Прем’єр виходить з тіні свого «політичного батька»
«Голосів немає й не буде. Це – найкращий прем'єр», – так у квітні несподівано відверто спростував можливість відставки Володимира Гройсмана його попередник Арсеній Яценюк. При цьому навряд чи Арсеній Петрович забув усі перипетії власної відставки і те, з якими боями президент наполегливо міняв його на людину, яку вважав на сто відсотків своєю. Та все сталося не так, як гадалося.
За рік прем’єрства Гройсман зміг вибудувати чудові відносини з Яценюком і «Народним фронтом», аж до того, що ця «спайка» почала вести доволі самостійну гру, дедалі менше озираючись на Порошенка.
На четвертому році свого президентства Петро Олексійович зіткнувся з проблемою, котрої, як йому здавалось, він позбувся, відправивши у відставку Яценюка, – прем’єр вважає себе людиною, рівною президенту. Знаючи характер Порошенка та його стиль управління, це для нього очевидний дискомфорт. Свого часу він навряд чи розраховував на такі метаморфози людини з власного «інкубатора», яку фактично перевіз до столиці з провінційної Винниці.
Нині ж усе йде того, що Порошенку доведеться повторювати слова Віктора Ющенка, який назвав призначення прем’єром Тимошенко своєю найбільшою помилкою. Тільки тепер йтиметься про Володимира Борисовича.
Коли Гройсман тільки ще погрожував з трибуни парламенту, що покаже, як керувати країною, це сприймали з іронією. Аж надто несамостійною від президента фігурою він виглядав. Якщо Яценюк контролював цілу фракцію, яка була за нього горою, то у Гройсмана у Блоці Порошенка практично не було своїх штиків. Розуміючи це, наймолодший в історії прем’єр пішов ва-банк. У розпал переговорів він поставив ультиматум і таки вибив собі трьох членів уряду. Тепер, налагодивши добрі відносини з «Фронтом», у нього є можливість розраховувати на підтримку другої за розміром фракції коаліції. Плюс прем’єр встиг розставити свої кадри в багатьох відомствах.
Ключовий орган – Державну фіскальну службу – після скандального відсторонення Романа Насірова очолив Мирослав Продан. Він керував вінницькою податковою під час мерства Гройсмана, а після того, як той став прем’єром, був призначений «смотрящим» від голови уряду в ДФС у статусі виконувача обов’язків заступника голови.
Відставка міністра аграрної політики Тараса Кутового сталася через його конфлікт із Гройсманом. Головна версія – міністр не захотів підписуватись під урядовою концепцією земельної реформи. Тепер на невизначений термін головним у міністерстві залишиться перший заступник міністра Максим Мартинюк, який курує земельну реформу від імені прем’єра. Мартинюка, як і Продана, можна вважати людиною Гройсмана, – він працював у Винниці під керівництвом нинішнього прем’єра директором департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради. Після підвищення Гройсмана у Київ кар’єрний ріст розпочався і у Мартинюка: в 2014-му він очолив Державну архітектурно-будівельну інспекцію, а в 2015-му – Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру. І хоча молодий і амбіційний чиновник тепер фактично керує Мінагрополітики, прем’єр залишив вплив і на ДАБІ, і на Держгеокадастр. Одне з останніх суто гройсманівських призначень – новий керівник Держгеонадр, хоча ані новий очільник відомства, ані його заступник не пройшли конкурс.
Тож Гройсман усього за рік із суто декоративної фігури, якою його бачили під час призначення (називаючи позаочі вихідцем з вінницького ринку), перетворився на фактор, який дратує Банкову та її сателітів. Зокрема, президентського соратника Ігоря Кононенка. Одне з останніх призначень, що готується Кабміном, також спрямоване на послаблення «сірого кардинала» БПП і посилення «Народного фронту». Заступником міністра енергетики та вугільної промисловості буде призначено Володимира Євдокимова – бізнес-партнера впливового «фронтовика» Андрія Іванчука. Очолює ж це міністерство Ігор Насалик, близький до Кононенка. Взаємини у цього міністра з Гройсманом украй натягнуті. Як повідомляв «Главком», Насалик – один з перших кандидатів на вихід з уряду.
Порошенко все робив дарма?
«Політичні амбіції Гройсмана простягаються за більш далекі горизонти і було б помилкою перебільшувати ступінь його залежності від Порошенка, – вважає політтехнолог Андрій Золотарьов. – За цей рік їхні відносини якщо не зіпсувались, то ускладнились – це очевидно. Тому сепаратні ігри Гройсмана з Яценюком, які йдуть врозріз із планами президента, – варіант цілком імовірний».
До того ж у Гройсмана є власна політтехнологічна команда і своя партія – «Вінницька європейська стратегія», яка поки що діє тільки на місцевому рівні. Звісно, з такою назвою на парламентські вибори не підеш, але, на думку політтехнолога, гіпотетично в такої сили є шанси «звабити» консервативний електорат, який розчарувався у БПП.
«Петро Олексійович, на жаль, хотів би себе клонувати: бути і президентом, і прем’єром, і генпрокурором, але наука ще так далеко не пішла і в нас не монархія, – вказує на егоцентризм Порошенка Сергій Власенко з опозиційної «Батьківщини». – Тож він намагався призначити людей, яких вважав керованими. Але так теж не буває – навіть Микола Азаров, який усе життя був чиєюсь тінню, все одно мав свої певні погляди на прем’єрській посаді, що призвело до його конфлікту з молодим крилом «сім’ї». Так чи інакше прем’єр стає гравцем на політичному полі, і я знаю, що Гройсман вимірює свій президентський рейтинг. Зараз Яценюк використовує Гройсмана, щоб збалансувати свої відносини з Петром Олексійовичем, а Гройсман використовує Яценюка, аби намагатися наростити рейтинг та стати великим гравцем. Але насправді в них усіх одне завдання – поділити потоки».
Підвищення тарифів та плутанину з субсидіями, які тягнуть рейтинг донизу, прем’єр намагається компенсувати підвищенням «мінімалки» та пенсій. Якщо успіх з безвізом повністю приписав собі президент, то на реформах уже як може піариться Гройсман. У шапці його Facebook великими літерами вибито: «Уряд відновлює соціальну справедливість. Пенсії стануть більшими». У поштові скриньки розкидаються «листи щастя» від імені прем’єра про те, як зміниться життя простих українців на краще після проведення пенсійної реформи. На Банковій добре пам’ятають шок, який отримали, коли постфактум дізналися про забаганку Гройсмана підвищити «мінімалку» вдвічі і тепер дуже ревниво спостерігають за прем’єрськими піар-потугами, в яких президенту місця не залишилось.
Але спроби заміни Гройсмана на когось менш амбітного зараз для Банкової дуже ризиковані. В Раді нема голосів на його відставку, не кажучи вже про муки вибору наступника. А це – новий переділ портфелів і сфер впливу. Союз із «фронтовиками» дозволяє прем’єру не надто перейматися через можливий гнів Петра Олексійовича. Показово, що, обрушившись нещодавно з критикою на попередні уряди, Гройсман обійшов уряд Яценюка, навпаки, зазначивши, що той започаткував децентралізацію. Таке собі політичне алаверди…
«Порошенко свого часу поміняв Яценюка, бо йому був потрібен не політичний, а технічний прем’єр, яким можна було б керувати безпосередньо без міжфракційних договірняків. А коли пішло зближення Яценюка з Гройсманом, в останнього з’явилась майже власна фракція, він політизувався. І виявляється, що рік тому Порошенко з таким трудом робив усе дарма, щоб на місці Яценюка отримати його реінкарнацію за підтримки того ж «Народного фронту», – робить висновок політолог Вадим Карасьов.
Експерт робить висновок, що «фронтовики» таким чином нав’язують президенту гру, бо всі ініціативи та політичний порядок, під якими підписується президент (та сама заборона російських соцмереж), належать саме «Народному фронту»: «А тут ще й Гройсман, який отримав від них додатковий політичний дах».
Соратники Яценюка пояснюють такі приязні відносини з прем’єром «турботою про долю країни». «Простіше за все зіскочити з теми та займатися популізмом, а не намагатися щось зробити, – говорить «фронтовик» Дмитро Тимчук. – Те, що БПП мочив Яценюка, а «Народний фронт» не мочить Гройсмана – це проблеми наших партнерів по коаліції. Навіть якщо подивитися на результати голосування за якісь принципові проекти, погляньте, який розкол у них відбувається – групи за інтересами, ми більш одностайні».
Колега Тимчука по фракції Микола Княжицький каже, що питання не в симпатіях до Гройсмана, а в тому, що «Фронт» погодився на коаліційний уряд: «Ми діємо в політичний логіці – якщо нас не влаштовує уряд, то ми повинні виходити з коаліції. Це – традиції західної демократії».
Цікаво, що проблему віддалення Гройсмана від команди президента та його дрейфу до «затятих» партнерів БПП визнають у пропрезидентській силі. Народний депутат Борислав Розенблат не приховує, що це не йде на користь відносинам прем’єра з «рідною» фракцією: «Нас це обурює, ми ревнощі проявляємо, не голосуємо за щось, десь критику висловлюємо. Хоча зрозуміло, що його тимчасовий союз із «Народним фронтом» також важливий, бо потрібні голоси в залі. Гройсман бажає бути визначним політиком у країні, тому й шукає союзників під ті чи інші свої програми. Думаю, президент розуміє, що будь-яка людина, вийшовши на такий рівень, бажає бути самостійною. Тому, висуваючи кандидатуру Гройсмана, він очікував, що рано чи пізно так відбудеться».
Курс на урізання повноважень
Окремо варто зупинитися на ініціативах «фронтовиків» щодо політреформи, яка обмежить президентські повноваження на користь прем’єра та парламенту і продовжить їхній союз із Порошенком, але вже на зовсім інших умовах. Якщо раніше про зміни до Конституції, які пропонуються командою Яценюка, говорили в кулуарах, то нещодавно міністр внутрішніх справ Арсен Аваков відверто заявив про необхідність усунення дуалізму між двома гілками влади: «Я вам відкрито кажу: наша політична сила – Арсеній Яценюк, я, Олександр Турчинов і кілька інших наших політиків – запропонувала цей дискурс. Ми вважаємо, що це потрібно покласти на стіл і обговорювати. Дуже скоро від цього нікуди буде подітися – обговорювати доведеться всім миром, оскільки це стосується кожного». Причому Аваков висловив сподівання, що такий проект «перезавантаження політичної системи» має запропонувати саме Порошенко. Останньому це зараз зовсім непотрібно, але хтозна, як далі розвиватимуться відносини із «запеклими партнерами».
«Яценюк із Гройсманом зацікавлені не в виборах, а у зміні балансу в бік прем’єра та парламенту – звідси й пропозиції щодо політреформи, які дозволять Порошенку піти з гарантіями, а нинішній картельній партії влади – залишитись за кермом», – робить висновок Андрій Золотарьов.
Вадим Карасьов додає, що без підтримки команди «Народного фронту» Порошенко просто не зможе розраховувати на другий президентський строк. «Усі ці розмови про дуалізм влади ведуть до прем’єрської республіки, – розмірковує політолог. – Якщо «Народний фронт» отримає свого залежного прем’єра, то за прем’єрсько-парламентської республіки «фронтовики» після конституційних змін стають ключовою фракцією та партією влади. Порошенко у свою чергу розуміє, що без Турчинова, Авакова, Яценюка йому буде дуже важко виграти вибори. А раптом вони того ж Гройсмана висунуть? Тож тут є простір для торгів. Маючи низьку електоральну підтримку, але озброївшись дуже вдалою тактикою, «Фронт» зростається з державою».
Політолог Володимир Фесенко вважає, що варіант послаблення ролі президента розглядається не в контексті гри проти Порошенка, а проти майбутнього президента – щоб послабити потяг Юлії Тимошенко до президентської посади: «У Порошенка і в «Народному фронті» бачать у цьому засіб збереження себе при владі, але в іншій конфігурації. Краще вже парламентсько-президентська республіка, де Порошенко міг би стати прем’єр-міністром або міністром закордонних справ, Аваков – залишитись головою МВС і так далі».
При цьому Фесенко переконаний: союз Гройсмана та Яценюка – тактичний і ситуативний. Із його допомогою кожен досягає свої мети. «Народний фронт» побоюється, що у разі відставки уряду позиція їхньої партії послабиться і буде монополія Порошенка. Гройсман зі свого боку хоче мати союзників, які б урівноважували його відносини з президентом та його партією», – вважає політолог.
За останніми соцдослідженнями, повністю діяльність нинішнього Кабміну підтримує лише 1% населення, а повністю не підтримує – 49%. Але поки що партнерів це не надто хвилює – в нинішній вибудуваній конфігурації їх майже все влаштовує. Хоч на Банковій і скрегочуть зубами.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0