Туркменістан: «найнебезпечніший стоматолог у світі» та перші нетрадиційні вибори

Президентські вибори в Туркменістані закінчилися цілком очікуваною перемогою чинного президента Гурбангули Бердимухамедова. Але впроваджені під час кампанії демонстративні демократичні нововведення можуть означати прагнення керівництва цієї країни поліпшити відносини із Заходом. У першу чергу з метою створення альтернативних російському та китайському напрямкам збуту туркменської енергосировини. Це життєво необхідно країні для виходу з економічної кризи, в яку вона почала заглиблюватися у 2014 році. І не в останню чергу з вини України.

Під час передвиборної кампанії Аркадаг («захисник», «покровитель») туркменів позиціонував себе у різних іпостасях: не лише як державного діяча, а й як автора понад 30 книг, спортсмена, співака, ді-джея і навіть автогонщика. Бердимухамедов роздавав подарунки та обіцянки (наприклад, написати нові пісні для туркменських жінок до 8 Березня). І при традиційно високій явці в 97% переобрався із традиційно високим результатом – ті ж самі 97% «за». А от нетрадиційними були дозвіл на участь у президентських виборах представників неурядових організацій та широке висвітлення кампанії у ЗМІ. При тому, що чинний президент відмовився від свого «кандидатського» часу на телебаченні на користь конкурентів, яких у нього цього разу була рекордна кількість – вісім. Від попередніх цьогорічні вибори відрізнялися ще й тим, що вони вперше проводилися за наявності в країні інституту омбудсмена, який запрацював з 1 січня. 

Гурбангули Бердимухамедов

Такі нововведення дозволили делегації спостерігачів Шанхайської організації співпраці констатувати, що «зміни привели нормативну базу у відповідність до загальновизнаних норм міжнародного права в галузі демократичних виборів», і разом з делегацією СНД визнати їх легітимними. Повний звіт ОБСЄ має з’явитися протягом восьми тижнів, але навряд чи в ньому буде дано таку саму позитивну оцінку законодавчим новаціям Туркменістану. Серед них найбільш вагомим є внесення восени змін до конституції країни, котрі дозволяють главі держави переобиратися довічно. Мабуть, не оминуть увагою представники цієї організації і численні повідомлення про порушення виборчого законодавства: видачу кількох бюлетенів в одні руки, вкиди і навіть примус учнів шкіл «заповнити бюлетені за кандидата Гурбангули Бердимухамедова різними чорнилами і різними почерками». Так само як і загальну ситуацію з недотриманням демократичних стандартів: у країні, котру називають трошки демократичнішою за КНДР, опозиція давно перейшла у статус політв’язнів чи емігрантів, не існує жодного незалежного ЗМІ, натомість влада обмежує доступ до супутникового телебачення та інтернету, наприклад заблокувавши Facebook, Twitter, YouTube, WhatsApp, Viber і навіть російську «ВКонтакте». Внаслідок чого наділеного всією повнотою влади президента Bild назвала «найнебезпечнішим у світі стоматологом» (саме такою є перша професія туркменського Аркадага), а виграні ним вибори – фейковими.

Хоча сам колишній дантист дуже сподівається, що країни Заходу не надто перейматимуться цими питаннями. Так само як і висновками експертів, наприклад міжнародного оглядача Slon.ru. Петра Бологова, про те, що «підписавши всі можливі міжнародні конвенції про громадянські, політичні, культурні та інші права людини, Туркменія і не думає їх виконувати». Або хоча б на те, що це не стане на заваді планам Ашгабата вийти зі своїм природним газом (його запаси оцінюють у 9% світових) на європейські ринки. Адже після падіння світових цін на енергоресурси та введення санкцій проти РФ через її агресію в Україні економіка Туркменістану, як і сусідніх центральноазіатських країн, опинилася на межі краху. Пов’язано це з тим, що два з трьох основних покупців туркменського газу – Росія та Іран – перестали його брати. При цьому третій – Китай – мало того, що отримує дві третини обсягу в рахунок наданих раніше Туркменії кредитів, та ще й, скориставшись монопольним становищем, домігся зниження ціни більш ніж у півтора разу (зі 160 до 100 доларів за тисячу кубометрів). 

Внаслідок цього національна валюта країни, 90% валютної виручки якої надходило саме з продажу газу, девальвувала, а значна частина продуктів стала не тільки недоступною за цінами, а й дефіцитною. За повідомленнями ЗМІ, тепер туркменам бракує цукру, масла, яєць, курятини, цигарок та ін. Влада почала вдаватися до адміністративних заходів: вводити талони та примушувати продавців знижувати ціни (наслідком чого стало лише те, що покупці платять за товар не ту ціну, яка вказана на виставленому напоказ ціннику, а вищу, названу продавцем). Справа почала доходити і до скасування впровадженого ще попередником Бердимухамедова безоплатного постачання населенню комунальних послуг та забезпечення бензином, завдяки якому країну називали «соціальним раєм». Певна річ, що за найкращими традиціями СРСР це робиться виключно за ініціативою трудящих, адже у вересні 2015 року рада старійшин Туркменістану оголосила: «Ми так добре живемо в епоху могутності і щастя, що жителі країни можуть без проблем платити за газ, воду та електрику». Хоча низка ЗМІ пише, що Аркадаг відмовився виконувати це прохання в повному обсязі й із запроваджених Туркменбаші («батьком турменів», як називали першого президента країни Сапармурата Ніязова) соціальних пільг скасував лише безоплатне пальне.

Загрозливою ситуація в країні виглядає не лише у соціально-економічному плані, а й у безпековому. Вже тривалий час надходять чутки про зіткнення на туркменсько-афганському кордоні, де з’явилися загони «Ісламської держави». Отже, Ашгабат потребує додаткових коштів на оснащення та модернізацію силових структур, в умовах економічної кризи це стає дедалі проблематичнішим. При цьому Туркменістан, побачивши на досвіді Криму до чого призводить розміщення російських частин на території колишніх союзних республік, від військової допомоги Кремля відмовився. Чого, можливо, не зробив би, отримавши таку пропозицію від західної країни, адже чутки про можливість розміщення на колишньому радянському військовому аеродромі в місті Мари авіабази однієї з країн НАТО періодично виникають з часів початку антитерористичної операції в Афганістані в 2001 році (попри офіційно закріплений ООН за Туркменістаном нейтральний статус). Цілком імовірно, що керівництво Туркменістану має намір використати те, що, за словами німецького експерта з Центральної Азії Міхаеля Лаубша, у ЄС почали усвідомлювати тепер. Ідеться про брак уваги до безпекового значення регіону. «Берліну видається бажаним тримати руку на пульсі через Туркменію, де російський вплив менше відчувається, ніж, наприклад, у Киргизії або Казахстані», – означує Лаубш точку спільних інтересів двох країн.

Однак є сумніви щодо здатності розпочатих ще у 2015 році (з дозволу мітингів та демонстрацій) демократичних нововведень значно поліпшити імідж «майже Північної Кореї» в очах імовірних західних партнерів. Досить скромні результати візиту Бердимухамедова до Німеччини (Ангела Меркель на відміну від свого гостя на спільній прес-конференції більше говорила про права людини, ніж про перспективи постачання туркменських енергоносіїв до Європи) демонструють: час, коли Захід був «радий обманюватися», ймовірно, минув. І через те, що в центральноазійських країнах (окрім Киргизії) жодних реальних кроків до демократії не робилося, і через Росію, яка з 2014 року всім яскраво продемонструвала, до чого призводить прихований за демократичним фасадом пострадянський авторитаризм і як він функціонує. З іншого боку, приклад Туркменістану з його позолоченими пам’ятниками президентам показує, до чого може призвести країну із сировинною економікою культ великого та непогрішного вождя. Натхненний «одобрямс» ректорів російських вишів на скорочення їх фінансування вже починає нагадувати туркменські «народні ініціативи».

Проведення в країні виборів чи існування інституту омбудсмена не переконає Захід у демократичності країни, так само як і наявність російських військових «іхтамнєтов» на Донбасі не заперечується відсутністю офіційного рішення Кремля на їх введення. І європейські політики будуть скрупульозно прораховувати можливі іміджеві втрати від контактів з лідером країни, де, за словами правозахисників, є політв’язні та практикується викрадення інакодумців силовиками. Навіть якщо ці контакти – шлях до контрактів. Тим більше що для авторитарних країн є традицією їх порушувати та не виконувати взяті на себе зобов’язання, із чим у Туркменії нерідко стикалися іноземні компанії, зокрема українські.

Тому західним партнерам захочеться побачити вагоміші гарантії, які б унеможливлювали «кидки» з подальшим переходом під «парасольку» Росії чи Китаю. І в України ще зберігаються шанси стати (наприклад, поставляючи труби для газопроводів) «містком» між Заходом та Туркменією, яка допомогла нам зробити перші кроки до енергетичної незалежності від Росії, «підставивши плече» зі своїм газом ще в далекому 1992 році.

Та потім Україна олігархічна не стала надійним покупцем туркменського газу (чого варті лише намагання при бартерних розрахунках нав’язати старі українські «БТРи за ціною літаків»), а в перспективі – його транзитером до Європи. Чим допомогла на тривалий час зробити Туркменію залежною від Росії та «законсервувати» авторитаризм та сировинність економіки. Варто подивитися на приклад сусіднього, але значно відкритішого Казахстану. Маючи достатньо схожі з Туркменістаном стартові можливості, він доволі успішно пішов уперед у плані модернізації економіки саме завдяки контактам із Заходом. Вони в першу чергу базувалися на поставках енергоресурсів, у тому числі й по альтернативних російським трубопроводах. Саме це значною мірою обмежило вплив Кремля на Астану. 

Роман Сирінський, для «Главкома»