З 8 Березня, дорогі чоловіки!

Так сталося, що на 8 Березня в цьому році я опинився в Об’єднаних Арабських Еміратах. Потрапив ще за два дні до «суперечливого» свята, але відразу поцікавився у місцевого жителя: чи будуть вони вітати своїх жінок із 8-м Березня. «Ще чого!» – відповів місцевий житель, хоча правильніше було б перекласти його відповідь, як «А чому я повинен?». Я, звичайно, його розумію. Тут трохи інші традиції і це свято у ці традиції не зовсім вписується. Але коли я йому сказав, що в Україні 8 Березня хочуть скасувати, він зацікавився. Зацікавився Україною. Може, подумав, що не так вже й далеко ця дивовижна країна розташована!

Наступне запитання я вже поставив не місцевому жителю, а одній пані, що приїхала до Еміратів із Великої Британії і поселилася в тому ж готелі, що і я.

«О! У нас зараз на радіо BBC тиждень музики композиторок і жінок-диригентів! – повідомила вона мені. – Та й окрім того, влітку будемо відзначати 100-річчя від дня отримання жінками права на участь у виборах! Зараз багато статей, телепередач і нових книг до цієї дати – і про Еммелін Панкхерст, лідера руху суфражисток, і взагалі про історію боротьби за права жінок».

«А квіти вам дарують 8 березня?» – поцікавився я.

«Квіти? – здивувалася англійська дама. – А з якого приводу?»

Ну тут вже я її здивував ще більше, і розповів, що в Україні, як і в СРСР, в цей день чоловіки дарують жінкам квіти і цукерки, а ввечері влаштовують застілля і п’ють за жінок.

– За права жінок? – уточнила вона.

– Ні, тільки за жінок! Без прав!

Треба сказати, що залишив я її дуже здивованою. Хоча розмову можна було продовжити! Можна було б порівняти економічний ефект святкування 8 Березня в Україні з економічним ефектом від комерціалізації святкування Великодня у Великій Британії. Звичайно, святкування Великодня приносить куди більший дохід, ніж наш «Міжнародний день». Великодні шоколадні крілики давно досягли розмірів живих кріликів і піднялися в ціні до 40 фунтів! Шоколадні крашанки вже переросли розміром страусині і ростуть далі – і в ціні, і в розмірі. Це вам не букетик тюльпанчиків і шоколадка! Але що поробиш! Якщо б у нас за радянських часів не замінювали релігійні свята політичними, не виникло б цього феномена – святкувати політичні «червоні дні» календаря, як черговий день народження. З іншого боку, читаю я нині фейсбучну стрічку і посміхаюся. Пишуть наші дівчата і жінки: «Я не святкую, але подарунки люблю і приймаю!» Подарунок – це знак уваги. Один знак уваги на рік – для когось це, як відкупитися, як моральний податок заплатити. Комусь іншому навпаки, можливість на себе увагу звернути. Тобто в будь-якому випадку, ритуал, зафіксований за радянських часів, продовжує жити і нікому особливо не заважає, крім тих, хто в його існуванні бачить доказ інерції радянської ментальності.

Тільки парадокс тепер якраз у тому і полягає, що якщо ми скасуємо це свято, присвячене, як ви всі знаєте, правам жінок, то враз і порушимо ці самі права! Вийде, що переміг наш революційний «мачізм»! А на основі «мачізму» нормальних і рівних гендерних відносин в суспільстві не побудувати!