Шкільний учитель із сутністю комбрига

спецпроект: «Коли закінчиться війна»
Шкільний учитель із сутністю комбрига
Валерій Гудзь
Спецпроект: «Коли закінчиться війна»

Валерій Гудзь, підполковник, заступник командира 72 ОМБР, «Народний герой», нагороджений у квітні 2017 року в Маріуполі.

За спиною цієї людини в кабінеті висить прапор десантури, на якому до відомої всім фрази «Ніхто, крім нас», хтось іронічно дописав – «чому знову ми». Тут же, навпроти обшарпаного письмового столу (зі стосами паперу в ідеальному порядку) – «римський стілець» та боксерські лапи.  За шторкою - акуратно застелене солдатське ліжко.

Проте найповніше про цю людину говорить червона книжка, що лежить поверх паперів, – «Психология боя». Перед нами – десантник, справжній десантник, колишній шкільний учитель, а сьогодні - заступник командира легендарної 72-ї бригади, яка захищає Авдіївку – Валерій Гудзь, позивний - 79.

Ми в Авдіївці працювали з 2015 року. З моменту заходу 72-ї бригади – це наше третє «відрядження». Нам знадобилось чимало часу, щоб наблизитись до цього командира, заслужити його довіру. Дуже обережний у спілкуванні й водночас рішучий у прийнятті рішень. Півдня, проведені з ним, надзвичайно яскраво і буквально декількома штрихами показують, чому оборона Авдіївки витримує всі спроби супротивника відбити позиції в районі Ясинуватської розв’язки та «Промки».

Валерій Гудзь, підполковник, заступник командира 72-ї ОМБР (фото: Дмитро Муравський)Валерій Гудзь, підполковник, заступник командира 72-ї ОМБР (фото: Дмитро Муравський)

Інформаційно-координаційний центр, соціальний волонтерський проект «Коли закінчиться війна», цикл «Нотатки волонтера»

Цикл «Нотатки волонтера» - результат особистого спостереження команди волонтерського проекту «Коли закінчиться війна» за життям та роботою бійців ЗСУ, добровольців і волонтерів у зоні АТО. Волонтери, учасники проекту не є журналістами і не приховують своєї інтегрованості у процес. Сьогодні ця команда формалізується у рамках діяльності Інформаційно–координаційного центру.

Головне завдання проекту загалом і даного циклу зокрема – донести всіма можливими методами атмосферу, в якій у щоденному режимі працюють наші захисники. Ми не намагаємося естетизувати війну, але хочемо щоб суспільство і держава усвідомлювали свою відповідальність перед хлопцями на передовій і в тилу. Саме там, на сході країни формується нове українське суспільство, захищаються демократія, незалежність та європейський вибір України.

Усі наради, виїзди на позиції починаються та закінчуються головним – заходами щодо збереження життя та здоров’я солдатів. Найменші прорахунки та недоліки 79-й миттєво помічає та жорстко виправляє. «Только что из КП выехал автомобиль. Узнать, кто и куда выехал, по какому заданию», - «чистить» підлеглих штабістів замкомбріга по телефону просто зі свого авто. «(такий-то) начальник розвідки відверто заграється. Його завдання тихо зібрати інформацію, передати її, при цьому не створюючи загрозу життю особистому складу. Контролюй його – занадто він молодий і гарячий».

Напевно його жорсткість – це перше, що впадає в око. Проте, хоч би як боялися 79-го в бригаді, ступінь довіри до нього не має меж.

Особисто інспектуючи передові позиції, замкомбрига вказує на недоліки і обов’язково запам’ятовує позитивний досвід та посилається на нього за потреби на інших позиціях. Специфіка роботи фотографа передбачає внутрішнє (для себе) відпрацювання алгоритму роботи з людьми. В результаті виходить дуже цікаве спостереження. На кожній позиції 79-й безкомпромісно вказує на недоліки командирському складу підрозділу, але водночас незмінно позитивно спілкується з рядовими бійцями. Обов’язково згадує про родину, розпитує про особисті потреби. На виході – обов’язково або міцне рукостискання, або товариські обійми, або щира весела (така рідка для нього) усмішка.

І до речі, про усмішку. Всім відомо, що вона змінює людину. Але у випадку із Гудзем - це щось неймовірне. Коли він говорить по телефону зі своєю дочкою (а вона цього дня якраз вдало склала вступні тести) або дякує бійцями за героїзм у нічному бою, його очі буквально освітлюють суворе солдатське обличчя. І це не метафора.

Прийняття рішення для 79-го – ціла процедура. Він, без сумніву, надзвичайно рішуча людина, яка має про все свою думку. Проте на нараді обговорюється і враховується думка кожного військового спеціаліста (без поправок на статус та звання). Обговоривши всі «за» і «проти», всі можливі варіанти розвитку ситуації, розписавши кожному його роль, підполковник Гудзь закінчує нараду завжди на позитивній ноті, з незмінним нагадуванням про важливість захисту життя та здоров’я особового складу.

Підполковник Гудзь спілкується з особовим складом 72-ї ОМБР (фото: Дмитро Муравський)Підполковник Гудзь спілкується з особовим складом 72-ї ОМБР (фото: Дмитро Муравський)

Він пам’ятає кожного свого учня (як по Бориспільскому професійно-технічному ліцею, так і по секції боксу), кожного бійця, радіє їхнім життєвим та професійним успіхам. Він із задоволенням «хизується» спортивними досягненнями свого сина та здобутками дочки в навчанні. Родина для замкобмбрига – святий інститут. Це перше, про що він розпитує у солдатів. Нам, цивільним, Гудзь подарував низку афоризмів. Зокрема: «Родина – це початок Батьківщини». Для нього, напевне, стерта межа між родиною і солдатським братерством.

79-й береже пам’ять про кожного свого полеглого бійця, вириваючи для пам’ятної поїздки лічені дні зі своєї відпустки чи відгулів. Напевно, саме так і зароджується нова українська армія. В цьому місці підполковник Валерій Гудзь видає свій черговий афоризм: «Украинскую армию поменяли и в дальнейшем будут менять Андрей Кизило и Андрей Жук»…

Дмитро Муравський, для «Главкома»

Цикл «Нотатки волонтера», фрагменти фотокниги Дмитра Муравського, у рамках соціального волонтерського проекту «Коли закінчиться війна»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів