«Змушувати робити вибір між Кримом і Україною – неправильно»
Сьогодні стало відомо про смерть колишнього народного депутата чотирьох скликань – кримчанина Льва Миримського. Політику було 57 років. Новина про передчасну кончину дійшла з різних джерел. Інший екс-депутат Леонід Грач розповів, що у Києві, куди Миримський прилетів з Дюссельдорфа, в нього стався серцевий напад. В українській столиці, за інформацією Грача, Миримського й поховають.
За деякою інформацією, свій перший капітал він заробив у «шалених 90-х» у складі організованої кримінальної групи «Башмаки». Сам він не приховував факти зустрічей з «братками», але зв'язок із криміналом заперечував, аргументуючи, що на нього не заводилось жодної кримінальної справи. У мережі навіть колись можна було знайти відео з одного «сходняка», де Миримського кинули в басейн. Згодом бізнес-імперія покійного розрослася – оренда нерухомості, гральний бізнес, реклама, торгівля, комунікації та інші сфери, в яких він накопичив свої багатомільйонні статки.
Першого разу Миримський потрапив до Верховної Ради в 1994 році і всі решту разів робив це за мажоритаркою – у «підгодованому» окрузі в рідному Симферополі. «Я – національний герой на своєму окрузі, виграти у мене там неможливо», – гордо розповідав він. У 1997-му політик заснував політичну партію «Союз», яка пропагувала популярні в Криму ідеї союзу України, Росії та Білорусі. Цікаво, що від цієї специфічної партії в 2010 році до Верховної Ради Криму балотувався колишній голова Севастопольської міськадміністрації часів президентства Віктора Ющенка та нинішній депутат ВР від Блоку Порошенка Сергій Куніцин. Того ж року сам Миримський брав участь у виборах міського голови Сімферополя, де зайняв друге місце, поступившись лише висуванцю Партії регіонів з її необмеженим адмінресурсом.
Не можна сказати, що Миримський був особливо продуктивним народним депутатом – найбільше запам’ятався його законопроект, яким скасовувалась заборона на куріння в закладах масового харчування. Сам покійний димів як паровоз, що, можливо, й призвело до передчасної смерті. Дуже захоплювався покером.
Цікавою була позиція Миримського безпосередньо до і після анексії Криму – він, хоч і формально не сприйняв їй, все-таки намагався певним чином виправдати, звинувачуючи українську владу в тому, що вона не «почула кримчан». Але при цьому до нього не було публічних претензій від українських правоохоронців та спецслужб. Він часто бував і в Києві, і в Криму, де в нього лишився бізнес.
«Главком» неодноразово у різні періоди писав інтерв’ю з Миримським. Ось його найяскравіші цитати...
2013
Я категорично не згоден, що до громадян України звертаються «українці». Не називають же всіх жителів Росії руськими, а жителів Німеччини – німцями, там і араби живуть. Здається, це дрібниця, але коли звертаються тільки до однієї частини населення, то показово ріжуть країну.
У мене в партійному статуті написано – «міждержавний союз України, Росії і Білорусі». Адже Євросоюз – це країни Європи, які зробили один кордон і одну валюту. З Росією і Білоруссю ми могли б зробити те ж саме: єдиний кордон і єдина валюта – рубль, гривня, фунтик, шмунтик... Це б поліпшило життя в цих країнах. А потім нам уже нічого не заважає йти в Європу, коли нас покличуть і приймуть.
«Свобода» своїми діями призведе до розколу країни. Ось цим своїм поділом на «наших» і «ваших», на «чорних» і «білих». Якщо сьогодні можна ламати пам'ятники Леніну, то чому завтра не можна ламати пам'ятники Бандері? В чому різниця?
Вбивство – це завжди страшна річ. Я ж це пройшов (показує шрам на шиї), а моєму партнеру в цей момент півголови рознесло. Він мене фактично врятував: я приїхав до нього на своїй машині, він сказав – дай сяду за кермо. Сів за кермо – і йому куля в голову, мені – в шию. Це дуже страшно.
Я в 90-ті роки з багатьма зустрічався в Криму – і з «братками», які приходили до мене грошей просити, і ще багато з ким, але це ж не означає, що у мене були з ними якісь справи. Ось кожні вибори про мене кричать, що Миримський – бандит. У чому? Я з 83-го року в бізнесі, коли вийшов на базар торгувати. Пам'ятаю, люди проходили повз і кидали мені: «Морду роз'їв – йди на завод». У 87-му у мене вже був свій кооператив, який заробляв 15 тисяч рублів на місяць. Ніколи я ні у кого нічого не забирав, а все створював своїми руками.
Не можна сказати, що Геннадій Геннадійович Москаль – мій друг, так ось він сказав в інтерв'ю, що, будучи начальником міліції Криму, перевернув усе і не знайшов проти мене нічого. Єдине, що він знайшов, – що я нібито не вчився в інституті. Але в підсумку минули суди і навіть знайшли мою роботу дипломну! Я вчився в Академії при президентові. Так, чесно скажу, що на половину лекцій не ходив, а ходила моя помічниця. Мені казали, відправляй хоча б хлопчика, а то коли викликають Миримського, встає вона. Але вона конспектувала і розповідала все мені, а іспити я сам складав. І потім мені присвоїли звання «Заслужений економіст України».
2014 (напередодні кримського «референдуму»)
Головна помилка влади полягає в тому, що з Кримом треба було розмовляти, а не намагатися з ним воювати і залякувати. Як можна вести переговори, якщо порушуються кримінальні справи проти сьогоднішніх керівників Криму? На жаль, у революційний час, що в Києві, що в Криму, юридичний бік питання відходить на другий план, на перший план виходить революційна доцільність.
Мені здається, потрібно було сідати за стіл переговорів керівництву України і керівництву Криму. Потрібно було зустрічатися і на рівні прем'єр-міністрів, і на рівні парламенту України і Верховної Ради Криму.
За більш ніж 20 років незалежності Україна не чула і не бачила Крим. До нас у Крим постійно надсилали то «помаранчевих», то «біло-блакитних» прем'єрів, прокурорів. Усі гнобили Крим, його ніхто не чув.
Не може бути в підходах подвійних стандартів. Коли у Західній Україні відбуваються захоплення будівель облдержадміністрацій, коли губернаторів приковують наручниками – це вважають революцією, а коли в Криму прибрали корупційний донецько-макіївський уряд і призначили кримський – це вважається сепаратизмом.
Я люблю Україну. Для багатьох жителів України те, що відбувається в Криму, – це захоплення і окупація. А для кримчан, з якими я розмовляю, це не окупація, це захист. Все тому, що ми боїмося того, що сюди приїжджатимуть натовпи націоналістів, які влаштують у нас тут різанину. Слава Богу, в Криму цього немає.
2016
У Криму я буваю досить часто. Там же залишилися і родичі, і друзі, і все інше. Сім'я в Києві. У мене молодший син ходить тут у перший клас.
Наскільки я можу судити, більшість людей (у Криму) задоволена тією ситуацією, яка є.
Якщо бути об'єктивним, то більшість кримчан повертатися в Україну не хоче.
Коли це все сталося в Криму і коли ми маємо те, що відбувається в Україні, я «розривався»: хочу, щоб скрізь було добре – і там, і тут. Я намагаюся бути мостом дружби між Кримом і Україною.
Влада, яка була в Україні в той момент, коли в Криму сталося те, що сталося, ділила портфелі, і багато нагнітали обстановку, кажучи, що Крим буде або українським, або безлюдним. Прості люди боялися, шарахалися. Можна було просто не доводити до тієї ситуації, в якій опинилася Україна, не доводити до війни!
(Про бізнес у Криму після анексії.) Щось залишилося. Якісь магазини. Санаторій в Алушті. У мене там, до речі, на території цього санаторію, в куточку є будиночок. І ось щороку ми з сім'єю відпочиваємо там. Усе працює. Чимось дружина володіє, чимось дочка, чимось інші родичі. Я законослухняний. Але намагаюся мінімізувати свої ризики. Якщо фірма там не перереєстровується за законами РФ, вона не зможе працювати.
В Україні ж у мене теж усе нормально. У Києві є торгово-офісний центр, який ми здаємо в оренду.
Крим завжди був такий проросійський.
І сьогодні вже зроблено стільки, що дороги назад я не бачу… Думаю, така ситуація з Кримом буде дуже довго. Крим буде жити за рахунок Росії. Росія Крим не віддасть, хоч би хто став там президентом.
Для мене Крим – це Крим. Я народився там, з трьох дітей двоє у мене народилися Криму. Там мої друзі, родичі, батьки дружини. Як я можу це взяти і відрізати? Змушувати робити вибір між Кримом і Україною – неправильно.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0