонна, Фаррелл Вільямс, Бейонсе, Кеті Пері, репер 50 Cent, Мобі, Аліша Кіз, Леді Гага, Мерайя Кері, Карлос Сантана та інші. Деякі з них уже виступили на підтримку Клінтон на її передвиборних заходах. Відомо також, що режисер Стівен Спілберг переказав на підтримку передвиборної кампанії Клінтон не менше 1 млн доларів.
Дональда Трампа в Голлівуді не люблять. На його боці з відомих акторів лише представники табору «бойовиків» – Чак Норріс і Жан-Клод Ван Дамм, володар «Оскара» за найкращу роль Джон Войт, а також бодібілдер Лу Ферріньйо, який озвучив фантастичного героя Халка. Водночас є кілька зірок зі світу спорту, які підтримали кандидата республіканців, – рестлер Халк Хоган, також відомий як Містер Америка, боксер Майк Тайсон, гравець Національної футбольної ліги Том Бреді.
Технологія «компромат минулого». Найактивнішим її адептом виступив саме Дональд Трамп. Саме з його ініціативи було введено в публічний електоральний дискурс тезу про «непрозорість Благодійного фонду Клінтон». Зокрема, Трамп із сарказмом заявляв, що не бачить межі між Фондом Клінтон і Держдепом США за період, коли сама пані Клінтон була очільницею цієї політичної інституції.
Діяльність Благодійного фонду Білла Клінтона стала предметом ретельного вивчення після того, як з'ясувалося, що підлеглі Хілларі Клінтон під час її перебування держсекретарем виконували її доручення, не пов'язані з посадовими обов'язками, зате пов'язані зі справами фонду. Газета New York Times опублікувала статтю, в якій стверджувалось, що Фонд Клінтона отримував багатомільйонні пожертвування від урядів, які грубо порушують права людини. Цікавим фактом, згідно з розслідуваннями журналістів американського видання, є те, що серед донорів фонду опинилася, зокрема, американська уранодобувна компанія Uranium One, яку три з половиною року тому купила російська державна корпорація з атомної енергії «Росатом», здобувши контроль над п'ятою частиною уранових родовищ США. Угоду було укладено зі схвалення Держдепартаменту, який на той момент очолювала Хілларі Клінтон, а інформація про внески не отримала розголосу. У відповідь на критику Фонд Клінтона оголосив, що, якщо Хілларі Клінтон стане президентом, він не прийматиме пожертвування від іноземних донорів. Сама ж Хілларі вказала, що посада президента створює «унікальні обставини», а матеріали у пресі, які поставили під сумнів законність пожертвувань до фонду її чоловіка, описують неповну картину. Проте відповідями Клінтон американські ЗМІ не були цілком задоволені і надалі продовжували наполягати на повному розкритті інформації про спонсорів Благодійного фонду Білла Клінтона. Натомість передвиборний штаб Хілларі обрав тактику мовчанки. Яким чином це виглядало на практиці? Наприклад, після чергової зустрічі з виборцями в місті Ріно, штат Невада, кандидатку обступили настирливі журналісти. Вона ж тим часом ласувала шоколадними цукерками, які піднесли їй працівники місцевої кондитерської.
Важливо, що відповідь штабу демократів не забарилася. Зокрема, як свого часу заявляв прес-секретар передвиборної кампанії Клінтон Брайен Феллон, це не перші публікації в американській пресі, які не лише виставляють Клінтон у незручному світлі, а й у яких робиться акцент на українських політиках і бізнесменах (за даними WSJ, Фонд Пінчука пожертвував мінімум $8,6 млн Фонду Клінтон, коли Хілларі Клінтон була держсекретарем США).
Показово, що 14 серпня 2016 року The New York Times повідомила, що виявлені в Києві рукописні бухгалтерські книги свідчать про отримання екс-керівником виборчого штабу Дональда Трампа Полом Манафортом $12,7 млн під час його перебування на посаді радника колишнього президента України Віктора Януковича. Фактично у наявності використання «технології компроматів, що базується на так званому конфлікті інтересів».
Про специфіку застосування політичних технологій прямої реклами у ЗМІ та «виборчому полі» говорять розміри витрат передвиборних штабів головних кандидатів. За даними BBC, на кампанію Трампа в червні було витрачено $7,8 млн дол., у липні витрати збільшилися до $18,5 млн, а на кампанію Клінтон за цей період було витрачено до $38 млн.
У липні Трамп витратив понад 420 тисяч доларів на роздачу кепок з його символікою, а масштабну телевізійну рекламу вирішив запустити тільки в серпні, коли, наприклад, лише за один тиждень місяця штабом Трампа було витрачено понад $5 млн.
Грошові витрати обох – Трампа та Клінтон – на популяризацію своїх передвиборних програм, поширення компромату, джинси в медіа вражають.
Як повідомляє ресурс Opensecrets.org, найбільше на політичну рекламу прямого та кулуарного характеру в медіа витратився саме Дональд Трамп. Зокрема, за даними видання, Трамп витратив майже $11 мільйонів, а от Клінтон удвічі менше – майже 5 мільйонів. Що стосується «електоральних інвестицій» на рекламу в ЗМІ інших кандидатів, які вже зійшли з забігу, то вони є набагато меншими.
Обережно в США використовуються різноманітні формати політичної технології «підтримка влади» (відкритої чи латентної), а також очільників політичних партій, від яких делегується конгресмен чи кандидат на пост президента. Так, чинний глава держави Барак Обама лише 29 липня 2016 року вперше за весь період передвиборної кампанії заявив у мікроблозі Twitter після виступу Хілларі Клінтон на партійному з’їзді у Філадельфії, що у неї «відмінна мова», «вона пройшла перевірку. Вона готова. Вона ніколи не здається. Тому Хілларі повинна бути нашим наступним президентом».
Показовою є публічна підтримка Клінтон як кандидата на пост глави американської держави дружиною чинного президента Мішель Обамою та колегою Хілларі по Демократичній партії – Берні Сандерсом, який на завершальній стадії відбору головного кандидата в президенти від демократів виступав її головним візаві.
Дуже гостро на американських президентських виборах використовувалась політична технологія «ворог держави». Клінтон робила ставку на підтримку союзників США в НАТО, а «ворогами» колишня держсекретарка визначила «Ісламську державу», а також Росію. За висловлюванням Хілларі Клінтон, для США «настав момент істини» для того, аби Америка була готова до відсічі реальних терористичних викликів. Клінтон, незважаючи на свій «обережний» стиль ведення виборчої кампанії, не боялась використовувати технологію «прямої дискредитації конкурента». Зокрема, в одному своєму виступі вона парирувала в бік Трампа, що він «пропонує лише порожні обіцянки». Дісталося Трампу й за його бізнес. На думку Клінтон, «він (Трамп) постійно говорить, що поставить Америку на перше місце. Ну то поясніть, що ж у цих словах змушує його робити краватки в Китаї, а не в Колорадо, костюми – в Мексиці, а не в Мічигані, меблі – в Туреччині, а не в Огайо, рамки для картин – в Індії, а не у Вісконсині?»
Якщо говорити про Трампа, до його честі, після ситуації, коли Клінтон мало не втратила свідомість на офіційному заході із вшанування жертв теракту в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, він публічно заборонив своєму штабу в негативному руслі коментувати цю ситуацію. Хоча раніше він системно критикував свою конкурентку за її політичне минуле.
Станом на кінець вересня 2016 року фінальна передвиборна електоральна битва сягає свого апогею у використанні політичних технологій маніпулятивного характеру через друковані, інтернет- та телевізійні медіа. Специфіка політтехнологічних маніпуляцій переважно розкриватиметься у форматі візуальних меседжів та політичної джинси у всії видах медіа. Наочно зрозуміти, які політтехнологічні аспекти цілком реально активно застосовуватимуться виборчими штабами демократів та республіканців, можна, проаналізувавши перші кандидатські дебати між Трампом та Клінтон.
Отже, який характер політтехнологічних меседжів можна було виявити на основі дебатів Дональда Трампа та Хілларі Клінтон?
Перше. Технологія «мобілізуючі тематики електорального дискурсу». Обговорювали внутрішні питання: економіку, податки, спокій всередині країни і безпеку.
Трамп концентрувався на одній темі – зменшенні податків. У тому числі для малого бізнесу. Логіка в нього проста: менше податків – менше мотивів для виведення виробництв до іноземних країн. Трамп збирається діяти, спираючись на великий бізнес, який був «символом» США досить довго. Загрозу для економічної безпеки США Дональд Трамп вбачає у «переїзді корпорацій». Він заявляє, що компанії «крадуть у Америки робочі місця». Проте, на його думку, є держави, які теж становлять загрозу для Америки в економічному сенсі – Китай, Мексика та решта країн з низькою вартістю праці. Такі підходи ускладнюють спроби залучити інвестиції, використовуючи як переваги вартість робочої сили. Корпорації, звісно, шукатимуть місця незалежно від слів кандидатів або президентів США. Однак, якщо Білий дім побачить у «продажу дешевої робочої сили» загрозу, він просто не сприятиме контактам з таким «продавцем».
Хілларі Клінтон, з іншого боку, говорила про збільшення податків для великого бізнесу. Її план – це насамперед інвестиції в середній клас, науку, хайтек. Клінтон закликала не замикатися в собі, а бути максимально відкритими для інших. Термін «інклюзивне зростання» пролунав саме з її вуст. При цьому вона окремо зупинилася на малозабезпечених американцях. Торкалася теми мінімального рівня оплати праці, рівної оплати роботи чоловіків та жінок, можливості зробити коледжі безкоштовними.
Друге. Технологія «Трансформація конфліктної програмної тези опонента», а також технологічний прийом «дозованої чи мінімізованої програмної критики».
Зокрема, Клінтон багато говорила про «діалог» силовиків і різних соціальних груп. Про згоду в суспільстві, а так само про права меншин. Перш за все афроамериканських, мексиканських та інших. Щодо Трампа – тези про посилення міграційної політики на дебатах у його спічі не пролунали. Він вирішив не нервувати зайвий раз виборців.
Очевидно, що обидва кандидати намагаються достукатися до соціальних низів. А це цілком логічно, адже освічених білих християн-американців стає дедалі менше: расові, національні та інші меншини вирізняються великими темпами природного приросту.
Третє. Технологія «Визначення найбільшої небезпеки для держави». Технологія цікава тим, що у разі наведення найбільш вдалих аргументів кандидати можуть показати свою фаховість у виявленні потенційних зовнішньополітичних загроз для країни, тим самим продемонструвавши свій прагматизм у безпековому сегменті.
Хілларі Клінтон до зовнішньополітичних небезпек віднесла не лише ІДІЛ, а й Сирію та Росію як «потенційне джерело небезпеки» для США. Цілком прагматичним кроком з боку Клінтон також було те, що, оговорюючи російський фактор ризику для США, вона казала про кібербезпеку.
Тема «Ісламської держави» стала однією з ключових під час дебатів у блоці «безпека». Трамп, наприклад, відзначав низьку готовність партнерів брати участь у гарантуванні безпеки. Говорив про гроші і підтримку. Клінтон же, навпаки, як позитив наводила приклад місії НАТО в Афганістані.
Примітно, що Дональд Трамп, дискутуючи на тему зовнішньополітичних викликів, був більш категоричним. Він, наприклад, заявив, що проблему Північної Кореї можна вирішити за допомогою Китаю (який він назвав джерелом загрози в інших напрямах). Ось пряма цитата: «Китай повинен увійти в Північну Корею і вирішити питання». Що таке «увійти», кандидат від республіканців не уточнив. Фактично дозволив популістичній риториці взяти гору над компетентністю у сфері міжнародної безпеки. Зате критикував адміністрацію Обами, що в «угоді з Іраном» не обговорили питання згаданої Північної Кореї та Ємену. Тегеран, мовляв, теж міг і мав «увійти» в ці країни.
Четверте. Технологія «мобілізуюча цінність». Для Клінтон «мобілізуючою цінністю» є теза про так звану мудрість Америки та її народу. Також цією цінністю є кожен працюючий американський громадянин, незалежно від його етнічного походження, кольору шкіри та віросповідання.
Дональд Трамп на тлі використання у своїй кампанії таких механізмів маніпуляції, як страх, популізм, критиканство чинного політичного режиму, обрав «цінністю» «внутрішню економічну безпеку» американців, боротьбу з корпораціями, котрі, за риторикою Трампа, ухиляються від великих інвестицій в економічний добробут США. І, звичайно, найдискусійніша «цінність» передвиборної кампанії Трампа – це його специфічне розуміння расового питання. Для Трампа Америці потрібні лише освічені мігранти, інших, тобто «недобрих людей» (часто Трамп вказував на свій поділ людей на «добрих» і «недобрих»), він готовий у перші дні й місяці свого президенства вигнати зі США. Комусь може здатися, що така позиція не має нічого спільного із толерантним підходом до мігрантів, але в електоральному сенсі в американському суспільстві є запит на таку риторику.
Залежно від того, чия візьме в день голосування – Дональда Трампа чи Хілларі Клінтон, використані їхніми штабами політичні технології (динаміка, стиль, змістовність, маніпулятивність) стануть наочними прикладом для ведення передвиборчих кампаній в Україні.
Катерина Одарченко, для «Главкому»
Коментарі — 0