Від 24 червня бригадний генерал Андрій Гнатов командує Об’єднаними силами ЗСУ та водночас оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця». У його підпорядкуванні – велетенська ділянка фронту, де зараз точаться найважчі бої: від межі Харківщини із Сумщиною до Запорізької області. 

Андрію Гнатову 44 роки. Він належить до того покоління вищих командирів, які не служили у радянській армії. Військовий виш Гнатов закінчував у Незалежній Україні: у 2001 році – Харківський інститут танкових військ. Проте надалі служив у морській піхоті. 

На посаду у «Хортиці» був рекомендований головнокомандувачем Олександром Сирським. До цього керував оперативним командуванням «Схід».

Прізвище Гнатова стало відомим широкому загалу після того, як він змінив на посаді генерала Юрія Содоля, котрого президент Володимир Зеленський зняв після гучного скандалу. Підставою стали звинувачення у невмотивованих втратах особового складу, що пролунали на адресу Содоля від майора з бригади «Азов» Богдана Коротевича, який з цього приводу подав заяву до ДБР. Після цієї відставки суспільство ретельніше стежить за тим, чи не займаються генерали «жуковщиною» і чи не нехтують долями воїнів.

Це надскладне питання «Главком» поставив і новому командувачу Об’єднаних сил ЗСУ і оперативно-стратегічного угруповування «Хортиця»: як тримати баланс між досягненням військових цілей і збереженням життя військових? Як можна не втратити людей, коли йде бій, триває настільки жорстока війна?

Спитали і про те, чи відчуваються наслідки активної мобілізації на фронті, а, відповідно, коли можна військовим на передовій очікувати на ротацію.

Наша мобілізація і мета ворожого наступу на Харків

Пане генерале, насамперед розкажіть про поточну ситуацію на фронті. Який напрямок найскладніший зараз і який (чи які) прогнозовано стане найважчим найближчим часом?

Це питання не таке просте, як може здатися на перший погляд. Обстановка складна на всій лінії зіткнення: ідуть важкі бої різної інтенсивності. Щоб прорвати нашу оборону, противник застосовує всі наявні у нього засоби озброєння та кидає велику кількість особового складу. І тому виокремити один напрямок як найскладніший – це буде несправедливе трактування.

Якщо коротко, то дуже складна ситуація на Покровському напрямку, на Курахівському, Торецькому, біля Часового Яру, на Куп’янському напрямку та у Вовчанську. І ця ситуація може змінюватися дуже динамічно, залежно від того, як противник буде підтягувати свої резерви, нарощувати наступальні зусилля, і скільки ми матимемо засобів для його стримування.

У цілому по всій протяжності лінії фронту обстановка важка, динамічно розвивається, тому складно прогнозована. Ми відбиваємо атаки і готуємося до відбиття на всіх напрямках. Зокрема і на тих, де сьогодні відносно стала обстановка, але це не означає, що через деякий час ворог там не збільшить наступальних зусиль.

Чи на Донбасі немає загроз оточення наших підрозділів, про що нещодавно повідомляли OSINT-аналітики та окремі військові? Тоді йшлося про ситуацію під Нью-Йорком, у районі Торецька. Яка ситуація зараз?

Наголошую, бої точаться динамічні. Особливо стрілецькі бої. Одночасно може тривати до 50 бойових зіткнень. Оточень оперативних або навіть тактичних, де б ішлося про те, що великий підрозділ, наприклад, батальйон у повному складі може потрапити в оточення в тому сенсі, в якому слід розуміти це поняття – із зовнішнім та внутрішнім кільцем блокування, – таких ситуацій немає.

Є деякі, на мою думку, спекулятивні погляди на ситуацію, коли противник певними силами з’явився на фланзі, – і вже починають бити на сполох, мовляв, «ми в оточенні». Така ситуація є загрозливою, але це не є оточення в класичному розумінні.

Тут, у тилу, здається, що мобілізація – після ухвалення нового мобілізаційного закону – відбувається дуже активними темпами. Із соцмереж, від знайомих, родичів відомо, що в останні місяці чимало чоловіків пішли до війська. Слід гадати, що ті, хто були мобілізовані у травні, вже пройшли підготовку у навчальних центрах. Отже, чи відчувається на фронті притік нових сил?

За деякий час після того, як почали реалізовуватись серйозні ініціативи нашого військово-політичного керівництва щодо більш активних заходів з призову громадян на військову службу, армія Путіна почала наступ на Харківському напрямку (йдеться про наступ росіян на півночі Харківщини, що розпочався 10 травня 2024 року – «Главком»). Це невипадково. Справжньою метою ворога було не захопити там 10-15 кілометрів нашої території, кинувши на смерть два свої армійські корпуси і декілька бригад. Насправді це був абсолютно безрезультативний наступ. На мою думку, глобальна мета ворога полягала в тому, щоб зробити все, аби ми не змогли швидко відчути результати мобілізації.

Люди пішли у військо, почалася підготовка цих військовослужбовців, тож ми змогли б сформувати резерви, поповнити нестачу особового складу в тих бригадах, де вона відчувається. Таким чином відкриття противником додаткового фронту на Харківщині було замислено для того, щоб змусити нас залучити на цій ділянці додаткові сили, резерви, діяти на більш широкому фронті.

Чи правильно я вас розумію, що росіяни використали часовий проміжок, коли у нас ще не були готові резерви, щоб застати нас зненацька, коли у ЗСУ менше сил, щоб тримати цей напрямок?

Ні. Їхня мета була – завадити концентрації наших сил для ведення контрнаступальних та наступальних дій на інших напрямках; щоб ми змушені були ці сили застосувати для відбиття наступу на Харківщині.

Росіяни хотіли «розтягнути» фронт для того, щоб ми кинули резерви на новий напрямок і виснажили їх. Зрозуміло. То виходить так, що навіть з появою на фронті нових, нещодавно мобілізованих людей говорити про перспективу ротації військових на першій лінії зарано?

Це дуже чутлива тема. У слово «ротація» можна вкладати багато сенсів. Обстановка така, що наступальна ініціатива зараз у противника, він ще здатен нарощувати зусилля; ми ж виконуємо завдання, щоб його зупинити. За таких умов казати, що гарантовано відбудуться ротації і в яких масштабах вони будуть, – передчасно. Але, щойно з’являється можливість, ми намагаємось це робити.  

Підрозділи постійно замінюються на позиціях, змінюються зони, де вони виконують завдання, змінюються напрямки. Це дуже складна система взаємодії, і простої відповіді на ваше питання не буде. 

Я моніторю, як використовується право військовослужбовця на відпустку, і чітко знаю, що у тих бригадах, з якими я працюю, чималий відсоток військовослужбовців цим правом користується. Їм гарантовано надається право на відпочинок з реабілітації після поранення чи після отримання травм, а також за сімейними обставинами. Командири підрозділів намагаються, щоб близько 10%, інколи 15% військовослужбовців одночасно були у відпустках. Звісно, всі прагнуть скористатися правом на відпустку у літній період, але об’єктивно це неможливо. 

Чого зараз бракує на фронті?

Збройним Силам потрібні на фронті засоби протиповітряної оборони, високоточна зброя. Звісно, потрібні й підготовлені люди, які приходять на доукомплектування підрозділів. Виокремити найпотрібніший аспект, мабуть, неможливо. Усі відповідні державні структури активно працюють над цим. Тут я це бачу і відчуваю. Може, комусь зі сторони здається, що цих зусиль недостатньо, але, повірте мені, робота триває і вона, без перебільшення, – титанічна.

Дронів вистачає?

Я як командир завжди казатиму, що мені не вистачає авіаційної підтримки, вогневої, снарядів, дронів, підрозділів, тому що чим більше забезпечений підрозділ, чим краще спланована оборона або є підрозділ для проведення наступальних дій – тим більше шансів, що операція буде успішною. Сказати, що мені вистачає дронів... Я такого ніколи не скажу, тому що їх може вистачити для поточної операції, але не вистачає для створення запасів, не вистачає для створення резервів. У цьому питанні я максималіст.

«Вирішувати проблеми у соцмережах недоречно, особливо під час бойових дій»

Не можна не запитати про конфліктні ситуації у бригадах: у 59-й, 80-й, 24-й. У кожній – різні причини, звичайно ж. Спільне те, що вони потрапили у публічний простір через соцмережі. Чи знаєте ви, командування, про конфліктні ситуації у бригадах до того, як вони вийдуть у соцмережі, і чи звертаєте увагу на це, намагаєтеся розібратися? І взагалі чи існують дієві механізми, щоб військовослужбовець (чи група військовослужбовців) могла поскаржитися, скажімо, на дії свого командира не через Facebook?

Справді, це важка тема, в якій дуже багато болючих точок... 

У Статуті чітко прописано, що командир зобов’язаний знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами, іншими зверненнями. Якщо порушене питання не належить до компетенції безпосереднього начальника, то військовослужбовець має право звернутися до наступного прямого начальника. У Збройних Силах, Міністерстві оборони працюють «гарячі лінії», і я знаю, що потік питань, які там порушуються та вирішуються, колосальний.

До того ж у кожного командира чи командувача є механізми, є структури, які полегшують йому функцію спілкування з підлеглими. Зокрема, це вивчення морально-психологічного стану військовослужбовців, отримання різноманітних даних, звітів про стан справ у підрозділах, зокрема у бригадах. Це бойові донесення, які надають командирам. 

Звісно, можуть виникати деякі, скажімо так, нестандартні питання, але чи варто їх вирішувати шляхом оприлюднення у соцмережах? Думаю, такий спосіб вирішення проблем є недоречним, особливо під час бойових дій.

Про програму «Збереження життя військовослужбовців», яку, згідно з повідомленням головнокомандувача Сирського, почали впроваджувати у війську. Важливий аспект програми – дії командирів підрозділів, адже вони відповідальні за збереження особового складу. Як тримати розумний баланс між досягненням військових цілей і збереженням життя військових? Як можна не втратити людей, коли йде бій, йде настільки жорстока війна?

Неправильно вважати, що раніше у Збройних Силах не переймались питанням збереження життів наших воїнів. Для нас це завжди було важливим. Але досвід повномасштабної війни змушує шукати нові, комплексні підходи. Бо це не лише медицина і підготовка. Це багато різних заходів і напрямків роботи. Програма «Збереження життя військовослужбовців» окреслює цей комплекс заходів, які виконуються для того, щоб ця задача була пріоритетною.

Життя і здоров’я кожної людини, кожного громадянина – це ж найвищий пріоритет нашої держави. Але ми, Збройні Сили, виконуємо задачу із захисту територіальної цілісності, суверенітету держави у свій спосіб – веденням збройної боротьби. Сучасний бій – це настільки складна ситуація, бо частка високоточної зброї, яка задіяна у ньому, зростає просто космічними темпами! Майже жодні захисні властивості місцевості вже не «працюють», бо сучасні засоби розвідки бачать, чують людину практично повсюди. І при цьому ворог застосовує надпотужні засоби ураження. Противник переважає і для того, щоб проводити наступальні дії, намагається створити перевагу на деяких ділянках фронту у 8-10 разів. І поки що має ініціативу. Це також треба враховувати. За таких умов сказати, що можна провести бій і не понести втрат, – це дуже складний прогноз.

Впевнений, що у Збройних Силах немає командирів, які навмисно ставлять за мету знехтувати життям своїх підлеглих чи їхнім здоров’ям. Ми відбиваємося за дуже складних умов, що, на жаль, проходить з втратами особового складу.

Заходи, на яких наголошує головнокомандувач Збройних Сил Сирський щодо згаданої вами програми, повинні допомогти командиру діяти так, щоб людські втрати були мінімальними. Це насамперед підготовка військовослужбовців. Абсолютно справедливо зауважено на певних недопрацюваннях у цій сфері. Повірте, ми щоденно працюємо над тим, як покращити підготовку і що зробити для того, щоб військовослужбовець був підготовлений до реалій сучасного бою.

Це ви говорите про навчальні центри?

Не тільки. Йдеться про підготовку військовослужбовців у цілому, адже вона триває постійно. Навчальний центр – це лише перший базовий крок; людина, яка щойно прийшла у військо, отримує там базові знання. Підготовка військовослужбовців в ідеалі відбувається перед кожним боєм, якщо, звісно, час та умови дозволяють. Як мінімум, проходить у форматі інструктажу, віддання бойового наказу, орієнтування військовослужбовців про противника. 

Постійно вдосконалюється надання медичної допомоги та евакуації – це теж про способи збереження життя наших людей. Можу сказати, що за десять років, відколи триває війна, ми зробили просто-таки стрибок в якості та обсягах надання медичної допомоги військовослужбовцям на всіх етапах.

«Армія – не політична партія, тут кадрова політика працює по-іншому»

Нещодавно Мар’яна Безугла, депутатка з парламентського комітету з питань національної оборони, безпеки та розвідки, заявила, що ви «командувач без команди», що вам не дають підібрати собі заступників. Як насправді?

Це кардинально неправильне твердження. Армія – це не політична партія, не клуб за інтересами. Заміна когось із командувачів не означає, що на наступний день на всі посади, пов’язані з його функціоналом, прийдуть зовсім інші люди. Наприклад, зараз я управляю органом військового управління оперативно-стратегічного рівня, і люди, які тут служать, деякі готувалися десятиліттями до своїх посад, набиралися фахових знань, умінь, проводили заходи злагодження, навчання, підготовки. Це не означає, що тільки від того, що на посаді командувача став генерал Гнатов, усі стали поганими, непрофесійними і не розуміють, що треба робити. Це зовсім не так. 

У процесі роботи видно, що хтось цілком відповідає вимогам, хтось недостатньо. Різні бувають ситуації, але сказати, що за будь-яким генералом йде якась команда, – це абсолютно неправильно. У Збройних Силах кадрова політика працює по-іншому.

Тобто у вас ті заступники, які були у вашого попередника генерала Юрія Содоля? Чи ви когось замінили?

Ні, я нікого не замінюю. Вибачте, я не ознайомлений з першоджерелом, тому, може, моя відповідь трохи розмита, але номенклатура призначення моїх заступників і багатьох посад у структурі, якою я керую, – це не мої владні повноваження. Я можу рекомендувати для призначення когось, якщо є така потреба.

Скажіть, а які у вас стосунки з головнокомандувачем? Судячи зі сторінок у соцмережах, які ведуться від імені Олександра Сирського, ви нещодавно зустрічалися. Про що говорили – з того, що можна розповісти суспільству, що має знати широкий загал?

З того, що має знати широкий загал... Цього в наших розмовах небагато, адже вони здебільшого робочі. Я впевнений, що Збройні Сили як інституція і головнокомандувач як очільник цієї інституції викладаються, наскільки це можливо, щоб досягти успіху у виконанні поставлених нам завдань. Спілкування у нас з головнокомандувачем постійне, стосунки – офіційно-ділові, як і має бути між начальником і підлеглим. 

Правда, що головком часто буває на фронті, що він більше часу проводить «у полях», ніж у кабінеті у Києві? 

Скажу, що насправді головнокомандувач та інші командири, якими він керує, постійно на фронті, незалежно від того, де вони перебувають фізично. 

Посада Головнокомандувача Збройних Сил передбачає розуміння, ухвалення стратегічних рішень, керування багатьма процесами одночасно, його фронт – це, за великим рахунком, вся країна. На мою думку, він навіть у ті короткі часи, коли має можливість відпочити, все одно на фронті, тому що у цей час для нього готуються звіти, формуються якісь масиви даних, пропозиції, і головнокомандувач за це візьметься відразу ж, як тільки включиться в роботу.

Так, справді, я бачу великий обсяг його польових поїздок. Але я не аналізую таким чином, що ефективність такої посадової особи залежить лише від того, скільки разів він з’явився, умовно кажучи, на лінії фронту. Але треба розуміти, що певні заходи проводяться тільки у такий спосіб, на фронті. Зокрема й тоді, коли потрібно сприяти морально-психологічному стану, підняти дух наших воїнів.

Можливо, ви щось хотіли б сказати тим людям не у військовій формі, які у тилу? Деякі з них, ймовірно, дещо дезорієнтовані чи зневірені на третьому році війни.

Я хотів би сказати, що дії противника безпосередньо на фронті не є вичерпним переліком заходів, які він проводить, адже він намагається втрутитися і в політичні процеси, в інформаційну сферу, і діяти на міжнародній арені, впливаючи на треті країни та на партнерів України. Тому дуже важливо, щоб наше суспільство було консолідоване, заточене на досягнення перемоги у цій війні, на досягнення справедливого для себе результату. Цього результату можна досягнути тільки об’єднавшись.

Для вас особисто що буде перемогою і справедливим результатом? Вихід на кордони України 1991 року?

Не зовсім так. Для мене перемога – це капітуляція Російської Федерації як агресора, це визнання на міжнародному рівні збоченої злочинної політики, яку здійснює військово-політичне керівництво цієї країни; це справедливі результати у міжнародному трибуналі, який прийме рішення на користь України. Ось такою я особисто бачу перемогу.

Олена Зварич, «Главком»