Місце України після «кінця історії». Версія Френсіса Фукуями

Місце України після «кінця історії». Версія Френсіса Фукуями

Чому найвідоміший політичний мислитель сучасності проти вступу України в НАТО

Приїзд наприкінці літа з лекцією до Українського католицького університету у Львів одного з найвідоміших політичних мислителів світової мейнстрім-політологічної еліти професора Стенфордського університету Френсіса Фукуями – гарний привід, аби трошки ближче поглянути на питання, якому у нас надається, певно, недостатньо уваги: яким є місце України у сучасних світових глобальних процесах? І яким його бачать провідні іноземні think tank, себто аналітичні центри?

Питання такі точно не були у центрі уваги до 2013 року, проте актуалізувалися після подій 2013-2014 років, які стали, поза сумнівом, подіями не лише регіонального, а й світового значення.

Складний політичний порядок

Придивитися саме до виступу Фукуями доцільно ще й тому, що у 2011-му та 2014 роках у пана Фукуями вийшли дві доволі масштабні праці – The Origins of Political Order: From Prehuman Times to the French Revolution та Political Order and Political Decay: From the Industrial Revolution to the Globalization of Democracy. Книги поки що не видано українською, однак з огляду на доволі несподіваний успіх подібних видань останнім часом цілком можливо скоро буде видано. В будь-якому випадку ці видання допитливий читач може замовити на онлайн-майданчиках та прочитати англійською – написані вони доволі простою мовою, середнього рівня знання англійської цілком вистачить.

У цих книгах Фукуяма розглядає всю світову історію політичної організації суспільств довкола основних, на його думку, критеріїв ефективності політичного порядку, а саме:

  • потужності державних установ;
  • верховенства права;
  • підзвітності урядів населенню.

Ці три «кити» ще згадуватимуться й надалі щодо України, у прихильності до якої цілком щиро зізнавався і сам автор.

Також зазначимо, що тези відносно вказаних критеріїв ефективності політичного порядку розглядаються у динаміці, де позитивний тренд, власне, і є рухом до політичного порядку, натомість зворотна негативна тенденція – політичний розпад.

Для Фукуями як мислителя з когорти «неоконів» цілком природно відображувати такий рух як протистояння «добра» і «зла». При цьому під «добром» розуміється сучасне розвинуте суспільство, якому протистоїть суспільство патріархальне, як визначає сам автор – naturally patrimonial.

Власне, саме з такими засновками американський політичний мислитель розглядає процеси в Україні. У вищевказаних книжках Україна проходить радше як негативний приклад, як розчарування щодо переходу до політичного розпаду замість переходу до будівництва сучасного суспільства після Помаранчевої революції.

Формальної демократії вже мало

По-перше, Фукуяма здійснює редукцію застарілих тез відносно суперництва у сучасному світі авторитарних та демократичних порядків. В умовах, коли ледве не 2/3 політичних режимів від загальної кількості є формально демократичними, таке розрізнення втрачає цінність.

Натомість виокремлено цілком специфічну форму авторитарних режимів, які цілком спроможні імітувати демократичні процедури, при цьому ж розподіл благ відбувається в інтересах дуже вузького кола політичних інсайдерів. Українським громадянам така модель знайома, хоча, звісно, більш показовим прикладом тут є пізньопутінська Росія як приклад держави, що розглядається керівниками як персональна власність. Показово, що до лідерів подібного типу політичної культури віднесено й скандального Дональда Трампа, котрий, за словами Фукуями, є подібним до російських олігархів та використовує гроші для здобуття влади. Щоб у подальшому використовувати владу для збільшення статків. Видається, що до цього процесу доцільно вжито термін «демократична рецесія».

Одним з основних факторів такої ерозії демократії розглядається той фактор, що не кожен член вільного демократичного суспільства є бенефіціаром процесів глобалізації. Лузерами у даному випадку є особи найменш освічені, найменш мобільні представники суспільства. Зрештою Фукуяма не робить категоричних висновків щодо, скажімо, суспільств, які переважною більшістю потрапляють у категорію «лузерів глобалізації», та не видає простих рецептів відносно переходу від патріархального стану до сучасного суспільства. На прикладі таких країн, як Коста-Ріка, Ботсвана, продемонстровано, як завдяки відповідальним елітам та поступовим правильним рішенням відстале суспільство може перейти до світових «середняків».

Модель успіху чи повторне розчарування?

Але повернімося до трьох «китів» політичного порядку, за якими осмислюється ефективність політичного порядку, адже цікаво, як політичний філософ співвідносить такі тези з українською реальністю.

В даному випадку автору, очевидно, не вистачає знання окремих деталей, тому він робить загальний висновок про те, що українське суспільство є прикладом суспільства перехідного типу, яке перебуває у стадії реформування на шляху від патримоніальності до сучасного стану. У читача така характеристика може викликати посмішку, проте тут варто розуміти, що у серйозного політичного філософа слово «реформування» відповідає змісту цього процесу, і періоди утвердження корумпованого патріархального уряду, скажімо, у 2010–2013 роках не підходить під цю ознаку, хоча «папєрєднікі» так само використовували реформаторську риторику.

При цьому Фукуяма визначає необхідні фактори для подолання корумпованої дійсності:

  1. База змін  – активне громадянське суспільство.
  2. Якісне політичне лідерство та наявність відповідальних еліт.
  3. Дієздатні державні інституції.

Фактор номер один оцінюється в Україні як надзвичайно високий, а рівень освіченості та активності населення – як цілком достатній для переходу у клуб розвинутих суспільств. Порадою для членів громадянського суспільства від мислителя було не тільки протистояти державі, а й перекроїти саму державну систему.

Щодо другого та третього факторів, очевидно, Фукуяма не міг робити категоричних суджень, аби не потрапити під звинувачення у політичних симпатіях. Тому читачам залишається самим оцінити достатність розвитку цих факторів в Україні. Зауважимо лише, що однією з перешкод для розвитку називалося таке поширене останнім часом явище, як «популізм», котре зв’язує руки як політичним елітам, так і самому суспільству.

Доволі специфічною є позиція професора відносно необхідності прийняття України до НАТО. Він категорично проти такого членства з огляду на те, що НАТО не зможе надати реальної гарантії забезпечення захисту території України. Однак при цьому Фукуяма повністю підтримує якнайшвидше надання Україні зброї з боку США для протистояння російській агресії.

Не обійшлося й без жартів: автор подякував Україні в особі слухачів за сприяння в ініціюванні та висвітленні корупційних діянь американського політтехнолога Януковича та одного з керівників передвиборного штабу Трампа Пола Манафорта, що завдало удару по позиціях республіканського кандидата. Вочевидь, відраза американського істеблішменту до кумира «реднеків» Трампа (який, щоправда, сам є частиною істеблішменту) б’є всі рекорди, чого не скажеш про пересічних американців.

Загальне ж ставлення, напевно, можна висловити у тій тезі, що нині Україна є стимулом та натхненням для країн, які перебувають під владою квазідемократичних, а по суті – авторитарних та клептократичних урядів щодо звільнення від таких режимів. Але Україна може бути й успішною моделлю руху за шкалою цивілізації від Фукуями – від патримоніального суспільства до модерного, від «епохи застою» до «кінця історії».

На початку 90-х Фукуяма описував модель повного домінування ліберальних цінностей, реалізація якої призведе до «кінця історії» – закінчення періоду політичного та ідеологічного протистояння, створення глобальної ліберально-демократичної цивілізації. Та терористична атака 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і Вашингтоні, змусила вченого переосмислити основні положення своєї теорії і визнати, що, незважаючи на досягнення Заходу й поразку комунізму та фашизму, світовий розвиток зовсім не відповідає оптимістичному сценарію «кінця історії». У своїй роботі «Америка на розпутті» (2006) Фукуяма наголошує, що «кінець історії» не означає неминучий транснаціональний рух до ліберальної демократії. «Кінець історії», за Фукуямою, – це лише «розмова про модернізацію» (де ліберальна демократія виступає одним із низки «побічних продуктів» процесу модернізації політичних систем).

Володимир Єніч, для «Главкома»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: