Рік після вибуху під Радою. Хто ж кинув гранату у Конституцію?

Акція протесту проти змін до Конституції, які фактично відкривали донецьким і луганським бойовикам шлях до легітимізації, тоді перетворилася на сутички з правоохоронцями і завершилася трагічно: від поранень осколками вибухового пристрою загинули четверо бійців Національної гвардії. Понад сто осіб звернулися по медичну допомогу. Вперше після подій на Євромайдані в серці столиці відбулося протистояння між мітингувальниками та владою, пролилася кров і загинули люди.

Ігор Гуменюк і Сергій Крайняк, яких затримали як підозрюваних у безпосередній причетності до вибуху, зараз чекають на розгляд своєї справи у суді. Десяткам інших представників цієї політичної сили закидають організацію та участь у масових заворушеннях. Вочевидь, чекати на швидке завершення цих справ не варто.

Які ж наслідки подій 31 серпня минулого року маємо у сухому залишку? Кому був вигідний вибух гранати під українським парламентом та чи досягли своєї мети люди, зацікавлені в дискредитації протестних акцій? Відповіді на ці запитання шукаємо разом зі свідками тих подій, правниками та політичними експертами.

Площа під Верховною Радою: провокатори, яких не помічають правоохоронці

Пригадаємо хронологію подій того дня. У парламенті мало відбутися голосування за президентський законопроект про внесення змін до Основного закону країни в частині децентралізації влади. Одним із його пунктів пропонувалося надати особливий статус окупованим територіям Донбасу. На думку опонентів такого рішення, таким чином Київ погоджувався залишити Україну в руках терористів. Незгодні з цим сценарієм свободівці із самого ранку вийшли на пікет під Верховну Раду із партійними знаменами і транспарантами. Були на площі й представники інших політичних сил та організацій.

«Влада вдалася до цинічної підміни понять. Вона казала, що «Свобода» вийшла протестувати проти децентралізації. Так, ми критикуємо деякі позиції, зокрема запровадження інституту префектів, але не відкидаємо самої ідеї децентралізації. Натомість ми виступаємо категорично проти надання особливого статусу Донбасу. Яка амністія сепаратистам та зрадникам України, котрі розпалили війну на Донбасі? Яка легалізація бандитів під назвою «народна міліція», яке самоврядування на окупованих територіях і вибори поза українськими правовим полем?» – пояснює лідер «Свободи» Олег Тягнибок.

Варто зауважити, що позицію «Свободи» підтримувало й чимало депутатів парламентських партій. Як зазначає народний депутат від «Батьківщини» Ігор Луценко, голосування у Верховній Раді щодо надання так званого особливого статусу захопленим росіянами регіонам Донбасу межувало із державною зрадою.

«Дії обурених людей під Верховною Радою були абсолютно правомірними. У парламенті відбувалася здача державних інтересів і провокування подальшого насильства, яке вийде далеко за межі якихось одиничних жертв. Адже здавати під військовим тиском внутрішній державний устрій, територію – це стимулювати агресора до подальших дій», – каже Ігор Луценко.

Разом із націоналістами того дня під стінами Верховної Ради проти голосування змін до Конституції також виступали мітингувальники з УКРОПу, «Батьківщини», партії Олега Ляшка, ветерани АТО, активісти «Чорного комітету» й інших патріотичних організацій – загалом близько 2000 осіб. Та дивним чином про безпеку проведення масових заходів представники влади не подбали.

«Перед проведенням кожного масового заходу влада запрошує організаторів на бесіду, на якій відповідальні за безпеку узгоджують дії кожної зі сторін. Якщо очевидною є загроза протистояння, сторони розводять – така практика. І коли влада зацікавлена у дотриманні порядку, то ми маємо і профілактичні розмови з правоохоронцями, і рамки-металошукачі, і кордони поліції. Проте всього цього не було 31 серпня. Взагалі, між правоохоронцями не було комунікації. Коли почалася шарпанина, я питав у солдатів, хто їхній начальник, де головний? Вони нічого не могли відповісти», – згадує Олег Тягнибок.

Представники «Свободи» упевнені, що працівники МВС мали б звернутися до лідерів мітингувальників, які подали аж чотири офіційні заявки для проведення акції під Верховною Радою, ще перед початком мітингу. Адже було очевидно, що на площі Конституції готується провокація.

«Того дня я чи не першою прийшла до Верховної Ради і ще до 9-ї ранку бачила на площі Конституції групи людей, які зовні відрізняються від звичайних пікетувальників. Вони були дуже організованими, – розповіла Вікторія Войціцька, народний депутат від фракції «Самопоміч». – А згодом, уже після голосування, я хотіла вийти на вулицю, аби поспілкуватися з людьми. Охорона нас не пустила, кажучи, що там почався безлад. Це вказувало на сплановані провокації».

Колишній народний депутат від «Свободи» Юрій Сиротюк до мітингувальників приєднався опівдні. У Верховній Раді 265 народних депутатів уже проголосували за президентський законопроект, а протистояння під стінами парламенту почало переходити до жорсткої фази.

«Біля Верховної Ради побачив дівчину із закривавленим обличчям. Вирішив зайти у приміщення, а хтось із правоохоронців бризнув газом мені в очі. Через кілька хвилин отримав кийком по обличчю. У депутатській поліклініці потім діагностували перелом носа зі зміщенням, але коли до лікаря приїхали правоохоронці, перелом з діагнозу прибрали. Я вихопив цього кийка й замахнувся – цей момент і сфотографували, – розповідає Юрій Сиротюк. – Пізніше, коли у листопаді вийшов із СІЗО, до мене підійшов кореспондент, який сфотографував мене під Верховною Радою. Він розповів, що того дня його попросили ходити за мною і фотографувати, а іншим журналістам – решту керівників «Свободи».

Ближче до обіду протистояння під стінами парламенту вже мало нагадувало мирний пікет. Словесні баталії переходили в шарпанину з використанням сльозогінного газу, димових шашок, кийків і кулаків. Та найбільше запитань досі викликають два фрагменти відео з місця подій. На одному з них тодішній заступник міністра внутрішніх справ Василь Паскал наказує нацгвардійцям жбурляти димові шашки просто у людей. Відбувається це буквально за кілька хвилин до вибуху.

Політолог Володимир Фесенко вважає, що хоч свободівці й поводилися агресивно й екзальтовано, «адміністративно та політично частина відповідальності лежить на Авакові (міністр внутрішніх справ. – «Главком») та правоохоронцях». «У мітингувальників кидали шашки, що тільки посилювало негативні емоції. Потрібно було заздалегідь домовитися про спільні заходи безпеки», – коментує експерт.

Як саме відбувався кидок гранати, камери зафіксували з кількох ракурсів. «Куди ж правоохоронці дивилися? Якщо вони бачили, що людина має зброю, то її слід було зупинити. Розгляд справи буде публічним. Підозри оголошено понад 10 свободівцям і патріотам, які потрапили до рук правоохоронців після мітингу», –  повідомив «Главкому» адвокат Олег Бондарчук.

Аваков звинувачує «Свободу»

Надто швидка та різка реакція влади свідчить, що до такого результату мітингу готувалися. Буквально за кілька годин після вибуху гранати міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив: «Я безпосередньо звинувачую Олега Тягнибока та його партію «Свобода». Я вважаю, що це злочин, а не політична позиція». До вечора влада відрапортувала: окрім Ігоря Гуменюка затримано ще кілька активістів, зокрема Сергія Крайняка, який нібито допомагав міліціонерові батальйону спецпризначення МВС України «Січ» скоїти теракт.

Більшість інших затриманих у «справі захисників Конституції» – представники ВО «Свобода». Слідчі закидали їм групове порушення громадського порядку, вчинення масових заворушень, заподіяння шкоди життю та здоров’ю працівникам правоохоронних органів при виконанні ними службових обов’язків і незаконне поводження зі зброєю.

«Значну частину цих людей було затримано цілковито бездоказово, адже вони навіть не перебували там під час подій. Деякі з них були змушені провести по кілька місяців за ґратами. Я знайомився з деякими справами. Там видно, що затримання відбувалося на підставі свідчень поліцейських, нацгвардійців, які написано під копірку», – говорить Ігор Луценко.

За словами Тягнибока, у слідства було завдання затримати найбільш активну частину «Свободи», решту – залякати. Тому в кабінетах слідчих опинились і ті керівники політсили, котрих 31 серпня навіть не було під Верховною Радою.

«Того дня «Свобода» проводила два заходи. Частина партійців брала участь у пікетуванні Верховної Ради, частина у приміщенні в Голосіївському районі проходила тестування напередодні місцевих виборів, - розповів лідер партії Олег Тягнибок. – До речі, на пікетування я прийшов із сином і донькою. Чи візьмете ви з собою дітей, якщо плануєте теракт?»

Свободівці та їхні захисники запевняють, що слідчі намагалися вибити із затриманого Ігоря Гуменюка зізнання про зв’язки зі «Свободою». «Із самого початку його пресували, намагаючись вибити свідчення проти «Свободи». Його хотіли просто використати у політичній боротьбі. Хоча міністр Аваков мав би першим визнати після вибуху під Радою, що не зумів забезпечити громадський порядок на мирному мітингу», – коментує адвокат «терориста» Олександр Свиридовський.

Через кілька днів після подій Юрію Сиротюку суд дав 60 діб арешту, колишнім народним депутатам Ігорю Швайці, Ігорю Сабію та Едуарду Леонову – такий самий термін домашнього арешту.

«Під масовими заворушеннями розуміється, що люди заздалегідь спланували, організували і провели масові заворушення, які призвели до найгірших наслідків. Але як люди змогли все це скоїти, якщо на пікеті половина людей не знайомі навіть? – каже адвокат Олег Бондарчук. – Тож очевидною є неправильна кваліфікація злочину. Сиротюка, наприклад, звинувачують на підставі того, що він отримав кийком по носі. А Швайку – за те, що тримався за щит. При цьому основними свідками виступають міліціонери, а їхні свідчення написані під копірку, слово в слово».

У пошуках замовника

Хто ж замовник кровопролиття під Верховною Радою? Версій безліч. І російський слід за традицією був чи не на першому місці. Що думають з цього приводу політичні експерти через рік після тих трагічних подій?

«Граната на мітингу була вигідна насамперед владі», – каже директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. «Між владою і фронтовиками, тими, хто воював, склалися дуже погані відносини, – пояснює експерт. – Люди обурені Мінськими домовленостями й відчувають, що під виглядом децентралізації, яка так, зверніть увагу, і не відбулася, їх намагались ошукати».

Небоженко вважає, що влада у той момент уже не сприймала «Свободу», тому міністр Арсен Аваков як політик професійно «перевів стрілки» на людей Олега Тягнибока, аби вказати партії на її місце. Такої ж думки й політолог Андрій Золотарьов: провладні політичні сили мали намір позбутися опонентів, із якими іще вчора разом стояли на сцені Майдану.

«Це той випадок, коли правда дуже незручна, в першу чергу владі, – вважає Золотарьов. – «Свободи» намагатися позбутися. Вона стала дуже незручною «владному кооперативу» у вигляді Блоку Петра Порошенка та «Народного фронту» іще 2014 року. «Свобода» була головною радикальною силою під час Майдану. Але згодом фактично втратила цей статус з появою «Правого сектора», незважаючи на те, що партія зазнала найбільших втрат під час розстрілу Небесної сотні, чимало партійців пішли в АТО. У 2015 році «Свобода» пробувала повернутися до вищої ліги української політики, радикально діяла під стінами Верховної Ради. Через це були спроби дискредитувати політичну силу, поклавши на неї відповідальність за смерть нацгвардійців, як це заявляли представники влади».

До версії з’ясування політичних стосунків схильний і політолог Віталій Бала: «Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков є представником «Народного фронту», який відігравав значну роль саме в тому, щоб це питання (змін до Конституції. – «Главком») розглядалося в парламенті. Він зробив безвідповідальну заяву, вказавши на політичну силу, не маючи для цього жодних результатів розслідування. І суди, які відбувалися після 31 серпня, не підтвердили звинувачень, які пролунали від міністра внутрішніх справ», – каже Бала.

«Цю провокацію було спеціально зроблено, аби дискредитувати позицію тих політичних сил і представників громадянського суспільства, які виступали проти змін до Конституції. Щоб вийти з режиму здорового глузду та створити негативну ауру навколо цього питання», – вважає Вікторія Войціцька.

На думку Костя Бондаренка, голови правління Інституту української політики, протистояння за лінією Аваков–Тягнибок було спровоковано політичною конкуренцією. «Існує політична конкуренція, зокрема і між тими, хто ще вчора сприймали одне одного союзниками і називала побратимами. Аваков і Тягнибок – це окремий приклад. Але є й інші лінії конкуренції. Наприклад, між Аваковим і Порошенком, між їхніми політичними силами», – нагадує Бондаренко.

На переконання Ігоря Луценка, політичні переслідування, які намагався влаштувати міністр та його підлеглі, це й намагання відвернути увагу від недоліків у власній роботі. «Гранату кидав підлеглий Авакова. На жаль, це стандартна ситуація у тих підрозділах, до створення яких причетний Аваков. Бо саме він відповідальний за організацію кадрового відбору, за дисципліну у підрозділах. В «Азові» знайшлися люди, які свого часу розстріляли беркутівців. Також було пограбування бійцями «Азова» інкасаторів. Я вже не кажу про «Торнадо»... Кадрова політика Авакова проявляється саме у таких речах. Тому це все від бажання Авакова одразу медійно перекинути фокус уваги з власної відповідальності. Тому запитання «Хто у цьому винен і чи відповів хтось за це?» насамперед адресоване Авакову. На мій погляд, людина, яка завинила як політик, спробувала перекласти відповідальність на Тягнибока і компанію», – каже депутат Луценко.

Те, що у МВС намагалися приховати факт, що Гуменюк використав боєприпас, отриманий на службі, підтверджує Олександр Писаренко, колишній командир батальйону «Січ». «Спочатку зверху була команда казати, що таких гранат у нас не було і ніколи не видавалися. Потім, коли вже пішла реформа, почали казати, що такі гранати були. Чому такі команди йшли – я не розумію», – розповідає він.

Писаренко вже звільнився зі служби, бо після подій 31 серпня його підрозділ фактично знищили: спершу намагалися розформувати, а потім скоротили до роти полку «Київ».

«Батальйон почали гнобити. Чимало людей звільнилося зі служби, декого змусили до цього. Мені місця в полку не давали, тому перевівся в інший полк. Слідчі допитують: як ми в батальйоні отримували гранати? Чому, наприклад, у Пісках ми не видавали гранати під запис. А я їх запитую: як мої люди мали б тоді повзти на поле бою за чекою від гранати, щоб потім до звіту прикласти? Усі подання на звання та державні нагороди гальмуються. Тільки в канцелярії почують, що з «Січі» – все затухає, – каже Писаренко. – Із міністром бачився кілька разів. Він досі ображений на мене, мовляв, керував батальйоном, отже, винуватий. Хоча кожному солдату в душу не залізеш».

Похорон «Свободи»

Слідом за заявами Авакова та Яценюка «Свободу» почали «хоронити» і деякі політологи. Політичній оглядач Павло Нусс запропонував розглянути можливість заборони політичних сил, які брали участь у подіях під Радою. Але вибори до місцевих рад, які відбулися за півтора місяця після трагічних подій, засвідчили, що суспільство не повірило у версію, озвучену владою. «Свобода» на тих виборах обійшла деякі сили, представлені в парламенті. Партія посіла п’яте місце з результатом 6,8% і провела до місцевих рад понад півтори тисячі депутатів. Для порівняння: результат парламентської «Самопомочі» – близько 800 депутатів.

«Свобода» отримала більше голосів, бо її підтримали громадяни, які виступають проти надання особливого статусу Донбасу. Результати виборів показали, що політика влади щодо Донбасу не підтримується більшою частиною суспільства», – пояснює Віталій Бала.

Що цікаво, через рік після подій 31 серпня проти надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу вже виступають навіть ті політики, які голосували за президентський законопроект. Сам процес децентралізації поставлено на паузу.

«Після подій 31 серпня влада дуже остерігається голосування за зміни до Конституції у другому читанні. Потрібна конституційна більшість, а голосів у Верховній Раді немає. Влада не ризикує. Цей сценарій чекає на кращі часи. Сили, які вийшли протестувати тоді під Верховну Раду, у принципі, домоглися свого», – констатує політолог Вадим Карасьов.

«Влада здобула тактичну перемогу, налякавши суспільство. Але зараз, через рік, у влади немає політичного ресурсу для імплементації Мінських угод», – підтверджує Андрій Золотарьов. За його словами, якщо влада вирішить внести зміни до Основного закону конституційною більшістю парламенту, то сама така спроба призведе до глибокої і жорсткої внутрішньої кризи.

Проте, змусивши владу відступити у політичній площині, учасникам подій річної давнини ще доведеться пройти непростий шлях реабілітації в судовій сфері. Покарання за масові заворушення, які їм інкримінують, становить від 5 до 8 років позбавлення волі.

«Те, що на акціях «Свободи» працюють провокатори, а правоохоронці знімають їх на камери з різних боків, уже доведений факт. Так було і 14 жовтня 2014 року, і 31 серпня 2015 року. Як відбувався кидок гранати, камери зафіксували з кількох ракурсів. Куди ж правоохоронці дивилися? Якщо вони бачили, що людина має зброю, то її слід було зупинити. Розгляд справи буде публічним. Підозри оголошено понад 10 свободівцям і патріотам, які потрапили до рук правоохоронців після мітингу», – повідомив «Главкому» адвокат Олег Бондарчук.

«Справи щодо свободівців є певним тестом для генерального прокурора Юрія Луценка, – резюмує Олег Тягнибок. – Під час нашої зустрічі після телевізійного ефіру минулого року, коли він ще не був генпрокурором, Луценко запевняв, що чудово розуміє, що все, що трапилось, є провокацією. Гадаю, як людина, яка прийшла у Генпрокуратуру з політичного середовища, Луценко чудово знає мотивацію політичного протистояння. Тому подивимося, чи буде Генпрокуратура вести ці справи за законом, чи упереджено. Також нас цікавить, чи притягнуть до відповідальності тих поліційних чинів, які наказували своїм підлеглим кидати запалені димові шашки у натовп. Є ж відео, де заступник Авакова Паскал наказує солдату: бери і кидай». 

Події під парламентом рік тому. Фоторепортаж «Главкома»: