План «Міжмор’я». Гуртом і Росію легше зупинити

Цей план походить з Польщі, з‘явився він поміж двома війнами – і тепер може допомогти країнам на кшталт України захиститися від Росії: угода про взаємну допомогу «країн між морями». Добре у ньому те, що Росія не може бачити в ньому серйозну загрозу собі, бо жоден з потенційних учасників не є ядерною державою.

Як вчергове продемонстрували доленосні події останніх двох років, деякі «між’європейські» країни на кшталт Грузії та України опинилися з точки зору політики безпеки у «сірій зоні». Вони отримають шанс на вступ до НАТО лише тоді, коли зможуть досягти стійкого припинення своїх конфліктів з Росією, тобто якщо вони більш не потребуватимуть захисту Альянсу. Які можливості для дій залишаються у Києва та Тбілісі у середньостроковій перспективі відносин із західними структурами?

Принаймні часткове перехідне вирішення могло б полягати в здійсненні польського плану, який з‘явився у часи між двома світовими війнами – створення так званого «Інтермаріуму» або «Міжмор‘я» (польською - Międzymorze), тобто – альянсу «країн між морями». Ця ідея  могла б означати сьогодні побудову нової Антанти або Угоди про взаємну допомогу держав між Балтійським та Чорним морями.

«Коаліція доброї волі» східних країн-членів Ради Європи могла б зібрати разом як членів так і не членів Євросоюзу та НАТО Центрального та Південного сходу Європи. Їх взаємні зобов‘язання про допомогу могли б бути легшими, ніж відомий 5-й розділ Вашингтонської Угоди (мається на увазі Угода про створення НАТО – прим. перекладача), але повинні бути значно сильнішими, ніж ті, які існують у межах ОБСЄ.

Першочерговим завданням такого альянсу було б висловлення чіткого послання не тільки російській владі, а й російському населенню. «Міжмор‘я» сигналізувало б російській нації, що різноманітні окремі конфлікти, які Москва розв‘язала, планує розв‘язати або підтримує наразі на своїх західних та південно-західних кордонах, у майбутньому будуть означати не лише протистояння із слабкими, поодинокими країнами. Скоріше, кожен вже розпочатий або майбутній конфлікт з Росією стане виливатися в багатосторонню конфронтацію з великою групою держав.

Подібна кооперація між потенційними країнами-членами «Міжмор‘я» вже має місце на дво- чи трьохсторонній основі, різноманітними засобами: наприклад, у вигляді розбудови польсько-литовсько-української бригади. Інтервенція Москви в Україну та анексія Криму не тільки посилили відчуття спільної солідарності у Східній Європі. Вони також привели до європейського контексту Туреччину та її інтереси.

Населення чорноморського півострова, яке домінувало там аж до пізнього XIX століття, - кримськотатарські мусульмани. Вони історично дуже тісно пов‘язані з турками і прямо висловилися проти включення Криму до складу Російської Федерації і тому піддаються з 2014 року потужному тиску з боку Кремля. На певний час негативні ефекти нової авантюри Москви були пом‘якшені великими до недавнього часу економічними інтересами Туреччини в Росії. Але з осені минулого року почалось загострення, насамперед після того, як Туреччина збила 24 листопада 2015 року російський бойовий літак.

Ця тенденція, а також багато інших, які можна спостерігати біля західних та південно-західних кордонів Росії, створили підґрунтя для «Міжмор‘я». Майбутня структура безпеки могла б приєднатися до старішого, схожого проекту – такого, як заснована у 2001 році Організація демократичного та економічного розвитку, відома, як ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) або заснована в 2005 році Спільнота демократичного вибору (Естонія, Грузія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Румунія, Словенія та Україна).

У 2010 році було підписано угоду про стратегічне партнерство та взаємну допомогу між країною-партнером Євросоюзу Азербайджаном та країною-членом НАТО Туреччиною. Ця угода передбачає військову допомогу між членом та не-членом Північноатлантичного Альянсу та може бути використана, як модель для багатостороннього пакту з безпеки впродовж російського західного кордону.

Подібний пакт не являв би собою загрози існуванню Росії, тому що до нього не входила б жодна країна, яка має ядерну зброю. Водночас подібний новий «проміжний» блок був би вигідним для ЄС та НАТО, він би зробив менш необхідними зусилля в галузі політики безпеки, яких докладає Захід у пострадянському просторі.

Брюссель повинен розглядати «Міжмор‘я», яке зароджується, не в якості конкурента чи дратуючого фактора, а в якості шансу досягти розбудови терміново необхідної структури безпеки для Східної Європи та Чорноморського регіону – допоки Україну, Грузію та Молдову не буде включено до складу ЄС та НАТО. Утворення «Міжмор‘я» звільнило б Захід від деяких болючих питань його амбівалентної подвійної ролі – з одного боку, як послідовного міжнародного захисника демократії, з іншого ж – як непевного гаранта європейської безпеки.

Автор – Андреас Умланд, одниз з найвідоміших в Європі експертів з українських питань, науковий співробітник київського Інституту євроатлантичної інтеграції та автор серії книг Soviet and Post-Soviet Politics and Society .

Український переклад для «Главкому» - Борис Немировський

Цей матеріал також вийшов у світ у фаховому політологічному журналі ФРН Internationale Politik, якого видає Німецька спілка зовнішньої політики (DGAP).

Джерело: Focus