УНА-УНСО: Націоналісти ще можуть виводити стотисячні акції

У дев’яту річницю після акції «Україна без Кучми», що стала провісницею Помаранчевої революції, у «Главкомі» відбулася прес-конференція учасників тих подій. Унсовці Руслан Зайченко, Ігор Мазур та Олег Бурячок, засуджені за участь у акціях громадянської непокори, впродовж п’яти років помаранчевої влади так і не дочекалися реабілітації і були змушені відстоювати свої права в Європейському суді з прав людини. Про те, чому так відбулося, а також про нинішній стан націоналістичного табору панове Зайченко, Мазур та Бурячок розповіли, відповідаючи на запитання журналістів.

Ми всі пам’ятаємо події 9 березня 2001 року, коли в день народження Тараса Шевченка фактично була розгромлена акція «Україна без Кучми», а вас, зокрема, кинули за ґрати. Що сталося з тих пір з українськими націонал-демократами? Чому вони опинились у меншості? Сьогодні Юлія Тимошенко знову намагається їх об’єднати і очолити. Хто може стати лідером цього руху?

Руслан Зайченко: Не Тимошенко, і не Ющенко. За великим рахунком, це знову розкол та розтягування національно свідомого елементу по квартирах. Ми ж були ув’язнені, так от там у кожного авторитета була так звана шуша - це певна частина людей, яка у нього столується тощо. Ось такі шуши знову влаштовують собі Юлія Володимирівна і Віктор Андрійович. Той в Моринцях, а ця тут у Києві. Так само як Наполеон став французьким імператором - він кинув своїх у Єгипті, приїхав і знову зібрав армію. Так і Юлія Володимирівна: був би Янукович націоналістом, вона б була гіпернаціоналістом, був би Янукович лібералом, вона була б консерватором совєцького штибу.

Думаю, ще виникне справжнє патріотичне об’єднання. Розпорошені по різних партіях українці, які сьогодні розриваються між лідерами, ще об’єднаються. Хоч для цього ще не підходящий момент, але нерозумні заяви чинного Президента Віктора Федоровича до цього тільки й схиляють. Мені шкода його, я розумію, що у нього немає досвіду аж такого. Справді, Ющенко правий – був би Янукович директором автобази, якби не Бандера та Шухевич. Набереться розуму, може, в нього щось і вийде. От Ігор Мазур є найкраща кандидатура хоча б на пост міністра внутрішніх справ, його життєвий шлях нагадує по віку шлях нашого Президента: два покарання, щоправда, за політику.

І досі не реабілітований?

Ігор Мазур: 26 березня буду реабілітований, точніше, буде погашена судимість. А щодо реабілітації, то хіба що Страсбург, де наша справа розглядається, визнає нас незаконно засудженими. Тоді можливе надзвичайне впровадження Верховного Суду, щоб переглянути нашу справу і визнати, що ми були незаконно засуджені. При Президентові Януковичу, думаю, зробити це буде важкувато.

Руслан Зайченко: Зараз там Юлія Володимирівна дуже голосно розказує про патріотизм біля пам’ятника Шевченку, думаю, що говорить і про нас. Хоча місяців два тому прийшла відповідь від Кабінету Міністрів, який вона досі очолює, про те, що нас засуджено правильно. Тоді, у 2001-му, вона підходила до ґрат і казала: «Хлопці, я з вами!», а коли стала прем’єр-міністром, сказала, що ми злочинці. Тому будемо бачити, як нас будуть реабілітовувати.

Ігор Мазур: Думаю, що Юлія Володимирівна навіть не знала про це, тому що там іде варіант дебатів: Страсбурзький суд задає питання тій стороні, яка скаржиться, потім питає уряд України, чи він визнає наші претензії справедливими. Яка ж влада визнає, що вона когось незаконно засудила? То була звичайна відписка секретаря, який від імені уряду України перебуває у Страсбурзі. Він і написав, що були там хуліганські дії, Мазур завдав працівнику міліції три удари, кидав димову шашку. Інше питання, що працівник міліції перед тим наніс Мазуру кілька ударів, а димова шашка прилетіла зі сторони міліції, я тільки відкинув її в той бік.

А щодо шуши, якщо у нас Президент Янукович, то і вся політика буде формуватися за прикладом зони. Мабуть, там будуть і «опущені», і мужики, які просто працюватимуть, будуть гарні міліціонери і погані, буде хазяїн, будуть комісії приїжджати перевіряти, наприклад, з Москви…

Олег Бурячок: … будуть камери показувати з акваріумними рибками та мандаринами.

Ігор Мазур: І не будуть показувати ті, де протікає стіна, і в якій люди хворіють на туберкульоз.

Зрозуміло, що прийшла до влади нова команда, щоб красти, а не віддавати.

Руслан Зайченко: Проте там є багато бізнесменів та адміністраторів, які б хотіли щось зробити. Але чи дадуть їм, хтозна. Я працював головою Донецької організації УНА-УНСО з середини 90-х і бачив, що там люди працьовиті. Але це суміш працелюбності українців та нарваності росіян.

Коли Віктор Янукович переміг на президентських виборах, Леонід Кучма сказав, що ситуація «обнулилася». Чи справді це так?

Ігор Мазур: Якщо повернутися до епохи кучмізму, то ми з неї і не виходили. Треба дивитись не на верхівку, яка говорить до нас з екранів телевізорів, а на чиновників, які є на місцях. Нашим людям і далі доводилося носити хабарі, але вже більші, ніж раніше, бо їм казали, що зверху ще майданівське мито.

Мені здається, що Янукович за перший рік почне досягати рівня Кучми, до якого йому ще треба піднятися, стати таким-собі технологом. Леонід Данилович був парторгом, а партія була ще та гадюшня, порівняно із зоною, вона була на порядок вищою. Отже, Януковичу ще треба піднятися до того рівня, щоб бути таким багатовекторним, як Кучма, намагатися загравати і з НАТО, і з ЄС та водночас проштовхувати Митний союз із Росією та Казахстаном.

Руслан Зайченко: Україна для Кучми була потужним заводом, а для Януковича – поки що лише нормальною областю. Йому треба вийти за межі області та зрозуміти, що це набагато більше. Та й Леонід Данилович був набагато матьоріший, в нього ситуація була набагато гіршою, йому треба було будувати державу, а Янукович отримав державу, що відбулася.

Ігор Мазур: Навіть коли Янукович був прем’єром, він розумів, що якщо зайде за якісь певні рамки, Кучма знищить його політично, як це сталося з Пустовойтенком та Марчуком. А тепер у нього в руках перша скрипка, і як він буде грати… Він перший, проте за ним стоїть Ринат Леонідович, зацікавлений в певних своїх інтересах, стоять і хлопці із-за кордону, які також сюди будуть вводити свій бізнес. Бачите як з газом, – ніхто ніяких подарунків нам робити не буде. Спочатку гроші, а потім стільці.

Чи реально націоналізувати Януковича та його партію?

Олег Бурячок: Хіба що пояснити йому, що «понятія» – це ідея…

Руслан Зайченко: Коли я заходив в кожну нову камеру на Лук’янівці, до мене на третій-четвертий день всі зеки зверталися «пане». Спочатку це була гра, а потім їм сподобалося, вони ставали внутрішньо вище. Наприклад, говорив мені один: «Пане Руслане, а чи не випити нам зеленого чефіру?». Їм цікаво було від того, вони намагалися книжки якісь відшукати.

В когось із українських письменників є оповідання про те, що якось до Києва приїхав один із литовських князів та став таким, як кияни. Тут настільки велике енергетичне поле, Київ проковтує. За XX століття ми пережили три голодомори, дві світових війни, «перестройку и перестрелку», радянську владу, і нічого, вижили. Пережили Кучму з Кравчуком. Питання тільки в тому, якими ми станемо після цього?

Але Януковича можливо українізувати не стільки мовно, скільки ментально. В його команді є багато таких, які б хотіли мати бізнес по всій Україні. За великим рахунком, українці, що вболівають за збірну України, донеччани та львів’яни цілуються між собою та братаються, їм байдуже, якою мовою вони говорять та звідки родом. Але теми розколу України дуже небезпечні.

Олег Бурячок: Янукович уже прийшов до влади, тому тему розколу йому немає сенсу розпалювати. Віктору Федоровичу тепер цікаво тримати державу цілою, тому він не буде ділити на Схід і Захід, і можливо на цьому буде якщо не націоналізуватися, то принаймні українізовуватися. «Розділяй та владарюй» добре, коли ти йдеш до влади, а як вже ти прийшов, то треба збирати «земли русские». Може ми ще на Кубань зазіхнемо, хтозна (сміється).

Якими будуть ваші дії, якщо Янукович відмінить указ про присвоєння Степану Бандері звання Героя України?

Ігор Мазур: Він почав з помилок, як і кожен з нас, хто вперше щось робить. Зрозуміло, що він це пообіцяв Росії – мова, церква, Шухевич, Бандера, Севастополь. Але це те, на чому він зараз позбиває собі коліна, перед тим, як навчитися хоч трошечки керувати державою, виходячи з інтересів самої держави.

Ми однозначно будемо проводити серйозні акції. Оці його помилки якраз і допомагають диференціюватися лібералам і націоналістам. Були проблемні часи у нас з КУНом, коли Корчинський розказував, що УНА-УНСО кращі, а всі інші сміття. Були такі акції як «Україна без Кучми», Помаранчева революція, але потім під час воєн між Вітею та Юлею націоналісти не могли зрозуміти, як їм діяти в такій ситуації. А зараз ми з КУНом в чудових стосунках, і з ОУН. І хоч ці сили були в занепаді при Ющенку, зараз виходять на новий рівень. Націоналізм XX століття зараз почне трохи піднімати голову. Це духовна твердиня, на якій ми знову можемо об’єднатися для того, щоб іти в Європу XXI століття, в Європу націй.

Націоналісти ще можуть виводити стотисячні акції. Наприклад, якщо тема Севастополя підніметься, то сотні тисяч людей готові будуть, наші телефони будуть плавитися. Ми зможемо організувати протягом тижня серйозні акції в Києві.

На яких темах будуть підійматися українські націоналісти?

Ігор Мазур: Болюча тема мігрантів в Україні, релігійна тема, вплив мусульман, тероризм, тобто все, що знищує українську душу.

Ви не боїтесь виступом проти мігрантів відштовхнути від себе інтелігенцію, найосвіченішу частину вашого потенційного електорату, якій огидна ксенофобія?

Олег Бурячок: Я думаю, що нормальна інтелігенція читає європейські газети та пам’ятає два погроми у Франції, зроблені такими чужинцями. Я не проти мігрантів, які будуть проїжджати Україну. Але їм тут добре, для них тут вже Європа і вони залишаються.

Руслан Зайченко: Що Європа, що Росія хочуть із України зробити відстійник для мігрантів, і не платити за це. Отже, ми маємо бути сховищем для атомних відходів, мігрантів тощо. Ви хочете, щоб у нас нігерійці продавали важкі наркотики?..

Те, що сталося при Ющенку – свобода в усіх напрямах. Але вседозволеність і демократія – це різні речі. Про це ми говоримо.

Ігор Мазур: Ми хочемо, щоб українці були домінуючою, корінною нацією на своїй землі зі своїми традиціями і своєю владою. А хто до нас приїжджає, хай живе собі як гість в нашій хаті. Ми не проти людей, які поважають нас та наші закони. Інша справа «врєменщики», яким тут треба перекантуватися кілька років та заробити гроші на наркотиках. Біда в тому, що наша міліція та деякі депутати їх по-своєму «кришують».

Ви плануєте потрапити до парламенту?

Руслан Зайченко: Ми не політики, ми – унсовці! До того ж, ми не маємо поки права обиратися до парламенту, ми були ув’язнені і шість років від часу звільнення не пройшло. Багато наших друзів пішли до парламенту і там спаскудилися.

Олег Бурячок: Гірше народного депутата тільки колишній народний депутат.

А які у вас стосунки з Олегом Тягнибоком?

Ігор Мазур: Як у конкуруючих організацій. У нього є фінанси на діяльність, але у нас великі сумніви, що ті гроші ідуть від патріотів.

Руслан Зайченко: Скажу так: є радянський фільм «В бой идут одни старики». Там є момент, коли дівчата на «кукурузнику» зробили вимушену посадку і до них прийшли хлопці з двох ескадрилей, перші месери збивали, другі – швейні машинки могли дістати. Багато наших хлопців гинуло, сиділо в Білорусі… Ми – перша ескадрилья… Ми – на Кавказ, на Майдан, а вони за нами. Хоча у мене особисто з Олегом гарні стосунки, але ми сотні разів говорили про об’єднання і це закінчувалось нічим.

Як ви оцінюєте зараз події 2001 року?

Ігор Мазур: Тоді це було від душі, тому що Гію ми знали особисто. Ми спілкувалися з багатьма журналістами та знали про їхні проблеми, про «темники». Потім плівки з’явилися, і сховатися, відсторонитися – це була б не просто зрада, а було б ганебно для чоловіків. Ми разом були на війні, Гія зняв фільм, в якому зберіг мене для історії двадцятилітнім зі зброєю в руках…

Тоді зібралися різні люди, з різних організацій, вони не думали про якісь преференції чи депутатство, а отримували відчуття радості від того, що повстали проти системи. Кучма вибудував дуже серйозну систему, яка ламала. Януковичу, щоб таке зробити, треба ще ого-го як попрацювати. А ми тоді битву програли, але війну не програли, вона переросла свої межі і закінчилась Майданом. Ми свою справу у 2001 році зробили. Зараз ми від боротьби нікуди не пішли, але хотіли б, щоб серед сучасної молоді з’явилась не проплачена політична сила, а з низів, щоб ми з ними могли поділитися досвідом і можливо разом за найближчі кілька років зробити Україну більш українською.