«Працює вертикаль брехні». Марія Берлінська про втрачені оборонні проєкти і необхідність Інженерної ставки

Волонтерку, засновницю Центру підтримки аеророзвідки Марію Берлінську The Times та CNN називають «матір’ю дронів». У цьому надто художньому перебільшенні є деяка частка правди. Від початку великої війни завдяки енергії Марії розвинулася велика школа дронарів. Зараз Берлінська очолює проєкт Victory Drones у Фонді технологічної підтримки Dignitas, який за два роки підготував понад 76 тис. операторів безпілотників, фахівців з військового програмного забезпечення та зв'язку. 

Victory Drones ставить перед собою амбітну мету – технологічну мілітаризацію суспільства. На практиці це означає навчити сотні тисяч українців використовувати та виготовляти різноманітні технології для оборони країни, воювати розумно і асиметрично. 

Саме у технологічній перевазі України волонтерка бачить запоруку успіху у війні з Росією. В інтерв’ю «Главкому» Марія Берлінська розповіла, скільки дронів українці складають «на кухні» та чому, на її думку, Верховному головнокомандувачу треба створити Інженерну ставку. Марія також поділилася своїми спостереженнями за тим, як військове керівництво комунікує з волонтерами, та розповіла, як громадянські активісти тиснули на західні уряди, «вибиваючи» для України літаки F16. 

Пані Маріє, ваші заяви зазвичай сповнені якщо не песимізму, то дуже жорсткого реалізму щодо перспектив України у війні. Ви постійно підкреслюєте, що Росія випереджає нас, у тому числі, технологічно. Але якщо брати наші успіхи у тому ж процесі виробництва дронів та їхнього технологічного рівня, можливо, все не так погано? 

Звичайно, є позитивні зміни. Було б дивно, якби на третьому році повномасштабної війни, витративши стільки коштів, а, головне, втративши стільки територій та людських життів, ми б не мали жодних позитивних зрушень. Навіть наші чиновники вчаться на помилках, розуміють, що це питання і їхнього виживання. Навряд чи російська окупаційна влада захоче мати справи з нинішніми посадовцями. Тому, звичайно, зрушення об’єктивні є. Але заплачено дуже високу ціну. 

Якби ми мали такі зміни на початку вторгнення, Росія зазнала б значних втрат, не змогла б забрати стільки території і стільки життів. Але для цього потрібно було взятися за це хоча б у 2017-2020 роках. 

Ворог теж не стоїть на місці. Якщо на початку війни вони воювали у «хрестоматійних» умовах, то зараз вивчили уроки, зрозуміли, що технології – запорука успіху, і активно технологізуються. Нещодавно міністр оборони Росії заявив, що вони виробляють 4 тис. дронів на добу, і це абсолютно реалістична заява. До кінця року, на початку наступного вони будуть тільки нарощувати темпи, щоб виготовляти мільйон дронів за квартал. 

У нас можливості менші, хоча також є сплеск виробництва, і зараз у нас до пів сотні виробників з пристойними показниками (за даними Міноборони, на даний момент в Україні 87 виробників дронів, і виробництво дронів зросло в 100 разів порівняно з початком 2023 року – «Главком»). Але все одно цього недостатньо. 

Ми перебуваємо у найбільшій, наймасштабніший технологічній війні в історії людства

Ви неодноразово наголошували, що потрібно створення Інженерної ставки при Верховному головнокомандувачі. Що ви вкладаєте у цей термін? Які кроки і для чого саме потрібно зробити? 

Почнемо з того, що війна – це завжди математика. Кількість і якість сил і засобів, їхнє найбільш раціональне застосування у моменті протистояння систем. Скільки нам коштує ураження одного російського нафтопереробного заводу? Скільки через це не буде підвезено палива чи боєприпасів? Скільки збереже життя і здоров’я наших людей? Скільки коштує один день роботи танка? Скільки коштує знищити російську гаубицю? Скільки ми виготовили засобів розвідки та ураження? Скільки підготували фахівців? 

Кожну комбіновану атаку ракетами і дронами росіяни ретельно прораховують. Наприклад, до ударів по об'єктах енергетики вони залучають своїх найкращих енергетиків, щоб вдарити туди і так, де неможливо буде відновити.

Я до чого наводжу цей приклад? Нам треба завжди рахувати. Війну можна прораховувати наперед через математичне моделювання. Тож Інженерна ставка – це концепція, яка передбачає відбір найкращих розробників військових технологій в Україні для консолідації зусиль із розвитку технологічних рішень, прогнозування наступних кроків ворога в технологіях, створення завчасних контрзаходів. Суть ідеї у тому, щоб подивитися за горизонт – на рік-півтора вперед. Проаналізувати колективним розумом наших найкращих інженерів, спрогнозувати, що нас очікує. І створювати рішення, які дадуть нам технологічну перевагу і нівелюють ті досягнення, які є у Росії. Якщо ми цього не зробимо, ми будемо завжди гасити пожежу «на позавчора». 

У 2020 і навіть у 2022 році ми не подумали про засоби РЕБ, і зараз вся країна бігає, збирає на ці засоби. Не подумали у 2021-му про дрони – зараз збираємо на дрони. Не подумали за кілька років про FPV – зараз маємо таку лихоманку. Хоча це було абсолютно передбачувано: у нашій професійній спільноті кілька десятків експертів, інженерів говорили про FPV-дрони ще за кілька років до великої війни – це можна легко перевірити в інтернеті. Просто до цього ніхто не дослухався. Щоб не повторювати цих помилок, і потрібна Інженерна ставка. 

Оскільки ми перебуваємо у найбільшій, наймасштабніший технологічній війні в історії людства, то переможе та сторона, в якої найсильніші технології. 

«Я можу назвати до десятка проєктів, які, на жаль, були поховані»

Чи є у вас можливість донести ці ідеї до Генштабу, Сил безпілотних систем? Взагалі ви з ними комунікуєте?

Ми спілкуємось і з Вадимом Сухаревським (командувач Сил безпілотних систем ЗСУ, нового виду військ, створеного в ЗСУ навесні 2024 року – «Главком»), і з Генеральним штабом, з Міноборони, Мінстратегпромом, Мінцифри. Але Інженерна ставка – це історія ще вищого рівня, це рівень особисто Верховного головнокомандувача.  

У мене повністю прописана і готова концепція Інженерної ставки – можу в будь-який момент представити її президенту. І якщо Володимир Зеленський прийме відповідні рішення, то його змушені будуть виконувати – навіть ті чиновники, які часто саботують багато щоденних задач.

Що ви маєте на увазі?

На жаль, під час війни не можна розповідати про оборонні проєкти, які потонули у красивих презентаціях та бюрократичних іграх. Але я сходу можу назвати до десятка проєктів, які, на жаль, були поховані. Хоча вони мали визначальне значення для оборони. 

Що я знаю точно – у деяких презентаціях, які потрапляють на стіл президенту або голові його офісу, дуже багато нерелевантної, м’яко кажучи, інформації. На жаль, працює вертикаль брехні, коли намагаються обманути вище військово-політичне керівництво, думаючи, що цього ніхто не помітить. Але це можна не помітити раз чи два, а коли це повторюється систематично, це чудово видно. Звісно, часто після викриття обману ми бачимо звільнення і призначення нових менеджерів. Але, на жаль, втрачається час, а всі ми розуміємо його вартість: кожна доба – це життя і здоров’я наших людей. 

До кінця війни, звісно, ніхто не озвучуватиме точні цифри наших втрат. Але це проста математика: якщо наші втрати у порівнянні з росіянами 1:3 або 1:4, коли заявляється про 1500 загиблих росіян протягом доби, нескладно порахувати, скільки ми втратили своїх. Це катастрофічно. 

Як взагалі відбувається взаємодія військового керівництва з волонтерами, чи змінилася вона за ці 10 років? Чи не перекладають міністерства на волонтерів забагато функцій, у тому числі тих, з якими можуть впоратися і державні структури? 

У порівнянні з 2014 роком можу точно сказати, що взаємодії однозначно більше і більше розуміння, що це наша спільна катастрофа. Але, як і раніше, діє принцип «якщо не штовхаєш, то не їде». Якщо не брати ініціативу у свої руки, не займати активної позиції, то нічого не вийде. Якщо кажуть – ми вам передзвонимо і не передзвонюють, то треба самим дзвонити. Не беруть трубку – дзвонити ще. 

Я з тих людей, для яких не існує закритих дверей чи занадто високих посад. Якщо я розумію, що щось треба для спільної справи і від цього залежать життя наших людей, то я буду знаходити можливість відкрити будь-які двері. Я не зупиняюся перед якимось посадами, рангами, бар’єрами чи соціальними умовностями. Байдуже – чи це американський сенатор, французький прем'єр чи наш міністр. Ми, у першу чергу люди, значить, треба прибирати всі ці умовності, страхи та розмовляти і переконувати. Бо умовності і страхи тільки гальмують спільну справу. 

Деякі українські дипломати мене переконували: не говоріть на Заході про F16 – це нереалістично, відтягує увагу і ресурс

За словами директорки Центру протидії корупції Дар’ї Каленюк, ви доклалися і до того, щоб в Україні з’явилися F-16, переконали Залужного, що нам варто за них поборотися… 

Я дуже вдячна Дар’ї, що вона мене відзначила. Хочу підкреслити, що дуже багато людей над цим працювало. У першу чергу, F16 – це вклад Андрія Пільщикова, «Джуса», який вже назавжди у нашому небі (військовий льотчик, загинув в авіакатастрофі на Житомирщині у серпні 2023 року – «Главком»). Саме він у березні 2022 року нас із Юлією Марушевською (з 2023 року керівниця Офісу змін при Міністерстві оборони – «Главком») переконав, що це те, що потрібно Україні. Я намагалася максимально використати ресурс, який на той момент мала, щоб це почули одразу на стратегічному рівні. Це була і комунікація з нашим військово-політичним керівництвом, і величезна робота, проведена у Вашингтоні, інших столицях світу – Копенгагені, Парижі, Лондоні. Було багато зустрічей, кулуарних переговорів у різних міністерствах і установах, з депутатами. З усіма, хто приймає рішення.

Ну і важливо було вірити, тому що багато людей в самій Україні не вірили. Навіть деякі українські дипломати мене переконували: Маріє, не говоріть про F16, бо це нереалістично, це тільки відтягує увагу і ресурс. Я пам’ятаю, як у квітні 2022-го зустрічалася з кількома заступниками міністра оборони, і, коли зайшлося про F16, вони казали, що не треба навіть на стіл класти цю адженду, бо це дитячі фантазії, і ми ніколи до такого рівня, як F16, не доростемо.

Але ми точно знали, що про це треба говорити. Андрій Пільщиков, Юля Марушевська, Дарія Каленюк, Ганна Гопко, Дмитро Кавун, Люба Шипович, Наталя Панченко та сотні інших людей включились, бо вірили в те, що ми доб’ємось результату. А потім про ці літаки сказав президент, і це, безумовно, був фінальний акорд у стратегічній комунікації. З великим скрипом, повільно, мало, але партнерам таки довелося дати нам перші літаки. Але ми створили найголовніше – прецедент. Далі буде більше.

У нашого народу немає інших варіантів, аніж вірити і битись. Битись і вірити.

У ваш проєкт «Народний FPV» спочатку теж мало хто вірив, але проєкт дає результат, чи не так? Ви доставляєте ці дрони як волонтерську допомогу чи Міністерство оборони купує їх  у підрядників проєкту?

Ні, ці дрони ніхто не продає і не купує, вони передаються безкоштовно. Людина, умовно, на кухні чи у себе в гаражі – де завгодно – зібрала дрон, пройшовши наш безкоштовний курс. Другий крок – надіслала його на певний пункт, де дрони обов’язково перевіряють представники ДСНС, щоб там не було вибухівки чи маячків, щоб запобігти диверсії. Після цього дрони їдуть у військово-тестувальний центр, де їх оснащують антенами, ретрансляторами і відправляють на фронт. А потім бійці дають зворотний результат, навіть присилають відео, на яких такий безпілотник спалив російський пікап, пункт спостереження чи навіть танк або БМП. Люди отримують нові знання, бачать реальні результати своєї роботи, і це дуже мотивує.

Одна дівчина допомагає своєму батькові та братам, які воюють на фронті, і вже зібрала близько 115 дронів.

До речі, коли ми тільки анонсували цей проєкт, піднялася хвиля критики та навіть хейту, мовляв, що ви зможете? Але пройшло пів року, і виявилося, що це працює, та ще й як! Наразі на фронт передано «народних дронів» на суму понад $1 млн.

Чи є проблеми з навчанням та підготовкою операторів БПЛА і, якщо так, то які? 

Є кілька десятків ефективних шкіл, які працюють і готують як військових, так і цивільних операторів. Є підготовка у військових навчальних центрах ЗСУ, десь вона краща, десь – дуже погана. Ми співпрацюємо з навчальними центрами, допомагаємо їм нарощувати експертизу, методику. Є гарні ініціативи з боку держави. Наприклад, «Армія дронів», коли було підтримано кілька десятків шкіл. І є Victory Drones – проєкт технологічної мілітаризації суспільства.

Але підготовка – лише один з багатьох наших напрямків роботи. Ми працюємо в межах Благодійного фонду Dignitas і займаємося і навчанням, і розробкою курсів, і «Народним FPV», розвитком miltech спільноти, і бустом виробництв, і аналітикою, багатьма іншими напрямками, у тому числі, дерегуляцією галузі.

А щодо саме напрямку підготовки, то станом на початок серпня 2024-го ми підготували більше 76 тис. військових – це наймасштабніша підготовка, яка є у країні.

«Технологічна мілітаризація суспільства дозволить подолати ворога, який переважає нас у п’ять-сім разів»

Представники приватних шкіл нарікають, що змушені самі шукати кошти, бо держава їм не компенсує витрати на навчання операторів БпЛА. Як гадаєте, держава має оплачувати ці послуги?

Вважаю, що тут потрібен комплексний та збалансований підхід. Так, якщо є підтверджена якісна підготовка військових у приватних школах, держава може це компенсувати, тим більше, що це не такі великі гроші. Один боєць, працюючи з безпілотними системами, може врятувати життя цілій роті – добрій сотні людей. А його підготовка може коштувати державі всього 5-7 тис. гривень.

Чи має бути суто державне фінансування? Не лише. Школи також мають включатися і шукати ці кошти, наприклад, через надання комерційних послуг цивільному населенню. Багато шкіл це успішно реалізовують.

Не можна не спитати про минулорічну трагедію у Чернігові, коли 19 серпня під час виставки дронів у місцевий драмтеатр влучила ракета, забравши сім життів. Тоді вас як співорганізатора виставки жорстко критикували, СБУ розпочала слідство. Чи відомо вам, як завершилося слідство?

Нещодавно був удар по лікарні «Охматдит». І це чергове підтвердження того, що росіянам не потрібен якийсь додатковий привід, щоб пускати ракети. Вони б’ють без розбору – по лікарнях, пологових будинках, дитячих садках та школах. Вони будуть знищувати нас усіх, і їм для цього не потрібні зайві приводи.

Що стосується минулорічної трагедії, наскільки мені відомо, триває комплекс заходів. Я не можу розголошувати деталі, але ми співпрацювали зі слідством, надали усю інформацію, підписали всі необхідні документи. Все, що було необхідно, – ми максимально сприяли. Я вірю, що має відбутися правосуддя, бо люди мають знати правду. І, думаю, після того, як ця правда буде оприлюднена і суспільству стане очевидним, що відбулося, багатьом тим, хто поливав брудом наших волонтерів, інженерів та повірив у те, що розганяли в інтернеті, за цю хвилю ненависті та розколу, можливо, буде соромно.

Нам важливо не виправдовувати маніяка і не шукати винних серед своїх, а розуміти, що ми у спільній біді і або програємо разом, або – переможемо. А спільно перемогти ми можемо. Якщо діятимемо розумно, об'єднано, і технологічно. Технологічна мілітаризація суспільства дасть нам можливість перемогти навіть ворога, який переважає нас у 5-7 разів, а в чомусь – на порядки. Але при розумному підході навіть це можливо.

Вікторія Чирва, для «Главкома»