«Владика у стресі». Ексклюзивне інтерв’ю з адвокатами митрополита Павла

Митрополиту Української православної церкви Московського патріархату Павлу продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 1 липня.

Нагадаємо, одному з найбільш впливових ієрархів УПЦ, яка наполягає, що вона не Московського патріархату, правоохоронці закидають заперечення російської агресії і розпалювання міжрелігійної ворожнечі. Підставою стали, зокрема, оприлюднені СБУ телефонні розмови, на яких людина голосом митрополита Павла схвалює російську окупацію України, посилаючись на «довольних людей». Або ж заперечує вину Москви в убивствах українців зазначаючи: «Колись казали: буде війна Америки з Росією до останнього українця. Ще небагато осталось…». 1 квітня митрополита посадили під домашній арешт. Суд пролонгував це рішення.

Арешт митрополита Павла – не єдина гучна церковна справа. З кінця минулого року СБУ проводить обшуки у церквах УПЦ (МП), періодично знаходячи там антиукраїнську літературу, російські військові шеврони тощо. Кульмінацією ж цієї історії стало «вигнання» УПЦ з Києво-Печерської лаври. Новим намісником лаври став архімандрит Авраамій, який перейшов до помісної Православної церкви України. Очільник УПЦ митрополит Онуфрій одразу за це покарав Авраамія, наклавши заборону у священнослужінні.

На території Києво-Печерської лаври працюють дві державні комісії, які збирають докази порушень умов користування об’єктами, аби на підставі цього розірвати договір.

Інтереси митрополита Павла і Києво-Печерського монастиря представляють адвокати Микита Чекман (М.Ч), який до того ж є протоієреєм Києво-Печерського монастиря та Олег Поваляєв (О.П.).

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» захисники одіозного митрополита спробували пояснити, чому, на їхню думку, держава не має права в односторонньому порядку повернути собі приміщення Києво-Печерської лаври, розкрили причини агресивної поведінки митрополита Павла по відношенню до журналістів і розповіли, що судяться із телеканалом, на якому їх назвали представниками УПЦ МП.

«Біля будинку Павла чергують оперативники і усіх гостей викликають до СБУ»

Як часто ви навідуєте митрополита Павла, як він почувається? На судовому засіданні він розповідав, що у будинку, де він зараз вимушено мешкає, немає стола, холодильника, ліжка, бо він все продав. Які у нього зараз умови проживання?

М.Ч.: Маємо не забувати, що це літня людина і у нього є певні проблеми зі здоров’ям: цукровий діабет. Він сам неодноразово про це заявляв і у судовому засіданні нами, як стороною захисту, були залучені багато медичних документів, які це підтверджують.

Останнім часом його стан нормалізувався у порівнянні з крайніми двома-трьома місяцями. Але він знервований через те, що відбувається навколо Києво-Печерської лаври, зокрема і через постійну увагу журналістів. Зараз він систематично звертається до лікарів, вони до нього приїжджають. Слідчий надав дозвіл на медичне обстеження, владика робить аналізи.

З приводу умов проживання. Владика дійсно у вказаному будинку до застосування запобіжного заходу не проживав, він мешкав на території Києво-Печерської лаври. І справді у перші дні після застосування запобіжного заходу у будинку не було меблів, та зараз це питання вже вирішено.

Ми як адвокати безперешкодно можемо до нього приїжджати. Але є негативні моменти. Біля будинку владики у Воронькові постійно чергують оперативні працівники, перебувають в автотранспорті та фіксують усіх, хто до нього приходить. Потім людей, які відвідували владику Павла, викликають на допити.

Хто відвідував, кого допитували?

М.Ч.: Я не можу наводити прикладів. Просто переповідаю вам інформацію від людей. Розумієте, він 30 років керує монастирем, у нього священники, є духовні чада, друзі, які цінують спілкування з ним і приїжджають до нього. А потім їх викликають до СБУ. Це тиск.

Нині митрополиту Павлу вручені підозри. Йому інкримінують виправдання агресії РФ (1 ст. 436-2 Кримінального кодексу) та розпалювання міжрелігійної ворожнечі (ч.1. ст. 161 Кримінального кодексу). За які саме дії, ви зрозуміли для себе? Де проходить межа між оціночними судженнями і розпалюванням ворожнечі?

М.Ч.: Мій підзахисний неодноразово як у суді, так і у проповідях, відеозверненнях повідомляв усім, що він засуджує агресію Російської Федерації. Священноначаліє Української православної церкви (УПЦ МП, – «Главком») також засудило РФ одразу після повномасштабного вторгнення. Наскільки обґрунтованою є підозра, вже суд встановлюватиме, коли розглядатиме справу по суті. Є певні аудіозаписи у матеріалах кримінального провадження, доступу до цих аудіозаписів (першоджерел) сторона захисту ще не має. Однак якісь записи вже були у засобах масової інформації оприлюднені, і невідомо, це ті аудіо, що долучені до провадження, чи якісь інші.

Але ж ви чули записи, які є у відкритому доступі, зокрема телефонні розмови, які оприлюднила СБУ?

М.Ч.: Має бути дотримана певна процедура. Орган досудового розслідування збирає докази, проводить стосовно цих доказів певну експертизу, отримується висновок експерта. У матеріалах мають міститися першоджерела отримання доказів. Йдеться про певні аудіозаписи розмов. Вибачте, якщо людина чисто теоретично критикує владу України, то, за великого бажання, критику влади з «правильним» проведенням експертизи можна прирівняти до того, що наша влада винна у тому, що відбувається збройна агресія. І всіх, кого треба, можна назвати винними, розумієте?

Послухайте, у нас в Україні демократія, церква відділена від держави. У нашій державі є багато релігійних організацій, у тому числі і православних. Церква – це держава у державі, вона живе своїми законами: канонами, догматами, постановами Вселенських соборів тощо. І якщо, згідно з канонічним правом, священнослужитель церкви вважає іншу організацію неканонічною з певних причин, і цьому є певні підтвердження, то можна це вважати розпалюванням міжконфесійної ворожнечі чи ні?

Я, як представник Києво-Печерської лаври, неодноразово звертався навіть в інтересах Київської митрополії із заявами до правоохоронних органів про вчинення кримінальних правопорушень за розпалювання релігійної ворожнечі. Позивався проти певних осіб, які давали інтерв’ю, записували розважальні програми (18 квітня 2023 року на журналістку та гостя програми «5 каналу» «Рандеву з Яніною Соколовою» була подана заява за розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, образи почуттів громадян через їхні релігійні переконання, – «Главком»). Зокрема, святе причастя було назване «якоюсь хрінотєнью». У даному випадку правоохоронні органи не вбачають розпалювання міжконфесійної ворожнечі та образи почуттів вірян.

Коли ми бачимо неоднаковий підхід з боку держави, коли нас, представників УПЦ обзивають «московськими попами», «агентами ФСБ», вибачте, хіба це не ображає почуття вірян, які щиро ходять до церкви, вірять у Бога, причащаються, сповідаються, моляться за Україну і допомагають як волонтери Збройним силам України? От і нещодавно біля стін Києво-Печерської лаври був відвертий сатанізм. І де була поліція?

Акцію засудив навіть виходець з вашої Церкви, архімандрит Авраамій, якого ПЦУ призначила намісником Києво-Печерської лаври. Ви кого у її проведенні обвинувачуєте?

М.Ч.: Ми з цього приводу також готуємо матеріали до правоохоронних органів. От нехай вони і встановлюють, хто був замовник.

«Журналісти неетично поводяться»

Давайте повернемося до справ митрополита Павла. Коли можна чекати завершення досудового розслідування?

М.Ч.: Від моменту повідомлення про підозру термін досудового розслідування – два місяці. Але він може бути продовжений судом за клопотанням сторони обвинувачення, якщо обвинувачення пояснить це необхідністю додаткових експертиз. У нас на руках немає усіх матеріалів справи. Понад місяць тому подали клопотання, аби їх отримати. Але віз і нині там. Сподіваємося, що цього тижня вдасться їх отримати. Проте навряд чи все. Поки ми бачили тільки матеріали, які сторона обвинувачення нам надала як додатки до клопотання по застосуванню запобіжного заходу. Це і все. До речі, є також питання, чи буде ця справа передана до суду. Не всі справи, у яких повідомляють про підозру, передаються до суду.

Попри домашній арешт, митрополит Павло продовжує виступати із відеозверненнями. Також днями вийшло інтерв’ю владики Павла адвокатові Олексію Фазекошу. Чия це була ідея?

М.Ч.: Не можу сказати, є певні правила адвокатської етики. Сама ідея полягала у тому, що оскільки митрополита Павла мало знають ті люди, які з ним не спілкуються особисто, про нього мають дізнатися більше. Адже навколо дуже багато інформації, людям важко розібратися. Тому вбачаємо позитивний момент у тому, що його покажуть під іншим кутом, наскільки він щира людина.

А як же погрози журналістам від «щирої людини»?

М.Ч.: Як я вам уже казав, митрополит Павло має цукровий діабет. Хворі на цей недуг розповідають, що є моменти, коли перебуваєш у стресі, наприклад якраз коли журналісти не зовсім етично поводяться, з камерами в обличчя лізуть. То деякі особи умисно викликають цю негативну емоцію на свою адресу, це все одразу фіксується, а далі просто роздувають цю історію. А так, владика Павло відкритий до будь-яких запитань.

Адвокат Олексій Фазекош має якийсь статус у справах митрополита Павла?

М.Ч.: Ні, статусу захисника митрополита Павла у порушених справах він не має. Принаймні, я про це нічого не знаю. У даному випадку він виступив як блогер.

В Олексія Фазекоша дуже неоднозначна репутація. Його називають проросійським, адвокатом Віктора Медведчука. Ви не вбачаєте, що публічна поява митрополита Павла у такій компанії може йому ще більше нашкодити?

М.Ч.: Я хочу наголосити, що згідно з законом та правилами адвокатської етики ніколи не можна пов’язувати адвоката з клієнтом. Є багато випадків, коли адвокати із системи безоплатної правової допомоги надають правову допомогу, наприклад, полоненим російським військовим. Були випадки, коли такі адвокати піддавалися хейту. Але якщо ми дійсно хочемо бути у Європі, мати сильний інститут адвокатури, верховенство права, ніколи не слід ототожнювати адвоката з клієнтом. Адвокат просто виконує свою роботу.

Скільки у вас у команді адвокатів, які займаються справами, фігурантом яких є митрополит Павло?

М.Ч.: У кримінальному провадженні є два адвокати, які захищають митрополита Павла.

О.П.: Допомагають нам понад 10 адвокатів.

Скільки свідків і хто вони? Активістка і захисниця УПЦ Вікторія Кохановська є свідком, або у якомусь іншому статусі ця дама проходить у справах митрополита Павла?

М.Ч.: Про те, скільки свідків є у кримінальному провадженні СБУ, нам не відомо. Цього тижня маємо отримати нарешті матеріали справи. Але усі зможемо отримати і проаналізувати на підставі ст. 290 Кримінального процесуального кодексу вже після завершення досудового розслідування, яке ще триває.

«Порушень роками не було і тут раптом з’явилися»

Нині на території Києво-Печерської лаври працює комісія з приймання-передачі майна. Митрополит Павло ще на початку її роботи відкликав двох своїх представників: архімандрита Зінона і протоієрея Георгія. Якщо представників УПЦ (МП) немає серед членів Комісії, яким чином ви юридично доводитимете, що ця релігійна структура, наприклад, не причетна до руйнуваня деяких приміщень на території лаври, фотодокази чого демонструє Мінкульт?

О.П.: У першій комісії, яка працювала на території Свято-Успенської Києво-Печерської лаврі, брали участь три адвокати (Комісія, що працює з 15 березня, займається перевіркою стану наявності і збереження культурних цінностей, тобто артефактів, що входять до Музейного фонду України, – «Главком»). Та комісія, зокрема перевіряла Трапезний храм, вона це робила з порушеннями правил проведення інвентаризації, складання актів прийому-передачі. Я вже вказував їм на порушення. Потрібно описувати кожен предмет окремо, а не описати усі в одному списку, як це зробили вони. Зауваження я висловлював тоді ще в.о. директора заповідника Олександру Руднику, який приходив на засідання Комісії, не маючи у ній жодного статусу. Тобто комісія у своїй роботі використовувала адміністративний ресурс. Ми не підтримуємо її дії, які вона виконує від імені Мінкульту. Саме тому ми вирішили не брати участі у комісії з інвентаризації, дії якої вважаємо нелегітимними.

Давайте згадаємо про договір про користування приміщеннями лаври, підписаний заповідником і Церквою. Відверто, скажу, той договір «косо-криво» написаний. Там є пункт про те, що майно приймається відповідно до акту прийому-передачі. Але я не розумію, чому музейники так вчепилися за цей пункт? Адже майно, яке є у приміщеннях, яке належить державі, і без цього стоїть на балансі заповідника. Ходити, перевіряти, чи стоїть на місці корпус №1, чи корпус №10?

Ви зараз вже говорите про роботу іншої комісії, прийому-передачі, яка діє з 30 березня? Вона за три місяці має перевірити об’єкти, майно Заповідника, яким користувалися монахи Києво-Печерського монастиря. Члени комісії розповідали «Главкому», що саме фіксують: у якому стані приміщення, чи є електрика, чи не зруйновані корпуси зсередини. Після перевірки складають акти і опечатують приміщення…

О.П.: От я вам вище і пояснив, чому ми не долучилися до роботи у тому числі у цій другій комісії. Бо ми не вважаємо їхню роботу легітимною, вона суперечить здоровому глузду.

М.Ч.: Йдеться про Комісію з приймання-передачі майна державній установі. І тут, на наш погляд, виникає питання: на якій підставі у принципі може працювати комісія, якщо до початку її роботи не вирішено питання легітимності розірвання договору на використання приміщень, що зробив Заповідник в односторонньому порядку? Ми як монастир взагалі заперечуємо факт розірвання угоди із заповідником в односторонньому порядку. Саме через те подали позов до суду, що не згодні із цим рішенням.

Чому держава не має права повернути собі те, що їй належить? Це те саме, якби я чи ви пустили когось пожити у своїй квартирі, а потім цей хтось заперечив би ваше право повернути собі контроль над майном. Не вважаєте це абсурдним, де тут логіка?

О.П.: Логіка у тому, що виконувач обов’язків директора музею протягом багатьох років (а є договори про користування і від 2013-го, і від 2015-го) не фіксував ніяких порушень, на які музейники і Мінкульт зараз посилаються. Та навіть не те, що не фіксував, порушень просто не було! І тут раптом з’явилися. Тут для нас очевидно, що заповіднику зверху надійшла команда ініціювати розрив договорів. Вони знайшли привід це зробити в односторонньому порядку.

Знаєте, працівники заповідника ж кожен день приходять на роботу, виконують свої обов’язки, хтось з них і екскурсії проводить, тобто багато куди заходять, дивляться. Більше вам скажу, якщо йдеться про реставраційні роботи, то з ними ж завжди усі деталі погоджуються, як і що робити. А тут раз, все різко змінилося, бо хтось на Різдво захотів провести службу в Успенському соборі. До речі, я спитав якось в.о. директора Заповідника Олександра Рудника, чи збираєтеся ви у подальшому ще комусь віддавати собор у користування. Він заперечив. Але потім всі бачили, що відбулося.

Але повернімося до священного права власності держави. Яка різниця, кому держава надалі захоче передати у користування лавру, адже це її право, чи не так? Нехай це залишиться питанням моралі. Ми говоримо про суто юридичний бік медалі. То чому держава не може поновити собі контроль над приміщеннями?

О.П.: Хтось захотів пункт 8.1 договору про користування (підстави для одностороннього розривання договору) трактувати на свій розсуд. Ще раз скажу. Якщо протягом багатьох років роботи керівник заповідника не фіксує порушень, а потім надійшла команда зверху про те, що «треба ось так і так зробити», то він зробив, як йому сказали. От на засіданні комісії, коли вони забирали Успенський собор, Олександр Рудник так і сказав: тут немає митрополита Павла, тому в односторонньому порядку розриваємо договір. Але хто Рудник у цій комісії? Ніхто!

М.Ч.: Україна у 90-х роках минулого століття взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи провести реституцію всього церковного майна, яке було вилучено у церкви радянською владою. Принцип цієї реституції був закладений у 17 статті Закону України про свободу совісті та релігійні організації (Користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян). На підставі цього закону було розроблено типовий договір про передачу релігійним організаціям культових будівель. Наголосив би, що йдеться не про оренду, а про безоплатне користування. Загальновідомий факт, що Києво-Печерська лавра завжди належала Церкві до моменту, коли вона була націоналізована радянською владою.

Вже за часів незалежності, та навіть ще з кінця 80-х років минулого століття, монастир почав користуватися культовими будівлями та майном лаври. У декілька етапів Церкві були передані у користування корпуси лаври. У більшості випадків УПЦ відновлювала приміщення за власний рахунок, до речі.

З вашого боку логічне запитання: що робити, якщо власник хоче розірвати договір? Він безстроковий, це треба розуміти. У ньому ж були прописані умови, за яких державна установа, у даному випадку національний заповідник, можуть його розірвати навіть в односторонньому порядку. За умови, якщо заповідник виявить нецільове використання майна, або зберігання майна, утримання майна у неналежному стані. Після виявлення мало надійти попередження, а після попередження вже розривання договору. Жодного з цих етапів не було. А зараз декілька комісій кажуть, що знайшли порушення.

Після указу президента України, на підставі рішення РНБО, Кабінетом міністрів було створено міжвідомчу робочу групу, яку очолив голова Держслужби з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський. Потім Мінкульт утворив дві комісії. Одна з них – з працівників Мінкульту (наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 16 березня 2023 року №115 утворено комісію з перевірки наявності, умов зберігання та стану збереження культурних цінностей, переданих із Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, – «Главком»). Потім Мінкульт ще створив робочу групу, до якої увійшли працівники міністерств культури, юстиції, держслужби з етнополітики і свободи совісті. У своїх висновках вони вказали, що є факти нецільового використання майном, начебто є його неналежне утримання тощо.

У п’ятницю, 19 травня, відбулося судове засідання у Господарському суді Києва (за позовом монастиря до заповідника про визнання недійсним одностороннього розривання договору). Суд наголосив, що стороною-відповідачем (заповідником) не надані докази, які би підтверджували висновки комісії, про які я сказав вище. Тобто немає робочих матеріалів, актів огляду. Ми також їх не маємо, тому не знаємо, як працювала ця комісія. Тобто зараз ми як представники монастиря маємо звертатися щодо кожного окремого об’єкта, який комісія нібито перевірила, до представників різних міністерств, представники яких працювали у комісії.

«Балачки, що у лаврі самовільно щось збудовано – тільки балачки»

Так чи інакше, зараз держава закидає монастирю те, що за час користування територією і будівлями заповідника там повиростали новобудови, у тому числі комерційного призначення, які не мали зводитися на території лаври. Хіба це не порушення, хто за це має відповісти?

О.П.: Вочевидь, у вас є певна інформація, невідомо звідки, про якесь самовільне будівництво. На сьогодні нам, як представникам монастиря, невідомі факти самовільного будівництва. Найголовніше, що такі факти невідомі і Національному заповіднику Києво-Печерська лавра. Чому? Тому що такі факти не встановлені законним шляхом.

Як встановлюються такі факти? От приходить будівельник і каже, що у плані записано, що тут має рости верба. Але її немає, стоїть замість верби хата. Тобто у плані вказаний вичерпний перелік того, що розташовується на території. Усі балачки про те, що на території лаври самовільно щось збудовано – це лише тільки балачки. Якщо десь хтось плитку нову поклав – це питання до господарської діяльності заповідника, у якого є інформація про зміни. Жодного разу нам заповідник не надав документи, які би дорікали монастирю, що ось тут стоїть якась будова і це порушення. Не було такого, щоби провели експертизи цих новобудов, коли вони були побудовані.

М.Ч.: Ті, хто пов’язаний із будівництвом, розуміють, що воно не відбувається швидко і має свої етапи. Є етап отримання дозволів на будівництво, наприклад. Будь-які роботи на території лаври без згоди самого заповідника, представники якого постійно перебувають на території лаври, неможливі.

О.П.: У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно взагалі немає інформації про більшість будівель на території Києво-Печерської лаври.

«Я – не я, хата – не моя». То чиї ж тоді на території Заповідника самовільно зведені будівлі, адже влада каже, що вони там є?

О.П.: Повірте, я за все життя ніколи раніше не чув, що у лаврі була лікарня. Почув, коли зараз займаюся цими справами лаврськими. Потім бачив, як міністр Ткаченко опублікував картинку, нібито її зруйнували. Але пізніше виявилося, що зруйнувала її пожежа!

Всі процеси починаються з чиєїсь волі. Після того, як до Успенського собору зайшов правити службу митрополит Епіфаній, я можу логічно міркувати про те, що комусь це було вигідно, бо це було зроблено, аби прибрати УПЦ з лаври. Ми представляємо інтереси владики Павла у кримінальному провадженні. Його у Вороньків заслали тільки для того, щоби він пішов з лаври. Бо хтось собі придумав, що коли Павло продовжуватиме бути у лаврі, він керуватиме і не дасть лавру забрати. А про те, що з цим робити далі, ніхто не думає.

Національний заповідник подав позов про усунення монастиря від користування майном. І зараз чекаємо судового засідання. Все завтра і швидко, як вони думали, не буде. Навіть якщо відповідно до діючого законодавства зробити акт прийому-передачі великого об'єкту, то до цього потрібно залучити профільних спеціалістів, будівельників. Це не один об’єкт. І так по кожному об’єкту потрібно зробити. І зробити не так, як робить комісія, яка зайшла: описала, закрила приміщення.

Повірте, сотня фахівців спокійно, за пів року, встановить, чи є порушення. Вони зможуть провести комплексні експертизи будівель на предмет, коли збудовано, у який спосіб тощо. Потім кожен, у разі виявлення порушень, отримає за заслугами. Бо порушення можуть бути різні. Може хтось податки не заплатив, може при будівництві хтось щось украв? Чи виділялися кошти взагалі на музей? Як вони використовувались? А можливо треба посадову особу, директора, чи в.о. директора притягнути до відповідальності, тому що протягом десятків років ніхто не дивився, чи є які порушення?

Ви кажете, що раніше не було зафіксовано порушень, які стали зараз підставою для того, щоби розірвати договір користування. Але ж порушення можна встановити лише під час перевірки, що зараз і відбувається, чи не так?

О.П.: Зараз не перевіряли, а саме почали шукати порушення. До моменту, коли РНБО ухвалила рішення («Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»), між заповідником та монастирем були абсолютно робочі стосунки.

М.Ч.: Заповідник проводив інвентаризації кожні три роки. Ми запросили адвокатськими запитами результати проведення цих всіх інвентаризацій. Це дуже великий об'єм інформації, який необхідно опрацювати. Востаннє інвентаризація була проведена у 2019 році. Після неї монастир спокійно користувався всім майном, всіма будівлями і не було ніяких до нього претензій.

«Митрополит Онуфрій молиться за митрополита Павла і команду адвокатів»

Наприкінці березня митрополита Павла було помічено у сервісному центрі у Києві біля станції метро Харківська. Він оформляв закордонний паспорт. Для чого?

М.Ч.: Хтось у соцмережах розповсюдив відео, на якому видно владику Павла, який прийшов до сервісного центру подати заявку на отримання закордонного паспорту. Але хіба громадянин України не має право замінити закордонний паспорт, або відновити втрачений? Він втратив паспорт, тому прийшов до сервісного центру. А журналісти з цього зробили резонанс, що він кудись збирається виїжджати.

О.П.: А з яких підстав секретар РНБО Данілов в інтерв’ю каже про те, що попи можуть бути обмінним фондом? Тобто посадова особа такого рівня каже, що митрополита Павла мінятиме на військовополонених.

В одному зі звернень митрополит Павло сказав: «Ми ще судитимемося у міжнародних інстанціях і те, що мене нема у монастирі, – це ще нічого не значить». Про які міжнародні інстанції йдеться?

М.Ч.: Є група адвокатів, юристів-міжнародників, що перебувають за межами України, які збирають матеріали для звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Це стосується і справ митрополита Павла, і справ безпосередньо Києво-Печерського монастиря.

О.П.: Києво-Печерська лавра звернулася до міжнародних організацій, православних, урядових з листами, аби привернути до себе увагу. Приїхала комісія з ООН, яка встановила порушення прав певної релігійної громади. До європейських судів, звичайно, ми йдемо. Але щоби дійти, потрібно пройти усі процеси судові в Україні. (Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) вважає, що обшуки у приміщеннях УПЦ Московського патріархату можуть «мати дискримінаційний характер». Про це йдеться у доповіді про ситуацію з правами людини в Україні, – «Главком»).

Чому на захист митрополита Павла не виступає верхівка УПЦ МП? Жодного звернення на підтримку владики від митрополитів Онуфрія чи Антонія (Паканича), наприклад, не було?

М.Ч.: Перш за все, це відносини всередині Церкви, відносини між ієрархами. Владика Павло є постійним членом Священного синоду УПЦ. Священноначаліє УПЦ не є фахівцями у галузі права. Вони ж не можуть кваліфікувати те, що відбувається у справі владики Павла з точки зору державних законів, оцінювати з юридичного боку висловлювання людини. Для цього є фахові адвокати. Як я вже казав вище, позиція митрополита Павла, позиція Церкви однакові – засудження російської збройної агресії. Все, що потрібно було сказати, вже сказано. Все інше – це питання кримінального законодавства. Владика Онуфрій, предстоятель УПЦ, не коментуватиме чиєсь кримінальне провадження.

Але ніщо не заважає УПЦ МП ще до завершення розслідування як щодо самого митрополита Павла, так і щодо ситуації з монастирем, говорити про упередженість і політичне переслідування. Після початку повномасштабної війни Церква не чекала судового рішення, яке би визнало, що Росія не мала права напасти, і зробила заяву із засудженням агресії. Виходить, що в одних випадках священноначаліє швидко виступає з оцінками, а в інших – ні. Отже, чому зараз не можна підтримати митрополита Павла?

О.П.: Напевно, простіше буде ці питання поставити митрополиту Онуфрію, або митрополиту Антонію, або іншим ієрархам.

М.Ч.: Блаженніший митрополит Онуфрій дуже рідко з’являється в інфопросторі із заявами. Він священнослужитель, ієрарх, який молиться Богу за мир в Україні, за перемогу України, за усіх знедолених. Я неодноразово з ним спілкувався. Для нього на першому місці – молитва. Він молиться за владику Павла і за всю команду адвокатів. Митрополит Онуфрій переймається тим, щоби у цих усіх чварах навколо Церкви вона, насамперед, не перестала бути саме Церквою, щоби вона не перетворилась на якусь політичну інституцію, партію, що керується ззовні.

«Московські попи», «агенти ФСБ», всюди у ЗМІ це. Журналісти загралися, вже край»

Є свіже рішення Київського міського окружного адміністративного суду, який визнав приналежність Української православної церкви, як вважає суд, Московського патріархату, до складу Російської православної церкви. Які ваші подальші дії?

О.П.: Напевно, ви слідкували за подіями навколо Київського адміністративного суду, його ліквідації і створення нового, до якого я не звертався (13 грудня 2022 р. Верховна Рада ліквідувала Окружний адміністративний суд Києва. Натомість 28 лютого 2023 р. було зареєстровано Київський міський окружний адміністративний суд, – «Главком»). У мене як в адвоката, зареєстровані чотири провадження у тому ліквідованому суді (за законом, справи з ліквідованого суду були передані до Київського апеляційного, – «Главком»). Звернувся я до того суду десь за пів року до його ліквідації і за заявами було відкрито провадження. А таких заяв, як мої, певно, десятки тисяч у ньому залишилися. Тобто рішень щодо них вже скільки місяців немає, і невідомо, коли будуть. А щодо належності УПЦ, то рішення народилося дуже оперативно вже у новому суді.

М.Ч.: Як так сталося, хто обирав ці пріоритети розгляду? Це по-перше. По-друге, щодо справи про визнання УПЦ частиною РПЦ. Її матеріали містяться у 21 томі, у кожному з яких по 200 сторінок приблизно. І їх встигли розглянути за 11 днів. Як? Тобто головуюча суддя Альона Кушнова з відкриття провадження по цій справі 9 травня більше нічим не займалася, тільки читала ці томи?

Після ознайомлення з текстом рішення, у мене виникло дуже багато запитань: яким чином судом було встановлено, досліджено докази, які надані суду не були? Наприклад, у вказаному рішенні є посилання на експертизу Державної служби з етнополітики та свободи совісті, проведеної у січні. Вона начебто встановила зв'язок Української православної церкви з Московським патріархатом. Я не бачу, щоби цей доказ був наданий суду якоюсь зі сторін у справі.

З приводу того, яким чином проводилася ця експертиза. Вона викликає багато запитань. Експертиза статуту про управління УПЦ вирішується на підставі статуту РПЦ? Це те саме, що визнати статус окупованих територій України на підставі Конституції Росії.

У 2017 році був змінений статут РПЦ на архієрейському соборі. На ньому як члени синоду РПЦ були присутні і митрополит Онуфрій, і митрополит Антоній. І вони голосували за зміни до статуту РПЦ, у якому з’явилася окрема глава, присвячена УПЦ. У цій новій главі йшлося, що рішення синоду УПЦ схвалюються РПЦ. Тобто митрополити з України самі підтримали зміни, які узалежнювали УПЦ від РПЦ. А тепер різко змінили позицію? Вочевидь, саме про це висновки Держслужби з етнополітики і свободи совісті, і саме тому вони посилаються на статут РПЦ. З юридичного боку, як розцінювати дії УПЦ, яка потім змінює свій статут без узгодження з РПЦ?

О.П.: Скажіть будь ласка, а чому УПЦ вирішила змінити свій статут?

УПЦ вже пояснювала це тим, що почалася повномасштабна війна 24 лютого 2022 року і що РПЦ підтримала цю війну. Але питання юридичного штибу. Як розцінювати дії УПЦ?

Колись було так, але тепер стало по-іншому. Тому що, ухвалюючи новий статут у травні 2022 року, УПЦ не керувалася тим, що було у 2017 році. Церква однозначно заявила, що не хоче цієї залежності. І нарешті стала тією, якою вона є зараз.

Ви зараз судитеся з «5 каналом» щодо використання, наприклад, словосполучення «Московський патріархат». Але які тепер перспективи цієї справи з огляду на ось це свіже судове рішення?

М.Ч.: По-перше, рішення Окружного суду не набрало законної сили. Воно може набрати сили після подання і розгляду скарги. До речі, ще питання, чи буде вона подана, хоча ми категорично з цим рішенням не погоджуємося через те, про що я розповів вище.

По-друге, щодо мого позову до «5 каналу». Тут необхідно зрозуміти, що я, як адвокат, офіційно є представником Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, чоловічий монастир УПЦ. Це юридична назва. Договір про правову допомогу укладений з монастирем саме з такою офіційною назвою. Про це було достеменно відомо шановним журналістам «5 каналу», які були присутні під час усього судового засідання. Називати нас, адвокатів «представниками московських попів», вибачте, виходить за межі оціночних суджень. Відповідачу, «5 каналу», потрібно буде довести у суді, що я є представником УПЦ МП.

О.П.: «Московські попи», «агенти ФСБ», всюди у ЗМІ це. Журналісти загралися, вже край. Ми, адвокати, говорили між собою про те, що, перш за все, на міністра Ткаченка потрібно подати до суду, бо з його вуст таке звучало. Але зараз таке звернення вважаємо не на часі.

М.Ч.: У нас неідеальне суспільство. Але чому тільки на УПЦ навішуються ярлики? У всіх сферах суспільства є негативні випадки. Наприклад, в СБУ неодноразово викривалися зрадники, які працювали на РФ і вони підозрюються у державній зраді. Але ж всю СБУ не називають підрозділом ФСБ. А от Церкву ототожнюють, церковних діячів дискримінують – всіх під одну гребінку.

Михайло Глуховський, «Главком»