Українська оборонка: підводні камені переходу на стандарти НАТО

Сьогодні від керівників української оборонної промисловості нерідко можна почути, що на її підприємствах активно впроваджуються стандарти НАТО. Разом з тим про ці стандарти говорять, як правило, у двох контекстах: їх впровадження дозволить виготовляти в Україні більш якісне і сучасне озброєння та військову техніку (ОВТ), а також що українська оборонна продукція зможе краще продаватися за кордон і, зокрема, в країни Альянсу. І якщо з першим ще можна погодитися, то з другим сьогодні великі проблеми. Причина цього проста: українська продукція не має можливості отримувати сертифікати на відповідність натівським стандартам. А без цих сертифікатів ні про який його експорт до країн – членів НАТО не може бути й мови. Понад те, сьогодні світові тенденції такі, що без цих сертифікатів, українському виробникові буде дедалі важче працювати навіть на вже звичних для нього ринках Азії й Африки.

Всупереч міфам, які поширюють противники НАТО (наприклад, про загибель української оборонки в разі її переходу на «натівські рейки»), стандарти Альянсу для української оборонної промисловості відкриють нові можливості щодо розробки, виробництва і реалізації продукції. Впровадження стандартів НАТО може відкрити для вітчизняних виробників нові напрями кооперації із західними партнерами. Зокрема, може бути організовано спільні підприємства й виробництва, створено привабливі інвестиційні та офсетні умови, організовано передачу на територію України технологій виробництва вузлів і агрегатів для комплектації систем озброєнь для національних Збройних сил, а також спільне виробництво озброєння та техніки для виходу на ринки третіх країн, зокрема країн – членів Альянсу. Однак це стане можливим за однієї умови: якщо вітчизняні виробники вирішать питання щодо оцінки відповідності своїх товарів стандартам НАТО. Іншими словами, для того, щоб попасти на озброєння збройних сил однієї з країн – членів НАТО, матеріал, вузол або весь виріб українського виробництва має пройти перевірку або випробування в спеціалізованих лабораторіях, де навчені люди з необхідним обладнанням зроблять обґрунтовані висновки. Такі спеціалізовані лабораторії можуть бути як державними, так і приватними. Але важливо, щоб послуги і діяльність цих лабораторій було визнано як у країні, так і за її межами.

Виходячи з цього, для вирішення даного питання в українських виробників є два шляхи: проходити відповідні сертифікаційні процедури в спеціальних лабораторіях в Україні або ж їхати зі своїми виробами до Європи і перевірятися вже безпосередньо в натівських лабораторіях.

Щодо першого шляху: вимоги НАТО до показників і параметрів тієї чи іншої техніки, зразків озброєння, майна, як і методики випробувань зразків на їхню відповідність STANAG, у своїй основній масі доступні, на перший погляд, жодних проблем із сертифікацією ОВТ в Україні виникати не повинно. Але це тільки на перший погляд. Насправді проблема є і вона полягає в тому, що сьогодні в Україні немає жодної сертифікованої лабораторії, де можна було б проводити випробування, оцінювати якість і здійснювати сертифікацію української техніки за стандартами НАТО. Вимоги натівські є, методика є, а ось акредитованих лабораторій, конкретного методологічно перевіреного обладнання, на якому можна проводити сертифікацію техніки, а також атестованих людей, які могли б усе це робити, на сьогодні в Україні немає. І, на жаль, цим сьогодні, ніхто не займається.

Отже, залишається другий шлях: шукати щастя в Європі. Але, як показує практика, і тут шансів на успіх на сьогодні дуже мало. Наприклад, українське науково-виробниче об’єднання «Практика», яке займається виготовленням броньованої колісної техніки, вирішило провести випробування однієї зі своїх бронемашин «Козак» на відповідність вимогам STANAG щодо балістичного захисту в одній з сертифікованих лабораторій країн НАТО. Звернення до однієї з таких лабораторій завершилось ухильною відповіддю з приводу того, що спочатку сама лабораторія має отримати «добро» від свого національного контролюючого органа на проведення таких випробувань. Потім, за позитивного рішення, потрібно було представити на випробування дві-три машини. Але найцікавіше – це ціни. Наприклад, рахунок безпосередньо за обстріл машини – 7 тис. євро. За роботу з документами, все наукове та методичне забезпечення процесу – 37 тис. євро (з розрахунку 215 євро за годину роботи з документами). І це без ПДВ, без доставки зразків, без відряджень... Загалом, з урахуванням інших послуг та вимог, суми стали вимірюватися сотнями тисяч євро. І це лише за протикульним стандартом. Протимінні випробування коштують набагато дорожче. При цьому, що цікаво, названі суми – це не багато і не мало. Це звичайні європейські розцінки. Втім, це означає, що мало хто з вітчизняних виробників зможе дозволити протестувати свою продукцію в зарубіжній сертифікованій лабораторії і отримати необхідні підтверджуючі документи на власну продукцію.

Крім суто фінансового аспекту є також і інший не менш важливий, який робить вельми проблематичним сертифікацію нашого озброєння і техніки в Європі. Ті ж чехи або датчани теж хочуть продавати свою техніку в Азію або Африку, і вони зовсім не зацікавлені в створенні собі конкурентів на цих ринках, які крім якості можуть запропонувати потенційному покупцеві також і більш вигідну ціну.

Інший приклад – досвід львівського підприємства «Спаринг-Віст». Свого часу компанії, яка роздумувала над тим, як почати співпрацю із закордонними партнерами, пощастило отримати хороший діловий контакт із загальновідомою американською корпорацією Bruker, яка постачає свою продукцію в інтересах країн НАТО та інших. У співпраці з ними львів’яни створили новий універсальний дозиметр-радіометр МКС-УМ (на Заході отримав назву SVG-3), який має замінити застарілий SVG-2 – останнім на сьогодні користуються майже всі країни НАТО. Але перш ніж цей прилад пішов на озброєння країн Альянсу, його було випробувано на відповідність натівським стандартам у спеціалізованих європейських лабораторіях. І можливим це стало лише завдяки домовленості з європейськими партнерами, які були зацікавлені в даному виробі і взяли на себе складну матеріальноємку частину процесу.

В таких умовах природно виникає питання: а що в такому випадку залишається робити українським виробникам? Деякі одразу знаходять відповідь: «А навіщо нам витрачати шалені гроші на цю натівську сертифікацію, якщо Європі наша техніка не потрібна? Будемо робити за нашими ГОСТами і продавати в Азію та Африку, де нашу техніку і так непогано беруть». Інші, наприклад, можуть сказати: «А навіщо нам обстрілювати свою машину. У нас же є сертифікат на броню. Виробник її якість гарантує. Цього достатньо». Однак реалії насправді такі, що гарантій виробника вже недостатньо. Сьогодні вже і неєвропейські партнери України починають ставити питання щодо відповідності нашого озброєння і техніки найкращим світовим стандартам (тобто STANAGам) і ввічливо просять показати відповідний документ.

Тому для того, щоб наш товар продавався, проведення випробувань у сертифікованих лабораторіях однозначно необхідно. Справа в тому, що розвиток техніки і озброєнь – живий процес. Те, що було відповідним вчора, сьогодні вже не задовольняє. Планка вимог підвищується, вводяться нові показники для тих чи інших змін. Це, до речі, те, що все одно змусило б нас відмовитися від радянських стандартів і методик, які правильні й хороші, але для свого часу. Тепер вони за багатьма параметрами «мертві». Вимоги STANAG – живі і постійно оновлюються. І їм сьогодні потрібно не просто відповідати, а й мати всі необхідні «папери», які це підтверджують. Без цього вже нікуди.

На сучасному етапі для України було б правильним створення вітчизняної системи акредитації, визначення і формування необхідних органів для сертифікації озброєння і військової техніки вітчизняного виробництва за стандартами НАТО. Це дозволило б нашій країні впевнено почуватися у питаннях сертифікації озброєння й військової техніки; істотно підтримало б українські підприємства, яким і на світовому, і на внутрішньому ринку протистоять іноземні виробники – вже з усіма необхідними сертифікатами під STANAG; сприяло б створенню нових робочих місць в Україні і сформувало б пул фахівців з питань проведення експертизи. Понад те, законодавча основа для створення такої системи є: це закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», підписаний президентом 15 січня 2015 року. Далі необхідні лише конкретні дії: створення національної мережі сертифікованих лабораторій для випробувань ОВТ за стандартами НАТО з усім необхідним обладнанням та фахівцями, які знають, як із цим обладнанням працювати, і методиками, де написано, як цим фахівцям із цим обладнанням здійснювати ті чи інші виміри. Такі лабораторії можуть створюватися на провідних профільних підприємствах або заводах.

Починати цей процес треба з найменшого. Необхідно провести ревізію сертифікаційних можливостей України: що ми маємо на сьогодні, тобто які лабораторії і їхні можливості, а також що нам насправді потрібно. А далі крок за кроком вибудовувати свою власну систему сертифікації, яка визнаватиметься у світі і даватиме зелене світло для експорту нашої оборонної продукції на світові ринки. 

***

Що пізніше почнемо цим займатися, то вищу ціну за це буде заплачено. Сьогодні ми можемо вплинути на процес. Якщо ж будемо ігнорувати нові виклики, в результаті не лише не вийдемо на нові ринки (і йдеться не лише про європейський), а й втратимо вже традиційні для нас азіатський та африканський. А в перспективі – і власний, український. Це лише питання часу...

Ігор Федик, «Главком»