рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній: Після зміни влади стало легше

    <img src="/ftp_upload/images/antoniy_mr.jpg" alt="Митрополит Антоній" width="" height="" itemprop="image" /> - Керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній: Після зміни влади стало легше
    Митрополит Антоній

    «В одній державі має бути одна Церква»

    За останній рік церковне життя в Україні зазнало неймовірних змін. У державі постала помісна Православна церква, яка отримала Томос про автокефалію від Константинополя. Були ліквідовані УПЦ КП і УАПЦ, а також ухвалено закон, який зобов’язує УПЦ, яка перебуває у єдності з Московським патріархатом, змінити назву. Влада наполягає: релігійна організація, центр якої знаходиться в іншій державі, має зазначити цей факт у своїй назві. Особливо це важливо, коли мова йде про країну-агресора. Натомість Московська церква в Україні категорично з цим не погоджується. УПЦ МП називає таку вимогу втручанням держави у церковне життя, що суперечить Конституції. Своїм центром вона вважає Київ, а не Москву, хоча предстоятель УПЦ МП є членом Синоду РПЦ, і регулярно відвідує російську столицю.

    Московський патріархат наполягає: попри всі несприятливі для нього події і масовий відхід парафій, саме він залишається найбільшим в Україні. І якщо з цим твердженням є багато охочих посперечатися, то з тим, що УПЦ МП є закритою структурою для ЗМІ, важко не погодитися. Для прикладу, предстоятель новоствореної Православної церкви митрополит Епіфаній за останній рік роздав більше десятка інтерв’ю. В той же час предстоятель УПЦ МП, митрополит Онуфрій взагалі не спілкується з журналістами. Він зрідка з’являється лише в лояльних медіа, зокрема на телеканалі «Інтер».

    Одним з найбільш впливових єпископів в УПЦ МП, фактично другою людиною після предстоятеля, є керуючий справами УПЦ МП, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. Про вплив владики Антонія в одному з інтерв’ю розповідав митрополит Олександр Драбинко, який рік тому вийшов з УПЦ МП. За його словами, саме Антоній у парі з бізнесменом і депутатом Вадимом Новинським, а не митрополит Онуфрій, є справжніми кураторами російського впливу на УПЦ МП.

    В інтерв’ю «Главкому» митрополит Антоній заперечив, що він є головним політиком у церкві, але визнав, що усі проблемні питання, з якими стикається церква, вирішувати довоться йому.

    Під час узгодження інтерв'ю представники УПЦ МП наполягли, аби в тексті цю релігійну організацію позначали УПЦ, попри те, що у реєстраційних документах Мінюсту ця абревіатура тепер закріплена за новоутвореною помісною Українською православною церквою.

    Аби уникнути плутанини і для зручності читачів, новоутворену церкву в тексті інтерв'ю іменуємо Православна церква України (ПЦУ), а Українська православна церква у єдності з Московським патріархатом – УПЦ або ж УПЦ МП.

    Українська православна церква у єдності з Московським патріархатом минулої осені розірвала евхаристійне спілкування із Константинопольським патріархатом. Як це позначилося на церкві та її вірянах?

    Якщо говорити про ті події, про надання Томосу новій структурі в Україні під назвою Православна церква України, то для нашої Української православної церкви нічого не змінилося. Ми живемо своїм життям, розвиваємося. До прикладу, за цей рік ми рукоположили вісім нових архієреїв, днями буде ще буде одна хіротонія. За цей час у нас на 108 осіб збільшилася кількість ченців. Окрім того, у нас канонізовано п’ять нових подвижників благочестя. Тобто Церква живе своїм повноцінним життям і розвивається.


    Митрополит Антоній
    Керуючий справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич)

    «Добровільно здійснили перехід 84 парафії»

    Після утворення Помісної церкви до неї з УПЦ МП перейшло багато парафій. Держава і ПЦУ кажуть про понад 600 релігійних громад. Ця цифра збігається з вашими підрахунками?

    Це є відвертою маніпуляцією. Добровільно здійснили перехід 84 парафії. З них без настоятеля – 28, і з настоятелем храму – 56. На даний час у нас є 122 храми, які захоплені рейдерським способом. Ми не чекали, що таке може бути в демократичній державі. Мають місце таємні перереєстрації, коли сама парафія УПЦ  не знає нічого, але місцеві органи влади перереєстровують парафії. І таких парафій - 220.

    Тобто ви хочете сказати, що цифра 600 не відповідає дійсності?

    Є гаряча лінія в юридичному відділі нашої церкви, куди кожен день приходить інформація з місць, з усіх парафій. Я вам кажу про реальні дані, якими ми оперуємо. 220 - це незаконна перереєстрація і у нас стосовно більшості з них ідуть судові справи. Ми вважаємо, що має місце порушення і Конституції, і законодавства України.

    Скільки таких судових справ ви уже виграли?

    Поки таких немає, бо це питання стало актуальним тільки у другій половині цього року. Ці перереєстрації проводилися з ініціативи центральної державної влади.

    Давайте повернемося до подій, які відбувались рік тому. УПЦ МП могла долучитися до об’єднавчого процесу, навіть очолити створення нової церкви і обрати предстоятеля, вигідного вам. Чи розглядався такий сценарій?

    Об’єднавчий процес з ким?

    Для десяти архієреїв УПЦ МП, які підписали лист-звернення до патріарха Варфоломія, про надання Томосу, це питання не стояло.

    А ви бачили цей список з підписами десяти архієреїв?

    Двоє з них публічно про це заявили і тепер є архієреями ПЦУ. Третій –  митрополит Черкаський і Канівський Софроній. В інтерв’ю «Главкому» він сам визнав, що підписав. За його ж словами, підписантом також був митрополит Овруцький і Коростенський Віссаріон. Хто ще?

    Про цей список (десяти – «Главком») наших архієреїв вперше заявив патріарх Варфоломій, коли ми були на перемовинах у Стамбулі. І коли ми сказали, що не довіряємо цій інформації, нам потім відразу сказали, що насправді є вісім підписів. Просто під час розмови змінили кількість з 10 на вісім. Ми відповіли, що не знаємо серед наших архієреїв і такої кількості, які можуть бути зрадниками УПЦ, зрадниками своєї присяги. Тобто нам невідомо, хто подавав ці списки. Це питання треба ставити тим, хто міг хоча б показати ці списки. Можливо, це було лише бажання деяких людей, які ініціювали цей процес.

    Поза тим, ви могли прийти на Об’єднавчий собор, а в УПЦ МП була найбільша кількість архієреїв, і вирішити долю церкви. Чи розглядався такий сценарій?

    УПЦ діє на основі канонів православної церкви і на основі своїх статутних документів. Ми вважаємо, що такий процес, як зцілення розколу, має вирішуватися саме на базі канонів. Не можна починати з їх порушення, аби досягнути якогось завдання, яке не є внутрішнім бажанням і необхідністю самої церкви. Всі говорили, що зі створенням нової структури, Помісної автокефальної церкви, українське православ’я об’єднається. Хто має здоровий глузд відразу зрозумів, що цього не відбудеться. Ми казали, що це тільки посилить розділення в самому українському православ’ї і це принесе дуже велику кризу світовому православ’ю. Просто тому, що ще з початку була обрана неправильна формула вирішення цього питання.

    Якою вона є, ця «правильна формула», по-вашому?

    Вона всім зрозуміла. Розкол вирішується на основі покаяння. Тож, якщо люди порушили церковні правила, вони мають покаятися, об’єктивно оцінити свій вчинок. І вже потім Церква шукає механізм, інструментарій того, як привести це все до правильного результату.

    Під час Архієрейського собору УПЦ в єдності з Московським патріархатом (напередодні Об’єднавчого собору) митрополит Вінницький і Барський Симеон, це він сам розповів в інтерв’ю «Главкому», звернувся до митрополита Онуфрія з пропозицією долучитися до об’єднання. Аргумент – Онуфрій спокійно міг стати предстоятелем помісної церкви. Чому навіть така перспектива вас не переконала?

    Таким чином питання ніхто не ставив. Я читав про те, що думки були в цьому напрямку, але на Архієрейському Соборі так ніхто з архієреїв питання не ставив.

    Пройшов рік. Помісна церква міцніє, отримує визнання. Позиція УПЦ МП якось міняється? Чи шукаєте ви можливості діалогу з новою церквою?

    Діалог завжди передбачає довіру людей, які мають його вести. А якщо нова структура за підтримки політичних сил і в минулому державної влади просто хотіла знищити УПЦ, то про який діалог може йтися? Тобто з самого початку немає правильних передумов для цього. Дійсно, кожна людина, яка переживає за свій народ, за свою вітчизну розуміє, що розділення на релігійному ґрунті єдиного народу – це погано. Ця людина розуміє, що на теренах однієї держави неможливе існування декількох структур, які називаються православними. В той же час, всі ми маємо усвідомлювати, що це питання суто церковне, воно не має вирішуватися з точки зору політичної доцільності.

    В інтерв’ю «Главкому» митрополит Луганський і Алчевський УПЦ МП Митрофан визнав, що в церкві існують протилежні позиції у ставленні до нової церкви.

    Конфлікту у нас немає. Є різні позиції, таке було в церкві завжди. Але є церковний організм, який вирішує питання на основі соборного розуму. Сила УПЦ в тому, що всі питання вирішуються саме соборним розумом, а не бажанням якихось окремих людей, виходячи з особистих вподобань. Питання не в бажанні одного архієрея, адже сам архієрей без народу, без священника, нічого не вартий. Якщо хтось відривається від розуміння того, чим живе народ Божий, то це завжди приводить в глухий кут.

    Незаперечним фактом є те, що в Україні сьогодні діє дві православні церкви, і ту, яку ви не сприймаєте, поступово починають визнавати інші православні церкви світу. УПЦ в єдності з Московським патріархатом опинилася в доволі неоднозначній ситуації. Помісною тепер називається інша церква.

    В Україні є одна канонічна церква – Українська православна церква. Є розкол і це треба однозначно визнати. Навіть те, що хтось признав цю структуру канонічною, не означає що вся Вселенська церква це визнала. Я ще раз хотів би підкреслити, що життя в церкві має будуватися строго на церковних канонах. Як можна визнавати структуру церковною, якщо ті, хто називає себе ієрархами, не є єпископами, тобто вони не мають законного рукопокладення. А якщо так, то про яку дійсно канонічну церкву можна говорити? Тут питання не в тому, що ми хочемо, чи як нас називають у ЗМІ, а в тому, наскільки ця структура є дійсно церквою по суті.

    От ви кажете про те, що ми могли б очолити цей об’єднавчий процес. Але нам нав’язували чужу гру. Ми могли б очолити, але ми з самого початку казали, що так не робиться. Не те, щоби ми не хотіли єдності. Ми хочемо єдності! Але ми хочемо єдності церковної, не політичної, не якоїсь адміністративної.

    А з боку виглядає так, що УПЦ МП до останнього виконувала волю Москви і зовсім не дбала про церковну єдність в Україні. Навіть перспектива взяти владу у новій єдиній помісній церкві не переважила волю Москви.

    Так, як ви кажете, сприймається не всіма. Сприймають це так ті люди, думки яких ви транслюєте.


    Керуючий справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич)

    «Порошенко не був затятим вірянином»

    Повірте, багато простих парафіян вашої церкви чекали від вас кроку назустріч, сподівались, що ви увіллєтесь в об’єднавчий процес. Але не дочекавшись, вони масово пішли до новоствореної церкви.

    Це ефект інформаційної бульбашки. Дійсно, є такі інтерпретації. Але зараз ми пояснюємо, чому ми не долучилися до процесу. У цю ситуацію втрутився Константинополь і він фактично не дав автокефалію, а закріпив за собою, тобто взяв ПЦУ під свій контроль. Реально у них прав (у новоутвореної церкви – «Главком») навіть в чомусь менше, аніж у нас. Саме тому ми не хотіли йти в залежність від Константинополя. Незалежність має бути повною, а не такою, щоби потрапити в залежність від Стамбула. Із самого початку нас хотіли поставити в один рівень з розкольниками. От дивіться. Україна не спілкується з так званими «ДНР» і «ЛНР». Чому? Тому що Україна не визнає суб’єктності ані «ДНР», ані «ЛНР». Це такий приклад, аби було зрозуміло. Так само і ми не можемо спілкуватися, не можемо ставати на один рівень з УАПЦ  і УПЦ КП. І з нами ніхто не консультувався. Нам з Константинополя не телефонували, чому? Бо партнера на перемовинах вибрали не церковну структуру, а державну, в особі Порошенка. Хіба це правильно?

    До речі, Петро Порошенко – типовий приклад затятого вірянина Московського патріархату, який у підсумку опинився у Помісній церкві.

    Не був він затятим вірянином… Сфотографували його один раз, коли було Престольне свято в київському Іонинському монастирі, де треба було нести ікону. Ось він там був. Йому священники дозволили одягнути стихар. На цьому його церковність і закінчилася.

    Ви ж не будете сперечатися, що Петро Олексійович є набожною людиною?

    Один Бог може об’єктивно судити про людину, але виходячи з того, що відбувається в нашій державі, і того, що починає відкриватися, ми бачимо, що тут є питання. Думаю, про такі глобальні речі ми зможемо з вами якось близько до правди говорити не сьогодні і не завтра, а коли пройде час і коли ми зможемо неупереджено все це оцінювати. Хотів би підкреслити, що Стамбул не переймався нашою автокефалією. Він просто мав бажання закріпити за собою український народ. Навіть під час останнього Собору ПЦУ, який відбувся у суботу 14 грудня були присутні представники Константинополя. Ви собі можете уявити, щоби під час нашого Архієрейського Собору УПЦ був присутнім представник з Москви?

    Сьогодні ви говорите в унісон з патріархом Філаретом. Він теж критикує Константинополь і не бачить повноцінної автокефалії.

    Ви не змішуйте. Він є людиною, яка створила конфліктну ситуацію, не турбуючись про долю церкви. Є такі випадки, коли людина може створити багато біди і народу, і державі, і церкві. На жаль, життя таких людей так і закінчується...

    Так, як ми говоримо сьогодні, ми говорили й раніше, а Філарет вчора говорив одне, а сьогодні інше. Ви знаєте, зміниться ситуація, і він говоритиме також по-іншому. Біда Філарета в тому, що він завжди вислуговувався державній владі, чи то радянській владі, чи то владі у незалежній Україні, немає значення. Вся ця гра, яку почав Константинополь минулого року, була не в інтересах Філарета, але він не міг йти проти Порошенка. І от поки Порошенко був, він мовчав. Як тільки Порошенко пішов, обрали нового президента, Філарет виступив зі своїм демаршем. Це його трагедія насправді, тому що людина, на жаль, залишилася ні з чим.

    Які умови має виконати ПЦУ, щоби ви погодилися піти на діалог з нею, почати об’єднавчі процеси?

    Це стандартні речі, ми їх не вигадуємо – вони в базисі існування православної церкви. Ми говоримо про ситуації,  які вже існували. А ви нам кажете про те, що тепер ми мало не залишилися в ізоляції.

    До речі, зверніть увагу, слово «ізоляція» сьогодні прозвучало вперше. І прозвучало воно саме з ваших уст. Очевидно, воно таки вам «болить»?

    В історії було багато прикладів, коли майже весь єпископат впадав в єресь чи в розкол. Але Господь, який є дійсно головою Церкви, потім знаходить можливість, як її відновити. Адже Церква може бути тільки Христовою, а не належить якомусь правителю, навіть патріарху. Візьміть Флорентійську унію (унія, укладена на соборі в Флоренції 1439 року між східною та західною (Римською) церквами – «Главком»), коли також було бажання зберегти Візантію, а для цього підкорити церкву римському єпископу. Це начебто навіть вийшло. Але що в результаті? Флорентійська унія так і залишилася на папері, а православні люди їй не підкорилися, не визнали. Тобто підписувати можна багато що, але чи визнають це потім люди? Головне, щоб ми будували своє життя на церковних чинниках. Ми весь час повторюємо, що розкол  є гріхом, це – розрив тіла церковного і тому повернення в церкву може бути тільки одним шляхом, через покаяння. А в українському випадку покаяння від розкольників не було. Чому інші церкви їх не визнають зараз? Та тому, що вони не були визнані раніше, їх не було прийнято до церкви, не відбулося зцілення, їх просто так легалізували.

    Але ж Олександрійська, Елладська церкви уже визнали. А пройшов лише один рік. Митрополит Епіфаній каже, що наступного року будуть наступні.

    Ви не поспішайте, життя покаже. Адже залишається необхідність покаяння. Його не було, то ж вони не визнали свій гріх розколу, ані Філарет (Денисенко), ані всі інші. Наведу вам приклад. У 1998 році в Болгарії було зібрання глав помісних церков з метою врегулювати розкол в Болгарській Церкві. І туди на Собор прийшли місцеві розкольники – кожен зі своїм особистим покаянним листом. В Україні не було ні особистого, ні колективного покаяння. Це по-перше. По-друге, є питання до хіротоній, єпископських, священницьких і дияконських. Це друга наша претензія. Це претензія і всіх помісних церков. Про це кажуть глава Албанської церкви, архиєпископ Тиранський Анастасій, Польської – митрополит Варшавський Савва, Кіпрської – Хризостом і Синод Кіпрської церкви. Третя претензія полягає в тому, що в одній державі має бути лише одна Церква, а не дві чи більше. В Болгарії розкольники приєдналися до Болгарської церкви, а не стали окремою структурою, як в Україні.


    Керуючий справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич)

    «Ім’я митрополита Київського поминається і в Криму, і на Донбасі, де не визнають київську владу»

    За останні пів року в Україні повністю змінилась влада. Чи виправдались ваші очікування, і чи відчули якісь зміни у підходах до питань релігії?

    По-перше, наша Церква не шукає якихось преференцій і не шукала ніколи при зміні будь-якої влади. Наша позиція дуже чітка: є Конституція, в якій чітко прописано, що церква відокремлена від держави. Це означає, що держава не має права втручатися в життя церкви і інших релігійних організацій. Дійсно, ми прожили п’ять дуже важких років тиску, неправди, обмежень нашої церкви, стремління взагалі знищити її. Наші православні віряни з достоїнством це пройшли.

    Змінилася влада. У своєму виступі президент Володимир Зеленський чітко заявив, що не має бути прямого втручання в церковне життя.



    Президент України Володимир Зеленський та митрополит Онуфрій

    Президент України Володимир Зеленський та предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій

    Але у державі діє закон, який зобов’язує змінити назву Української православної церкви, яка знаходиться у єдності з Московським патріархатом. І нова влада вимагає виконання цього закону. В чому ж тоді змінився підхід держави?

    Стало легше. Нині немає замовлення з Києва на знищення нашої церкви на місцях, це ми відчуваємо. Так, ще є шлейф, який йде з того часу. На місцях у владі перебувають люди, які раніше отримали вказівки і до цього часу, на жаль, не можуть зупинитися. Головне, що масові захоплення храмів припинилися. Це ознака того, що нова влада не тисне так, як це було раніше. Що стосується перейменування, то немає жодних юридичних підстав нашій Церкві перейменовуватися. Тому що в законі, який був прийнятий не сказано про УПЦ. Це по-перше. По-друге, Мінкульт зробив експертизу, в якій говориться, що ми нібито маємо все-таки перейменуватися. Вони склали список наших парафій і єпархіальних управлінь, яких зобов’язують перейменуватися. Однак, ми вважаємо цей експертний висновок безпідставним і оспорюємо його в суді. Також зараз нами ініційовані судові позови в Конституційний Суд стосовно антиконституційності цього закону.

    У березні згідно з рішенням суду, Мінкульту та всім реєстраторам заборонили вносити будь-які зміни до назв релігійних організацій УПЦ. Мінкульт з цим не погодився і оскаржив його в апеляційному порядку. Але 22 липня цього року Шостий апеляційний суд відмовив Мінкульту у задоволенні апеляційної скарги, знову визнавши беззаперечність нашої аргументації. І знову Мінкультури не погодилося з цим рішенням і вирішив оскаржити це рішення в касаційному порядку. Але 11 грудня цього року Верховний суд залишив касаційну скаргу Мінкультури без задоволення.

    Ви вважаєте незаконною вимогу змінити назву УПЦ. Але новостворена церква згідно із даними реєстру Мінюсту має право на назву Українська православна церква і право використовувати абревіатуру УПЦ. Є проблема!

    Ну, це незаконно! Про це ідеться в судових позовах. Тому що їхня назва не співпадає з тією назвою, яку Томосом їм дали. Тут не може бути двох однакових назв різних організацій. Ми працюємо у тому напрямку, аби юридично вирішити цю проблему.

    Директор Департаменту Мінкульту у справах релігій і національностей Андрій Юраш тлумачить все так: суди зупинили перейменування всього близько 200 парафій, це не стосується усієї церкви…

    Це стосується тих, які отримали реєстрацію в Києві. Тобто це єпархіальні управління, наші синодальні установи, це монастирі, духовні навчальні заклади.

    І все ж, новий міністр культури Володимир Бородянський неодноразово наголошував: закон має виконуватися. Такою є позиція уряду.

    Ми ж говоримо, що він (закон – «Главком») не відповідає Конституції, не відповідає Європейським конвенціям. Логіка державницьких діячів завжди має бути у тому, щоби зберегти цілісність держави і створити всі умови для росту економіки, покращення добробуту людей. Не зрозуміло, чому попередня влада так боролася з УПЦ, яка, якщо брати зовнішньо, інституційно єдина, яка зберігала цілісність держави? УПЦ не є регіональною структурою. Це Церква, яка охоплює всю православну українську державу, навіть ті території, які на даний час є непідконтрольними державній владі. Ім’я митрополита Київського поминається і в Криму, і на Донбасі, де не визнають київську владу. Єпископи з тих територій їздять на синод до Києва. Тобто священнослужителі УПЦ переймаються тим, як остаточно не розірвати нашу державу. Можливо, це були якісь останні ниточки, які зв’язували всю Україну. То навіщо це руйнувати та знищувати нашу Церкву? Логіка мені не зрозуміла.


    Митрополит Антоній під час інтерв'ю «Главкому»

    «Ми самі викликали СБУ, поліцію, щоби ті знайшли зброю у наших храмах»

    Говорите про «ниточки», «єдність», але ж усім відомі випадки, коли священнослужителі УПЦ МП надають підтримку сепаратистам, бойовикам. Як це пояснити?

    Кожен факт треба розібрати окремо. От ви кажете, що наші священники беруть участь у бойових діях. Але чи знаєте, що з цим ми почали розбиратися з самого початку збройного конфлікту? Адже це недопустимо, щоби священник брав участь в таких діях. На жаль, зараз такий час, коли багато людей можуть просто одягнути рясу і називати себе священниками. Є такі «священники», які під забороною, чи з яких знятий сан, а вони шукають собі пригод, потім знімають на відео і подають так, що це начебто наш священник. Усю інформацію, яка є, не треба узагальнювати, треба розбирати, з’ясовувати, чому так відбулося. Церква завжди зі своїм народом, вона ніколи не залишала свій народ, навіть у тяжкі часи Другої світової війни священники не втікали, а залишалися в небезпечних місцях разом зі своїм народом.

    Всі бачили, як митрополит Онуфрій не піднявся з місця у Верховній Раді, коли присутні вшановували воїнів АТО хвилиною мовчання.

    Блаженніший митрополит Онуфрій неодноразово пояснював, чому так вчинив (митрополит Онуфрій пояснив цей вчинок знаком протесту проти війни як явища – «Главком»). Але його слова мало хто почув, тому, що майже ніхто із провідних ЗМІ не наважився їх публікувати. Проти нас велася спланована інформаційна атака. Нам просто не давали можливості говорити правду. Кажу вам це відверто, тому, що як керуючий справами Церкви, займаюся переважно проблемними питаннями. Коли пішли перші заяви від ЗМІ про те, що у наших храмах знаходиться зброя, у наших церквах сепаратисти, що наші священники не відспівують воїнів... Ви знаєте, ми займалися кожним окремим випадком. Ми самі викликали СБУ, поліцію, щоби ті знайшли ту зброю, про яку пишуть чи розповідають по телебаченню. В результаті спеціальні служби складали акти про те, що нічого немає, але це вже ЗМІ не цікавило.

    А той факт, що зброю Чорноморського флоту РФ освячував митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ МП Лазар, теж вигадка?

    Оцінка така: Церква не має займатися тим, що може призвести до конфронтації у суспільстві. Церква не може бути стороною конфлікту. Предстоятель митрополит Онуфрій спілкувався з митрополитом Лазарем відносно цього. Тобто кожне питання, яке нас турбує, яке може створити проблему, ми розглядаємо. Якщо би цього не було, якщо б церква перестала бути церквою, народ відчув би – церква займається політикою. Через це у нас не було б стільки парафіян, скільки є зараз. Статистика говорить про те, що за цей час (за час збройного конфлікту) у храмах нашої церкви збільшилася кількість парафіян.

    Яка саме статистика про це каже?

    Я кажу, що наші храми у цей важкий час переповнені. Подивіться фото і порівняйте з храмами ПЦУ.

    Нещодавно священнослужителя УПЦ МП затримали з наркотиками. Як церква реагувала?

    Був такий випадок. Владика Лука (митрополит Запорізький і Мелітопольський) виступив і прокоментував цю ситуацію з наркотиками. Він відверто про це сказав.

    З інформації, яка виходила з УПЦ МП, склалось враження що Церква намагалась вигородити людину. Якщо вона винна, це варто краще було б визнати?

    Саме так. Владика Лука, який духовно опікував цього священника, відверто сказав, як все відбувалося. Завдання церкви полягає в тому, щоби із грішної людини зробити святу. Наркоманія – гріх, а ще це й хвороба. І якщо ми помітили, що вона хворіє, то нам треба не заганяти її ще далі, а допомогти.

    Справа в тому що цей батюшка (ієромонах Свято-Андріївського кафедрального собору Запоріжжя Іліодор), ще до рукопокладення був помічений в цій хворобі, але владика Лука зробив все для того, щоби його вилікувати. Але в останній час невідомо з якої причини це сталося, навіть можу припустити, що хтось цей випадок навіть спланував. Бо ця людина знову відчула потяг до наркотиків і вона це таємно робила.

    Але ще раз наголошу, про все відкрито розказав владика Лука. Як правлячий архієрей надав допомогу слідчим органам. Його позиція однозначна: якщо священник винний, нехай відповість і за законами Церкви, і за законами держави. А ми будемо молитися, щоб Господь зцілив людину, яка потрапила в полон такої страшної недуги.

    Інша резонансна історія також пов’язана із Запоріжжям. Священнослужитель УПЦ МП відмовився відспівувати загиблу дитину, бо хрещена вона у Київському патріархаті. Священник все зробив правильно?

    Безумовно. Бо якщо ми кажемо, що немає дійсного священства, то і не дійсні й таїнства. Тобто Київський патріархат не має дійсного священства, його таїнства не дійсні. А якщо так, то і  дитина не була насправді хрещена. Відповідно, її не можна відспівувати. Це не є нашим бажанням чи небажанням, ми не хочемо втручатися в ситуацію, яка з нами не пов’язана. Для чого людина хрестила дитину в Київському патріархаті? Напевно, вважала це за потрібне зробити в тій організації. Гадаю, це також могла бути провокація.

    Провокація на загибелі дитини?

    Я думаю, що є деякі люди, сили, які з цього готові робити сенсацію. На жаль, така ситуація є, ми живемо в такому світі.

    Попри розрив євхаристійного спілкування із Константинополем священники і віряни УПЦ МП їдуть на Афон. Вони порушують настанови?

    Вони можуть поклонятися мощам, святиням, молитися там. Це не заборонено. Інша річ - брати участь в причасті, в церковних таїнствах. Саме це заборонено.

    Чи поминається Вселенський патріарх у храмах УПЦ МП?

    А у нас він ніколи  й не поминався. За нашою церковною традицією Патріархи поминають один одного. Наші священнослужителі зараз не можуть співслужити з кліриками Константинопольського патріархату. В той же час ми спілкуємося з усіма, у нас багато друзів в різних помісних Православних церквах. І, до речі, навіть у Константинопольському патріархаті далеко не всі підтримують позицію патріарха Варфоломія, тільки вони мовчать, не говорять про це публічно. Сподіваємось, поки що…

    «Священнику дозволяється його не поминати патріарха»

    А ви знаєте, що є храми УПЦ МП, де священники відмовляються поминати патріраха Кирила.  Чи є це порушенням і чи вживаєте ви до таких санкції?

    Так у нас є такі, особливо на західній Україні. У нашій церкві традиційно патріарх поминається всюди, хоча в інших помісних церквах на парафіях поминаються тільки свої правлячі архієреї. Тобто, скажімо, це така обов’язкова канонічна норма. На парафії поминають свого правлячого архієрея, а він поминає свого митрополита, а митрополит поминає предстоятеля церкви. Ще з 90-х років склалася практика: якщо поминання патріарха може призвести до якихось суперечок чи протистоянь, священнику дозволяється його не поминати. До речі, на це було отримано благословення Святішого патріарха Алексія ІІ. Тобто норма нашої церкви поминати патріарха, але мир понад усе, щоби не було провокацій та протистоянь.

    Це найголовніше. Тому, що у нашій церкві є люди різних вподобань, але якщо це питання на даний момент для когось є проблемним, надивилися телебачення, начиталися преси, наприклад, не можуть відокремити політику від релігійного життя, тоді на якийсь час дозволяється відхилення від норм. Треба дати таким людям час. Для того у священника і є мудрість, щоб вирішити це питання, взявши благословення від правлячого архієрея.

    Дозвольте поставити питання від читачів «Главкома»: «Зайшовши до книгарні Києво-Печерської лаври, можна побачити на полицях винятково книги російською мовою, всі спілкуються російською. Чому Церква не пропагує українську культуру, розвиток книгодруку українською? Чому немає службових книг українською?»

    По-перше це стосується не тільки церковних книжок, подивіться в магазинах світських – там здебільшого російськомовні книжки. Зі свого боку скажу, що видаємо книжки, наскільки можливо. В Бориспільській єпархії ми цього року видали паралельно українською текст Всенощного бдіння. Слов’янський текст і український. Ми розпорядилися, щоб ці книжки розповсюдили у всіх парафіях безкоштовно.

    По-друге у своїй більшості книги видають навіть не церковні структури. Ми стараємося, щоб в тій книжці, яку ми видаємо, був гриф благословення Блаженнішого митрополита Онуфрія, чи спеціальної комісії Видавничого відділу. Щодо російськомовних книжок, то такі книги купують.


    Митрополит Антоній під час богослужінь на Володимирській гірці присвячених Хрещенню Київської Русі, 27 липня 2018 року
    Митрополит Антоній під час богослужінь на Володимирській гірці на свято Хрещення Київської Русі, 27 липня 2018 року

    «Я також заходжу до Володимирського собору»

    А взагалі вас не тривожить той факт, що УПЦ, яка в єдності з Московським патріархатом, часто сприймається як інструмент насаджування російської мови, російської культури, «русского мира» в Україні. При цьому, зауважте, верхівка церкви родом з Західної України, ви в тому ж числі. Чому так?

    Бо створили такий фейк для боротьби з Церквою. Це політичне замовлення не має нічого спільного з життям самої Церкви. Я колись, кілька років тому, зайшов до Михайлівського монастиря (Помісної Православної церкви України – «Главком») і теж не побачив там багато книжок українською.

    Не боїтеся туди заходити?

    Я також заходжу до Володимирського собору (кафедра патріарха Філарета – «Главком») поклонитися святим мощам великомучениці Варвари. А чому б ні? І, наприклад, в Михайлівському монастирі  продають семінаристи іконки Святої Мотрони Московської. Я питаю, а яким чином тут ікона держави-агресора? І тут почалися якісь відмовки. Я так розумію, там чисто комерційний інтерес. Їх купують, ось вони і продають.

    Вас у Володимирському впізнають?

    Хтось впізнає, благословення навіть беруть. І ті священники, які там служать, беруть благословення. Повірте, Церква друкує максимум, що може. Україномовна література, як правило, іде на Західну Україну, яка здебільшого є україномовною. Зараз з цими подіями трішки більше попиту на україномовну літературу. Але враховуйте і той факт, що Києво-Печерська лавра є центром паломництва для багатьох людей, приїжджають з Росії, Білорусі. А всі вони російськомовні, тому і є попит на російськомовну літературу. Не потрібно думати, що ми тут якийсь «русский мир» створюємо. Блаженніший Митрополит Онуфрій якось в одному інтерв’ю  казав про те, що ми ніякий «русский мир» не будуємо, ми будуємо «Божий мир», це дослівно. Церкву треба залишити в спокої, дати людям можливість, щоб у нас в Україні після буремних часів останнього року усі заспокоїлися.

    Над перекладом україномовного Нового Заповіту ми працюємо, над іншими книжками також. Підходимо до цього дуже серйозно, хочемо, щоб це було дійсно якісно, не заважало людині молитися, аби вона не задумувалася, чи коректне це слово, чи воно передає суть. Ми не можемо спрощувати мову спілкування людини з Богом. Ми бачимо з практики і з історії, що цей шлях інколи веде до занепаду церковного життя (перехід на національну мову під час богослужінь). Це стосується і Католицької Церкви і навіть тих помісних Православних Церков, які перейшли на сучасні мови. Вони поступово починають повертатися  назад. Наприклад, Сербська, Болгарська, Польська церкви. Тобто відбувається зворотній процес повернення до церковно-слов’янської мови. До речі, від переходу на національну мову не завжди збільшується кількість людей у церкві, це важливо. Є сакральна мова. Я не кажу, що церква має бути відірвана від реального життя. Але церковно-слов’янська мова дуже красива, прадавня. Є такі слова, які я ніколи не перекладу на українську чи на російську, німецьку, англійську чи ще якусь мову. Це відкриває зовсім по-іншому бачення Бога, церкви, самого спілкування з Богом.

    Чи спілкуються ієрархи УПЦ МП з колишнім президентом Віктором Януковичем? Чи виказував він сам потребу такого спілкування?

    Мені не відома така інформація. Віктор Янукович живе, як всім відомо, в Росії. Там є священники. Якщо у нього є потреба, може до них звернутися.

    Хто тепер найбільше фінансово допомагає вашій церкві?

    Таких людей багато і живуть вони в усіх регіонах України. У цьому році кількість наших парафій збільшилася на 246. В останні роки ми також були «в плюсі», але тоді можна було говорити про десятки, а не про сотні, тому що не реєстрували наші парафії. На те була, як нам говорили в областях, вказівка конкретно пана Андрія Юраша, робити все, аби наші парафії не реєстрували. За останні пів року, після того, як прийшла нова влада, ситуація змінилася. У деяких чиновників зникли зобов’язання перед тими, хто перебував при владі у Києві. Я це говорю тому, що з відкриттям нових парафій одночасно починається будівництво храму. А враховуючи бідність наших громадян, будуються храми здебільшого меценатами.

    Хто відкрито заявляє про свою підтримку церкві, так це народний депутат Вадим Владиславович Новинський. Причому робить він це не з політичної доцільності. Це людина, яка живе церковним життям.



    Митрополит Антоній і народний депутат Вадим Новинський

    Митрополит Антоній і народний депутат Вадим Новинський

    Чи не вважаєте, що гіперактивність Новинського у період, коли вирішувалося питання з Томосом, зіграла в мінус УПЦ МП? Він в Україні сприймається як проросійський політик. І його діяльність на церковній ниві – ще один зайвий доказ, що інтерес Росії у зриві надання Томосу був неабиякий?

    Знову ж таки, по-перше, я б ніяким чином не назвав Вадима Владиславовича проросійським політиком. Попередня влада цим ярликом нагороджувала всіх хто з нею був не згоден. По-друге, Новинський ніяким чином не впливає на внутрішні рішення в Церкві. ЗМІ створювали зовнішню картинку, яку видавали за реальну ситуацію в церкві. Ви пам’ятаєте, рік тому була історія: (ієрархи УПЦ МП – «Главком») вирішували, чи зустрічатися з президентом, де саме? Я вас запевняю, коли ми йшли на Архієрейський собор, готового рішення ще не було. Це рішення ухвалювалося соборним розумом. Кожен висловлював свою позицію з цього питання і Вадима Новинського на Соборі не було. Кожен єпископ керувався своєю християнською совістю та настроєм своїх священнослужителів і парафіян, адже потім вертався додому і мав зважати на те, що йому казатимуть люди.

    Від кого Церква не прийме пожертв?

    Є різні види діяльності, від яких ми ніколи не візьмемо грошей на церковне життя. Наприклад, якщо людина торгує наркотиками, зброєю… Коли людина займається бізнесом легальним, платить податки, як Вадим Новинський, то в чому проблема.

    Були і в моєму житті випадки, коли Церква не брала грошей, тому що знала їх походження.

    Як змінилася фінансова підтримка церкви з боку Вадима Новинського і Віктора Нусенкіса після подій 2014-го року?

    Ніхто не відмовився допомагати. Ви згадали про Віктора Нусенкіса, але наскільки я розумію, у нього в Україні уже немає бізнесу.


    Митрополит Антоній та Онуфрій під час освячення води у Дніпрі на Богоявлення Господнє, 19 січня 2019 року
    Митрополит Антоній та митрополит Онуфрій під час освячення вод Дніпра на Богоявлення Господнє, 19 січня 2019 року

    «Блаженніший митрополит Онуфрій став іконою»

    Чому предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій такий закритий для медіа? Навіть проєкт «Слово предстоятеля», який готував телеканал «Інтер», чомусь згас?

    Це позиція предстоятеля, він має на неї право. Він має свій релігійний досвід спілкування із зовнішнім світом. Він є людиною чернечого укладу, але коли потрібно, він спілкується. Він кожного дня приймає людей, причому різних, незалежно від їх соціального статусу, чи якихось інших вподобань. 

    Авторитет Блаженнішого як всередині нашої церкви, так і серед помісних православних церков є дуже великим. І особливо цей авторитет зріс за ці буремні для церкви роки. Образно кажучи, Блаженніший митрополит Онуфрій став іконою, образом УПЦ. Причому став іконою він дуже швидко. Кожне слово предстоятеля перебуває під дуже прискіпливим поглядом ЗМІ. В тих умовах, коли паства розділена, адже у людей є діаметрально протилежні погляди, говорити на політичні теми є небезпечно. Якщо ми подивимося, то Блаженніший митрополит Онуфрій про політику не говорить принципово. До речі, навіть наша з вами розмова будується не на церковних питаннях, а на питаннях, які є відверто політичними, чи межують з політичними. Але ви не праві в тому, що Блаженніший закритий. Ви подивіться в інтернеті, скільки переглядів у його проповідей. Мені здається, що взагалі на теренах світового православ’я немає у жодного ієрарха стільки переглядів проповідей, скільки у нього.

    Тобто православна Україна таки заслуговує на патріархат?

    Господь завжди веде свою Церкву так, щоби вона виконувала свою місію. Статус церкви – це інструментарій, який дозволяє нам правильно, ефективно цю місію втілювати. І якщо Церква буде вважати, що на даний момент це необхідно, вона про це заявить. Але Церква завжди будуватиме свій статус на основі канонів і соборного розуму, включаючи не тільки єпископів, а й включаючи думку усіх православних віруючих Української православної церкви.

    За часів, коли УПЦ очолював Блаженніший митрополит Володимир, ваша церква попри чвари мала кілька спроб діалогу з УПЦ КП і патріархом Філаретом. Після того як митрополит Володимир відійшов у вічність, таких спроб вже не було. Чому?

    Я є єпископом більше 13 років. Навіть до того часу, як став єпископом, був у дуже близьких стосунках з митрополитом Володимиром. Тому, що обіймав посади завідуючого канцелярією Київської митрополії, ректора Київської духовної академії, є Керуючим справами церкви. Те, що тепер пишуть і говорять деякі особи щодо позиції Блаженнішого митрополита Володимира, не відповідає дійсності. Маю на увазі ставлення до церковного розколу. Він наполягав на тому, щоби розкол вирішувався на основі канонічного права. Він розумів, що церква має залишитися церквою. Все, що приписують йому, стараються протиставити його позицію з позицією Блаженнішого митрополита Онуфрія – це неправильно і безсовісно. Блаженніший митрополит Володимир дуже давно говорив, що його найдостойнішим наступником буде митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій. Вони були знайомі протягом десятиліть. Тому ми бачимо таке наступництво: Блаженніший митрополит Онуфрій продовжує те, що починав ще Блаженніший митрополит Володимир.

    Помісна Українська православна церква не проти перенести святкування Різдва на 25 грудня. Яка позиція стосовно цього питання УПЦ МП?

    Для нас це питання не актуальне. 25 грудня ми святкуємо свято святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського.

    В Україні є три лаври. Києво-Печерську держава свого часу надала в безоплатне користування релігійній громаді УПЦ. Нині можна почути заклики повернути лаври державі або ж надати можливість релігійним громадам Помісної церкви ними користуватися. Який компроміс ви бачите?

    Перш за все, я сподіваюся на здоровий глузд людей, від яких залежить ця ситуація. Якщо переглядатиметься питання відносно лавр, то це призведе не просто до міжконфесійних протистоянь, а й до страшних наслідків у всьому українському суспільстві. З іншого боку, ті, хто вимагає перереєстрації, займається захопленням наших храмів – це не ті люди, які ходять до храмів. Я знаю багато прикладів в Тернопільській області, на Рівненщині, де захопили храми. Вони порожні. А наші люди, які молилися, кожної неділі ходили до храму, тепер моляться в підвалах, гаражах, квартирах. Тобто люди, які живуть церковним життям, завжди залишаться з церквою. А ті, хто захоплював, вочевидь, мали завдання, за яке їм швидше за все заплатили. У Тернопільській області є приклади, коли представники паралельної структури (мається на увазі новоутворена Православна церква України) приходили до наших людей і запрошували їх до храмів. Мовляв, будемо ділити утримання храму тому, що в нас немає за що його утримувати.

    Погоджуєтеся ділити храм з «паралельною структурою»?

    В таких випадках наші парафіяни будують новий храм. В цій ситуації, про яку я згадав, люди побачили, що не мають судових перспектив у справі. Значить, слід збудувати новий храм, що і відбувається. Взагалі, вважаю, що якщо ти одягнув рясу і носиш хрест, панагію, то не маєш права налаштовувати на агресію людей, які тебе слухають, тобі довіряють. Стараємося, щоби наші священники відповідали церковним законам, церковним нормам.

    Нещодавно єпископ УПЦ МП Гедеон виграв суд щодо повернення українського громадянства. За вашою інформацією, чи збирається він повернутися до України?

    У квітні єпископ Макарівський Гедеон звернувся до Окружного адмінсуду Києва з позовом про визнання незаконним та скасування незаконного рішення управління Державної міграційної служби України у Волинській області, яким його було позбавлено громадянства. 18 вересня цього року Окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов владики Гедеона та скасував рішення міграційної служби. З цим рішенням міграційна служба не погодилася та оскаржила його в апеляційному порядку. Наскільки мені відомо, питання зараз розглядається, в січні наступного року відбудеться судове засідання щодо цієї справи. 

    Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ