Хто повернув Юрія Іванющенка у Монако та як його оточення намагається поновити контроль над бізнесом в Україні
Сім років тому, після звільнення з посади голови МВС, Юрій Луценко «подарував» журналістам новий мем – «Юру Єнакіївського». Мовляв, саме під цим прізвиськом злочинним колам відомий його тезка – маловідомий депутат від колишньої Партії регіонів Юрій Іванющенко. За президентства друга юності, Віктора Януковича, Єнакіївський швидко набув амплуа сірого кардинала. Йому приписували вплив на призначення в уряді, згадували у багатьох скандальних історіях. Серед таких – постачання зброї в Ірак, сумнівні схеми в організації харчування української армії, розкрадання «кіотських грошей», здобуття контролю над найбільшим ринком «7-й кілометр» (у 2010 році), столичним аеропортом «Київ», постачання вугілля державі та інші. Після Майдану частина цього «портфоліо» лягла в основу кримінального розслідування.
Обійнявши посаду генерального прокурора, Юрій Луценко міг довести, що свого часу недаремно звернув увагу на нову «зірку» української олігархії. Однак під керівництвом Луценка Генпрокуратура фактично викреслила одіозного екс-регіонала з кримінального світу. Це сталося приблизно тиждень тому, коли ГПУ закрила кримінальне провадження №42015000000000207 щодо Іванющенка, підозрюваного у багатомільйонному розкраданні державних коштів. Піти на цей крок прокуратуру змусило рішення Верховного суду України місячної давнини. Знак оклику в цій історії поставив Євросоюз, який 3 березня зняв санкції з Іванющенка.
Це означає, що Європа може скасувати арешти коштів на закордонних рахунках Іванющенка. Ціна питання, за даними «Центру протидії корупції», складає понад 5 млрд гривень в еквіваленті. Щоправда, в Генпрокуратурі вважають таку цифру «міфічною». Раніше начальник департаменту спецрозслідувань Юрій Горбатюк озвучував такі арештовані суми: 1,8 млн швейцарських франків, близько $30 млн у Латвії, $575 тис. у Монако. А сьогодні ГПУ повідомило, що 7 березня латвійський суд зберіг арешт на 26 млн доларів Іванющенка.
Після закриття кримінальної справи ГПУ намагалося врятувати репутацію правоохоронного органа та обернути «зраду» на «перемогу» не лише повідомленням про збереження арешту. А й прес-релізом від 6 березня. Підлеглі Луценка тоді зазначили: «Генеральна прокуратура об’єднала всі кримінальні провадження щодо скандального олігарха-регіонала Юрія Іванющенка». Ймовірно, ця інформація мала на меті запевнити суспільство у шансах повернути статус-кво: на кшталт, поновленні санкцій або ж отриманні чергового дозволу на затримання Іванющенка.
Але це не зовсім так.
У повідомленні ГПУ йшлося про те, що в об’єднаному провадженні слідство триває у двох напрямах. Перший досліджує розкрадання «кіотських грошей» у сумі 177 млн грн, призначених на капремонт десятків об’єктів соцсфери у Луганській області, та факт отримання хабара у розмірі 650 млн грн. Другий напрям – розслідування рейдерського захоплення ринку «7-й кілометр» під Одесою («Промтоварний ринок»).
Насправді, об’єднавши два провадження, Генпрокуратура лише повернула розслідування у стан 2014-2015 років. Ще з того часу в рамках справи №32013110090000107 прокурори досліджували дві згадувані вище кримінальні історії: щодо «7-го кілометра» та розкрадання «кіотських грошей».
На початку 2015-го із цього розслідування було виділене окреме провадження – щодо безпосередньої участі і ролі у згадуваних злочинах Юрія Іванющенка. Ця справа отримала номер 42015000000000207. Саме її було закрито у лютому цього року після рішення Верховного суду.
Прибічники конспірології можуть припускати, що виокремлення справи Юри Єнакіївського було умисним. Поділ розслідування на два кримінальних провадження дозволив, з одного боку, зняти звинувачення з Іванющенка, з іншого – не поховати саму справу про розкрадання та рейдерське захоплення. Чи є підстави думати інакше?
Перші ластівки «зради»
Справу про тиск на власників ринку під Одесою, які свого часу віддали частину бізнесу під контроль Іванющенка, в Генпрокуратурі розслідували ще за попередньої влади. Але на противагу багатьом Єнакіївський після Майдану почувався впевнено – не втік. Він залишив Україну лише 15 грудня 2014 року через аеропорт «Київ», контроль над яким йому приписували ЗМІ. Зараз можна лише здогадуватися, що підказало одіозному нардепу залишити країну – інтуїція чи джерела у правоохоронних органах. Але фактом є те, що екс-регіонал виїхав з країни за два тижні до складення Генеральною прокуратурою повідомлення йому про підозру (29 грудня 2014 року).
Згодом народний депутат Сергій Лещенко зазначав, що у 2014 році Іванющенку намагався сприяти тодішній перший заступник генпрокурора Микола Герасим’юк. Саме ця особа у серпні 2014-го ставила підпис на листі адвокатам Єнакіївського, де зазначалося: що Іванющенко не є підозрюваним. Підозру екс-нардепу було складено лише у грудні того року, через кілька днів після звільнення Герасим`юка зі своєї посади. Через місяць екс-регіонала оголосили у розшук, але, як встановив тоді суд, підозру не було надіслано належним чином. Це стало підставою для відмови у наданні дозволу на затримання.
Взимку 2015-го, коли генпрокурор Віталій Ярема вже написав заяву про звільнення, «справу Іванющенка» розділили на дві частини. В окреме провадження, як зазначалося вище, виділили факти, що вказували на безпосередню роль та участь Іванющенка у злочинах.
З призначенням главою ГПУ Віктора Шокіна куратором розслідування став заступник генпрокурора Юрій Столярчук. Але прогрес у розслідуванні на став помітним.
Минуло кілька місяців перед тим, як суди все ж таки задовольнили клопотання ГПУ щодо дозволу на затримання Іванющенка. Це відбулось лише на початку жовтня 2015 року.
Мораль Іванющенка
За місяць до цього Генеральна прокуратура отримала запит від суду першої інстанції Князівства Монако, який просив надати інформацію про мораль, судимості і законність походження капіталу сім'ї Іванющенка: сина Арсена Іванющенка, дружини Ірини Іванющенко, дочки Даяни Іванющенко і самого Юрія Володимировича. Нагадаємо, всі вони, за винятком батька, багато років мешкають у Монако. Перебування у розшуку та санкції Європейського союзу до останнього часу заважали голові родини приєднатися до близьких – після втечі, за даними депутата Лещенка, Юра Єнакіївський жив у Росії.
Від України органи юстиції Монако очікували копії документів щодо активів і спадщини, банківських та фінансових операцій, даних про будь-які судові рішення, зокрема можливі рішення про засудження, інформацію про рух коштів, що належать родині, законність їх походження.
Інтерес Князівства до власної персони дуже швидко став відомий екс-нардепу. На це вказує раптова активізація адвокатів Іванющенка, які з осені 2015 року почали засипати позовами всіх, хто раніше робив звинувачення на адресу їхнього клієнта. Позови про захист честі, гідності та ділової репутації отримали депутат Сергій Лещенко, керівник інтернет-проекту «Цензор» Юрій Бутусов, депутат Андрій Левус, депутат Тетяна Чорновол, голова партії «5.10» Геннадій Балашов. Як писав «Главком», Бутусову навіть заборонили виїжджати з країни, оскільки він не виконував рішення суду щодо спростування. Чи був факт чергового витоку інформації зі стін ГПУ – можна лише здогадуватись.
Судді-камікадзе?
На те, що перемога Іванющенка кувалася не лише у стінах ГПУ, а й значною мірою в судах, вказує низка судових рішень. Важливу роль в очищенні імені одіозного екс-депутата зіграв суддя Солом'янського суду Києва Олександр Бобровник, який у січні 2016 року задовольнив позов адвокатів та забов’язав ГПУ закрити кримінальне розслідування проти Юрія Іванющенка.
Чим ризикував суддя – про це говорить порушена проти нього через місяць кримінальна справа за ст. 375 КК (Генпрокуратура звинувачувала суддю у винесенні завідомо неправосудної ухвали).
Але така перспектива не злякала колег Бобровника. Як відомо, 1 квітня минулого року суддя Дніпровського райсуду Києва Микола Чаус за скаргою адвокатів зняв Іванющенка з розшуку. За п’ять днів проти нього також було порушено справу – за аналогічним фактом: винесення завідомо неправосудної ухвали. Скандал довкола судді Чауса, якого до того ж було згодом затримано за хабар у розмірі $150 тис., добре відомий. Але за кулісами залишилася передісторія – яким чином справа Іванющенка, котру два роки поспіль розглядав Печерський суд Києва, опинилася в іншому суді?
Як свідчить Єдиний реєстр судових рішень, до цього доклали зусиль адвокати Іванющенка та суддя Печерського суду Сергій Вовк.
У березні 2016 року захисники Іванющенка почали вимагати відведення всього складу Печерського суду через політичний тиск на його членів. Керівник суду Сергій Вовк пішов їм назустріч та написав відповідне звернення до Апеляційного суду Києва. Судді апеляції – Степан Гладій, Тетяна Тютюн та Оксана Павленко – погодились та 29 березня 2016 року передали справу до Дніпровського суду Києва. Як зазначено вище, через три дні суддя Дніпровського райсуду Чаус зняв Іванющенка з розшуку.
Згодом, як уже відомо, правомірність закриття провадження підтвердили своїми рішеннями Апеляційний суд, Вищий суд у цивільних та кримінальних справах та, врешті-решт, Верховний суд України.
Звертає увагу, що не всі судді касаційної інстанції погоджувались із цим. Так, рішення у справі Юри Єнакіївського виносив склад суддів Верховного суду України з семи осіб: Орлянської В.І., Британчука В.В., Григор'євої І.В., Наставного В.В., Солодкова А.А., Франтовської Т.І. та Фурика Ю.П. Двоє з них – Британчук та Григор'єва – висловили окрему думку, де зазначили: із рішенням суду касаційної інстанції не згодні. «Вважаємо, що згадана ухвала судді апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції… через істотні порушення вимог (Кримінально-процесуального кодексу)».
Ця думка не вплинула на остаточне рішення, яке виявилось дуже своєчасним – за два тижні Європейський союз переглядав санкції щодо колишніх українських високопосадовців. Як відомо, ревізія завершилася тим, що ЄС зняв усі обмежувальні заходи лише з однієї людини – Юрія Іванющенка.
Тепер одіозний член команди Януковича може вільно подорожувати світом, мати доступ до своїх банківських коштів. Але амбіції Іванющенка ще більші.
Про це можуть свідчити свіжі дані з кримінального провадження щодо «7-го кілометра». Протягом 2016-го та у 2017 році співвласнику ринку – Віктору Добрянському – телефоном надходили погрози з Російської Федерації із вимогою віддати його долю у підприємстві. Останній раніше звинувачував Юрія Іванющенка у рейдерському захопленні цього бізнесу та після втечі останнього до Росії намагається повернути контроль над ринком.
Федір Орищук, «Главком»
Коментарі — 0