Чим муляє електронний браслет Медведчуку? Інтерв’ю з адвокатом кума Путіна

Протистояння Володимира Зеленського та Віктора Медведчука, що вилилося в кримінальні справи проти кума Путіна, перейшло у своєрідну «окопну війну». Її можна порівняти з війною на Донбасі: тривають обстріли без вирішення конфлікту по суті. Саме це, власне, Медведчук та його «Опозиційна платформа – За життя» постійно й обіцяють.

Нещодавно Генпрокуратура та Служба безпеки оголосили Медведчуку чергову підозру у держзраді та сприянні тероризму. Вона стосується подій 2014 року, коли нібито нинішній нардеп умисно зривав поставки вугілля з Південно-Африканської республіки на користь поставкам з окупованих територій. Робив це він, за версією правоохоронців, за допомогою бізнесмена Сергія Кузяри, який наразі перебуває в СІЗО. Сам Медведчук під час судового процесу заявляв, що виконував вказівки тодішнього вищого керівництва держави. Тобто під підозрою гіпотетично може опинитися й експрезидент, а нині лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко та тодішня голова Нацбанку Валерія Гонтарева.

Це не єдина справа зі звинуваченням у держзраді проти Медведчука. Ще з травня він перебуває під цілодобовим домашнім арештом за звинуваченнями у змові з російською владою задля видобутку газу на шельфі Чорного моря в окупованому Криму та передачі в Москву секретних військових даних. 2 листопада Печерський суд Києва продовжив Медведчуку запобіжний захід у «кримській справі», поклавши на підозрюваного особисті зобов'язання. Але домашній арешт по другій справі ніхто не знімав.

Плюс на Медведчука та його соратника Тараса Козака, що наразі переховується в Білорусі, ще з лютого Радою національної безпеки та оборони накладені санкції з приводу виводу з державної власності нафтопроводу «Прикарпатзахідтранс». Також рішенням РНБО виключені з ефіру три телеканали, які були близькими до Медведчука та активно вели проросійську пропаганду.

Процес проти Медведчука супроводжувався оприлюдненням записів, на яких він спілкується з високими російськими посадовцями та ватажками самопроголошених «республік». Очевидно, що зроблені вони були давно, але були винесені на широкий загал саме зараз, коли проти путінського кума були висунути конкретні звинувачення.

На Медведчука, який сам постійно наголошує, що є юристом, працює велика команда адвокатів. Захисник Медведчука, колишній працівник органів прокуратури Дмитро Лойфман у розмові з «Главкомом» розповідає про стан справ свого підзахисного та оцінює, скільки може тривати «антимедведчуківський» процес.

«У «ДНР» та «ЛНР» ніхто нічого не купував»

Щодо першої справи, що стосується видобутку газу в Криму, слідство завершене, прокурори відкрили нам матеріали справи, які ми зараз вивчаємо, – пояснює юрист. – Всі розповіді генпрокурора щодо якогось кримського родовища не відповідають дійсності – його просто нема. Є певна структура в породі, де за певними непрямими ознаками можуть бути якісь корисні копалини. Але аби визначити, чи вони там є, треба інвестувати туди не менше $500 млн. Це, по суті, валіза без ручки, в яку треба вкласти велику суму без розуміння, що отримаєш натомість. По-друге, в Україні нема технологій, які дозволять бурити на такій глибині…

А в Росії ж є?

Але перед тим, як це почати, треба вкласти суму, про яку ми згадували на початку. Вся суть звинувачення Медведчука полягає в тому, що у Кримінальному кодексі знайшли неробочу статтю, за якою його звинувачують у розграбуванні національних цінностей на окупованій території. Але не тільки в українському, а й в європейському законодавстві нема такого поняття як «національні цінності». Тобто ця норма апріорі є недієздатною. Незрозуміло, що може бути національною цінністю – об’єкти мистецтва, вишиванки, якісь традиції… Тому це все трактується на власний розсуд стороною обвинувачення.

Окрім того, суть обвинувачення зводиться до того, що Медведчук нібито передав до Російської Федерації інформацію щодо цього «родовища». І тепер РФ про нього дізналася та буде там видобувати. Це є повною маячнею та не відповідає об’єктивній реальності. Зазначена ділянка відкрита ще у 50-х роках, а останні дослідження, які відбувалися безпосередньо на цій ділянці, проводились у 70-х роках. Тобто у той час, коли Україна входила до складу Радянського союзу. Тому казати про те, що у РФ не могло бути жодних відомостей про цю ділянку шельфу Чорного моря, є повною маячнею. До того ж, після 70-х років, зокрема, вже в незалежній Україні, все, що робилося з цією ділянкою, – це кабінетна робота, написання якихось наукових доповідей чи розрахунків. Це робилося на підставі ще тих радянських даних, отриманих безпосередньо на місці. Виникає питання: а чому протягом такого тривалого часу ані СРСР, ані Україна не розпочали там видобуток корисних копалин?

Саме тому, що ця ділянка є «валізою без ручки». Вона віднесена до категорії складних, і подальша її розробка потребує великих інвестицій, а наявні дані та розрахунки не дають підстав вважати, що ці інвестиції хоча б окупляться, не кажучи вже про отримання прибутку. Тому держава надала приватній компанії спецдозвіл на розробку та користування надрами на цій ділянці. Тобто, якщо хтось хоче за власний кошт вести подальшу розробку цієї ділянки – то будь ласка. Тому в такій ситуації все, на що могла претендувати держава, це отримання надалі податків від цієї приватної компанії, якби вона розпочала там видобуток корисних копалин. До того ж, цей спецдозвіл на користування надрами був скасований лише у 2021 році, коли вже повним ходом прокурорами та СБУ фабрикувалася ця кримінальна справа.

Також слід звернути увагу на ще один аспект. Вся інформація, що стосується як цієї ділянки, так і будь-якої іншої аналогічної, зберігається у Держгеонадрах і не становить жодної секретності. Будь-яка особа, незалежно від громадянства, може звернутися в Держгеонадра й офіційно, на платній основі, вільно отримати всю наявну у держави інформацію щодо цікавої для неї ділянки з можливими корисними копалинами. Отже, за таких обставин суть та конструкція підозри є повністю надуманими та недієздатними і такими, що не відповідають об’єктивній реальності.

Те саме стосується обвинувачень у державній зраді, бо ця стаття передбачає ведення підривної діяльності проти України. Однак у законодавстві нема жодного нормативного акту, який би регламентував, що саме можна вважати підривною діяльністю. Тобто можна будь-яку людину зробити злочинцем, підігнавши будь-які дії під таку діяльність. Це просто визначає прокурор на власний розсуд.

Зараз ви кажете про нормативні речі, а в принципі Медведчук мав якийсь стосунок до цих родовищ та підприємств, які мали їх освоювати?

Ні, не мав. Виходячи з матеріалів справи, жодних доказів... Щодо другої «вугільної» справи – те ж саме. По суті, його звинувачують у державній зраді та сприянні тероризму. Європейська конвенція з прав людини передбачає, що не може бути жодної відповідальності без закону. Отже, якщо закон чітко не регламентує, які саме дії є злочинними, а які ні, тобто для людини цей закон не є передбачуваним, його «порушення» не може тягнути за собою відповідальності. Тепер – про сприяння терористичній організації. Це гучно звучить, але хто вирішив, що ці невизнані «республіки» є терористичними організаціями?

Верховна Рада.

Ці питання уповноважений вирішувати тільки суд. Якщо взяти закон про боротьбу з тероризмом, то генпрокурор має звернутися до суду з клопотанням про визнання організації терористичною. Якщо організація визнається судом терористичною, її діяльність на території Україні забороняється, активи конфіскуються тощо. Але такого рішення суду нема. Ані генпрокурор, ані прокурори Донецької та Луганської областей навіть не зверталися з цього приводу до суду.

Другий спосіб визнати організацію терористичною – через ООН. В їхньому списку є «Талібан», «Аль-Каїда» та інші, але нема «ДНР» та «ЛНР». Верховна Рада просто прийняла заяву – політичне звернення до міжнародних організацій, яке не є нормативно-правовим актом. До того ж, український парламент не є тим органом, який має повноваження приймати рішення – хто є терористом, а хто ні, яка організація є терористичною, яка ні. Це просто не входить до його компетенції. Тому, з юридичної точки зору, ані «ДНР», ані «ЛНР» не визнані терористичними організаціями. Окрім того, Медведчуку інкримінуються події, що відбулися в кінці 2014 року. Так станом на той час не було навіть цих заяв Верховної Ради.

Але тепер – що відбулося по суті? Одне державне підприємство купило вугілля у іншого держпідприємства. У чому злочин? Якщо підприємство знаходиться на окупованій території, воно що – автоматично визнається терористичним? У «ДНР» та «ЛНР» ніхто нічого не купував. Згідно з українським законодавством, юридичні особи, зокрема, в нашому випадку шахти, що знаходяться на тій території, були перереєстровані в Києві, сплачували в Україні податки і така діяльність була абсолютно законною.

Але ж очевидно, що причетність Медведчука до цих схем була відома ще у 2014 році. Чому сплило саме зараз – за сім років?

Звісно, про це всім було відомо, і купувати товари та послуги, що мають походження з окупованих територій, не забороняє жоден український правовий акт. У березні 2017 року була запроваджена подібна заборона – рішення РНБО про так звану економічну блокаду. Зверніть увагу: ним заборонялося переміщення вантажів через лінію зіткнення, але не заборонялося щось купувати та перевозити іншим способом, не через лінію зіткнення. І записи, які зараз СБУ всім «втюхує», зрозуміло ж, що якщо вони дійсно були зроблені, то ще у 2014-му. Але ані тоді, ані нині нема жодних перешкод для українських підприємств діяти саме так, як вони діяли на той момент.

До речі, який статус цих аудіозаписів у справах? Як вони можуть впливати на рішення суду?

Їхній статус – ніякий. Насправді, долучити до справи можна все, що завгодно – хоч шматок туалетного паперу. Ці записи є нікчемними, бо сторона обвинувачення не може пояснити їхнього походження. Вони намагаються щось розповісти про якісь таємні контррозвідувальні справи. Але такі справи за законом тривають п’ять років – тобто ще у 2019 році ці записи мали б бути знищені. Чому СБУ не вжило якихось заходів на етапі отримання цих записів, а вони спливли саме зараз? Якщо припустити, що СБУ дійсно отримало ці записи у встановленому законом порядку і розцінює їх як інформацію, яка вказує на наявність терористичної або іншої загрози державній безпеці України, то на той час СБУ та Генпрокуратура, своєчасно виявивши «наміри вчинити злочин», зобов’язані були припинити його, не допустити його вчинення та заподіяння шкоди державній безпеці. Чому вони цього не зробили? Тому що на той час такі дії, які були вчинені українськими підприємствами, не утворювали жодного складу злочину. А тепер, зі спливом семи років від моменту подій, прийняте політичне рішення, що це є злочином, і зараз намагаються натягнути сову на глобус.

Президент ще у 2019 році висловив погрозу на адресу Медведчука, і от вони два роки витратили на монтаж цих записів і реалізовують ці погрози. В матеріалах справи навіть є висновок експерта Служби безпеки (експерта в погонах, який є прямим підлеглим голови СБУ та перебуває в залежності та під впливом сторони обвинувачення), що записи змонтовані, але незрозуміло, яким способом. Про це зазначено в описовій частині експертизи, але у висновках експерта сказано, що за наданими об’єктами дослідження неможливо встановити, чи є записи змонтованими. Такий висновок експерта є маніпулятивним, не відповідає дослідницькій частині, і я впевнений, що зроблений експертом СБУ під впливом його керівництва чи прокурорів. Надалі, розуміючи, що такі запитання експертам краще не ставити, слідчі та прокурори, призначаючи інші експертизи, вирішили їх уникнути і взагалі не ставлять перед експертами питання, чи є ці записи оригіналами чи копіями, чи мають вони ознаки монтажу тощо. Просто питають – чи це голос Медведчука, чи ні?

«Генпрокурор навіть не припускає можливості, що справу треба закривати»

Медведчук у суді стверджував, що виконував у 2014 році вказівки тодішнього вищого керівництва держави щодо закупівлі вугілля на окупованих територіях. Наскільки вірогідно залучення до цих справ і в якому статусі того ж Петра Порошенка?

Якщо Віктор Володимирович про щось каже, напевно, він знає про що. Насправді кримінальне провадження, за яким переслідується Медведчук, зареєстроване щодо Порошенка, Медведчука, Козака та групи інших невстановлених осіб. Але підозра на цей час вручена тільки Медведчуку. Чому саме так, це треба запитати у тих, хто ці підозри роздає.

Наскільки взагалі справа про держзраду перспективна в судовому розгляді? Враховуючи вже наявну практику та схожі прецеденти в нашій юриспруденції.

Вироки були, але, наскільки мені відомо, вони всі скасовані Верховним Судом. Бо, як я вже казав, у законодавстві немає пояснення багатьом термінам. Плюс численні процесуальні порушення, які, я впевнений, навмисно допускаються стороною обвинувачення, бо справа сфабрикована та не переслідує цілей кримінального провадження. Коли правоохоронними органами розслідується реальний злочин, то таких численних процесуальних порушень немає.

Кримінальне провадження розслідується так, як того передбачає закон, і особа, винна у вчиненні злочину, притягується до кримінальної відповідальності. Коли ж справа суто політична та не переслідує цілей кримінального провадження, одразу з’являються чисельні порушення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, бо в інший спосіб «розслідувати» відсутній злочин неможливо. Одразу спливають записи розмов, які незрозуміло звідки взялися. Нема ж жодного документа, які підтверджують їхнє походження. Є тільки «чесне слово прокурора». Знову ж – нема навіть жодного їхнього оригіналу, а тільки копії. Генпрокурор та керівник СБУ стверджують, що вони є аутентичними, але, як я вже казав, експертизи кажуть про зворотне.

Ми розуміємо, що судові процеси з усіма оскарженнями, апеляціями можуть тривати роками. Скільки, на вашу думку, як юриста, може тривати цей?

Закон не передбачає, скільки має тривати розгляд справи – він просто каже про «розумні строки». Строки слідства – максимум 12 місяців. Після цього має бути прийняте рішення або про закриття справи, або про спрямування її до суду. А те, що ці справи – політичні, підтверджують навіть заяви генпрокурора, яка ще під час досудового розслідування каже, що вони зроблять все для того, аби якомога скоріше обвинувальний акт спрямувати до суду. Але вибачте – у нас ще слідство триває! Тобто генпрокурор навіть не припускає такої можливості, що досудове розслідування дійде висновків, що справу треба закривати і нема жодного сенсу спрямовувати її до суду.

«Не здивуюся, якщо наступний злочин, який інкримінують Медведчуку, – несплата податків»

Ще до вироку судів ви вже звернулися до Європейського суду з прав людини. Якого вердикту звідти чекаєте?

Ми вже два позови туди подали. Щодо першого ми вже отримали підтвердження, що він прийнятий і буде розглянутий, а другий приєднали до першого. Тобто обидва позови прийняті та будуть розглянуті ЄСПЛ. Вони стосуються порушення права Медведчука на справедливий суд, на доступ до правосуддя тощо. А саме – обраний йому запобіжний захід не переслідує цілей кримінального провадження, а застосований з політичних мотивів.

Як ви використовуєте в юридичній площині саме той факт, що Медведчук не може виконувати свої депутатські обов’язки?

Ми про це нагадуємо на кожному судовому засіданні. Тобто запобіжний захід обраний не тільки Медведчуку, а всім виборцям, які обрали його своїм представником в органах влади. Тобто він через фантазії Генпрокуратури та рішення одного конкретного судді не може виконувати функції, які на нього поклав український народ. В принципі, запобіжний захід обирається для того, аби учасник судового процесу не ухилявся від слідства та суду. Коли першого разу хотіли вручити підозру, Медведчук з адвокатами сам прийшов до Генпрокуратури отримати цю підозру, просто почувши по телебаченню, що у нього вдома відбувається обшук, а генеральний прокурор заявляв, що його місцезнаходження невідомо і вона не може вручити йому підозру. А прокурор її так і не дав, натомість вручив клопотання про обрання запобіжного заходу. До суду Віктор Володимирович також прийшов сам без усякого державного примусу та повістки. Які підстави за таких обставин для застосування такого жорсткого запобіжного заходу?

Генпрокуратура вважає його надто м’яким.

До речі, Європейський суд вважає, що цілодобовий домашній арешт – це те ж саме, що позбавлення волі.

Якою була аргументація застави саме в мільярд гривень у другій справі?

У клопотанні прокурора немає жодного пояснення чи калькуляції, яким чином він дійшов до цієї суми. Просто прокурор так вирішив. Ви ж не забувайте ще про санкції, накладені на Медведчука, – він просто фізично не може перерахувати будь-яку суму грошей. Віктору Володимировичу з податкової прийшло повідомлення про те, що йому нараховано певну суму податків, яку треба сплатити. А в результаті накладення на нього санкцій він її сплатити не може, бо заблоковані всі рахунки і від нього не приймаються жодні платежі. Тобто нонсенс – держава заборонила здійснювати будь-які платежі і вона ж вимагає сплатити платіж. Але за таких обставин я не здивуюся, якщо наступний злочин, який йому буде інкримінований, – це несплата податків.

Як конкретно проходить домашній арешт Медведчука: у чому він обмежений, у чому ні? Чи є у команди адвокатів якісь складнощі у доступі до нього?

Спілкуватися з адвокатами поки, слава Богу, йому ніхто не заважає, але, враховуючи темпи, якими розвивається це безглуздя, нічого не виключено. В першу чергу, він обмежений у своїй діяльності як народного депутата та політичного діяча. Держава таким чином спеціально позбавила певну частину населення свого представника у владі. На нього надягнутий браслет. І тут знову ж таки постає питання: якщо на людину вирішили надягнути браслет, аби він нікуди не втік і правоохоронні органи бачать в онлайні, де він знаходиться, навіщо тоді цілодобовий домашній арешт? Де логіка?

Павло Вуєць, «Главком»