Влада Польщі заявляє про збільшення кількісного складу своєї армії та повну її модернізацію. Що стоїть за цими планами?
Варшава ніколи не приховувала своїх амбітних планів, як мінімум, завоювати офіційний статус лідера Східноєвропейського регіону, як максимум – стати в НАТО рівною серед перших. Польське керівництво відкрито говорить, що поділ на країни першого та другого розряду має відійти в минуле. На нараді з керівниками Міноборони та Генштабу Президент Анджей Дуда акцентував: «У нашій частині Європи ми добре розуміємо, що геополітична ситуація після 2007 року змінилась. Ми мали війну в Грузії, сьогодні маємо конфлікт в Україні та різні провокації військового характеру». Але, якщо раніше Варшаві подобалось виконувати роль жертви (як сказав один історик про Польщу – «Христос сучасної Європи»), то нині вона вибудовує імідж надійного захисника, форпосту на кордоні Альянсу перед російською загрозою.
Аспект політичний
Донедавна в Брюсселі на це реагували більш ніж стримано: на словах дії союзників схвалювали, але всі розмови про розміщення горезвісних «баз НАТО» на сході Європи обмежувались обіцянками. З одного боку, на словах не хотіли зайвий раз провокувати Москву, з іншого – потенційна загроза, вочевидь, не здавалася настільки загрозливою. Так що умовний кордон НАТО, як і п’ятдесят років тому, проходив по Берліну, а в союзників побудували загалом лиш декілька складів з устаткуванням та боєприпасами.
Коли на президентських та парламентських виборах в Польщі перемогла права партія «Право і справедливість», Варшава розпочала активні дії. З агресивних дій Росії поляки “вичавлюють” усе можливе.
З одного боку - у режимі форсажу запрацювала дипломатія. Кількість закордонних візитів Президента, Прем’єра та Міністра закордонних справ Польщі складно підрахувати. Останнім часом Президент Анджей Дуда відвідав, зокрема, Норвегію, Канаду, Італію, США, Португалію, Болгарію, Угорщину, Чехію, Бельгію. Найближчим часом планує візит у Данію (за рік президентства Дуда здійснив двадцять три візити). На початку червня 2016-го Польща прийматиме саміт НАТО та, судячи з усього, активно готує ґрунт для історичних рішень. Розміщення американських підрозділів, швидше за все, буде лише одним із них.
Україну, до речі, на саміт теж запросили, але будь-якої очевидної активності в спілкуванні ані з боку Києва, ані Варшави, не спостерігається. Польща, швидше, використовує війну на Донбасі, яку наполегливо називає «конфліктом», як привід для тиску на партнерів по ЄС і НАТО.
З іншого боку, суттєво змінилася тональність заяв польського керівництва. Зараз воно вже не соромиться відверто різко відповідати на всі спроби Брюсселя та Вашингтона повчати або втручатися у внутрішні політичні проблеми (наприклад, пов'язані з Конституційним Трибуналом). Навряд чи хто раніше міг чекати від міністра оборони такий коментар польсько-американських стосунків: «Люди, які будували свою державу у XVIII ст., розповідатимуть нам, що таке демократія? Народові, який мав представницькі та демократичні структури у XIII-XIV ст. і був джерелом свого роду демократії для всієї Європи».
З огляду на це, заяви про збільшення кількісного складу й модернізацію армії можна сприймати як виклик або як те, що крилатий вислів «бажаєш миру – готуйся до війни» знову стає актуальним. Поляки надто добре пам’ятають уроки 1939-го. Рівно як і розуміють, чи варто вірити Москві й на кого можна розраховувати в разі спроби агресії. До речі, буквально днями в інтерв’ю «Газеті Польській» Ярослав Качинський заявив: «Росія входить там, де м’яко. Якщо продемонструємо твердість по відношенню до цієї держави, ризик загрози з її боку буде насправді невисоким, майже нульовим. І коли я говорю «ми», то маю на увазі не тільки владу Польщі або ПіС, але весь Захід». І додав: «Росія має багато засобів впливу і на західних політиків, і на західну громадську думку. На це треба зважати. Проте, ще раз повторюю: історія Росії показує однозначно, що ця держава, незалежно від того, хто нею керує – цар або комуністи – атакує тоді, коли відчуває слабкість, і відступає перед силою та єдністю. Вона не кидається з головою на стіну».
Аспект економічний
Дещо спрощено модернізацію армії можна сприймати як своєрідний поштовх для промисловості. Так, Польща ніколи не була серед найбільших світових імпортерів зброї. І, вочевидь, не стане такою найближчим часом. Але навіть для того щоб забезпечити своїх військових усім найсучаснішим спорядженням та зброєю - від шкарпеток до танків - знадобляться десятки, якщо не сотні підприємств, наукових інститутів, конструкторських бюро і т. ін. А це нові робочі місця, зарплати, податки. Крім того, це нові технології, товари подвійного призначення, «побічні» суто цивільні товари. Це менеджери, логісти, робітники різних спеціальностей. Це розвиток інфраструктури та нове дихання для невеликих міст.
Так, для запуску такої програми потрібні гроші. Але вони також потрібні й на будівництво сотень кілометрів автобанів і доріг, на реконструкцію залізниці, на будівництво гігантського газопорту й АЕС, на оновлення житлового фонду, розвиток та підтримку приватного бізнесу. Поляки вже давно показали, ЯК вони вміють виторговувати для себе вигідні умови, перемагати в тендерах і діставати гроші – у вигляді інвестицій, дотацій, дофінансування. Десятки мільярдів євро щороку. Новий керівник Укрзалізниці Войцех Бальчун у своєму інтерв’ю сказав: «Моє завдання – правильно представити підприємство в міжнародних фінансових організаціях, щоб отримати інвестиції на модернізацію, реформування та реконструкцію». ЯК вони це роблять, мені розповіли в Головному управлінні автострад і доріг: «Якщо ми знаємо, що профінансують шість проектів, ми готуємо десять. Про всяк випадок. Не затвердять один – в запасі є інший. Головне - не проґавити гроші. По-друге, чітке цільове їхнє використання згідно зі всіма вимогами, які були означені. І третє – дотримання технології і встановлених графіків робіт. А коли видно результат, наступного разу гроші отримати простіше».
До речі, «простіше» в даному випадку зовсім не означає «сходу». Ось один приклад із галузі будівництва автодоріг: проект об'їзної довкола Августова погоджували майже вісім років. Із них декілька пішло на пересаджування унікальних рослин (уручну, кожен екземпляр!) на нове місце, яке визначили екологи. А все тому, що на цих рослинах розмножуються якісь унікальні й дуже важливі метелики. Без цього гроші не виділяли, а будувати за свої полякам чомусь не хотілося.
Отже, відносно грошей я б долею поляків особливо не переймався. Одне з перших замовлень – виробництво самохідних гаубиць - вже отримали підприємства в Стальовій Волі. Поки що мільярд злотих (понад шість мільярдів гривень), які, нагадаю, не мають властивості розчинятися невідомо де.
Інша справа – технології. Ось із ними в Польщі реально проблема – полякам потрібно їх самим розробляти або купувати. Перше – довго, друге – дорого. Отже, доведеться співпрацювати. І тут відкривається широке поле діяльності для української оборонної промисловості. Як сказав колишній міністр оборони Польщі Томаш Семоняк, «у деяких галузях ви маєте такі технології, яких ніколи не було в Польщі». Не те щоб нас тут чекали з відкритими обіймами й закликами «а давайте все зробимо разом!». Але дещо українці таки можуть запропонувати. Наприклад, розробку і створення броні та бронетехніки або модернізацію «застарілих» Мі-8, які поки що не в найгіршому стані. Також, говорять експерти, непогано було б дістати з полиці чомусь забутий проект протитанкових керованих ракет «Пірат». У поляків є авіоніка (системи комунікації та навігації, що використовуються на літальних апаратах і т.п. – прим. автора), в українців - прекрасні двигуни Мотор Січ. Утім, перераховувати можна багато. Але є й нові унікальні пропозиції. Наприклад, «симулятори» - системи для підготовки пілотів не лише старих Мі-8 і Мі-2, але й доволі сучасних H-135 і H-145, які в Польщі та інших європейських країнах активно використовуються в поліції і рятувальних службах. Якщо Польща вирішить побудувати спеціальні льотні бази, це буде вже перспектива спільного виходу на європейський ринок.
Аспект соціальний та психологічний
Ментальність поляків близька українській: їм, як і нам, потрібно бачити зовнішнього ворога та обожнювати своїх героїв.
Із першим у поляків, так би мовити, все гаразд. Давній історичний опонент – Росія – останніми роками з успіхом виконує цю свою роль, постійно піддаючи жару у вигляді провокацій на Балтиці. Варшава активно це використовує та у відповідь теж випробовує на міцність нерви Росії. Наприклад, оголосила чергову хвилю декомунізації.
Погрози знести всі так звані «пам'ятники вдячності Червоній Армії», окрім встановлених на могилах і кладовищах, Москва сприйняла як образу й намагалася вчинити дипломатичний скандал. Але Польща тримається свого: ми не можемо й не збираємося терпіти символіку окупантів. Із цієї ж причини польське керівництво відмовилося їхати до Москви на святкування Дня Перемоги.
При цьому своїх ветеранів Польща гідно вшановує. І якщо 8-го травня, коли тут відзначають День Перемоги, заходи проходять урочисто, але досить стримано, то, наприклад, річницю Варшавського повстання або повстання у Варшавському гетто відзначають більш, так би мовити, масштабно. При цьому пантеон героїв - своїх, польських героїв - дедалі розширюється. Згідно з рішенням Сейму, нинішній 2016 рік в Польщі є, зокрема, роком «Тихотемних» - підготовлених в Англії парашутистів Союзу озброєної боротьби, а потім Армії Крайової. Їх відправляли на окуповану територію, де вони займалися диверсіями і саботажем. Тепер «Тихотемних» називають елітою польської армії.
Крім того, в Польщі на роль національних героїв активно просувають так званих Zolnierze wykleci - «проклятих солдатів». Так називають тих, хто боровся проти радянських окупантів, НКВД, міліції і прокомуністичних озброєних формувань. Про них пишуть книги і знімають фільми. Але деякі історики не бояться стверджувати, що це був далеко не найвизначальніший момент в історії, а методи боротьби «проклятих» і досі викликають суперечки.
Отже, Польщі дуже потрібні нові герої. Армію тут завжди цінували, любили й шанували, а військових завжди вважали елітою. Невже доба доблесних воїнів минула? Ну що ж, з'являться нові герої. Кіноіндустрія в Польщі розвивається стрімко. Нові фільми-легенди, дуже схожі на Голлівудські, з'являються щороку: про оборону Варшави в 1920 р., про Варшавське повстання, польських військових в Іраку. Певно, це правильно. Хай краще діти грають у таких героїв, аніж у «бригаду». І вчаться захищати Батьківщину, а не дерибанити її. Тобто просто щиро любити.
Коментарі — 0